Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №130/945/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/945/26

Провадження № 22-ц/801/2411/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокуСправа № 130/945/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Панасюка О. С., Матківської М. В.

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Порощука П. П. в м. Жмеринка, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,-

в с т а н о в и в :

24 березня 2026 року позивачка звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні та просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 521 193,54 грн, що складаються з: одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн; додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн; грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17 557 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16 104 грн; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року у розмірі 224 827,34 грн та понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона працювала у Регіональній філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі – Відповідач, АТ «Українська залізниця») з 13.06.1985 року. Звільнилася з роботи 31.12.2024 року (за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, її стаж роботи в галузі складає 39 років 6 місяців 19 днів). Між адміністрацією Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та Дорожнім комітетом профспілки ДТГО Південно-Західної залізниці було укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2024 роки, згідно умов якого ОСОБА_1 має право отримати від відповідача: одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію (п.8.23 Колективного договору); додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті (п.8.23 Колективного договору); грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею. (п.3.14 Колективного договору); матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (п.3.10 Колективного договору).

Однак, при звільненні відповідач не виплатив належні позивачці грошові кошти, тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст.117 КЗпП України). ОСОБА_1 звільнилася 31.12.2024 року, тому сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року (181 день) становить 224 827,34 грн ( виходячи з того, що середньоденний заробіток становить 1 242,14 грн).

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року позов задоволено:

стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 521 193,54 (п`ятсот двадцять одна тисяча сто дев`яносто три гривні 54 копійки), що складаються з:

-одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн;

-додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн;

-грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17 557 грн;

-матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16 104 грн;

-середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року у розмірі 224 827,34 грн.

Вирішено питання судових витрат: стягнуто з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн та стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022р. протокол №Ц-54/31 Ком.т та листа від 25.03.2022р. №ЦЦУП-10/195 призупинено ряд виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової допомоги винагороди працівникам залізниці та бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію позивачу буде здійснена після прийняття окремого рішення ПТ «Укрзалізниця».

Однак у п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі. Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ "Укрзалізниця" було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання).

Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості.

Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Суд звернув увагу, що позивачка звільнилася з роботи 31.12.2024 року, у зв`язку з чим норми, обмежуючі виплату вказаних видів матеріальної допомоги, до неї не застосовуються.

Не погодившись із таким рішенням, 05 грудня 2023 року відповідач АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, а якщо апеляційний суд прийде до висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то просив змінити рішення в цій частині і визначити належно розрахований і спів мірний розмір.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що

-суд невірно встановив фактичні обставини справи, не дав належної оцінки правовим наслідкам зупинення окремих положень Колективного договору, які передбачали соціальні виплати, хоча таке право роботодавця передбачено частиною 1 статті 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», однак суд обмежився констатацію лише того, що не були внесені зміни до Галузевої угоди. Відповідач не заперечує, що позивачка має право на вказані нею виплати, однак не може цього зробити через воєнний стан та скрутний фінансовий стан підприємства;

-- суд не застосував спеціальний строк, встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП, не звернув уваги, що ця частина не була предметом розгляду Конституційного Суду в рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025 року. ОСОБА_1 отримала письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні 19.12.2024 року, а в суд звернулася лише 24.03.2026 року, тобто пропустила 3-місчний строк звернення до суду;

-Невірно суд застосував і приписи статей 116, 117 КЗпП України, не навів власного розрахунку середнього заробітку, допустив суперечності: вказав, що середньоденна заробітна плата становить 1 207,84 грн, проте розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні здійснив, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 1 242,14 грн. Не зважив на те, що середній заробіток має бути розрахований, виходячи з робочих, а не календарних днів та його стягнення не повинно виступати каральною санкцією;

-неправильно суд розподілив і судові витрати.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 адвокат Придачий Ю. М. підтримав викладене в апеляційній скарзі, представник відповідача АТ «Українська залізниця» адвокат Дригіна І. М. в судове засідання не з`явилася, просила відкласти розгляд справи через хворобу, в задоволенні чого їй судом було відмовлено з урахуванням того, що вона представляє юридичну особу, яка могла спрямувати до суду іншого представника, та того, що неявка сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції (частинна 2 статті 372 ЦПК України).

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване частині рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5) працювала у Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 13.06.1985 року, що підтверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.7-12);

- між адміністрацією Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та дорожнім комітетом профспілки Південно-Західної залізниці був укладений Колективний договір, який є чинним на сьогодні ( а. с. 15-21).

Пунктом 3.10 Колективного договору установлено, що працівникам Філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило разом із наданням щорічної відпустки, у розмір шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Пунктом 3.14 Колективного договору передбачено працівникам залізничного транспорту з нагоди ювілею (60 років) виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Пунктом 8.23 Колективного договору обумовлено при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків також у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після настання такого права передбачено виплата додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при стажі роботи в галузі для жінок понад 35 років;

- для отримання матеріальної допомоги 10.01.2023 року ОСОБА_1 подавала заяву про виплату її матеріальної допомоги на оздоровлення згідно колективного договору (а.с.22). Сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачу становить за 2023 рік – 16 104 грн. Прожитковий мінімумів для працездатних осіб на 01.01.2023 року становив 2 684 грн. х 6 = 16 104 грн;

- 31.12.2024 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи (за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію) згідно наказу № 2268/ос від 09.12.2024 року. Наказ про звільнення містить вказівку виплатити позивачу, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (стаж роботи у галузі складає 39 років 6 місяців 19 днів), передбаченої змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005р.р. пролонгованого на 2006-2024р.р., п.8.23. (а.с13).

-31.12.2024 року позивачці було вручене повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, до якого не були включені: одноразова матеріальна допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію: 131 352,60 грн; додаткова матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію: 131 352,60 грн; грошова винагорода в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею: 17 557 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб: 16 104 грн (а.с.14);

- відповідно до витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року ухвалено рішення, яким на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплату працівникам додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема виплату матеріальної допомоги, окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). (пункт 1.1.4 протоколу) (а. с. 56);

-спільним листом Голови правління АТ «Українська залізниця» О. Камишена, голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України ОСОБА_3 , члена правління Є. Лященка повідомлено керівників структурних підрозділів відповідача, раду профспілки та голів дорожніх профспілкових організації про рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (а. с. 64);

-відповідно до витягу з протоколу № Ц-54/90 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року було ухвалено відновити виплату матеріальної допомоги в хронологічній послідовності відповідно до виникнення права на її виплату (а.с. 59);

-Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 07.2023) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року в порядку черговості (а.с. 63)

-Рішенням правління (витяг з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року) було впорядковано виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану (а.с. 60-61);

-Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості (а. с. 62);

-Листом члена правління АТ «Укрзалізниця» Л. Гриценко повідомлено керівників регіональних філій про те, що протоколом засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 р. № Ц-1-1.5-25/47-25 з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва призупинено виплати одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію (а. с. 58).

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі. Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди);

-згідно довідки про середню заробітну плату, доходи ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складають 54 654,41 грн: 27 567,11 грн (23 робочі дні) за жовтень 2024 р. та 27 087,30 грн (21 робочий день) за листопад 2024 року (а. с. 24);

-дохід ОСОБА_1 за 12 місяців (листопад 2023 – листопад 2024 року) склав 303 167,39 грн (а. с. 25).

Між сторонами виник спір про стягнення виплат, належних працівникові при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

По справі встановлено та визнається учасниками справи, що умовами Колективного договору передбачено виплату:

-одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію (п.8.23 Колективного договору);

-додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті (п.8.23 Колективного договору);

-грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею. (п.3.14 Колективного договору);

-матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (п.3.10 Колективного договору).

Позивач має право на ці види виплат, що не заперечується відповідачем, проте ці виплати їй не були здійснені в зв`язку з тим, що їх виплата була призупинена відповідачем на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що таке призупинення узгоджується із положеннями статті 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що суд першої інстанції невірно оцінив.

Згідно частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно абзацу першого пункту 3 «Прикінцеві положення» цього Закону, «Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану..».

Вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України) (див постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2026 року у справі № 333/9082/24).

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у подібній справі № 211/7338/23, якою залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.

Відтак невірним є висновок суду першої інстанції та позиція відповідача про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022 (з дня введення в Україні воєнного стану).

Не зважаючи на це, суд першої інстанції в підсумку вірно виснував, що позивачка на момент звільнення мала право, а відповідач зобов`язаний був виплатити їй:

?одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн;

?додаткову матеріальну допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн;

?грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17 557 грн;

?матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16 104 грн.

Ці виплати не були здійснені відповідачем при звільненні ОСОБА_1 31.12.2024 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду з вимогою про стягнення невиплачених їй сум при звільненні, - апеляційний суд зазначає таке.

Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, були внесені зміни у частини першу та другу статті 233 КЗпП України.

Зокрема частини перша та друга були викладені у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Попередня редакція цих статей була наступною: «Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Рішенням від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 Конституційний Суд України визнав частини першу статті 233 КЗпП України у зміненій редакції такою, що не відповідає Конституції України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. У цій частині частина перша статті 233 КЗпП України є неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (згідно із частиною першою статті 234 КЗпП України).

Верховний Суд в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 373/1381/25, вирішуючи питання про те, у який спосіб застосовується стаття 233 КЗпП України під час вирішення трудових спорів щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, які виникли до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (пункт 73), звернув увагу на наступні аспекти (пункт 83) та виснував про наступне:

«88. Враховуючи зазначене, у конкретній категорії трудових спорів, які стосуються справ про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмеження строку звернення до суду у три місяці залишається дійсним, якщо звільненому працівнику роботодавець надав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, і цей строк сплив до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025. Частина друга статті 233 КЗпП України не розглядалась Конституційним Судом України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025. Водночас вона є спеціальною та уточнюючою до змісту частини першої статті 233 КЗпП України, оскільки містить спеціальне виключення до загального правила вирахування строків звернення до суду, передбачених частиною першою статті 233 КЗпП України, щодо конкретного виду трудового спору.»

Отже, визначальним для застосування /незастосування приписів частини 2 статті 233 КЗпП України є те, коли працівник отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, і чи сплив 3-місячний строк до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025.

В справі що розглядається позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 31.12.2024 року (а. с. 13) та отримала Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні 31.12.2024 року, про що свідчить її особистий підпис (а. с. 14), відповідно до змісту якого їй були нараховані та виплачені ряд платежів на загальну суму 79 839,65 грн (виплата після утримання 52 676,53 грн), однак до цих платежів не було включено: одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн; додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн; грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17 557 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16 104 грн.

Отже, тримісячний строк звернення до суду, закріплений в частині 2 статті 233 КЗпП України, сплив 31 березня 2025 року, тобто звертаючись до суду 24 березня 2026 року, позивач пропустила тримісячний строк звернення із вимогою про стягнення невиплачених коштів при звільненні.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Пояснюючи причини звернення до суду майже через рік після спливу тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення сум, які підлягали виплаті при звільненні, позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Смірнов С. М. пояснили тим, що порушення її прав є триваючим, виплати і досі не здійснені, відтак строк нею не пропущений.

Наведені позивачкою причини апеляційний суд вважає неповажними, адже законодавець в частині 2 статті 233 чітко прив`язав початок тримісячного строку з моментом отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відтак в справі що розглядається позивачка пропустила тримісячний строк зверненням до суду та підстав для його поновлення немає, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому в задоволенні цієї вимоги ОСОБА_1 слід відмовити

Отже, суд першої інстанції, розглядаючи справу, невірно застосував припис частини 2 статті 233 КЗпП України, доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки на день звільнення позивачці не були виплачені усі належні їй суми, що суперечить приписам статті 116 КЗпП України, тому, з огляду на неправомірність призупинення виплат, виходячи з приписів частини 2 статті 117 КЗпП України, відповідач має сплатити позивачці відшкодування у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно розрахував середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Два повних місяці перед звільненням 31.12.2024 року ОСОБА_1 - це жовтень 2024 – 27 567,11 (23 робочі дні = 23 відпрацьовані дні) та листопад 2024 року – 27 087,30 грн (21 робочий день=21 відпрацьований день).

Отже, враховуючи кількість робочих днів у жовтні та листопаді 2024 року (44), середньоденна заробітна плата позивачки складає 1 242,14 грн ( 27 567,11 + 27 087,30 грн ) / 44).

Відповідно до пункту 8 Розділу IV Порядку №100 , у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

За період з 01.01.2025 по 30.06.2025 року (шість місяців з моменту звільнення) кількість робочих днів становить 129 днів

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь позивачки ОСОБА_1 , становить 160 236,06 грн (129 робочих днів*1 242,14 грн).

Відтак суд першої інстанції припустився помилки, , безпідставно взяв до уваги розрахунок, наведений позивачкою (за 180 календарних дні), не перевірив його правильність, тому доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про необхідність зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за затримку розрахунку при звільненні, апеляційний суд зауважує наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Отже, враховуючи поведінку сторін, розмір простроченої виплати ( 296 366,20 гривень), те, що цей розмір є більшим за визначений судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача (160 236,06 грн), враховуючи , що розмір посадового окладу позивачки був 17 557 грн, а середньомісячна заробітна плата 26 270,52 грн, відтак розмір заборгованості виплат, які належали їй при звільненні, має значний фінансовий вплив на її матеріальне становище, - апеляційний суд виснує, що з метою забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових відносин, розмір середнього заробітку зменшенню не підлягає.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Українська залізниця» частково обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції є таким, що постановлене без повного з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Тому рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року підлягає скасуванню з постановленням нового: про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, сформульовано висновок, що пільга щодо сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Отже, позивачка за вимогу про стягнення сум, належних при звільненні, звільнена від сплати судового збору ( в задоволенні цієї вимоги їй слід відмовити), однак за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (яка підлягає до часткового задоволення), – не звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 3 328,00 грн з 1 січня 2026 року.

Отже, за вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 224 827,34 грн позивачка повинна була сплатити 2 248,27 грн (224 827,34 х 1%)

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка не сплачувала судовий збір за подання позову.

Оскільки апеляційним судом встановлено, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 160 236,06 грн, що становить 71,3 %, тому з відповідача на користь держави слід стягнути 1 603,02 (2 248,27 х 71,3%) гривень судового збору, а з позивачки на користь держави слід стягнути 645,25 (2 248,27 х 28,7%) гривень судового збору.

Щодо судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачка понесла витрати на правничу допомогу: в справі правнича допомога надавалася позивачці адвокатом Смірновим С. М., на підтвердження чого було надано ордер (а.с.30), Договір про надання правничої допомоги (а. с. 26 – 28), пунктом 3.1. якого передбачено розмір гонорару 15 000 грн; квитанцією від 23.03.2026 року підтверджено, що позивачка сплатила 15 000 грн за правничу допомогу (а. с. 29).

Відповідач поніс витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 817,90 грн за подання апеляційної скарги (а. с. 118).

Розмір заявлених позивачкою позовних вимог склав 521 193,54 грн, до задоволення підлягає 160 236,06 грн, що становить 30,74%

Відтак, враховуючи принцип пропорційності (стаття 141 ЦПК України), з відповідача на користь позивачки слід стягнути 4 611 грн (15 000 х 30,74%) понесених нею судових витрат, а з позивачки на користь відповідача 5 414, 68 (7 817,90 х 69,26%) гривень понесених ним судових витрат.

Враховуючи припис частини 10 статті 141 ЦПК України, з позивачки на користь відповідача слід стягнути 803,68 грн (5 414,68 – 4 611) понесених ним судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 160 236,06 грн (сто шістдесят тисяч двісті тридцять шість гривень 06 к.) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн; додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131 352,60 грн; грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17 557 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16 104 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 645, 25 (шістсот сорок п`ять гривень 25 к.) гривень судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1 603,02 (одну тисячу шістсот три гривні 02 к.) гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 803,68 (вісімсот три гривні 68 к. ) гривень понесених ним судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» ЄДРПОУ 40075815, місце знаходження: вул. Єжи Ґедройця, 5, м. Київ, п. і. 03150.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: М. В. Матківська

О. С. Панасюк