Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №724/966/24
Суддя: Одинак О. О.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Чернівці
справа № 724/966/24
провадження № 22-ц/822/1827/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач – Фермерське господарство «ЯНІС-20»
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства «ЯНІС-20», в інтересах якого діє Усманов Мурад Амірович, на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року та додаткове рішення від 15 липня 2026 року
головуюча в суді першої інстанції суддя ?Ковальчук Т. М.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діяла адвокат Якобишена Т. Д., звернулися до суду з позовами до фермерського господарства «ЯНІС-20» (далі – ФГ «ЯНІС-20») про розірвання договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки та вчинити певні дії.
ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2009 року укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «ЯНІС-20» код ЄДРПОУ 23249162 та зобов`язати Фермерське господарство «ЯНІС-20» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 7325089100:04:003:0030 площею 0,46 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області із користування Фермерського господарства «ЯНІС-20» в попередньому стані, шляхом демонтажу гравійної дороги, знесення інженерних мереж (водопровід для зрошувальної системи), електричної мережі ЛЕП – 0,4 кВ.
ОСОБА_2 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «ЯНІС-20» код ЄДРПОУ 23249162 та зобов`язати Фермерське господарство «ЯНІС-20» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 7325089100:04:003:0029 площею 0,46 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області із користування Фермерського господарства «ЯНІС-20» в попередньому стані, шляхом демонтажу гравійної дороги, знесення інженерних мереж (водопровід для зрошувальної системи), електричної мережі ЛЕП – 0,4 кВ.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони є власниками земельних ділянок на території Шиловецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме: ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,46 га кадастровий номер 7325089100:04:003:0030, а ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,46 га кадастровий номер 7325089100:04:003:0029. Право власності позивачів підтверджується Державними актами на право власності на земельну ділянку серії ЧВ 029210 та серії ЯБ №199166 відповідно.
12 січня 2009 року між позивачами та ФГ «ЯНІС -20» (до змін – СВГ «ЯНІС») в особі голови Чорного С.А. укладено договори оренди земельних ділянок, за умовами яких позивачі передали у користування ФГ «ЯНІС-20» вищевказані земельні ділянки на строк 20 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 482,96 грн за рік. Вищевказані договори оренди земельних ділянок зареєстровані державним реєстратором Хотинської міської ради лише 18 серпня 2021 року.
Представник позивачів зазначає, що за час користування земельними ділянками відповідачем не сплачено орендну плату за 2009-2016 та 2020-2023 роки, а за 2017-2019 роки сплачено занижену орендну плату. На усні звернення позивачів до відповідача з вимогою виплатити орендну плату залишені без реагування. Зазначене вони розцінюють, як систематичну несплату орендної плати відповідачем.
Також вказує, що з 2009 року нормативно-грошова оцінка земельних ділянок, належних позивачам, не проводилась та виплата орендної плати здійснювалась без врахування індексування нормативно-грошової оцінки земель.
Крім того, представник позивача посилається на грубе порушення умов договорів оренди землі щодо використання орендарем земельних ділянок за їх цільовим призначенням, зокрема, на належних позивачам земельних ділянках споруджено та підведені інженерні мережі, споруди, влаштовано дорогу, зрошувальні системи, без письмової згоди позивачів на будівництво вказаних об`єктів.
У травні 2021 року позивачі зверталися до відділення поліції із заявою про вчинене кримінальне правопорушення за частиною першою статті 197-1 КК України, як самовільне зайняття земельних ділянок, по якій внесені відомості до ЄРДР від 25 травня 2021 року, наразі вказане кримінальне провадження перебуває в провадженні сектору дізнання ВП №2 (м. Хотин) Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області.
В досудовому порядку розірвати договори оренди землі відповідач відмовляється.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ФГ «ЯНІС-20» задоволено.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та ФГ «ЯНІС-20» код ЄДРПОУ 23249162 (до змін СФГ «ЯНІС») та зобов`язано ФГ«ЯНІС-20» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 7325089100:04:003:0029 площею 0,46 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області із користування Фермерського господарства «ЯНІС-20» в попередньому стані, шляхом демонтажу гравійної дороги, відновлення родючості ґрунту на місці демонтованої дороги, знесення інженерних мереж (водопровід для зрошувальної системи), електричної мережі ЛЕП – 0,4 кВ.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2009 року укладений між ОСОБА_1 та ФГ «ЯНІС-20» код ЄДРПОУ 23249162 (до змін СФГ «ЯНІС») та зобов`язано ФГ «ЯНІС-20» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 7325089100:04:003:0030 площею 0,46 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області із користування Фермерського господарства «ЯНІС-20» в попередньому стані, шляхом демонтажу гравійної дороги, відновлення родючості ґрунту на місці демонтованої дороги, знесення інженерних мереж (водопровід для зрошувальної системи), електричної мережі ЛЕП – 0,4 кВ.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач систематично не виконував істотних умов договорів оренди щодо сплати орендної плати. Судом встановлено, що за 2020 – 2023 роки орендна плата позивачам своєчасно не виплачувалася, а поштові перекази відповідних коштів були здійснені орендарем лише 14 травня 2024 року, тобто зі значним простроченням та вже після звернення позивачів до суду з позовом. Суд вказав, що така сплата заборгованості в подальшому не скасовує факту тривалого систематичного порушення договорів у минулому. Крім того, обчислення орендної плати за попередні роки здійснювалося відповідачем без належного урахування індексів інфляції.
Крім того, суд встановив порушення орендарем вимог земельного законодавства та умов договорів щодо цільового використання землі. Відповідно до умов договорів, земельні ділянки передавалися як сільськогосподарські угіддя (рілля), і будь-яке будівництво споруд потребувало письмової згоди орендодавців. Однак на орендованих ділянках відповідач самовільно, без отримання згоди власників, влаштував гравійну дорогу, встановив електричні опори ЛЕП 0,4 кВ та змонтував систему зрошення.
Суд зазначив, що такі дії призвели до зміни морфологічних і просторових характеристик угідь, порушення структури ґрунту та перетворення земельних ділянок на техногенно навантажені об`єкти, що робить неможливим їх використання за прямим призначенням.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для дострокового розірвання договорів оренди та зобов`язав відповідача привести земельні ділянки у придатний стан шляхом демонтажу самовільно зведених об`єктів і відновлення ґрунтового покриву.
Також, додатковим рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 липня 2026 року заяву представника позивачів про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з фермерського господарства «ЯНІС-20» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень кожному, а також додатково стягнуто по 1 211 гривень 20 копійок витрат по сплаті судового збору на користь кожного з позивачів.
Додаткове рішення суду мотивоване тим, що заявлений представником позивачів розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та не повною мірою відповідає критеріям розумності, співмірності й необхідності.
Суд частково погодився із запереченнями відповідача, вказавши, що позовні вимоги обох позивачів були фактично тотожними, ґрунтувалися на однакових обставинах та містили аналогічне правове обґрунтування, відтак підготовка двох позовів і подальше представництво в об`єднаній справі не вимагали від адвоката виконання подвійного обсягу роботи. Крім того, суд дійшов висновку, що такі заявлені послуги, як підписання договорів, формування копій додатків та їх засвідчення, не відносяться до необхідної професійної правничої допомоги і не підлягають компенсації, а заявлена вартість та тривалість підготовки низки процесуальних клопотань є надмірною. З огляду на конкретні обставини справи, суд зменшив розмір відшкодування витрат на адвоката до співмірної суми – 30 000 гривень.
Також суд встановив, що під час ухвалення рішення від 26 червня 2026 року залишилося невирішеним питання про розподіл судового збору, який позивачі додатково сплатили при поданні заяви про зміну предмета позову, у зв`язку з чим суд стягнувши відповідні суми з відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ФГ «ЯНІС -20» просить рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року та додаткове рішення від 15 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Фермерське господарство «ЯНІС-20» вказувало, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та при неповному з`ясуванні обставин справи.
Стверджує, що суд першої інстанції помилково застосував положення статті 532 та статті 537 ЦК України, ототожнивши незастосування боржником факультативного способу виконання зобов`язання (внесення коштів у депозит нотаріуса) із самим фактом невиконання зобов`язання. Вказує, що внесення грошових коштів у депозит нотаріуса є одним із передбачених законом способів виконання зобов`язання, який застосовується на розсуд боржника, а не є його безумовним імперативним обов`язком.
Наголошує, що позивачі штучно створили конфліктну ситуацію та, починаючи з 2020 року, свідомо відмовлялися отримувати орендну плату, вимагаючи повернення оригіналів державних актів та земельних ділянок. Зазначає, що суд першої інстанції встановив факт такої свідомої відмови орендодавців від прийняття виконання, однак безпідставно поклав усі негативні наслідки та вину за невиплату виключно на відповідача.
Звертає увагу на те, що висновки суду про можливе нарахування орендної плати без урахування індексу інфляції не свідчать про систематичну несплату в розумінні пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі», а можуть свідчити лише про наявність спору щодо правильності визначення розміру окремих платежів.
Стверджує, що висновки суду про порушення умов договорів оренди внаслідок влаштування гравійної дороги, системи зрошення та електричної мережі без письмової згоди орендодавців є передчасними та необґрунтованими. Вказує, що сама по собі відсутність такої письмової згоди не є безумовною підставою для дострокового розірвання договору. Суд повинен був встановити істотність порушення відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме чи були орендодавці значною мірою позбавлені того, на що розраховували при укладенні договорів, проте таких обставин судом не встановлено.
Зазначає, що земельні ділянки використовувалися за їхнім цільовим призначенням, оскільки гравійна дорога, система зрошення та електромережа забезпечували функціонування сільськогосподарської діяльності, зокрема полив багаторічних насаджень. Вважає, що суд без належного висновку спеціаліста дійшов власних висновків про те, що влаштування гравійної дороги порушує структуру ґрунту та перетворює ділянку на техногенно навантажений об`єкт, оскільки жодного із зазначених висновків судова експертиза не містить.
Наголошує на помилковому застосуванні судом статті 212 Земельного кодексу України, оскільки спірні земельні ділянки перебували у законному користуванні відповідача на підставі чинних договорів оренди і не можуть вважатися самовільно зайнятими.
Щодо додаткового апелянт зауважує, що воно є похідним від рішення суду від 26 червня 2026 року та підлягає скасуванню у повному обсязі як похідне від нього. Додатково вказує, що навіть у разі залишення основного рішення без змін, стягнута сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності, передбаченим статтею 137 та статтею 141 ЦПК України, оскільки об`єднані позовні вимоги двох позивачів були тотожними і не вимагали подвійного обсягу роботи, а суд зменшив цю суму на власний розсуд без належного мотивування.
Узагальнені доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на апеляційну скаргу у якому зазначають, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є законними, обґрунтованими та ухваленими на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, а тому просять залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Заперечують проти доводів апелянта про те, що несплата орендної плати за 2020–2023 роки сталася через винну поведінку самих орендодавців, які нібито безпідставно відмовлялися від її отримання. Вказують, що конфлікт у 2020–2021 роках виник саме через те, що позивачі виявили факт самовільної забудови їхніх земельних ділянок всупереч умовам договорів. При спробі оглянути ділянки представник відповідача перешкоджав їм та погрожував застосуванням зброї. Наголошують, що відповідачу нічого не заважало направляти проіндексовану орендну плату поштовим переказом, однак він жодних дій не вчинив, оскільки йому було зручно безоплатно користуватися землею.
Підтримують висновки суду щодо факту систематичної несплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції, оскільки відповідач жодного разу з 2009 року не проводив належної індексації. Пояснюють, що їхня відмова від частини обставин (щодо оспорювання справжності підписів у відомостях про виплату за окремі роки) була зумовлена виключно небажанням затягувати розгляд справи проведенням почеркознавчої експертизи. Проте ця процесуальна відмова жодним чином не спростовує самого факту систематичного невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати після 2020 року та її індексації за попередні періоди.
Щодо влаштування гравійної дороги, інженерних мереж (системи зрошення та електроопор ЛЕП-0,4 кВ) наголошують, що згідно з умовами укладених договорів, зокрема пункту 21, та статтею 25 Закону України «Про оренду землі» такі дії потребували обов`язкової письмової згоди орендодавців, якої вони ніколи не надавали. Зазначають, що земельні ділянки передавалися в оренду як «рілля» без жодних об`єктів інфраструктури. Натомість, як було підтверджено висновком експертизи та визнано представником відповідача в суді, для влаштування дороги відповідач самовільно зняв родючий шар ґрунту та засипав його гравієм, чим прямо порушив обов`язок щодо збереження родючості ґрунтів. Відкидають посилання апелянта на право користування існуючими польовими дорогами, оскільки відповідач самовільно проклав нову дорогу посеред їхніх ділянок суто для власних технологічних потреб.
Щодо оскарження додаткового рішення про розподіл судових витрат вказують, що суд першої інстанції і так безпідставно зменшив заявлений ними розмір витрат на професійну правничу допомогу. Зазначають, що присуджена сума повністю відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності, передбаченим статтями 137, 141 ЦПК України, оскільки розгляд справи тривав понад два роки, відбулося більше десяти судових засідань, а адвокатом було підготовлено та досліджено значний обсяг процесуальних документів. Подальше зменшення цієї суми призведе до знецінення роботи адвоката.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,46 га, кадастровий номер 7325089100:04:003:0030, яка розташована на території Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 029210 від 03 листопада 2003 року (а. с. 18, том 1).
Позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,46 га, кадастровий номер 7325089100:04:003:0029, яка розташована на території Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 199166 від 19 вересня 2005 року (а. с. 169, том 1).
12 січня 2009 року між ОСОБА_1 та сільськогосподарським фермерським господарством «ЯНІС» (після змін – Фермерське господарство «ЯНІС-20») в особі голови Чорного Сергія Анатолійовича укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7325089100:04:003:0030, який зареєстровано державним реєстратором Хотинської міської ради Чернівецької області Заплітною О.М., номер запису про інше речове право: 43609691 від 18 серпня 2021 (а. с. 19,21-22, том 1)
12 січня 2009 року між ОСОБА_2 та сільськогосподарським фермерським господарством «ЯНІС» (після змін – Фермерське господарство «ЯНІС-20») в особі голови Чорного С.А. укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7325089100:04:003:0029, який зареєстровано державним реєстратором Хотинської міської ради Чернівецької області Заплітньою О.М., номер запису про інше речове право: 43599730 від 16 серпня 2021 (а. с. 170-173, том 1).
Відповідно до умов договорів, позивачі (орендодавці) надали, а ФГ «ЯНІС-20» (орендар) прийняв у строкове платне користування земельні ділянки розміром 0,46 га кожна, в тому числі рілля 0,46 га. Строк дії договорів становить 20 років.
Згідно актів приймання – передачі земельних ділянок, орендар прийняв земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,46 га кожна у стані, придатному для їх використання, про що засвідчено сільським головою Шиловецької сільської ради Гончар С.С. (а. с. 20, 171, том 1).
Згідно пункту 7 договорів, орендна плата виплачується за згодою сторін у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 482 гривень 96 копійок за рік. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 12 073 гривні 98 копійок.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення передаються в оренду для вирощування багаторічних насаджень. Цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, умови збереження стану об`єкта: дотримання вимог протиерозійної організації території (пункти 8, 9, 10 договорів).
Також умовами вказаних договорів передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 13 договорів).
Пунктом 14 договорів передбачено, що здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, не підлягають відшкодуванню.
Пунктом 19 договорів визначено обов`язки орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, згідно з цим договором; дотримуватися екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів.
Відповідно до пункту 21 передбачено права орендаря, а саме: за письмовою згодою орендодавця зводити виробничі та інші будівлі й споруди та здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських та меліоративних систем.
З наданих представником відповідача відомостей ФГ «ЯНІС-20» щодо виплати орендної плати встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як орендодавцям, було виплачено орендну плату у наступних розмірах: у 2009 році – 220 гривень; у 2010 році – 300 гривень; у 2011 році – 500 гривень; у 2012 році – 500 гривень; у 2013 році – 500 гривень; у 2014 році – 500 гривень; у 2015 році – 800 гривень; у 2016 році – 900 гривень; у 2017 році – 1200 гривень; у 2018 році – 1000 гривень; у 2019 році – 1000 гривень (а. с. 93-114, том 1).
Дані обставини позивачі в судовому засіданні в суді першої інстанції визнали.
З відомостей ФГ «ЯНІС-20» також встановлено, що розмір орендної плати за 2020 рік становив 1000 гривень; у 2021 році – 2000 гривень, у 2022 році – 2000 гривень; у 2023 році – 3000 гривень. Проте, за 2020, 2021, 2022, 2023 роках орендна плата позивачам не виплачувалась, будь-які відмітки про відмову отримання у відомостях відсутні (а. с. 115-118, том 1).
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №03 від 24.01.2025 року, проведеної на виконання ухвали суду від 16.08.2024 року, на земельній ділянці кадастровий номер 7325089100:04:003:0029, площею 0,4581 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шиловецької сільської ради Хотинського (після змін – Дністровського) району Чернівецької області, яка належить ОСОБА_2 та земельній ділянці кадастровий номер 7325089100:04:003:0030, площею 0,4649 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шиловецької сільської ради Хотинського (після змін – Дністровського) району Чернівецької області, яка належить ОСОБА_1 , знаходиться нерухоме майно – це земельні ділянки, влаштована гравійна дорога, інженерні мережі (водопровід для зрошувальної системи), електрична мережа ЛЕП- 0,4 кВ (а. с. 49-68, том 2).
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у межах зазначених вище доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Враховуючи характер спірних правовідносин, доводи та заперечення учасників справи, основні питання, які постали перед апеляційним судом у цій справі полягають у тому, чи є дострокове розірвання довгострокових договорів оренди землі співмірним заходом відповідальності за сплату орендної плати без здійснення її ідексації, а також влаштування об`єктів інфраструктури без письмової згоди орендодавця, і чи не порушить застосування такого крайнього заходу справедливий баланс інтересів сторін.
За обставин цієї справи, колегія суддів апеляційного суду виснувала, що застосування такого крайнього заходу відповідальності, як дострокове розірвання договору, за встановлених у цій справі обставин, не є співмірним із допущеними орендарем порушеннями та нівелює справедливий баланс інтересів сторін договору.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Щодо підстав для розірвання договорів оренди у зв`язку із неповною сплатою орендної плати у період з 2009 по 2023 роки
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Частиною першою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно із статтями 21, 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону «Про оренду землі»).
Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (частина третя статті 762 ЦК України).
Аналіз частини третьої статті 762 ЦК України дозволяє стверджувати, що договором найму або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Це правило розраховано на те, щоб на майбутнє можна було змінювати або навіть забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування.
Індексація проводиться наймачем шляхом множення розміру орендної плати на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 540/544/18.
За змістом пункту 289.2 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №925/457/23 зазначено, що за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду» (індексується лише орендна плата).
За офіційними даними Державної служби статистики України річний індекс інфляції: за 2009 рік становив 112,3%, за 2010 – 109,1%, за 2011 – 104,6 %, за 2012 – 99,8%, за 2013 – 100,5%, за 2014 – 124,9%, за 2015 – 143,3%, за 2016 – 112,4%, за 2017 – 113,7%, за 2018 – 109,8%, за 2019 – 104,1%, за 2020 – 105,0%, за 2021 – 110,0%. за 2022 – 126,6%.
У цій частині суд першої інстанції дійшов правильного висновку що, розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції становить: за 2010 рік – 542 гривні 36 копійок (482 гривні 96 копійок х 112,3%); за 2011 рік – 591 гривня 72 копійки (542 гривні 36 копійок х 109,1%), за 2012 рік – 618 гривень 94 копійки; за 2013 рік – 617 гривень 70 копійок; за 2014 рік – 620 гривень 79 копійок; за 2015 рік – 775 гривень 37 копійок, за 2016 рік – 1111 гривень 10 копійок; за 2017 рік – 1248 гривень 87 копійок; за 2018 рік – 1419 гривень 97 копійок; за 2019 рік – 1559 гривень 13 копійок; за 2020 рік – 1623 гривні 05 копійок; за 2021 рік – 1704 гривні 20 копійок; за 2022 рік – 1874 гривні 63 копійки; за 2023 рік – 2373 гривні 28 копійок.
Отже, з урахуванням проведених розрахунків ФГ «ЯНІС-20» здійснило оплату щорічних платежів з орендної плати, але без належного урахування індексу інфляції, тобто недоплатило позивачам по 1 481 гривень 11 копійок індексації (16 681 гривень 11 копійок – 15 200 гривень).
Відповідно, ФГ «ЯНІС-20» має заборгованість перед кожним із позивачів за індексацією у сумі 1 481 гривень 11 копійок
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії – «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
У постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України – у разі істотності порушення договору іншою стороною.
У цій же постанові зазначено, що якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Судом першої інстанції встановлено, що за 2020 – 2023 роки орендна плата своєчасно не виплачувалася, однак 14 травня 2024 року (після відкриття провадження у справі) відповідач здійснив поштові перекази на користь позивачів. З відомостей ФГ «ЯНІС-20» вбачається, що у період з 2009 року по 2019 рік орендарем було виплачено базові суми, визначені сторонами однак без урахування індексу інфляції, передбаченого законом та договором.
Тобто, за спірний період 2020 – 2023 років мала місце прострочена, а до цього – неповна сплата орендної плати, оскільки відповідач сплатив основну суму, проте не сплатив частину зобов`язання у вигляді індексації нормативної грошової оцінки / орендної плати.
Оцінюючи ці обставини, апеляційний суд застосовує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23. Згідно з цим висновком, у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі (допущено часткову несплату/недоплату), застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата), а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України – оцінка істотності порушення договору.
Ураховуючи тривалий характер договірних відносин (строк дії договорів – 20 років), сплату орендарем основної частини орендних платежів за 2009-2023 роки (а. с. 93 -114, том 1), апеляційний суд констатує відсутність підстав уважати, що позивачі внаслідок такої недоплати (неповної оплати) значною мірою були позбавлені того, на що розраховували при укладенні договорів оренди.
Допущена ФГ «ЯНІС-20» неповна сплата за вказаний період не визнається судом істотним порушенням у розумінні частини другої статті 651 ЦК України, оскільки співвідношення завданої порушенням шкоди (невиплаченої індексації в розмірі 1 481 гривень 11 копійок) із загальним обсягом належного виконання за договорами (16 681 гривень 11 копійок) не є значним та складає 8,88 % (1 481,11 / 16 681,11 х 100%).
Підсумовуючи наведене слід виснувати, що несплата орендної плати лише у частині її індексації, що становить 8,88% від загального обсягу зобов`язань за договором, не є істотним порушенням умов договорів оренди землі та не є самостійною підставою для їх дострокового розірвання судом, оскільки не позбавляє орендодавців значною мірою того, на що вони розраховували при укладенні правочину.
Близькі за змістом висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23.
Щодо підстав для розірвання договорів оренди у зв`язку із несплатою орендної плати у 2020 – 2023 роках
Ухвалюючи оскаржуване рішення у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що за відсутності встановленого у договорі місця виконання зобов`язання (належним місцем якого, згідно зі статтею 532 ЦК України, є місце проживання кредитора), відповідач не був позбавлений можливості діяти добросовісно. Орендар мав можливість виконати свій обов`язок шляхом поштового переказу коштів на адресу орендодавців або внесення грошей у депозит нотаріуса. Оскільки відповідач цього не зробив на протязі чотирьох років, така пасивна поведінка була розцінена місцевим судом як ухилення від виконання зобов`язань і систематичне порушення договору.
Із наведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).
При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження
№ 61-12745сво18) зроблено висновок, що «…застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).
При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.
Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум. А тому не використання ТОВ «Силікат-1» свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати».
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 146/350/20, від 27 липня 2022 року у справі № 274/3707/20.
За обставин цієї справи судом встановлено, що із змісту укладених договорів оренди землі не вбачається встановленого сторонами порядку та місця виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, у період з 2009 по 2019 роки орендодавці особисто отримували виплати під підпис у відповідних відомостях.
Проте, у 2020 році між сторонами виник конфлікт. Позивачі стверджують, що відповідач ігнорував їхні усні звернення про виплату орендної плати, а суперечка виникла саме через виявлення ними факту зведення об`єктів на їхніх ділянках. Натомість, відповідач наголошував, що у листопаді 2020 року позивачі навмисно відмовилися від отримання орендної плати, вимагаючи повернути їм оригінали державних актів та самі земельні ділянки. Наявність цього конфлікту підтверджується їхнім зверненням у травні 2021 року до органів поліції із заявою про самовільне зайняття їхніх земельних ділянок.
Тобто, з огляду на встановлені обставини, відбулося прострочення кредиторів (позивачів), які внаслідок конфлікту з орендарем відмовлялися від прийняття платежів у звичний для сторін спосіб та ініціювали спір щодо повернення майна.
З урахуванням наведених вище правових висновків Верховного Суду слід виснувати, що положення статті 537 ЦК України надає за певних умов право добросовісному боржнику виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.
Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. У договорах оренди, які позивачі просять розірвати, відсутній прямий обов`язок відповідача перераховувати кошти на депозит нотаріуса або відправляти їх поштовими переказами. Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою обов`язок виплати цих сум.
Апеляційний суд зауважує, що за відсутності домовленості між сторонами щодо порядку та місця виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати, та відсутності доказів письмового звернення позивачів до орендаря з вимогою про виплату належних їм коштів, сама лише відсутність переказу коштів на депозит нотаріуса не може свідчити про ухилення відповідача від виконання своїх зобов`язань.
Більше того, оцінюючи дії сторін через призму загальних засад цивільного законодавства, зокрема принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), слід враховувати, що позивачі у зв`язку з виниклим конфліктом свідомо відмовлялися від прийняття орендної плати.
За таких обставин, невикористання ФГ «ЯНІС-20» свого права на внесення орендної плати в депозит нотаріуса не може тлумачитися судом як умисне невиконання ним зобов`язання і не може розцінюватись як систематична несплата орендної плати.
Враховуючи вищенаведене, висновки суду першої інстанції щодо застосування статті 537 ЦК України щодо обов`язку орендаря вносити орендну плату на депозитний рахунок нотаріуса чи направляти поштою, не відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Близькі за змістом висновки наведені Верховним Судом також у постановах від 07 грудня 2022 у справі № 388/1076/21 та від 24 квітня 2023 року у справ № 144/692/21.
Щодо оцінки істотності порушення умов договору та дотримання розумного балансу між інтересами сторін
Згідно змісту частин першої та другої статті 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Колегія суддів звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2024 у справі № 918/391/23, згідно якого порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії – «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору».
Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.
У такий спосіб розірвання договору має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (див. постанови Верховного Суду від 09 грудня 2020 у справі №199/3846/19, від 06 травня 2025 у справі № 922/639/23, від 23 вересня 2025 у справі №920/999/23).
Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно абзацу третього частини першої статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
Орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (абзац третій частини другої статті 25 Закону України «Про оренду землі»).
Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 904/6735/20 (904/2251/23) зазначив наступне:
«У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, з покликанням на зазначені приписи статті 25 Закону України «Про оренду землі» та пункти 17, 26 договорів оренди (щодо заборони будь-якого будівництва), зазначив про те, що факт самовільного будівництва теплиць на земельних ділянках (що достеменно підтверджений матеріалами справи та не оспорюється її учасниками) є самостійною і достатньою підставою для задоволення вимоги про розірвання спірних договорів оренди землі на вимогу орендодавця.
Проте, Верховний Суд зауважує, що обставину порушення умов спірних договорів з боку відповідача-1 через здійснення самовільного будівництва теплиць було встановлено й судом першої інстанції, який, у свою чергу, обґрунтовано надав такому порушенню правову оцінку й на предмет істотності.
Так, місцевий господарський суд, окрім припинення такого порушення на момент розгляду спору, зважав також на те, що шкода, яку зазнала Кегичівська селищна рада внаслідок порушення умов договорів з боку відповідача-1 (орендаря) не є пропорційною до негативних для останнього наслідків у вигляді розірвання договорів оренди землі.
Втім, спростовуючи висновки суду першої інстанції лише в частині того, що подальше знищення об`єктів нерухомості не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договорів оренди, апеляційний господарський суд не врахував, що норма статті 32 Закону України «Про оренду землі» не містить імперативних вказівок щодо неодмінного та безумовного розірвання договорів оренди землі за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.
Застосований законодавцем вираз «може бути достроково розірваний» в нормі статті 32 Закону України «Про оренду землі» вказує на можливість, а не обов`язковість дострокового розірвання за рішенням суду договору оренди землі за певних умов.
Отже, зазначена норма права має загальний характер та, відповідно, рішення про розірвання договору у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 «Про оренду землі» та умовами договору, має прийматися судом з урахуванням загальних норм ЦК України, зокрема статті 651 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суду апеляційної інстанції необхідно було надати належну правову оцінку істотності порушення договорів оренди землі з боку відповідача-1 з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення».
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договорів оренди землі з підстав самовільного влаштування відповідачем гравійної дороги, системи зрошення та електроопор ЛЕП-0,4 кВ, виходив із того, що такі дії вчинені без письмової згоди орендодавців, що є порушенням умов договорів (пункт 21 договорів) та статті 25 Закону України «Про оренду землі», призвело до зміни характеристик угідь та порушення структури ґрунту.
Проте, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції є передчасними та такими, що зроблені без належної оцінки істотності допущеного порушення.
Зокрема, суд першої інстанції, зазначивши, що самовільне будівництво без згоди орендодавця є достатньою підставою для припинення договірних відносин, не врахував, що норма статті 32 Закону України «Про оренду землі» не містить імперативних вказівок щодо неодмінного та безумовного розірвання договорів оренди землі за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону. Застосований законодавцем вираз «може бути достроково розірваний» вказує на можливість, а не обов`язковість дострокового розірвання за певних умов.
Отже, рішення про розірвання договору у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язків має прийматися судом з обов`язковим урахуванням загальних норм ЦК України, зокрема частини другої статті 651 ЦК України. Відтак, місцевому суду належало здійснити належний аналіз істотності порушення: з`ясувати розмір завданої цим порушенням шкоди, а також оцінити, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Колегія суддів звертає увагу, що оцінка виконання орендарем своїх обов`язків повинна враховувати фактичні обставини справи, характер використання землі та загальний баланс інтересів сторін.
Відповідно до умов договорів оренди (пункти 8, 9, 10) земельні ділянки передавалися в оренду для вирощування багаторічних насаджень, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Влаштування відповідачем системи зрошення, гравійної дороги для під`їзду техніки та підведення електромережі технологічно пов`язане саме із забезпеченням процесу вирощування сільськогосподарських культур і не змінює цільового призначення земельних ділянок, та не може свідчити про те, що надані позивачами в оренду ФГ «ЯНІС-20» земельні ділянки використовуються не за цільовим призначенням.
Висновок судової експертизи №03 від 24 січня 2025 року лише констатує фактичну наявність на земельних ділянках вказаних об`єктів інфраструктури, однак не містить жодних висновків про те, що такі дії призвели до незворотної втрати родючості ґрунтів, псування землі чи неможливості використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням. Відповідні висновки суду першої інстанції про перетворення ділянки на техногенно навантажений об`єкт є припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.
Оцінюючи істотність допущеного порушення в частині влаштування гравійної дороги, колегія суддів також звертає увагу на площу, яку вона фактично займає на орендованих земельних ділянках.
Так, згідно з додатками до висновку експерта (ситуаційним планом та умовними позначеннями), ширина дороги становить 4,74 м (а. с. 60, том 2).
Відтак, площа дороги на земельній ділянці ОСОБА_1 (кадастровий номер 7325089100:04:003:0030, загальна площа 4 649 кв. м, довжина перетину 37,57 м) складає 178,08 кв. м (37,57 м х 4,74 м), що становить приблизно 3,83% від її загальної площі (178,08 кв. м / 4 649 кв. м х 100%).
Аналогічно, на земельній ділянці ОСОБА_2 (кадастровий номер 7325089100:04:003:0029, загальна площа 4 581 кв. м, довжина перетину 37,02 м) площа дороги складає 175,47 кв. м (37,02 м х 4,74 м), що також становить приблизно 3,83% від загальної площі (175,47 кв. м / 4 581 кв. м х 100%).
Враховуючи, що спірна інфраструктура займає менше 4% площі кожної із земельних ділянок і використовується для обслуговування багаторічних насаджень, та за відсутності доказів щодо завдання позивачам шкоди внаслідок таких дій ФГ «ЯНІС-20», таке часткове зайняття поверхні, без згоди позивачів, не становить істотного порушення умов договорів у розумінні частини другої статті 651 ЦК України.
Сам по собі факт відсутності письмової згоди позивачів на прокладання зрошувальної системи та супутньої інфраструктури, яка використовується орендарем виключно для забезпечення сільськогосподарського виробництва на цих же ділянках, не свідчить про те, що позивачі значною мірою позбавлені того, на що вони розраховували при укладенні договорів оренди.
Допущене ФГ «ЯНІС-20» порушення процедури погодження поліпшень (відсутність письмової згоди) не є співмірним із таким крайнім заходом цивільно-правової відповідальності, як дострокове розірвання довгострокових договорів оренди та примусовий демонтаж інфраструктури та багаторічних насаджень. Задоволення позову за таких обставин становить непропорційне втручання та порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, пунктом 13 договорів оренди прямо передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Відтак, права позивачів на повернення ділянок у первісному стані підлягають реалізації після закінчення строку дії договорів оренди (у 2029 році), а понесені орендарем витрати на такі поліпшення без згоди орендодавців, згідно з пунктом 14 договорів, не підлягатимуть відшкодуванню.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, хоча й посилався у своєму рішенні на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, однак фактично не врахував наведених у ній правових висновків. Зокрема, поза увагою місцевого суду залишилися висновки щодо необхідності дотримання справедливого балансу інтересів сторін договору оренди, а також щодо обов`язкової оцінки співвідношення завданої порушенням шкоди із тим, що могла очікувати від виконання договору потерпіла сторона, що є вирішальним для визначення істотності такого порушення та застосування крайнього заходу у вигляді розірвання договору.
Подібні за змістом висновки також наведені Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 904/6735/20 (904/2251/23).
За таких обставин, оцінивши баланс інтересів сторін, тривалість правовідносин та ступінь вини відповідача, апеляційний суд приходить до переконання, що достатні та законні підстави для дострокового розірвання договорів оренди землі від 12 січня 2009 року відсутні. Вимоги позивачів про зобов`язання повернути земельні ділянки та вчинити дії з демонтажу є похідними від вимог про розірвання договорів, а тому також не підлягають задоволенню, у зв`язку із чим, рішення суду першої інстанції слід скасувати.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
Згідно зі змістом частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року у цій справі, то додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 липня 2026 року також слід скасувати.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи наведене вище, рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 пред`явленого до ФГ «ЯНІС-20» та в позові ОСОБА_2 пред`явленого до ФГ «ЯНІС-20».
З урахуванням того, що рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року підлягає скасуванню, то додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 липня 2026 року також належить скасувати.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги в електронній формі, ФГ «ЯНІС-20» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір у розмірі 8 720 гривень 64 копійки, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 968 від 18 серпня 2026 року (том 3, а. с. 52).
За наслідками перегляду цієї справи у суді апеляційної інстанції колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ФГ «ЯНІС-20» про розірвання договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки та вчинити певні дії.
З урахуванням викладеного, зі ОСОБА_1 на користь ФГ «ЯНІС-20» пропорційно розміру задоволених позовних підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4 360 гривень 32 копійки (8 720,64 / 2).
Також, зі ОСОБА_2 на користь ФГ «ЯНІС-20» пропорційно розміру задоволених позовних підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4 360 гривень 32 копійки (8 720,64 / 2).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ЯНІС-20» задовольнити.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Фермерського господарства «ЯНІС-20» про розірвання договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки та вчинити певні дії відмовити.
Додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 липня 2026 року скасувати.
Змінити розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «ЯНІС-20» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 360 (чотири тисячі триста шістдесят) гривень 32 копійки.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Фермерського господарства «ЯНІС-20» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 360 (чотири тисячі триста шістдесят) гривень 32 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 27 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Ірина ЛИТВИНЮК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua