Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №599/1063/26 — Зборівський районний суд Тернопільської області

н.п.2/599/707/2026

Справа № 599/1063/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2026 р.

Зборівський районний суд Тернопільської області

в складі головуючого суду судді Іваницького О.Р.

при секретарі Сеньківській З.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зборові справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом. Позивач посилається на те, що 31 липня 1997 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . Між нею та чоловіком склалися неприязні відносини і фактично шлюб розпався та відновленню не підлягає. Просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем.

В шлюбі набули:

- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 144,2 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0082, площею 0.25 га, за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0083, площею 0.0645 га, за адресою АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку площею 2,3083 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2910140261226;

- автомобіль «KIA SPORTAGE», 2016 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_1 » VIN-код: НОМЕР_2 ;

- трактор колісний марки «Т-25», 1995 р.в., заводський номер НОМЕР_3 , із номерним знаком « НОМЕР_4 »;

- автомобіль марки ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_5 ;

- мотоцикл марки «LIFAN LF200-2E CITYR», 2025 р.в., VIN-код: НОМЕР_6 , із номерним знаком «ВО4900JA»;

- причіп марки «ПР КРД 050100», 2004 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_7 ».

Просить розірвати шлюб та визнати вище зазначене майно спільною власністю подружжя.

Представник позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та зіслався на обставини викладені в позові.

Відповідач, представник відповідача, згідно поданого відзиву, який ними підтримано в судовому засіданні, позовні вимоги визнали частково.

Зокрема відповідач визнає, що земельні ділянки з кадастровим номером 6122687300:02:001:0082, площею 0,25 га, на якій розташований житловий будинок сторін, та земельна ділянка з кадастровим номером 6122687300:02:001:0083, площею 0,0645 є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя і підлягають поділу на загальних підставах.

Земельна ділянка площею 2,3083 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2910140261226) набута відповідачем на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 677678, виданого на підставі рішення ІІ сесії Осташівської сільської ради народних депутатів 4 скликання від 12 червня 2002 року є особистою приватною власністю відповідача і не підлягає поділу.

Автомобіль ВАЗ 21043 державний номерний знак НОМЕР_5 відчужено відповідачем орієнтовно у 2015 році, кошти, одержані від його продажу, використано в інтересах сім`ї. Станом на момент подання позову зазначений автомобіль у власності сторін відсутній.

ОСОБА_2 з 28.02.2022 по 01.08.2025 проходив військову службу в Збройних Силах України, є учасником бойових дій, брав безпосередню участь у бойових діях, зокрема в районі м. Соледар Донецької області та на території Курської області рф, за час служби переніс декілька поранень і проходив стаціонарне лікування. Попри проходження військової служби, поранення та ризик для життя, продовжував матеріально забезпечувати сім`ю. Випискою з власного банківського рахунку відповідача підтверджується перерахування на картку, номер якої частково збігається з номером картки позивача, коштів на загальну суму 240 000 (двісті сорок тисяч) грн за період проходження військової служби. З урахуванням переказів на рахунок сина, загальна сума коштів, спрямованих відповідачем на потреби сім`ї за час служби, становить не менше 1 154 000 грн. Позивач зустрічного матеріального внеску у формування спільного майна подружжя не здійснювала. Автомобіль «KIA Sportage» придбано за кошти грошового забезпечення відповідача як військовослужбовця, одержаного під час проходження ним військової служби та участі у бойових діях, тобто за кошти, зароблені особисто в умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, без будь-якого трудового чи матеріального внеску позивача, що є, на думку відповідача, підставою для залишення цього автомобіля у власності відповідача в межах його збільшеної частки.

З таких підстав вважає обґрунтованим та справедливим спосіб поділу майна: автомобіль «KIA Sportage», трактор «Т-25», причіп «ПР КРД 050100», - залишити у його власності в цілому;

житловий будинок та земельні ділянки площею 0,25 га і 0,0645 га, що є спільною сумісною власністю подружжя, - поділити шляхом визначення ідеальних часток у праві спільної часткової власності в пропорції 2/5 за відповідачем та 3/5 за позивачем

мотоцикл «LIFAN LF200-2E CITYR» - у власності позивача в цілому.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 31 липня 1997 року. На даний час шлюбні стосунки між сторонами фактично припинені, сторони проживають окремо та не бажають збереження сім`ї, наполягають на розірванні шлюбу, примиритися не бажають.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Згідно ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Оцінюючи у сукупності досліджені докази, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними суперечить інтересам сторін, а тому шлюб має бути розірваний.

В шлюбі набули:

- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 144,2 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0082, площею 0.25 га, за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0083, площею 0.0645 га, за адресою АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства;

- автомобіль «KIA SPORTAGE», 2016 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_1 » VIN-код: НОМЕР_2 ;

- трактор колісний марки «Т-25», 1995 р.в., заводський номер НОМЕР_3 , із номерним знаком « НОМЕР_4 »;

- мотоцикл марки «LIFAN LF200-2E CITYR», 2025 р.в., VIN-код: НОМЕР_6 , із номерним знаком «ВО4900JA»;

- причіп марки «ПР КРД 050100», 2004 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_7 ».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВС роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Статтею 364 ЦК України визначено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, проте така компенсація може бути надана лише за його згодою.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі (втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними); 2) чи переслідувало втручання легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті (якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів); 3) чи є відповідний захід пропорційним конкретній легітимній меті втручання у право (втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий, і навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в пункті 6статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 січня 2016 року (провадження № 6-2925цс16), а також Верховним Судом у постанові від 13 липня 2018 року у справі № 610/2035/17-ц.

За таких обставин, судом встановлено, що спірне майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 144,2 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0082, площею 0.25 га, за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0083, площею 0.0645 га, за адресою АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства;

- трактор колісний марки «Т-25», 1995 р.в., заводський номер НОМЕР_3 , із номерним знаком « НОМЕР_4 ».

- мотоцикл марки «LIFAN LF200-2E CITYR», 2025 р.в., VIN-код: НОМЕР_6 , із номерним знаком «ВО4900JA»;

- причіп марки «ПР КРД 050100», 2004 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_7 », набуте сторонами під час перебування у шлюбі, тому є їх спільною сумісною власністю подружжя.

Що стосується земельної ділянки площею 2,3083 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2910140261226 та автомобіля марки ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_5 . Суд погоджується з позицією ОСОБА_2 , що майно набуте відповідно п.5 ч.1 ст.57 СК України, а саме що земельна ділянка, набута ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є його особистою приватною власністю відповідача і не підлягає поділу.

Щодо автомобіля то представником позивачки в ході розгляду справи не спростовано твердження, що автомобіль ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_5 відчужено орієнтовно у 2015 році, кошти, одержані від його продажу, використано в інтересах сім`ї. Станом на момент розгляду справи автомобіль у власності сторін відсутній, тому суд вважає що відсутні підстави для визнання його спільною сумісною власністю подружжя.

Відносно позиції відповідача, про збільшення його частки майна у спільному майні суд виходить з таких обставин.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Позивач посилається, що він з 28.02.2022 по 01.08.2025 проходив військову службу в Збройних Силах України, є учасником бойових дій, брав безпосередню участь у бойових діях, зокрема в районі м. Соледар Донецької області та на території Курської області рф, за час служби переніс декілька поранень і проходив стаціонарне лікування. Попри проходження військової служби, поранення та ризик для життя, продовжував матеріально забезпечувати сім`ю. Загальна сума коштів, спрямованих на потреби сім`ї за час служби, становить не менше 1 154 000 грн. Позивач зустрічного матеріального внеску у формування спільного майна подружжя не здійснювала. Автомобіль «KIA Sportage» придбано за кошти грошового забезпечення відповідача як військовослужбовця, одержаного під час проходження ним військової служби та участі у бойових діях, тобто за кошти, зароблені особисто відповідачем в умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, без будь-якого трудового чи матеріального внеску позивача, що підставою для залишення цього автомобіля у власності відповідача в межах його збільшеної частки. Також позивачем зазначається, що дружина жодного разу не відвідувала його під час перебування в лікувальному закладі, чим порушила обов`язок подружжя встановлений ст.55 СК України, згідно якої дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою.

За таких підстав вважає, що обґрунтованим та справедливим буде:

автомобіль «KIA Sportage», трактор «Т-25», причіп «ПР КРД 050100», - залишити у його власності в цілому, а житловий будинок та земельні ділянки площею 0,25 га і 0,0645 га, що є спільною сумісною власністю подружжя, - поділити шляхом визначення ідеальних часток у праві спільної часткової власності в пропорції 2/5 за відповідачем та 3/5 за позивачем.

Суд не приймає до уваги наведені обставини.

Як вже судом зазначалося, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Даною статтею презюмується, що певний факт вважається істинним автоматично (за замовчуванням), поки не буде доведено протилежне. Відповідачем не наведено причин передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України з яких суд міг би прийти до висновку про збільшення його частки у спільному майні.

Керуючись ст.ст. 12, 81,259, 263-265 ЦПК України, ст..ст.60,61,70,71,СК України, ст..364 ЦК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Розірвання шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 31 липня 1997 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис №868.

Після розірвання шлюбу прізвище позивачки вважати ОСОБА_5

Визнати спільною власністю подружжя та поділити в рівних частках між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступне майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 144,2 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0082, площею 0.25 га, за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- земельну ділянку з кадастровим номером 6122687300:02:001:0083, площею 0.0645 га, за адресою АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства

- автомобіль «KIA SPORTAGE», 2016 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_1 » VIN-код: НОМЕР_2 .

- трактор колісний марки «Т-25», 1995 р.в., заводський номер НОМЕР_3 , із номерним знаком « НОМЕР_4 ».

- мотоцикл марки «LIFAN LF200-2E CITYR», 2025 р.в., VIN-код: НОМЕР_6 , із номерним знаком «ВО4900JA».

- причіп марки «ПР КРД 050100», 2004 р.в., із номерним знаком « НОМЕР_7 ».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Тернопільського апеляційного суду через Зборівський районний суд протягом 30 днів.

Повний текст рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Суддя Зборівського

районного суду О.Р. Іваницький