Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №496/4189/18 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1642/26

Справа № 496/4189/18

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Дачненська сільська рада Біляївського району Одеської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі – Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Чорноморська»

на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області про скасування державного акту на право колективної власності на землю

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із позовом до Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, у якому просив:

визнати державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-5214, виданий Дачненською сільською Радою народних депутатів Біляївського району Одеської області 26.06.1998 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Чорноморське» на підставі рішення 3 сесії ХХІІІ скликання Дачненської сільської Ради народних депутатів від 05.05.1998 року таким, що втратив чинність.

В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 зазначив, що 18.09.2018 року він звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва площею 0,12 га на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Листом №В-12726/0-6790/0/37-18 від 24.09.2018 року вказаним Управлінням йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка є частиною земельної ділянки, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Чорноморське», згідно державного акту на право колективної власності серії ОД-5214 від 26.06.1998 року. Проте, вказаний державний акт фактично припинив свою чинність, оскільки у процесі реформування аграрного сектору економіки, відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 року №1529/99 КСП «Чорноморське» було ліквідовано, у зв`язку з чим припинилось право колективної власності КСП «Чорноморське» на земельні ділянки, а чинним ЗК України не передбачено право колективної власності, а також порядку розподілу земель сільськогосподарського призначення у разі ліквідації сільськогосподарських підприємств, якщо такі належали їм на праві колективної власності.

Оскільки вказану земельну ділянку не було повернуто до земель державної чи комунальної власності, а тому розпорядження даними земельними ділянками не належить до компетенції жодного органу влади чи місцевого самоврядування.

Враховуючи, що при ліквідації підприємства відповідна державна реєстрація державного акту на право колективної власності на землю не скасована, на теперішній час відсутній законодавчий механізм передачі земель колективної форми власності до державної, наявність чинного державного акту право колективної власності на землю перешкоджає позивачу реалізувати своє право, передбачене ЗК України, на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва та порушує основоположні принципи земельного законодавства, визначені ст. 5 ЗК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року позов задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, перебування земельної ділянки у колективній власності та відсутність правового механізму повернення земельної ділянки до державної форми власності порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки КСП «Чорноморське» ліквідовано, а державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-5214 є формальним та не породжує правових наслідків

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, СТОВ «Агрофірма Чорноморська», як особа яка не брала учать у справі, звернулось до суд із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення власних прав та законних інтересів оскаржуваним рішенням, просила таке скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позовні вимоги були обґрунтовані єдиною підставою - фактом ліквідації КСП «Чорноморське». Проте, підприємство не було ліквідоване, а було реорганізоване у СТОВ «Агрофірма Чорноморська», яке є правонаступником прав та обов`язків КСП «Чорноморське», що залишилось поза увагою суду першої інстанції. У зв`язку із цим, належним відповідачем за вимогами про визнання державного акту таким, що втратив чинність, є правонаступник особи, якій такий акт було видано.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

24.06.2026 року Держгеокадастру в Одеській області звернулось до суду із поясненнями на апеляційну скаргу, у яких повідомило, що згідно із наявними у секторі Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та других примірників державних актів станом на 31.12.2012 року зареєстрований державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-5214 від 26.06.1998 за № 2. У Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель, що ведеться сектором наявна «Технічна документація по складанню державного акта на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству «Чорноморське» Біляївського району Одеської області» (код документації із землеустрою та оцінки земель № 1998МФ190ДБЛ000124).

Листом Головного управління від 24.09.2018 року № В-12726/0-6790/0/37-18 на звернення ОСОБА_1 надано відповідь щодо розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

При розгляді було з`ясовано, що бажана земельна ділянка пропонується до відведення за рахунок земель колективної власності КСП «Чорноморський».

Відповідно до отриманих роз`яснень щодо можливості розпорядження зазначеними землями, Держземагенство України листом від 16.09.2013 № 22-28-0.13-16472/2-13 повідомило про наступне.

Якщо вищезазначені земельні ділянки не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження вказаними земельними ділянками не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності. Також, згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність інформації щодо повернення даних земель до державної власності, Головне управління відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Представник скаржника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Чорноморська» адвокат Нижнік Г.І. в суді апеляційної інстанції підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник Держгеокадастру в Одеській області Арнаутова А.В. надала пояснення аналогічні викладеним у письмових та просила їх врахувати при розгляді.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явився, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Біляївського райвиконкому від 13.09.1994 р. № 005528898 радгосп «Чорноморський» перетворено держгосп «Чорноморський».

Відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-5214, виданого Дачненською сільською радою Біляївського району Одеської області на підставі рішення 3 сесії ХХІІІ скликання від 05.05.1998 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Чорноморське» надано у колективну власність 2569,7 га земель в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначений державний акт на право колективної власності на землю зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №2.

На підставі наказу Міністерства плодоовочевого господарства від 10.11.1981 року № 304 та наказів по Одесплодоводгоспу та на підставі рішення райвиконкому № 73 від 12.02.82 р. організовано радгосп «Чорноморський».

Згідно наказу № 1198 від 04.08.1995 року регіонального відділення Одеської області держгосп «Чорноморський» перетворено в КСП «Чорноморське».

16.03.2000 року КСП «Чорноморське» перетворено на сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Чорноморська».

18.09.2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Листом №В-12726/0-6790/0/37-18 від 24.09.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка є частиною земельної ділянки, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Чорноморське». Оскільки вказану земельну ділянку не було повернуто до земель державної чи комунальної власності, а тому розпорядження даними земельними ділянками не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного ст. 122 ЗК України, а землі залишаються у колективній власності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509ЦК України).

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 3 ЗК України 1990 року , чинної на час видачі спірного державного акту, було передбачено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавалися рівноправними.

Суб`єктами права колективної власності на землю визначалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (частина друга стаття 5 ЗК України 1990 року).

Відповідно до статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до частини 2 статті 60 ЗК України 1990 року землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Положеннями статті 30 ЗК України передбачено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв).

Отже, право колективної власності здійснюють загальні збори співвласників земельних часток (паїв), членів підприємства, збори уповноважених, або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Згідно з частиною другою статті 108 ЦК України у випадку реорганізації юридичної особи шляхом перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Статтею 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлено, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

За змістом положень Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95) нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

Підстави припинення права власності на час розгляду справи встановлені статтею 346 ЦК України та статтею 140 ЗК України.

Ураховуючи положення статті 58 Конституції України, на час набуття права колективної власності, така форма власності була передбачена законом, а тому подальша зміна законодавства не може мати наслідком позбавлення права власності набутого у спосіб передбачений законом.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість розгляду позову ОСОБА_1 за визначеного ним суб`єктного складу, з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду. Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18.

Звертаючись до суду із вказаним вище позовом ОСОБА_1 визначив відповідачем Дачненську сільську раду Біляївського району Одеської області.

Разом з цим, предметом позову в цій справі є скасування державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-5214, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству «Чорноморське».

Проте, відповідно до Статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Чорноморська», підприємство є правонаступником прав та обов`язків КСП «Чорноморське».

КСП «Чорноморське» не було ліквідоване, а було реорганізоване у СТОВ «Агрофірма Чорноморська».

Між тим, клопотань про заміну відповідача у справі або про залучення до участі у справі інших співвідповідачів від позивачів не надходило.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів виснує, що заявлений позивачем спір неможливо вирішити через неналежний склад відповідачів, а тому наведені ОСОБА_1 доводи не мають правового значення для правильного вирішення спору.

Викладене залишилось поза увагою суду першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про можливість задоволення позовних ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі – Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Чорноморська» - задовольнити

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області про скасування державного акту на право колективної власності на землю – залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький