Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №306/170/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 306/170/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Собослой Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Мацунич М.В.,

з участю секретаря: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2026 року у справі № 306/170/26 (Головуючий: Вінер Е.А.), -

В С Т А Н О В И Л А

У січні 2026 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник – адвокат Ільчук І.М. звернувся в суд із позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду у справі № 260/1063/24 посилаючись на те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від17 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської обл. від 07.05.2021 року у справі № 306/701/20, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10947 грн. 95 коп., що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 12.08.2022 року до 29.10.2023 року включно та 33556 грн. 69 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року апеляційна скарга Державної казначейської служби України залишена без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року у справі №260/1063/24, без змін.

Позивач зазначає, що розглядаючи справу №260/1063/24 суд першої інстанції, а відтак і суд апеляційної інстанції прийшли до висновку, що відповідач - Державна казначейська служба України 11.05.2022 року отримавши виконавчий лист № 306/701/20 від 05.04.2022 року, зобов`язана була виконати це рішення невідкладно, однак кошти перерахувала ОСОБА_1 лише 30.10.2023 року, тому останній має право на нарахування та виплату компенсації за невчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

На виконня рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року у справі № 260/1063/24 ним було надіслано на адресу відповідача виконавчий лист від 19 грудня 2024 року, проте, незважаючи на те, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року у даній справі набрало законної сили і підлягає обов`язковому виконання відповідач і надалі зволікає з його виконанням.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач вважає, що загальна сума не виконаного відповідачем судового рішення у справі №260/1063/24 складає 44 504.64 грн. (10947.95+33556.69) за період з 21 листопада 2024 року до дня подачі позову до Свалявського районного суду - 29.01.2026 року. Розрахунок індексу інфляції за весь час прострочення цієї суми, а також трьох процентів річних від простроченої суми здійснено в електронному порядку на сайті: https://calculator.in.ua/view. За підсумками цього підрахунку інфляційні нарахування на суму боргу (44 504.64 грн.), згідно зі ст.625 ЦК України складають 4 215,04 грн. 3% річних, згідно зі ст.625 ЦК України, складають 1 594,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду у справі №260/1063/24 за період з 21 листопада 2024 року до 29 січня 2026 року в сумі 5809,04 гривень.

Рішенням Свалявського районного суду від 27 березня 2026 року позов ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник-адвокат Ільчук Ілля Михайлович до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду у справі № 260/1063/24 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служба України на користь ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду у справі №260/1063/24 за період з 21 листопада 2024 року до 29 січня 2026 року в сумі 5809,04грн.

Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення, як таке, що постановлене з порушенням, норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для задоволення позовних вимог відсутні, так як правові підстави для застосування положень ст.. 625 ЦК до даних правовідносин відсутні, і ці положення передбачають відповідальність лише за прострочення виконання основного зобов`язання (суми боргу) а не за несплату нарахованих на суму боргу 3% річних та інфляційних витрат за цією ж статтею. Крім того, судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік не може бути виконане Казначейством за жодних умов, адже в силу приписів статей 116, 119 БК України, статті 210 КК України нецільове використання бюджетних коштів є бюджетним і кримінальним правопорушенням. Так, у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних розрахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах. Таким чином, визначений позивачем спосіб стягнення 3% річних, та інфляційних витрат з Казначейства є помилковим.

Заслухавши пояснення представника Державної казначейської служби України Трацюк О.В., яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, представника ОСОБА_1 – адвоката Ільчук І.М. який просить рішення суду залишити без змін перевіривши матеріали справи,судова колегія приходить до наступного висновку.

Встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської обл. від 07.05.2021 року у справі № 306/701/20, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10947 грн. 95 коп., що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 12.08.2022 року до 29.10.2023 року включно та 33556 грн. 69 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період, а у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Дане рішення постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року залишено без змін.

Згідно статті 129-1 Конституції України - суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.2, ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини , але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 – 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц).

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

Із матеріалів справи вбачається, що загальна сума 3% річних та інфляційних витрат за невиконання рішення у справі №260/1063/24 складає 5809,04 грн. розмір нарахування цих сум відповідач не оспорює. Отже враховуючи вищезазначене рішення суду підлягає зміні відповідно до п.п. 1,2, 4 ч 1 ст. 376 ЦПК України, яким резолютивну частину рішення викласти в такій редакції: Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду у справі №260/1063/24 за період з листопада 2014 року по 29 січня 2026 року у сумі 5809 грн.

Керуючись ст.ст. 374,376,381-384 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду від 27 березня 2026 року змінити та викласти 2-й абзац резолютивної частини рішення в такій редакції. Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду у справі №260/1063/24 за період з листопада 2024 року по 29 січня 2026 року у сумі 5809 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ