Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №317/4519/26 — Запорізький районний суд Запорізької області

Суд: Запорізький районний суд Запорізької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №317/4519/26

Суддя: Каряка Д. О.

Справа № 317/4519/26

Провадження № 2-а/317/37/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Каряки Д.О.,

при секретарі Щербини В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної полії в Одеській області НПУ, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокатом Лихосенко Є.О., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , за допомогою ЄСІТС «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано вказаний адміністративний позов, в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7686559 від 08.08.2026 року. Крім того, просить судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову зазначає, що 08 серпня 2026 року Інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції Дикою Анастасією Дмитрівною відносно ОСОБА_1 було винесено постанову серії ЕНА №7686559 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. Передумовою винесення оскаржуваної постанови був нібито встановлений факт того, що позивач, керуючи автомобілем MERCEDES-BENZ GLS 450, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в межах населеного пункту с. Іванове Траса М14 29 км та перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 24 км/год, а саме рухався зі швидкістю 74 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України. Вважає винесену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке. Вимірювач, яким здійснювався замір швидкості транспортного засобу - лазерний ТгuСаm TCO 08449. Вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний ТгuСаm TCO 08449 призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів (ТЗ) в ручному або автоматичному режимах. Вимірювач відноситься до мобільних або ручних (залежно від ступеню участі оператора у процесі роботи вимірювача) дистанційних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху. Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв`язку з порушенням ПДР за перевищення встановленої швидкості руху в межах населеного пункту. У постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.

Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці. Відповідно до Правил дорожнього руху, знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Представник позивача послався на те, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху. Під час вимірювання швидкості, з якою рухався позивач, поліцейський тримав вимірювальний прилад TruCAM у руках, що підтверджується фотографією з реєстратора автомобіля. Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об`єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення. Оскаржувана постанова не містить достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом. Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (а.с.1-5).

Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , представником Департаменту патрульної поліції в Одеській області НПУ 28.08.2026 р. на адресу суду надіслано відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення через необґрунтованість, та такими, що не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, спрямованими на намагання позивача уникнути адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення. В обґрунтування заперечення послався на те, що адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 було зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів LTI 20/20 TruCAM II TC008449 та підтверджується відеозаписом та роздруківками із вищезазначеного лазерного вимірювача швидкості руху, а також відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських № 470603 та № 474500, які були надані суду на виконання ухвали суду про витребування доказів. Аргументи позивача щодо неправомірності використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості руху транспортних засобів TruCam II TC008449, яким було зафіксовано правопорушення вчинене позивачем у спосіб - тримаючи його у руках, є помилковими та необґрунтованими та юридично неправильними, оскільки згідно Посібника користувача - вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний пристрій ТruCAM призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному або автоматичному режимах. Доводи про порушення співробітником поліції порядку використання вимірювача швидкості є помилковим, оскільки законодавство не містить імперативних норм стосовно стаціонарного розміщення приладу TruCam та здійснення фіксації таким приладом тільки в автоматичному режимі. Відтак, посилання, що використання приладу TruCam в ручному режимі суперечить вимогам законодавства, є безпідставним. В обґрунтування власної позиції позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували факт перевищення встановленого правилами дорожнього руху обмеження швидкості руху, та відповідно, вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Не надано до суду стороною позивача і повного відео з реєстратора керованого позивачем ТЗ. Таким чином, з огляду на вищезазначене, в діях позивача вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7686559 від 08.08.2026 відносно ОСОБА_1 є обґрунтованою, такою, що винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством, ґрунтується на повному та всебічному розгляді справи, належних, допустимих та достатніх доказах вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Доводи позивача щодо необхідності визнання її незаконною та скасування безпідставні, необґрунтовані, не підкріплені нормами чинного законодавства України. За таких підстав представник відповідача просив залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення (а.с.50-67).

Відповіді на відзив позивачем не надано.

В судове засідання сторони не з`явились.

Представником позивача адвокатом Лихосенко Є.О. на електрону адресу суду надіслано заяву про розгляд справи без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити (а.с.79).

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи (а.с.75,78), в судове засідання не з`явився за невідомими суду причинами.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 205 КАС України суд вважає за можливе розглядати справу по суті у відсутності сторін на підставі наявних в справі матеріалів, з урахуванням поданого представником відповідача відзиву на позов і на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України без застосування фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України з особливостями, встановленими Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності викладені у статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 9 та статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний (стаття 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, а також відзив представника відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08 серпня 2026 року Інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції Дикою Анастасією Дмитрівною відносно ОСОБА_1 було винесено постанову серії ЕНА №7686559 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. за порушення п.12.4 ПДР України (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.) (а.с.9-11).

Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору.

До даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII, Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, норми Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 р. №1306.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поліція відповідно до покладених на неї завдань зокрема регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Стаття 122 КУпАП регулює перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.

Зокрема, частиною 1 вказаної норми визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото - або відеозапис.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти.

В разі відсутності посилань на певні докази, що підтверджують факт порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Статтею 31 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII передбачено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Також статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:

1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що положення Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

У постанові серії ЕНА №7686559 вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam ТС0 08449.

При цьому, контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70, 5.76 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» інформують про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) електронних засобів.

Разом з тим, суд зауважує, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.

Отже слід дійти висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель, закріплені на однострої, службових транспортних засобах. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не визначено.

Значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.

Суд констатує, що доказів закріплення (розміщення) в порядку, передбаченому ст. 40 Закону інспектором поліції лазерного вимірювача швидкості TruCAM ТС008449, на який посилається представник відповідача як на такий, що був застосований відповідачем у спірному випадку, та який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, відповідачем не надано, а відтак він не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі, що дає підстави вважати дії інспектора патрульної поліції такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що і стало наслідком винесення протиправної постанови.

Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70, 5.76), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.

Зокрема, вимірюючи швидкість в ручному режимі можливий (умисний або випадковий) рух рукою, що надає збільшення швидкості транспортного засобу на кілька км/год.

Зокрема, вібрація руки та, як наслідок, вібрація приладу TruCam може дати більшу похибку, ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля.

Таким чином не виключається сумнів щодо коректності вимірювання швидкості руху в ручному порядку.

Крім того на збільшення похибки приладу вимірювання може вплинути наявність транспортних засобів, що рухаються поряд.

В якості доказу на підтвердження наявності події адміністративного правопорушення, а саме факту перевищення позивачем встановлених обмежень швидкості руху, представником відповідача долучено до матеріалів справи диск, із розміщеними на ньому відеофайлом та фотозображенням, що зроблені за допомогою лазерного вимірювача швидкості приладом TruCam TC008449.

Згідно дослідженого відеофайла, наданого представником відповідача та долученого до матеріалів справи (а.с.49), судом встановлено факт зупинки транспортного зобу, яким керував позивач та повідомлення працівником поліції, що останній перевищив дозволену швидкість руху у населеному пункті, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП. При цьому водій неодноразово наголошував поліцейським, що не погоджується з інкримінованим йому правопорушенням через те, що вимірювання швидкості руху повинна здійснюватись стаціонарно встановленим вимірювальним пристроєм TruCam, а не тримаючи його в руках. Долучені фотографії, які зображені на диску, жодним чином не підтверджують факт порушення позивачем ПДР.

При цьому, суд наголошує, що будь які сумніви трактуються на користь особи.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70, 5.76.

Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об`єктивну сторону вказаного вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.

Суд зауважує, що імперативними положеннями частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, ні постанова серії ЕНА №7686559, ні матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом.

Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відтак, з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.

Наведене свідчить про те, що відповідачем при прийнятті цієї постанови неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Так, прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим.

При цьому, контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону «Про Національну поліцію», згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.

Суд, дослідивши матеріали справи зазначає, що вони не містять доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України та належно підтверджували факт допущення позивачем порушення ПДР, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки використання приладу TruCam з рук ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля.

Матеріали справи не містять доказів щодо закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля, яким керував позивач.

При цьому, спосіб використання приладу TruCAM допускається в мобільному режимі (з руки), однак це може збільшити похибку вимірювання швидкості руху транспортного засобу та викликати сумнів у коректності показників вимірювання швидкості руху.

Враховуючи положення ст. 40 Закону «Про Національну поліцію» № 580-VIII, при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку, визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.

Водночас суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII.

Щодо посилання відповідача у відзиві на той факт, що одним із доказів порушення позивачем ПДР є фіксування правопорушення на портативні відеореєстратори поліцейських №470603 та №474500, то суд зазначає, що долучений відеозапис жодним чином не підтверджує факт порушення позивачем ст. 122 КУпАП.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 11.10.2016 року у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 року - суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Вказані висновки неодноразово викладались в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови серії ЕНА №7686559 від 08.08.2026 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів у достатньому обсязі.

Питання про розподіл судових витрат слід вирішити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 6-9, 132, 139, 244-246, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної полії в Одеській області НПУ, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7686559 від 08.08.2026, винесену Інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції Дикою Анастасією Дмитрівною, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної полії Національної поліції України, (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Д.О. Каряка

Оригінал: reyestr.court.gov.ua