Вирок від 25 жовтня 2026 р. у справі №465/6963/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/6963/26

1-кп/465/1163/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026141370000298 від 26.05.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Львова, українки, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, з середньоспеціальною освітою, тимчасово не працюючої, розлучена, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст. 186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102 - IX (із подальшими змінами), в Україні введено воєнний стан, 26.05.2026 близько 21:02, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, усвідомлюючи, що за її діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, перебуваючи поблизу будинку 39, що по вул. В.Великого у м. Львові, таємно шляхом вільного доступу викрала із лавочки дитячого майданчика мобільний телефоном марки "iPhone 13 Pro Max, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , та сховавши його під шорти, в які була одягнута, ОСОБА_4 попрямувала у напрямку будинку АДРЕСА_2.

ОСОБА_4 продовжуючи утримувати викрадений мобільний телефон, зрозумівши, що її протиправні дії були виявлені та викриті потерпілою ОСОБА_7 та свідком ОСОБА_8 , які намагались її наздогнати та зупинити із вимогою повернути викрадений мобільний телефон, з метою покинути місце злочину, не реагуючи на вимоги, почала пришвидшувати свій хід.

Однак, довести свій злочинний намір щодо відкритого викрадення чужого майна ОСОБА_4 з причин, що не залежали від її волі не змогла, оскільки вона була зупинена потерпілою ОСОБА_7 та свідком ОСОБА_8 .

Відтак, протиправні дії ОСОБА_4 , із таємного викрадення чужого майна (крадіжка) переросли у закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

За висновком експерта проведеної товарознавчої експертизи №CE-19/114-26/15078-TB від 15.07.2026, ринкова вартість вищезазначеного мобільного телефону становить 15 333,33 гривень.

Своїми протиправними діями ОСОБА_4 , спричинила матеріальної шкоди ОСОБА_7 , в сумі 15 333,33 гривень.

Таким чином ОСОБА_4 , обвинувачується, у вчиненні закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст. 186 КК України.

Обвинувачена ОСОБА_4 у судовому засіданні свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнала у повному обсязі, дала покази, аналогічні викладеним в обвинувальному акті обставинам.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Стандартом у кримінальному провадженні має бути доведення винуватості «поза розумним сумнівом» - рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011 року.

Безпосередньо дослідивши докази, подані під час судового розгляду, як стороною обвинувачення так і стороною захисту, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого, представника потерпілого, свідків, дослідивши письмові нижченаведені докази, перевіривши доводи учасників процесу, суд доходить до переконання, що незважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини у пред`явленому йому обвинуваченні, вина останнього повністю та об`єктивно стверджується такими дослідженими по справі доказами:

- показами свідка ОСОБА_9 , наданими в судовому засіданні, яка вказала, що в травні 2026 року близько 18:00 год перебувала із потерпілою ОСОБА_10 на лавочках біля під`їзду будинку АДРЕСА_2 , діти залишили на лавочках речі. Побачила, що обвинувачена ОСОБА_11 вийшла із під`їзду, підійшла до речей дітей, забрала телефон і сховала за пояс шортів, попрямувала вздовж будинку. Вона з потерпілою пішли за нею та просили повернути телефон, але вона не реагувала. Тільки після дзвінка потерпілої на номер телефону її доньки, який задзвонив під одягом ОСОБА_4 ;

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 26.06.2026, відповідно до якої ОСОБА_7 просила вжити міри щодо невідомої особи, яка 26.05.2026 року близько 21:00 год по АДРЕСА_2, шляхом вільного доступу відкрито заволоділа телефоном марки «Iphone 13 Pro MAX» золотого кольору із встановленим паролем телефону мобільного оператора НОМЕР_3 , який знаходиться у користуванні дитини гр. ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- протоколом огляду предмета від 27.05.2026 із фототаблицею до нього, згідно якого об`єктом огляду являється мобільний телефон торгівельної марки «IPhone 13 Pro Max» в корпусі золотистого кольору. При розблукуванні вказаного мобільного телефону при набранні комбінації «#06#» появляється спливаюче вікно із інформацією: ІМЕН1:НОМЕР_1, ІМЕНІ2:НОМЕР_4, номер телефону НОМЕР_3 ;

- висновком експерта №СЕ-19/114-26/15078-ТВ від 15.07.2026, в якому вказано, що ринкова вартість бувшого у вжитку телефона мобільного торгівельної марки «Apple» серії «IPhone 13 Pro Max» 128 GB, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 станом на 26.05.2026 року, становила 15 333,33 гривень;

- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 26.05.2026 із відеозаписом;

- протоколом проведення слідчого експеременту від 08.07.2026 та відеозаписом до нього, який проводився за участю понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , відповідно до якого ОСОБА_7 відтворила та підтримала свої показання, а саме, що 26.05.2026 за адресою АДРЕСА_2, а саме поряд із дитячим майданчиком обвинувачена ОСОБА_4 взяла телефон її доньки, який знаходився на лавочці та сховала його в шорти.

Суд дійшов висновку, що дії обвинуваченої ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.4 ст.186 КК України, оскільки ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинила закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.15, ч.4 ст.186 КК України.

Пом`якшуючими покарання ОСОБА_4 обставинами суд визнає: визнання вини, щире каяття (п.1 ч.1 ст. 66 КК України), вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин (п.5 ч.1 ст. 66 КК України).

Збіг тяжких сімейних та особистих обставин підтверджується тим, що обвинувачена виховує повнолітню доньку, яка потребує лікування, а також проживає з батьками похилого віку, які також потребують лікування.

Обтяжуючих покарання ОСОБА_4 обставин, відповідно до ст.67 КК, судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання, суд виходить із вимог ст.ст.50, 65 КК України щодо призначення покарання та з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти росії» від 29.11.2007 р.).

Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Також суд враховує загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, а саме призначення покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування і належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно з вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом`якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», у кожному випадку застосування ст.69 КК України, суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 за ч.2 ст.15, ч.4 ст.186 КК України, суд враховує, що обвинувачена вчинила злочин, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, а також особу обвинуваченої, яка раніше не судима, відсутність реальної шкоди, відсутність вимог потерпілої щодо призначення суворого покарання та матеріальних претензій, а також ту обставину, що обвинувачена перерахувала на користь ЗСУ грошові кошти в сумі 50 000 грн., наявність пом`якшуючих обставин: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних та особистих обставин, відсутність обтяжуючих обставин.

Також суд бере до уваги висновок експерта №1096 за результатами судової психіатричної експертизи від 26.02.2026, згідно якого у період інкримінованих ОСОБА_4 дій, така тяжким психічним розладом не страждала, але виявляла ознаки гіпоманіакального епізоду афективного розладу. Наявні у ОСОБА_4 порушення емоційно-вольової сфери та мислення мали значний вплив у досліджувальній ситуації на раціональність прийняття рішень, розуміння власного місця та ролі в досліджувальній ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку. Тому, в період інкримінованих дій, ОСОБА_4 не повною мірою могла усвідомити свої дії та керувати ними. На момент проведення експертизи ОСОБА_4 тяжким психічним розладом не страждає, виявляє ознаки гіпоманіакального епізоду афективного розладу, може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Суд виходить з того, що каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. Відтак покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

З огляду на викладене, враховуючи наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винної, оббставин, що пом`якшують покарання, суд вважає зазначені обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину обвинуваченою, тому у даному конкретному випадку обвинуваченій ОСОБА_4 суд вважає за можливе призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.186 КК України.

На думку суду зазначена міра покарання є справедливою, необхідною і достатньою для запобігання вчинення винним правопорушень у майбутньому.

Запобіжний захід обвинуваченій у виді цілодобового домашнього арешту слід скасувати.

Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України, домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, а відтак слід зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув`язнення у виді цілодобового домашнього арешту 26.05.2026 по 26.10.2026 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Питання щодо речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Питання скасування арештів майна вирішити в порядку 174 КПК України.

Процесуальні витрати відшкодувати за рахунок обвинуваченої.

Керуючись ст.ст.100, 174, 183, 472, 473, 474, 475, 476, ч.15 ст. 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.4 ст. 186 КК України та призначити їй покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, із призначенням іспитового строку у виді 3 (трьох) років.

Покласти на ОСОБА_4 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України:

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк обчислювати відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку суду.

Обраний обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту скасувати.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання за цим вироком строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 26.05.2026 по 26.10.2026 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у сумі у розмір 1 925, 44 гривень.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2026 року, на мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max» ІМЕШ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 .

Речовий доказ - мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max» ІМЕШ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , - залишити у володінні ОСОБА_7 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1