Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №761/21043/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Суд: Шевченківський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №761/21043/26

Суддя: Пономаренко Н. В.

Справа № 761/21043/26

Провадження № 2/761/12187/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: Пономаренко Н.В..

з участю секретаря: Шененка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року до Шевченківського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів, в якому просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, за минулий час починаючи стягнення з 08 січня 2026 року по день подання даної позовної заяви а також стягувати в подальшому з дня подання даної позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 липня 2016 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Чернівецькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, зроблено актовий запис №1006. Шлюб розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21.04.2026 року, справа №761/614/26. Сторони мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вказує, що донька сторін проживає з позивачем за одним місцем реєстрації та перебуває на її утриманні. Так, як спільній дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку - позивач зверталась до відповідача з проханням стабільно надавати достатню фінансову допомогу для забезпечення належного догляду дитині. Проте, відповідач, ухиляється від виконання прохання позивача, та не гарантує стабільного матеріального забезпечення для дитини.

У позовній заяві вказано, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Такий рівень позивач, одна, не зможе забезпечити, тому батько, який є здоровим та працездатним, має сплачувати аліменти.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що 08 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 . Разом із заявою заявником були надані наявні у неї докази проживання дитини разом із матір`ю, зокрема витяги про зареєстроване місце проживання матері та дитини за однією адресою. 12 січня 2026 року судом було постановлено ухвалу про залишення заяви без руху з мотивів необхідності надання додаткових доказів проживання дитини разом із матір`ю. У подальшому, 03 квітня 2026 року Шевченківським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу про повернення заяви без розгляду із роз`ясненням права повторного звернення до суду. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що кореспонденція суду направлялась за адресою реєстрації позивача, однак була повернута до суду та не вручена позивачу. Таким чином, позивач не мала об`єктивної можливості своєчасно усунути недоліки заяви, оскільки не була належним чином повідомлена про необхідність їх усунення та фактично не отримала відповідну ухвалу суду. Враховуючи те, що позивач ще 08 січня 2026 року фактично реалізувала своє право на звернення до суду із вимогою про стягнення аліментів, однак за незалежних від неї обставин справа не була розглянута по суті, вважаю наявними правові та фактичні підстави для стягнення аліментів саме з 08 січня 2026 року, а не з дати повторного звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.06.2026 прийняти до розгляду вказану цивільну справу та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін

В судове засідання позивач не з`явилася, про місце дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, до суду 20.10.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про розгляд справи без участі позивачка та її представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду заяви.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, дату та розгляд справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 15.07.2016 р. у Чернівецькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №1006.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2020 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Як вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року у справі № 761/614/26 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- задоволено повністю. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15.07.2016 р. у Чернівецькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №1006,-розірвано.

Разом з тим, звертаючись з позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, вказувала, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання та забезпечення своєї дитини, хоча вказаний обов`язок відповідача, як батька, передбачений ст. 180 СК України.

Водночас, доказів, які б свідчили як про безумовну відсутність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу на утримання своєї малолітньої дитини, так і те, що він є непрацездатною особою, останнім до суду не надано.

Згідно з матеріалів справи, донька сторін проживає з позивачем за одним місцем реєстрації, що підтверджується копіє акту, що засвідчує проживання доньки та позивача за однією адресою: АДРЕСА_1 та витягом з реєстру територіальної громади.

Так, відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Тлумачення положень статті 180 СК України свідчить, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні,чи їх шлюб розірвано.

При цьому, аналіз глави 15 СК України дозволяє зробити висновок, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Як передбачено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: - дітей віком до 6 років - 2817 гривень; - дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень; - працездатних осіб - 3328 гривень.

Згідно із з положеннями ч. 1, 2 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини (стаття 12 Закону).

Згідно із ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

В той же час, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, зокрема положення ст. 182 Сімейного кодексу України, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

З приводу вимог позивача щодо необхідності визначення часток аліментів на майбутнє, при досягнення кожним із дітей повноліття, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2-3 ст.183 вказаного Кодексу якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей за минулий час, суд виходить з наступного.

Згідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч.2 ст.191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:

- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;

- неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Слід зазначити, що ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи чи інші подібні дії.

Також під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють пряму відмову від надання утримання, а також різні дії (бездіяльність) зобов`язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі №635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі №672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі №756/14483/18.

За загальним правилом, визначеним СК України та сталою судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Суд зауважує, що обов`язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов`язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення.

Так, в обґрунтування підстав стягнення з відповідача на користь позивача стягнення аліментів на отримання малолітнього дитини у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, за минулий час починаючи стягнення з 08 січня 2026 року, позивачем вказано, що 08 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , 12 січня 2026 року судом було постановлено ухвалу про залишення заяви без руху з мотивів необхідності надання додаткових доказів проживання дитини разом із матір`ю. У подальшому, 03 квітня 2026 року Шевченківським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу про повернення заяви без розгляду із роз`ясненням права повторного звернення до суду. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що кореспонденція суду направлялась за адресою реєстрації позивача, однак була повернута до суду та не вручена позивачу. Враховуючи те, що позивач ще 08 січня 2026 року фактично реалізувала своє право на звернення до суду із вимогою про стягнення аліментів, однак за незалежних від неї обставин справа не була розглянута по суті, вважаю наявними правові та фактичні підстави для стягнення аліментів саме з 08 січня 2026 року, а не з дати повторного звернення до суду з даним позовом.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нею вживалися заходи задля отримання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти, тобто, з 08.01.2026 року до моменту звернення до суду, зокрема, копій листів, записів розмов, тощо. А обставини того, що позивачу ухвалою суду від 03.04.2026 у справі № 761/612/26 було повернуто заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів у зв`язку із не усуненням недоліків визначених ухвалою суду від 12.01.2026 не може вважатись обставинами ухилення відповідача у цей період від сплати аліментів.

Як вбачається із змісту ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 761/612/26 із урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заяву слід вважати неподаною та повернути заявнику, оскільки заявником не усунуто недоліки даної заяви. Таким чином, не усунення недоліків та як наслідок повернення заяви про видачу судового наказу

Так, вказані обставини щодо повернення позивачу наказу про стягнення аліментів, були викликані виключно зі сторони позивача.

Отже, у судовому засіданні не встановлено та не надано суду належних і допустимих доказів того, що позивач вживала належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, як і доказів ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні ч. 2 ст. 191 СК України. Таким чином, оцінюючи досліджені судом докази та встановлені під час розгляду справи обставини, суд не вбачає визначених законом підстав для стягнення з відповідача аліментів за минулий час.

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується відсутність перешкод для виконання відповідачем обов`язку по утриманню власної дитини, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 26.05.2026 і до досягнення донькою повноліття

В порядку, визначеному 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в дохід держави в сумі 1331,20 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 206, 229, 258, 259, 263-266, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 179, 180-183 СК України, суд, -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.05.2026 і до досягнення донькою повноліття.

В задоволенні іншої частини позову, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах сплати суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторін :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКП: НОМЕР_3 адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст заочного рішення складено 20.10.2026.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua