Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №491/1234/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Суд: Ананьївський районний суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: факту смерті, з них: на тимчасово окупованій території України

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №491/1234/26

Суддя: Желясков О. О.

Справа №491/1234/26

Провадження № 2-о/491/44/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 жовтня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Барбіроши В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ананьїв Одеської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Любашівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Гусєву Олену Дмитрівну звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт смерті його матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Генічеськ Херсонської області.

Заява обґрунтована тим, що на сьогодні м. Генічеськ Херсонської області, де померла мати заявника, є тимчасово окупованою територією України. Заявник не може здійснити державну реєстрацію смерті матері, оскільки вона померла на тимчасово окупованій території України, а документи на підтвердження факту її смерті видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. В той же час заявник позбавлений можливості належним чином підтвердити факт відкриття спадщини, адже свідоцтво про смерть, оформлене на тимчасово окупованій території України, не може бути прийнято нотаріусом в підтвердження факту смерті спадкодавця. Встановлення факту смерті матері необхідне заявнику для здійснення державної реєстрації смерті та видачі свідоцтва про смерть у встановлений законодавством України спосіб. В подальшому це породить для заявника певні юридичні наслідки (можливість оформлення права на спадщину), оскільки іншого шляху для підтвердження даного факту не існує.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2026 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження Також задоволено клопотання заявника - витребувано копію спадкової справи № 204/2026, заведеної 06 червня 2026 року на майно ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.32-33).

Заявник ОСОБА_1 , у судове засідання не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує довідка про доставку повідомлення у додаток «Viber» (а.с.36). Разом з цим, в матеріалах справи міститься клопотання заявника, в якому просить справу розглянути у його відсутність. Заявлені вимоги підтримує та просить задовольнити (а.с.25).

Представник заявника – адвокат Гусєва О.Д., повноваження якої посвідчуються ордером на надання правничої допомоги серії ВН № 1722795 від 25 травня 2026 року (а.с.26), також надала через канцелярію суду письмове клопотання, в якому просить справу, призначену до розгляду на 27 жовтня 2026 року, розглянути у її відсутність (а.с.56).

Представник заінтересованої особи Любашівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує довідка про доставку електронного документу (а.с.37). Натомість, в.о. начальника Відділу Лісніченко Н. надала на адресу суду листа, в якому просить розглянути справу без представника Відділу у зв`язку з великою службовою завантаженістю. Одночасно повідомляє, що про дату та час розгляду справи повідомлено належним чином. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі (а.с.55).

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частини перша-третя статті 294 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладене, положення частини третьої статті 223 ЦПК України, заяви представників учасників у справі, наявність відомостей про належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що заявлені вимоги заявника підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В частині першій статті 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 19, частиною першою статті 293 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у тому числі в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

В частині першій статті 315 ЦПК України наведені факти, які можуть бути встановлені в судовому порядку.

Так, згідно пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі №753/21178/21 (провадження № 61-15630св23)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага на те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено заявником у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Ананьїв Одеської області, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який є власником паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 18 листопада 1998 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області (а.с.5-9, 31).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 07 жовтня 1975 року виконавчим комітетом Ананьївської Першої сільської ради Ананьївського району Одеської області, батьками дитини (заявника) записані: батько « ОСОБА_3 », мати « ОСОБА_4 » (мовою оригіналу) (а.с.15).

Відповідно до медичного свідоцтва про смерть серії 74 № 204000473 від 27 квітня 2026 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 29 квітня 2026 року, що видані на території, де органи державної влади України тимчасово не виконують свої повноваження, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: м. Ананьїв, Одеська область, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, причина смерті: набряк головного мозку 693.6, ішемічний інсульт у лівій півкулі мозку 163.5 (а.с.10, 11).

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, де померла мати заявника, є тимчасово окупована Російською Федерацією територія України.

З копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого 03 липня 2002 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області, вбачається, що його видано на ім`я « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: м. Ананьїв, Одеська область, місце проживання зареєстровано з 16 серпня 2002 року за адресою: АДРЕСА_2 » (а.с.12).

В судовому засіданні також були досліджені матеріали спадкової справи № 204/2026, заведеної 06 червня 2026 року на майно ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено, зокрема, що спадкова справа заведена на підставі заяви про прийняття спадщини за законом від імені заявника – сина спадкодавця (а.с.40-53).

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК України.

За змістом частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції України та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю (див. постанову Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 233/5109/21).

Положеннями статтей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Верховний Суд наголошував, що у міжнародному праві є приклади, коли під час збройних конфліктів виникали ситуації, за яких досліджувались проблеми діяльності органів, що незаконно функціонували на окупованих територіях або територіях збройного конфлікту.

Так, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки, зміст яких зводиться до того, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває наведений вище принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996, § 45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшій міжнародній практиці. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеке від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають стосунок до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (Європейським Судом). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001, § 96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський Суд у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, § 142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

За правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрації народжень, смертей і шлюбів» інституціями, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України) (див. постанову Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22).

Верховний Суд звертав увагу на те, що визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема, щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України (див. постанову Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21).

Специфікою даних правовідносин є те, що у справі по суті «відсутній спір про право» як такий, проте у заявника виникла необхідність у встановленні факту смерті на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, який підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом, що діє на тимчасово окупованій території, а його діяльність вважається незаконною.

Верховний Суд звертав увагу, що в такій ситуації смерть особи є юридичним фактом, що породжує припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав, в даному випадку - заявником.

Враховуючи ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, при ухваленні рішення суду документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, як виняток, беруться до уваги судом та оцінюються разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті відноситься до компетенції відділів державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що органами державної реєстрації актів цивільного стану є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних і міських рад.

Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до пункту 3 розділу І Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, за заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.

Пунктом 1 глави 5 розділу III зазначених вище Правил визначені підстави для державної реєстрації смерті, однією з підстав є рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

З наведеного, з метою захисту законних прав та інтересів заявника, суд дійшов висновку, що заява про встановлення факту смерті ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

В заяві міститься вимога заявника про звільнення його від сплати судового збору у відповідності до пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

З цього приводу суд зазначає наступне.

В преамбулі Закону України «Про судовий збір» визначено, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях в силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).

Відповідно до пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

З огляду на викладене, заявник звільнений від сплати судового збору в силу пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 294, 315, 317 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Любашівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - задовольнити.

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Ананьїв Одеської області, громадянка України, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області Україна - на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.

У відповідності до частини четвертої статті 317 ЦПК України рішення суду підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини другої статті 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

заявник: представник заявника - адвокат:Глізнуца Володимир Володимирович, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ОСОБА_5 , адреса розташування робочого місця: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6

заінтересована особа:Любашівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 66502, Одеська область, Подільський район, с-ще. Любашівка, вул. Володимира князя, буд. 84; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 23212288

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 27 жовтня 2026 року, тобто дата складання повного судового рішення.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду набрало законної сили «_______» ____________________20______ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/1234/26 Ананьївського районного суду Одеської області.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua