Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №554/16993/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/16993/25 Номер провадження 22-ц/814/3194/26Головуючий у 1-й інстанції Шевська О. І. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє представник – адвокат Усенко Михайло Ігорович, та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дубовик Віктор Андрійович, на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року (повний текст складено 14 квітня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 14 лютого 2013 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі – АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит в сумі 8 566,06 грн на придбання товару.

Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, заборгованість становить у розмірі 25 088,31 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 21 823,52 грн; заборгованість за відсотками – 3 179,49 грн, заборгованість за комісією – 85,3 грн.

На підставі договору факторингу № 208 укладеного 24 травня 2021 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», останнє набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Укрсиббанк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 90888930000 від 14 лютого 2013 року.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 90888930000 від 14 лютого 2013 року в загальному розмірі 25 088,31 грн; сплачений судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Судове рішення мотивоване відмовою у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

З рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року не погодився позивач, в інтересах якого діє представник Усенко М.І., та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання судових витрат щодо сплаченого судового збору за подання позовної заяви та витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого судового збору в сумі 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги.

Також з рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року не погодилась відповідачка, в інтересах якої діє представник – адвокат Дубовик В.А., та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій просила суд змінити повністю мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року, виклавши її в редакції з зазначенням в якості мотивів відмови у задоволенні позовних вимог недоведеність та безпідставність позовних вимог. Одночасно з прийняттям постанови прохала вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, та витрати на професійну правничу допомогу.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції ухвалене рішення з порушенням норм матеріального права та є необґрунтованим з огляду на неповноту з`ясування судом обставин, які мають значення для справи.

Позивач посилався на те, що перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Вказав, що позичальницею останні суми на погашення заборгованості та процентів внесені 20 січня 2021 року, тому вважає, що перебіг строку позовної давності починається з 20 січня 2021 року.

Зазначив, що на час дії карантину в період з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності фактично було зупинено, а з 04 вересня 2025 року було поновлено перебіг позовної давності.

Зауважив, що перебіг позовної давності за позовними вимогами за договором розпочався 04 вересня 2025 року, а тому позивачем не пропущено строк на звернення до суду з позовною заявою.

Узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дубовик В.А.

Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зазначив, що позивачем не надано копії договору про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000 від 14 лютого 2013 року на який позивач посилався в позовній заяві.

Зауважив, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували перерахування коштів за договором та надання банком відповідачці кредитної картки.

Вказав, що в наданому позивачем розрахунку заборгованості за кредитом не зазначено базу розрахунку платежів, суму, на підставі якої проведений відповідний розрахунок, суми здійснених проплат, часових періодів нарахування та застосованої відсоткової ставки.

Відсутність укладеного та підписаного договору про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000 від 14 лютого 2013 року виключає можливість укладення договору факторингу щодо відступлення права вимоги за неіснуючим договором.

Крім того, зауважив, що ні відповідачем, ні його представником не подавалась заява про застосування строків позовної давності, в матеріалах справи така заява відсутня. Тому твердження суду першої інстанції про те, що представник відповідачки проохав застосувати строк позовної давності до даних правовідносин є безпідставним.

Щодо відзивів на апеляційні скарги

Відзиви на апеляційні скарги з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, доходить такого висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову становить 25 088,31 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, статтю 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2013 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 8 566,06 грн на придбання товару.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідачки перед позивачем становить 25 088,31 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту – 21 823,52 грн; заборгованість за відсотками – 3 179,49 грн, заборгованість за комісією – 85,3 грн.

Також судом встановлено, що 24 травня 2021 року АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали договір факторингу № 208, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Укрсиббанк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 90888930000 від 14 лютого 2013 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо укладення договору

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

У матеріалах справи міститься договір № 90888930000 про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна укладений 11 липня 2011 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит в сумі 8 566,06 грн строком на 24 місяці на придбання товару: холодильника/морозильної камери – вартість 7168,94 грн; іншої побутової техніки – вартість 1299,00 грн; комплектуючих/запчастин – вартість 149,00 грн; після продажного сертифікату – вартість 0,12 грн; комплектуючих/запчастин – вартість 149,00 грн. Всього: 8 766,06 грн.

Пунктами 4-7 вказаного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення платежів щомісяця, відповідно до графіка платежів (додаток до договору, який є невід`ємною його частиною). Кредит повинен бути повернутий не пізніше 11 липня 2013 року. Розмір ануїтетного платежу становить 357,00 грн та який повинен сплачуватись щомісячно до 11 числа (включно). Процентна ставка за кредитним договором встановлюється в розмірі 0,01% річних.

У графіку платежів (додаток №1 до договору про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000 від 11 липня 2013 року) передбачено сплату платежів з 11 серпня 2011 року по 11 липня 2013 року, повернення кредиту в загальній сумі 8 566,06 грн та сплату процентів в загальній сумі 0,88 грн за весь строк кредитування.

Договір підписаний особисто ОСОБА_1 .

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів вважає, що між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір 11 липня 2011 року на придбання побутової техніки зі строком повернення кредиту – 11 липня 2013 року.

Висновки суду першої інстанції про укладення договору 14 лютого 2013 року не відповідають обставинам справи.

При цьому матеріали справи не містять і самого договору від 14 лютого 2013 року.

Щодо отримання кредиту

Згідно з пунктом 14 договору про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000 від 11 липня 2011 року, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що позичальник просить банк надати йому кредит для особистих потреб на умовах цього договору та правил споживчого кредитування, а саме в сумі 8 566,06 грн на придбання товару, що зазначений в пункті 12 цього договору шляхом оплати банком з позичкового рахунку позичальника платіжних документів ТОВ «Дієса» на рахунок отримувача, відкритого в АТ «Укрсиббанк».

Окрім того, пунктом 13 договору про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000 від 11 липня 2011 року встановлено, що випадку позитивної кредитної дисципліни позичальника за договором, банк може надати позичальнику додатковий кредит – кредитну картку шляхом встановлення ліміту кредитування на картковий рахунок та випуску платіжної картки до цього рахунку на умовах цього договору, правил споживчого кредитування та правил (додаткових умов) відкриття та комплексного розрахунково-касового обслуговування банківських рахунків фізичних осіб в АТ «Укрсиббанк»

Відповідно до підпункту 13.3 вказаного договору максимальна сума ліміту кредитної картки становить 50 000 грн.

Хоча умовами договору і передбачено надання позичальнику додаткового кредиту шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, проте позивачем не надано на підтвердження вказаних обставин доказів видачі банком відповідачці кредитної картки та встановлення кредитного ліміту по ній.

Позивачем на підтвердження існування заборгованості за кредитним договором надані відомості про рух коштів по рахунку картки з лімітом за кредитним договором, які за своїм змістом адресовані ОСОБА_1 та містять інформацію про кредитний ліміт, термін дії кредитного ліміту, нагадування про необхідність поповнення карткового рахунку та рух коштів по рахунку картки з лімітом за банківським продуктом «Револьверна кредитна картка «Шоппінг картка».

Також надані відомості про рух коштів по рахунку картки з лімітом за кредитним договором, не містять інформації про договір про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000 та із їх змісту не вбачається, що зазначений в них рух коштів стосується грошових операцій за договором про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна № 90888930000.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18 зазначив, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Щодо розрахунку заборгованості

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 90888930000 заборгованість становить у загальному розмірі 25 088,31 грн, з яких: за тілом кредиту – 21 823,52 грн; за відсотками – 3179,49 грн; за комісією – 85,3 грн.

Водночас вказаний розрахунок не містить інформації про те, за який період виникла спірна заборгованість, не зазначено відсоткову ставку, а також відсутня інформація про щомісячну заборгованість за усіма складовими боргу, що позбавляє суд можливості самостійно здійснити розрахунок заборгованості.

За таких обставин, наданий розрахунок заборгованості не дає можливості перевірити правильність визначення позивачем суми боргу, встановити період та підстави нарахування кожної його складової.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 910/3105/21 розрахунок заборгованості складений банком в односторонньому порядку сам по собі не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки не відповідає вимогам встановленим зазначеною нормою для первинних документів. Тобто розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу тощо.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що заборгованість за тілом кредиту згідно вказаного розрахунку становить 21 823,52 грн, тоді як відповідно до умов договору, який міститься в матеріалах справи, кредит наданий у розмірі 8 566,0 грн.

Однак сама по собі обставина, що розмір заборгованості за тілом кредиту перевищує початкову суму кредиту, не свідчить про неправильність розрахунку заборгованості, оскільки розмір фактично використаних коштів протягом строку дії договору може змінюватися залежно від використання кредитних коштів, здійснення погашення заборгованості.

За таких обставин, позивач повинен надати докази про рух коштів за рахунком, здійснені відповідачкою платежі та залишок основного боргу на відповідні дати.

Натомість за відсутності таких відомостей неможливо встановити, чи утворилася заявлена сума основного боргу внаслідок фактичного використання відповідачкою кредитних коштів, нарахування додаткових сум або інших операцій за рахунком. Також неможливо перевірити, чи не включено до суми основного боргу платежі, які за своєю правовою природою належать до процентів, комісій або інших нарахувань.

При цьому суд не може підміняти позивача у виконанні його процесуального обов`язку щодо доказування та самостійно визначати розмір заборгованості на підставі припущень або відомостей, які не дозволяють достовірно встановити відповідні обставини.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить переконання, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та передчасно дійшов висновку про доведеність розміру заборгованості.

Щодо відступлення права вимоги

Досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в частині доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

У частині першій статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Водночас у відповідності зі статтею 1078 ЦК України (у редакції чинній станом на час укладення договору факторингу) предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України (у редакції чинній станом на час укладення договору факторингу) клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2021 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 208, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Укрсиббанк».

При цьому згідно витягу з реєстру боржників додатку до договору факторингу № 208 від 24 травня 2021 року зазначено про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за договором 90888930000 від 14 лютого 2013 року, який як свідчать матеріали справи, між АТ «Укрсиббанк» та відповідачкою не укладався.

Окрім того, у реєстрі боржників додатку до договору факторингу № 208 від 24 травня 2021 року вказана заборгованість за основним боргом у розмірі 21 823,52 грн, заборгованість за відсотками – 3 179,49 грн, заборгованість за комісіями – 85,3 грн, загальна сума заборгованості – 25 088,31 грн.

Тоді як у наданих АТ «Укрсиббанк» відомостях про рух коштів по рахунку картки з лімітом за розрахунковий період з 26 квітня 2021 року по 25 травня 2021 року вказано про відсутність заборгованості за кредитною карткою (баланс заборгованості на кінець періоду 0,00 грн).

Відтак з матеріалів справи вбачаються розбіжності між відомостями, зазначеними у витягу з реєстрів боржників до договору факторингу № 208 від 24 травня 2021 року, та відомостями про фактичний стан заборгованості відповідачки, наданими АТ «Укрсиббанк».

За правилами статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

На переконання колегії суддів, за правилами змагальності цивільного судочинства саме позивач повинен довести суду факти, зокрема, виникнення спірних правовідносин, узгодження істотних умов кредитування та безпосередньо існування заборгованості, в т.ч. і на момент укладення договору факторингу. Лише після надання ним належних і допустимих доказів наявності боргу на відповідачку покладається обов`язок спростувати такі обставини.

Щодо строку позовної давності

Частиною третьою статті 267 ЦПК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 28 постанови від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Тобто, застосування позовної давності передбачає одночасну наявність двох умов: обґрунтованості позовних вимог та заяви сторони про застосування позовної давності, поданої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Суд першої інстанції під час розгляду справи посилаючись за заявою представника відповідача застосував строки позовної давності.

Разом з тим, представник відповідачки в апеляційній скарзі посилався на те, що ні ним, ні самою відповідачкою не подавалась заява про застосування строку строків позовної давності.

У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву в якому представник відповідачки наводить обґрунтування щодо відмови в задоволенні позову, посилаючись також і на сплив строку позовної давності.

Проте, враховуючи, що вимоги про стягнення заборгованості є не обґрунтованими та не підтверджені належними, допустимими й достатніми доказами, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для їх задоволення у зв`язку з недоведеністю.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування строку позовної давності, оскільки питання про її сплив підлягає вирішенню лише після встановлення обґрунтованості позовних вимог по суті.

Відтак у задоволенні позову належить відмовити через недоведеність заявлених вимог, а не у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дубовик В.А., підлягає задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року - зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції даної постанови. Тоді як, апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якої діє представник – адвокат Усенко М.І., задоволенню не підлягає.

Оскільки місцевий суд дійшов правильного по суті висновку, то рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року в резолютивній частині щодо відмови у задоволенні позовної заяви слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції

Щодо судового збору

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції було оскаржено відповідачкою у частині мотивів його постановлення, а апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, суд апеляційної інстанції вважає за можливе стягнути із ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Так як, у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якої діє представник – адвокат Усенко М.І., слід відмовити, у стягненні судових витрат на його користь підстави відсутні.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції

Як вже зазначалося, в апеляційній скарзі відповідачка, в інтересах якої діє представник-адвокат Дубовик В.А., прохала суд, зокрема, стягнути витрати на правничу допомогу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником-адвокатом Дубовиком В.А. було подано до суду договір про надання правничої допомоги № 1-2026АР від 21 січня 2026 року, протокол погодження видів правничої допомоги, розміру гонорару та витрат адвоката від 21 січня 2026 року.

Також до апеляційної скарги додано акт про надання правничої допомоги № 2 від 21 травня 2026 року, відповідно до якого фактично надана правнича допомога полягала у складенні апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року у справі № 554/16993/25, розмір якої становить 5 000,00 грн.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19.

Отже, матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт надання ОСОБА_1 професійної правничої допомоги у цій справі, її обсяг та вартість.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 наголосила на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, та принципу, та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18-ц зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Враховуючи, що від позивача не надходили заяви щодо не співмірності витрат на правничу допомогу, які понесла ОСОБА_1 із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт чи невідповідності їх критеріям розумності щодо розміру, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, понесених у цій справі у суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якої діє представник – адвокат Усенко Михайло Ігорович – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дубовик Віктор Андрійович – задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2026 року в резолютивній частині щодо відмови у задоволенні позову – залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 663,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко