Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №443/2005/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/2005/26

Провадження №2/443/1444/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 жовтня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі: головуючого судді Павліва А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Захар`єва Я.В. подала до суду позов до ОСОБА_2 (відповідач), в якому просить:

розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26.04.2022 Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 248;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог щодо предмета спору покликалася на те, що від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні. Спільне життя Позивача з Відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між сторонами, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки, цінності та моральні норми, відсутність взаємної поваги та любові, у зв`язку з чим між ними постійно виникали суперечки та сварки, що також негативно впливало на їх спільну дитину. Фактичні сімейні відносини між Позивачем та Відповідачем давно припинені, спільне господарство вони не ведуть, проживають окремо. Збереження сім`ї неможливо оскільки суперечить інтересам Позивача, Відповідача, а також інтересам їх дитини. Самостійно забезпечувати всі потреби малолітнього сина у належному обсязі Позивачу складно. При цьому обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків, а відсутність у Відповідача офіційного працевлаштування не звільняє його від обов`язку утримувати свого малолітнього сина.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Заяв, клопотань, учасниками справи не подано.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 23.09.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі та розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (а.с.15-16).

Позиція суду.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторона позивача посилається як на підставу позовних вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню повністю виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 26.04.2022 у Франківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 248. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 26.04.2022 (а.с.4).

Згідно зі свідоцтвом про народження від 04.01.2023 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони у справі (а.с.9).

Відповідно до довідки Ходорівської міської ради № 111 від 07.09.2026 ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наміром позивача припинити шлюбні відносини з відповідачем та наявністю у сторін малолітньої дитини, що унеможливлює розірвання шлюбу безпосередньо в органі державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, а також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (батьком) обов`язку щодо утримання свого малолітнього сина.

Норми права, які застосував суд.

Приписами частин 3 та 4 статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Також суд застосував норми статей 24, 104 та 110 СК України, які визначають добровільність шлюбу, підстави припинення шлюбу та право на пред`явлення позову про розірвання шлюбу.

Утримання дитини до досягнення нею повноліття є обов`язком батьків (стаття 51 Конституції України та стаття 180 СК України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до приписів частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Нормою частини 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За змістом частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина 5 статті 183 СК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу – із дня подання такої заяви.

Крім цього, суд враховує норми статей 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», які передбачають право дітей на достатній життєвий рівень, рівність батьків у правах та обов`язках щодо дитини та права, обов`язки і відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини.

Зважаючи на положення частини 2 статті 10 ЦПК України, суд також враховує норми статей 3, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, відповідно до яких в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності підстав для задоволення позову.

Надавши оцінку аргументам сторони позивача, суд зауважує, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, однак не проживають разом та не підтримують шлюбних стосунків. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, що вбачається з висловленої у заяві позиції.

Суд зауважує, що примушування до збереження шлюбу є неприпустимим та порушуватиме права дружини, чоловіка на свободу і особисту недоторканність.

За наведених обставин суд доходить переконання, що подальше спільне життя сторін як подружжя і збереження їхнього шлюбу є неможливим, суперечить інтересам позивача, тому позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина суд зазначає таке.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Суд зазначає, що обов`язок щодо утримання дитини покладено на обох батьків, які мають рівні обов`язки щодо забезпечення належних умов для її життя та розвитку. При цьому такий обов`язок виникає з факту батьківства та не залежить від перебування батьків у шлюбі, їх спільного чи окремого проживання, а також наявності або відсутності у них офіційного працевлаштування.

Зважаючи на те, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю, а відповідач ОСОБА_2 є його батьком, на якого законом покладено обов`язок щодо утримання та матеріального забезпечення своєї дитини, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання сина.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує вік дитини, необхідність забезпечення належних умов для її фізичного, розумового та соціального розвитку, рівність обов`язків обох батьків щодо її утримання, а також положення статей 182, 183 СК України.

При цьому суд бере до уваги, що заявлений позивачем розмір аліментів у вигляді частки заробітку (доходу) відповідача відповідає розміру, передбаченому частиною 5 статті 183 СК України для стягнення аліментів на одну дитину в порядку наказного провадження. Хоча зазначена норма безпосередньо регулює наказне провадження, суд враховує її положення під час визначення розміру аліментів у цій справі.

З огляду на викладене суд вважає, що стягнення з відповідача аліментів у розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідатиме вимогам сімейного законодавства та забезпеченню найкращих інтересів дитини.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина також підлягають задоволенню.

За наведених обставин суд доходить переконання, що позов слід задовольнити повністю.

Розподіл між сторонами судових витрат.

З огляду на вимоги статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі ставки, яка була встановлена ЗУ «Про судовий збір» на час подання позову у сумі 1 331,20 грн.

На підставі статей 24, 55, 56, 104, 105, 110, 112, 141, 150, 180-183, 191 Сімейного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 26.04.2022 у Франківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 248.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 22.09.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Дата складення повного судового рішення – 28 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя А.І. Павлів