Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №308/10314/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Суд: Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №308/10314/26

Суддя: Шепетко І. О.

Справа № 308/10314/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Шепетко І. О.,

за участі секретаря судового засідання Фітаса А.М.,

представник позивача Комісар М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення -

в с т а н о в и в:

Представник позивача Коміса Микола Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В якій просить поновити строк для подачі позову до суду; позовну заяву задовольнити; витребувати у відповідача матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 4; постанову від 14 вересня 2025 року, складену Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_2 № R77614, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 34 000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, скасувати; провадження по адміністративній справі про притягненню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити та судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він 13.09.2025, після отримання повістки, пройшов військово-лікарську комісію та відповідно до постанови ВЛК був визнаний придатним до військової служби. Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він мав відстрочку від призову під час мобілізації у зв`язку з наявністю на утриманні дитини з інвалідністю. Позивач зазначає, що на підставі поданої ним заяви від 04.05.2026 відповідачем було прийнято рішення про надання йому відстрочки.

Позивач зазначає, що останній раз відвідував ІНФОРМАЦІЯ_4 13.09.2025 для отримання результатів проходження військово-лікарської комісії. Також зазначає, що станом на день звернення до суду вимог мобілізаційного законодавства не порушував, військово-облікові дані своєчасно оновлював, а в Єдиному державному реєстрі військовозобов`язаних станом на 04.05.2026 відомості про порушення ним правил військового обліку були відсутні.

Позивачем також заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду. Клопотання мотивоване тим, що про існування постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 № R77614 від 14.09.2025 позивач дізнався лише 12.06.2026 після відкриття Ужгородським відділом державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області виконавчого провадження щодо стягнення з нього штрафу у розмірі 34 000,00 грн. Позивач зазначає, що того ж дня отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та копію оскаржуваної постанови, а до цього про її існування повідомлений не був.

Крім того, позивач зазначає, що своєчасному зверненню до суду перешкоджали сімейні обставини, а саме необхідність здійснення догляду за дитиною з інвалідністю, яка потребує постійної реабілітації. У зв`язку з наведеним просить поновити пропущений строк звернення до суду.

Позивач зазначає, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 № R77614 від 14.09.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є незаконною, оскільки викладені в ній обставини не відповідають дійсності. Зокрема, позивач зазначає, що 13.09.2025 пройшов військово-лікарську комісію, а тому виконав вимоги мобілізаційного законодавства щодо проходження ВЛК.

Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку з несплатою штрафу у встановлений законом строк його розмір було подвоєно до 34 000,00 грн та передано на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. При цьому позивач зазначає, що постанову про відкриття виконавчого провадження йому не вручали, а про наявність штрафу він дізнався лише від працівників державної виконавчої служби. З огляду на наведене позивач вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Позивач додатково зазначає, що його представник – адвокат Коміса М.В. – звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації про обставини складення протоколу та винесення оскаржуваної постанови, а також щодо надання її копії та відомостей про спосіб і дату повідомлення позивача про розгляд справи. Станом на день звернення до суду відповіді на зазначений запит представником позивача отримано не було.

Позивач зазначає що, оскаржувана постанова незаконна та необґрунтована, оскільки протокол про адміністративне правопорушення та розгляд справи були здійснені за його відсутності. Позивач зазначає, що не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, оскільки відповідачем була зазначена інша адреса його проживання. Також зазначає, що йому не було роз`яснено процесуальні права, не надано можливості надати пояснення, а під час розгляду справи не досліджувалися докази, які, на його думку, підтверджують проходження ним військово-лікарської комісії. Крім цього, позивач посилається на порушення вимог КУпАП щодо строків складання протоколу про адміністративне правопорушення та відсутність встановлення відповідачем факту повторного протягом року вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Також позивач зазначає, що відповідачем порушено порядок притягнення його до адміністративної відповідальності, зокрема не дотримано вимог щодо складання протоколу, з`ясування всіх обставин справи та дослідження доказів. Крім того, на думку позивача, відповідач пропустив строк пред`явлення постанови до примусового виконання, оскільки її було направлено до органу державної виконавчої служби лише у червні 2026 року.

З огляду на викладене, позивач просить поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення його до адміністративної відповідальності, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закрити.

Ухвалою суду від 20.07.2026 відкрито провадження у справі, призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та надано відповідачеві строк на подання відзиву.

27.07.2026 через під систему «Електронний суд» від представника відповідача – адвоката Онисько Назарія Вікторовича, який діє в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов відзив на позовну заяву.

Відзив мотивований тим, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови № R77614 від 14.09.2025, а наведені ним причини пропуску такого строку не підтверджуються належними та допустимими доказами. При цьому відповідач посилається на те, що 13.09.2025 через електронний кабінет призовника від позивача надійшла заява про визнання допущеного порушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позивач був обізнаний про винесення оскаржуваної постанови ще 14.09.2025, відповідно строк на оскарження такої постанови сплив 25.09.2025.

Крім того, відповідач зазначає, що постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесено правомірно, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що позивач відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби за направленням, виданим ІНФОРМАЦІЯ_5 , чим порушив вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідач посилається на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, та зазначає, що позивачу 13.09.2025 було вручено направлення на проходження військово-лікарської комісії, а дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідали вимогам чинного законодавства.

Також відповідач вказує, що постанова прийнята на підставі належних доказів, а позивач не навів жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про істотне порушення норм матеріального чи процесуального права під час притягнення його до адміністративної відповідальності. У зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

31.07.2026 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області клопотання представника позивача адвоката Коміса М.В. задоволено та витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, а саме: матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_1 про притягання до адміністративної відповідальності, яка передбачена частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

10.08.2026 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшло клопотання про долучення доказів витребуваних ухвалою суду від 31.07.2026. Зокрема копія заяви від ОСОБА_1 про допущення ним законодавства про оборону, мобілізайційну підготовку та мобілізацію. В заяві зазначено, що вона підписана електронним підписом 13.09.2025 об. 12:48:53.

27.08.2026 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області клопотання представника позивача адвоката Коміса М.В. задоволено та витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, а саме підтвердження накладення КЕП на заяву від 13.09.2025 від імені ОСОБА_1 , адресовану на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 , із зазначенням підписання такої заяви електронним підписом та інформацію щодо перевірки підписання такої заяви КЕП.

02.09.2026 на адресу суду від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшло клопотання про доручення доказів.

В обґрунтуванні якого зазначають, що технічний функціонал Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не дозволяє отримати підтвердження накладення КЕП на заяву особи про визнання вини за вчинене правопорушення в порядку ст 279-9 КУпАП, у зв`язку з чим відсутня можливість виконати ухвалу суду в частині витребування доказів.

В судове засідання представник позивача з`явився в режимі відеоконференції, підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові, просив такі задовольнити та скасувати постанову від 14.09.2025 складену Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_2 № R77614, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 34 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за закрити провадження по адміністративній справі про притягненню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, тягар доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на орган, який прийняв таке рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як вбачається з матеріалів справи, що 13.09.2025 позивачем було пройдено військово-лікарську комісію, за результатами якої його визнано придатним до військової служби. На підтвердження вказаних обставин позивач посилається на постанову ВЛК від 13.09.2025 року та зазначає, що після отримання повістки він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де пройшов відповідний медичний огляд.

Згідно з постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковника ОСОБА_3 № R77614 від 14.09.2025. Вбачається, що 13.09.2025 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста ОСОБА_1 надійшла заява, в якій зазначив, що не оспорює допущеного правопорушення та згоден на притягання його да адміністративної відповідальності за його відсутності. На підставі викладеного відповідачем було встановлено, що відповідно до відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних резервістів ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК чим порушив п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» встановлений абз.7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Що призвело до адміністративного правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП та на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 17 000,00 гривень.

Як стверджує позивач, що ним не допускалося порушень вимог чинного мобілізаційного законодавства України. При цьому посилається на те, що на його утриманні перебуває дитина з інвалідністю, у зв`язку з чим ним було подано до ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідні документи для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації і ним було прийнято рішення про надання відстрочки.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано копію посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням праці та СЗН Чопської міської ради від 07.07.2023, відповідно до якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю до 18 років підгрупи «А» - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Крім того до матеріалів справи долучено відомості із застосунку «Резерв+», відповідно до яких за позивачем зазначено наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, позивач стверджує, що станом на момент звернення із заявою про надання відстрочки у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про порушення ним правил військового обліку, а військово-облікові дані ним оновлювалися своєчасно. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про відсутність з його боку порушень вимог мобілізаційного законодавства та підтверджують виконання ним обов`язків військовозобов`язаного.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, як цього вимагають положення статті 77 КАС України.

Зокрема, відповідачем не надано суду жодних доказів вручення позивачу направлення на проходження військово-лікарської комісії, а також доказів належного повідомлення позивача про необхідність проходження медичного огляду чи про розгляд справи про адміністративне правопорушення. Посилання відповідача на те, що позивач відмовився від підписання направлення та категорично відмовився від проходження медичного огляду, не підтверджені жодними документами, які б містили підпис позивача, відмітку про відмову від підпису, підписи свідків чи інші належні докази.

Також суд враховує, що, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, копію постанови № R77614 від 14.09.2025 відповідач направив до Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 27.05.2026 № 6/1/7073, тобто майже через вісім місяців після її винесення. Така обставина узгоджується з доводами позивача про те, що він не був своєчасно повідомлений про існування оскаржуваної постанови та дізнався про неї лише після відкриття виконавчого провадження, а саме 12.06.2026. Вказані обставини також спростовують твердження відповідача про те, що позивач був обізнаний із постановою ще у вересні 2025 року.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів належними та достатніми доказами факт відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, а також факт належного повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим доводи відповідача не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Щодо наданих відповідачем доказів та поданих клопотань, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог чинного процесуального законодавства, докази мають бути належними, допустимими та достовірними. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На виконання ухвали суду від 27.08.2026 року про витребування доказів, відповідачем — ІНФОРМАЦІЯ_5 не було надано документального підтвердження накладення кваліфікованого електронного підпису (КЕП) на заяву від імені ОСОБА_1 від 13.09.2025 року. Свою позицію відповідач мотивував технічною неможливістю вивантаження таких відомостей через обмежений функціонал Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд відхиляє зазначені доводи відповідача та вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Правовий статус електронного документа та обов`язковість його реквізитів чітко визначені Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Накладення кваліфікованого електронного підпису (КЕП) є обов`язковою та невід`ємною умовою створення електронного документа, яка забезпечує ідентифікацію автора, підтверджує його дійсне волевиявлення та гарантує цілісність цифрових даних.

За відсутності технічного підтвердження накладення КЕП (файлу підпису або офіційного протоколу його верифікації), будь-яка цифрова заява або її паперова роздруківка є лише інформаційним повідомленням, яке позбавлене юридичної сили електронного документа. Посилання відповідача на особливості технічного функціоналу відомчого Реєстру чи відсутність відповідної опції у системі не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доказування правомірності своїх дій та не може слугувати підставою для легалізації документів, автентичність яких не підтверджена у встановленому законом порядку. Приймаючи заяву в порядку статті 279-9 КУпАП, відповідач був зобов`язаний забезпечити та зафіксувати належну процедуру її підписання КЕП.

З огляду на те, що відповідачем не доведено факт накладення кваліфікованого електронного підпису (КЕП) на заяву від 13.09.2025 року та не надано суду технічних засобів для перевірки такого підпису, дана заява не може вважатися створеною та підписаною ОСОБА_1 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що надана копія заяви від 13.09.2025 року є недопустимим доказом у розумінні процесуального закону, оскільки вона не містить обов`язкових реквізитів електронного документа, а її юридична сила та авторство відповідачами не доведені. Відтак, зазначений документ не може бути покладений в основу судового рішення як доказ визнання особою вини чи допущення ним порушень законодавства.

При поданні даного позову до суду позивачем заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на подачу вказаного позову.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску встановленого законом строку, позивач зазначив, що про існування оскаржуваної постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 № R77614 від 14.09.2025 йому стало відомо лише 12.06.2026 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. У цей же день позивач отримав копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та копію постанови ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.09.2025.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано до суду копію постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП №81260663 від 12.06.2026, відповідно до якої було відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови № R77614 від 14.09.2025, винесеної ІНФОРМАЦІЯ_4 , про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34 000,00 грн. та чітко зазначено, що документ вступає у законну силу (набирає чинності) 24.09.2025.

Також до матеріалів справи долучено копію постанови про стягнення виконавчого збору серії ВП №81260663 від 12.06.2026, якою постановлено стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавчий збір у розмірі 3 400,00 грн.

Згідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено, передусім, необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску Позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, суд враховує принцип верховенства права та судову практику Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справа «Ілхан проти Туреччини» (№ 22277/93 від 27.06.2000 року § 59).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року (справа № 990/139/23, провадження № 11-133заі23) зазначила, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли Позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на відсутність доказів вручення своєчасно позивачу оскаржуваної постанови, суд дійшов до висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (стаття 10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (стаття 7 КУпАП).

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, з огляду на зміст п. 1 ст. 247 КУпАП.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно із ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не надано суду достатніх та беззаперечних доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, що позбавляє суд можливості встановити в його діях склад правопорушення.

Таким чином, дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до вимог статей 72–77, 90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами вину позивача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а сукупність наявних у справі доказів не підтверджує її поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. При цьому, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Натомість встановлені судом обставини свідчать про недоведеність вини позивача, порушення відповідачем процедури притягнення його до адміністративної відповідальності та відсутність належного підтвердження події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про протиправність та необґрунтованість постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R77614 від 14 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закриттю на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю належно доведених події та складу адміністративного правопорушення.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 N 3674-VI, відповідно до частин 1 та 2 статті 4 якого судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

18.03.2020 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі N 543/775/17, у якій відступлено від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 13.12.2016, згідно із якою за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом України Про судовий збір, сплаті не підлягає.

Зокрема, відступаючи від вказаної правової позиції Верховного Суду України, Великою Палатою Верховного Суду вказано на те, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, суд касаційної інстанції виходив з положень ч. 5 ст. 4 Закону України Про судовий збір, яка передбачає, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум працездатних осіб становить 3328.00 грн.

Тобто, за звернення до Болградського районного суду Одеської області з даною позовною заявою підлягав сплаті судовий збір в загальному розмірі 665.60 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем за подання адміністративного позову сплачено суму судового збору в розмірі 665,60 грн., суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 665,60 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).

Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 в суді представляв адвокат Коміса М.В. на підставі договору про надання правової допомоги №09/06/26 від 09.06.2026, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №11948/10 від 22.05.2025.

Відповідно до п.4 договору про надання правової допомоги №09/06/26 від 09.06.2026 вартість послуг адвоката становить 15 000,00 грн.

При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана адміністративна справа не належить до категорії особливо складних для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. Адвокатом складено позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. Представником позивача підготовлено позовну заяву та інші процесуальні документи, а також забезпечено участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 10 000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, ч.1 ст. 202, 251, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 8, 9, 72-77, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - задовольнити.

Поновити позивачу ОСОБА_1 строк на звернення до суду із даним позовом, визнавши підстави його пропущення позивачем поважними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову від 14 вересня 2025 року, складену Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_2 № R77614, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, скасувати. - скасувати.

Провадження у по адміністративній справі про притягненню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1

Представник позивача: ОСОБА_5 , який діє на підставі свідоцтва серії НОМЕР_3 від 22.05.2025.

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя І.О. Шепетко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua