Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої майну фізичних або юридичних осіб
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №643/4905/24
Суддя: Яцина В. Б.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 643/4905/24 Головуючий суддя І інстанції Новіченко Н. В.
Провадження № 22-ц/818/3812/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: завданої майну фізичних або юридичних осіб
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мясоєдова Романа Борисовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 23 січня 2026 року у цивільній справі №643/4905/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, внаслідок залиття,
в с т а н о в и в:
У травні 2024 року ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач-1), ОСОБА_3 (далі – відповідач-2) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку шкоди, спричиненої залиттям належних позивачеві нежитлових приміщень в сумі 150 000,00 грн, з яких матеріальна шкода – 120 000,00 грн, моральна шкода – 30 000,00 грн. Також просив покласти на відповідачів витрати по сплаті судового збору в сумі 4 239,20 грн, витрати на залучення спеціаліста в сумі 9 450,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16 квітня 2013 року позивачу належать нежитлові приміщення 1-го поверху № 132-:-136, 136а, 137-:-141, 141а, 142-:-145, 145а, 146-:-151 в літ. «А-15», які знаходяться у АДРЕСА_1 , загальною площею 417,7 м.кв.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач-1 ОСОБА_1 , а квартири АДРЕСА_3 – відповідач-2 ОСОБА_3 .
Відповідно до акту від 12.01.2024 в ніч з 11.01.2024 на 12.01.2024 та протягом дня 12.01.2024 сталося затоплення приміщень, а саме приміщення кабінету загальною площею 10,3 м.кв, коридору площею 48,6 м.кв., санвузла площею 2 м.кв. та приміщення тамбуру площею 5,6 м.кв. з верхніх поверхів за адресою АДРЕСА_1 , які належать позивачу. Оглядом по поверхах встановлено, що підставою залиття став зрив заглушок радіаторів системи опалення у квартирі АДРЕСА_3 , що розташована на 7-му поверсі, та у квартирі АДРЕСА_4 . Внаслідок затоплення відбулося пошкодження елементів стелі, стін та підлоги. Також прорив води спричинив обмерзання стін фасаду будинку на шостому поверсі за адресою АДРЕСА_1 , що призводить до руйнування облицювальної цегли фасаду будинку. Цегла відвалюючись від фасаду призводить до пошкодження даху (пробиває дірки) приміщення, прибудованого до будинку АДРЕСА_1 , які належать позивачу. Причина: зрив заглушок радіаторів системи опалення в квартирах АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .
Вказаний акт підписаний головою правління ОСББ «Гвардійський 33» Костюкевич Ю.В., членами правління ОСББ «Гвардійський 33» Ус І.В., ОСОБА_4 , присутні при огляді: продавці-консультанти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , адміністратор поліклініки ОСОБА_7 , медична сестра ОСОБА_8 .
Звітом про оцінку збитків № 1/02/2024 від 07.02.2024, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою – підприємцем ОСОБА_9 , встановлено, що розмір завданих позивачу внаслідок затоплення належних йому нежитлових приміщень складає 120 000,00 грн.
Отже, внаслідок зриву заглушок радіаторів у квартирах відповідачів в ніч з 11 на 12 січня 2024 року та протягом дня 12 січня 2024 року сталося затоплення належних позивачеві нежитлових приміщень, у зв`язку чим йому була завдана матеріальна шкода у розмірі 120 000,00 грн та моральна шкода у розмірі 30 000,00 грн.
Крім того, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 23 січня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 120 000 грн 00 коп, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 837 (одну тисячу вісімсот тридцять сім) грн 06 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 6 500 (шість тисяч п`ятсот) грн 25 коп, та витрати на залучення спеціаліста в сумі 4 725 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 837 грн 05 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 6 500 грн 25 коп., та витрати на залучення спеціаліста в сумі 4 725 (чотири тисячі сімсот двадцять п`ять) грн 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мясоєдов Роман Борисович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати у частині стягнення з ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що шкода його майну була спричинена саме внаслідок дій (бездіяльності) Відповідача-1 ОСОБА_1 . Єдиний доказ, який надав Позивач для підтвердження цього (Акт залиття б/н від 12.01.2024), є недопустимим доказом. За таких обставин застосування презумпції вини є грубим порушенням норм матеріального права, оскільки фактично перекладає на Відповідача-1 обов`язок доводити негативний факт (відсутність події), який Позивач не довів.
Зауважує, що акт складено з грубим порушенням процедури та порядку складання, визначених Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових територій затверджених наказом Державного комітету України з питань житло-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, а саме: не призначена комісія для огляду приміщень та встановлення причин та наслідків аварії (розпорядчий документ відсутній); до огляду приміщень та складання Акту не залучені представники організації, яка обслуговує внутрішньобудинкові системи гарячого водопостачання (тобто спеціалісти які можуть визначити причини аварії); до огляду приміщень та складання Акту не залучені відповідні технічні працівники (головний інженер виконавця послуг, майстер технічної дільниці, майстер ремонтної дільниці, слюсар-сантехнік) (тобто спеціалісти які можуть визначити причини аварії); до огляду приміщень та складання Акту не залучено власника квартири АДРЕСА_3 або його представника ( ОСОБА_10 грубо порушуючи його права вирішила йому не повідомляти про огляд та складання Акту); до огляду приміщень та складання Акту не залучено власника квартири АДРЕСА_2 (Відповідача-1) або його представника, з причини того, що на час огляду 12.01.2024 ніякої аварії на балконі квартири АДРЕСА_2 ще не трапилось, в потім ОСОБА_10 прийняла рішення не повідомляти про складання акту, так як сфальсифікувала дату його складання та причини пошкоджень. Акт ОСОБА_10 складено в одному примірнику, навіть без планування вручити копії власникам квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , що беззаперечно порушило їх права бути присутніми під час складання Акту, ознайомитись з його змістом, надати пояснення та заперечення до його змісту.
Вказує, що акт залиття містить завідомо неправдиві відомості про дату його складання. Акт містить завідомо неправдиві відомості про причину залиття та винних осіб. Свідок ОСОБА_10 підтвердила, що на момент огляду приміщень Позивача, ніякої аварії в квартирі АДРЕСА_2 не було. Огляд приміщень Позивача проводився виключно через аварію в квартирі Відповідача-2 №176. Акт містить завідомо неправдиві відомості про те, що комісія здійснювала огляд квартири АДРЕСА_2 та встановила там зрив заглушки. Свідок ОСОБА_10 підтвердила, що всі особи, які підписали акт, не були в цій квартирі, а отже не могли засвідчувати своїми підписами ніяких подій пов`язаних з цією квартирою. Акт містить частину завідомо неправдивих відомостей про пошкодження майна Позивача, а саме даху його прибудованих нежитлових приміщень, в яких начебто обвал цегли будинку пробив дірки. Насправді ніяких пошкоджень даху не було, а отже всі особи підписавши акт, засвідчили своїми підписами неіснуючі обставини.
Таким чином вважає, що Акт залиття б/н від 12.01.2024 є доказом, отриманим з порушенням закону та встановленої процедури складання, а отже, відповідно до ст. 78 ЦПК України, є недопустимим та не може бути взятий за основу судового рішення.
Зазначає, що різниця в часі між аваріями системи опалення в квартирі АДРЕСА_3 на сьомому поверсі та квартирі АДРЕСА_2 на четвертому поверсі складає майже 16 годин, а отже висновок суду про «…одночасний прорив…» є хибним та суперечить встановленим обставинам справи. Вказує, що прориви не були одночасними, то шкода Позивачу була спричинена виключно проривом води у квартирі АДРЕСА_3 .
Враховуючу відсутність в справі жодних доказів будь-якої домовленості або узгодженості дій між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, різний час виникнення аварій, а також виникнення пошкоджень у Позивача, ще до аварії на балконі квартири АДРЕСА_6 , відсутні підстави застосовувати солідарну відповідальність.
Вважає, що відповідальність у даному випадку має бути частковою (дольовою) в тій частині, яка доведена належними доказами. Застосування судом першої інстанції солідарної відповідальності суперечить як фактичним обставинам справи, так і усталеній практиці Верховного Суду, що є підставою для скасування рішення в цій частині (п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Також зазначає, що факт заподіяння позивачу моральних страждань не доведений. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що тягар доказування наявності моральної шкоди, її характеру та обсягу покладається саме на позивача.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.
Вказав, що доводи скарги ґрунтуються лише на недоведеності Позивачем причини залиття та вини ОСОБА_1 у залитті належних Позивачеві нежитлових приміщень.
Проте у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди, а обов`язок доведення відсутності вини покладається саме на відповідачів. Жодних належних та допустимих доказів на спростування вини ОСОБА_1 та спростування вказани позивачем причин залиття належних Позивачеві нежитлових приміщень (протікання з системи опалення кожного з відповідачів, які відбулися в один день), ані ОСОБА_1 , ані її представник до суду першої та апеляційної інстанції не надали.
Також зазначає, що доводи скарги є безпідставними та висновків суду не спростовують.
Вважає, що суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо невідповідності Акту від 12.01.2024 р. про залиття, складений комісією ОСББ «Гвардійський 33» Правилам утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від17.05.2005 (далі за текстом - Правила).
Звертає увагу, що в Акті від 12.01.2024 р. зазначено адресу, дату події, перелік приміщень та пошкоджень об`єкту, наслідки такої події, а також вказано, що причиною залиття є зрив заглушок радіаторів системи опалення в належних відповідачам квартирах АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 . Сам по собі факт недоліків у процедурі складання зазначеного акту не є безумовною підставою для відхилення судом відомостей, викладених у ньому, оскільки він узгоджується з іншими доказами у справі, які суд першої інстанції відповідно до приписів статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд першої інстанції оцінив їх у сукупності.
Наполягає на тому, що сам по собі факт того, що витік води з різних квартир будинку міг відбуватися у різний час, не спростовує встановлених у справі обставин щодо надходження води до приміщень Позивача.
Стосовно доводів Апелянта в частині того, що у приміщеннях, які належать ОСОБА_2 , здійснюється господарська діяльність іншою особою, суд першої інстанції в своєму рішенні вірно зазначив, що така обставина сама по собі не спростовує права власності Позивача на ці приміщення та не впливає на його право вимагати відшкодування шкоди, завданої його майну.
Стосовно доводів представника ОСОБА_1 про відсутність підстав для солідарного відшкодування шкоди вказано, що суд першої інстанції, із посиланням на вимоги статті 1190 Цивільного кодексу України, дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідачів солідарної відповідальності з огляду на неподільний характер заподіяної шкоди та неможливість визначення частки кожного відповідача у її спричиненні. Залиття належних Позивачу нежитлових приміщень відбулося внаслідок одночасного прориву системи опалення у двох квартирах, власниками яких є відповідачі. Наслідком таких подій стало надходження води до одного й того самого об`єкта — нежитлових приміщень Позивача, внаслідок чого утворилася єдина неподільна шкода.
Також Позивач погоджується із висновками суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди Позивачу, вважаючи їх обґрунтованими та законними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта та позивача, за відсутності другого відповідача у справі, який був належним чином повідомлений про розгляд справи і чия явка не є обов`язковою, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. . Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до ч.1 ст.10 ЖК України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.
Статтею 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), зобов`язані забезпечити його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені цивільним законодавством.
Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою КМУ від 24 січня 2006 року №45, власники квартир зобов`язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 132-:-136, 136а, 137-:-141, 141а, 142-:-145, 145а, 146-:-151 в літ. «А-15», які знаходяться у АДРЕСА_1 , загальною площею 417,7 м.кв.. відповідно до договору купівлі-продажу від 16 квітня 2013 року (а.с.12-14 т.1).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач-1 ОСОБА_1 , а квартири АДРЕСА_3 – відповідач-2 ОСОБА_3 (а.с.83,84 т.1).
Відповідно до Акту від 12.01.2024 в ніч з 11.01.2024 на 12.01.2024 та протягом дня 12.01.2024 сталося затоплення приміщень, а саме приміщення кабінету загальною площею 10,3 м.кв, коридору площею 48,6 м.кв., санвузла площею 2 м.кв. та приміщення тамбуру площею 5,6 м.кв. з верхніх поверхів за адресою АДРЕСА_1 , які належать позивачу. Оглядом по поверхах встановлено, що підставою залиття став зрив заглушок радіаторів системи опалення у квартирі АДРЕСА_3 , що розташована на 7-му поверсі, та у квартирі АДРЕСА_4 . Внаслідок затоплення відбулося пошкодження елементів стелі, стін та підлоги. Також прорив води спричинив обмерзання стін фасаду будинку на шостому поверсі за адресою АДРЕСА_1 , що призводить до руйнування облицювальної цегли фасаду будинку. Цегла відвалюючись від фасаду призводить до пошкодження даху (пробиває дірки) приміщення, прибудованого до будинку АДРЕСА_1 , які належать позивачу. Причина: зрив заглушок радіаторів системи опалення в квартирах АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .
Вказаний акт підписаний головою правління ОСББ «Гвардійський 33» Костюкевич Ю.В., членами правління ОСББ «Гвардійський 33» Ус І.В., ОСОБА_4 , присутні при огляді: продавці-консультанти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , адміністратор поліклініки ОСОБА_7 , медична сестра ОСОБА_8 .
Згідно Звіту про оцінку збитків № 1/02/2024 від 07.02.2024, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою – підприємцем ОСОБА_9 , розмір завданих позивачу внаслідок затоплення належних йому нежитлових приміщень складає 120 000,00 грн.
Вказані норми деліктного права передбачають, що презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 132-:-136, 136а, 137-:-141, 141а, 142-:-145, 145а, 146-:-151 в літ. «А-15», які знаходяться у АДРЕСА_1 , загальною площею 417,7 м.кв.. відповідно до договору купівлі-продажу від 16 квітня 2013 року (а.с.12-14 т.1).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач-1 ОСОБА_1 , а квартири АДРЕСА_3 – відповідач-2 ОСОБА_3 (а.с.83,84 т.1).
Статтею 1192 ЦК України визначені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Доводи скарги про те, що ОСОБА_2 не може звертатися з позовом про відшкодування, оскільки у приміщеннях здійснюється господарська діяльність іншою особою, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції в своєму рішенні вірно зазначив, що така обставина сама по собі не спростовує права власності позивача на ці приміщення (а.с.12-14 т.1) та не впливає на його право вимагати відшкодування шкоди, завданої його майну.
Факт залиття належних позивачу приміщень з вини відповідачів та розмір завданої шкоди підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме: актом про залиття від 12.01.2024, Звітом про оцінку збитків № 1/02/2024 від 07.02.2024, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою – підприємцем ОСОБА_9 з метою визначення матеріальних збитків, заподіяних внаслідок залиття приміщень позивача.
Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано презумпцію її вини у заподіянні шкоди майну позивача та не надано безспірних доказів того, що шкода була спричинена не з її вини, а тільки з вини відповідача 2-Нгуєна ОСОБА_11 .
Як вбачається із досліджених судом апеляційної інстанції фототаблиць, які були зроблені після залиття: на них зображений зовнішній фасад будинку, на якому розташовані квартира апелянта та приміщення, які належать позивачу, квартира апелянта розташована вище та над приміщеннями, які належать позивачу. На балконі квартири апелянта видно замерзлі потоки води, що узгоджується з Актом про залиття та підтверджує висновки суду першої інстанції щодо наявності вини апелянта та причинного зв`язку протікання з системи опалення у квартирі апелянта, яке відбулося у районі його балкона. З цієї фототаблиці також вбачається, що поруч з цим балконом є аварійні сходи, по яким вода мала можливість потрапити до приміщень, які належать позивачу на першому поверсі їх будинку, що також узгоджується з відомостями щодо причин залиття приміщень позивача, та його локалізації.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що акт від 12 січня 2024 року підписаний головою правління ОСББ «Гвардійський 33» Костюкевич Ю.В., членами правління ОСББ «Гвардійський 33» Ус І.В., ОСОБА_4 , присутні при огляді: продавці-консультанти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , адміністратор поліклініки ОСОБА_7 , медична сестра ОСОБА_8 , складений не вірно та не відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 №76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, форма якого передбачена додатком № 4.
Акт про залиття - це відповідний документ, який підтверджує подію, що трапилась. Цей документ складається комісією та затверджується балансоутримувачем, власником приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд або іншою особою, що обслуговує відповідний будинок.
Згідно Додатку №4 в акті повинні бути відображені: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
У листі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року № 12/20-11-1975 «Щодо ремонту квартири після залиття» зазначено, що при складенні акту про залиття присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної особи є обов`язковою. Тобто факт залиття, характер залиття та його причини, завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість) та його наслідків має бути зафіксований актом комісійного обстеження квартири, складеним за обов`язкової участі винної особи. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної сторони не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи - прізвище, ім`я, по батькові - підписувати складений акт відмовилися з таких-то причин).
З підстав вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акт про залиття від 12 січня 2024 року є належним та допустимим доказом по справі, позаяк у вказаному акті зазначені всі обов`язкові відомості, а саме: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття, отже даний акт в загальному відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, і є належним доказом по справі.
Сам факт складання акту про залиття квартири без участі відповідача не спростовує його вину (постанова Верховного суду від 13 березня 2019 року у справі № 727/6631/17, провадження № 61-11357св18). До того ж, обов`язкового складення актів безпосередньо у момент залиття Правила не вимагають (постанова Верховного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 201/658/16-ц, провадження № 61-40389св18).
Тому вважати зазначений доказ не допустимим та неналежним підстав не має, доводи скарги висновків суду не спростувала.
Слід зазначити, що акт є первинним документом, що засвідчує факт певної події.
Отже, правильно було встановлено, що аварія виникла безпосередньо у квартирах відповідачів у межах внутрішньоквартирної системи опалення, яка перебуває у користуванні та фактичному володінні власників відповідних квартир.
Аргументи скарги представника відповідача ОСОБА_1 на те, що аварія у квартирі АДРЕСА_2 відбулася пізніше, ніж залиття нежитлових приміщень позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки такі твердження ґрунтуються переважно на припущеннях та суб`єктивному тлумаченні пояснень свідків, тоді як жодних належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували час виникнення аварії у квартирі АДРЕСА_2 та виключали можливість потрапляння води до приміщень позивача з цієї квартири, представником відповідача ОСОБА_1 суду не надано.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що витік води з різних квартир будинку міг відбуватися у різний час, залиття належних позивачеві нежитлових приміщень, які розташовані на першому поверсі, не могло відбутися внаслідок прориву води у квартирі відповідача ОСОБА_1 , розташованій на четвертому поверсі, колегія суддів не приймає з огляду на те, що вони не спростовують встановлених у справі обставин щодо надходження води до приміщень позивача, з поверхів зверху, зокрема з квартири апелянта, відсутності інших аварій у системі опалення квартир, та технічною можливістю потрапляння види з поверхів вище по аварійних сходах, та між перекриттями.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що вказаний вище акт про залиття не підтверджує обставин залиття саме з вини відповідача ОСОБА_1 , з огляду на те, що під час розгляду справи були також свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які є батьками відповідача ОСОБА_1 та були присутні у квартирі, які не заперечували факту аварії - зриву заглушок радіаторів системи опалення у квартирі відповідача ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі №344/3303/16-ц про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну позивача і взявши до уваги те, що особа як власник квартири, з якої відбувся витік води, не довела, що її вини в заподіянні шкоди немає, дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири. Окремо Верховний Суд наголосив, що аргументи касаційної скарги про те, що в справі немає доказів на підтвердження того, що шкода заподіяна позивачу внаслідок протиправної поведінки відповідача, є безпідставними, оскільки на власника квартири покладені обов`язки щодо належного утримання й експлуатації квартири та її складників, зокрема сантехнічного обладнання та мережі водовідведення квартири.
Колегія суддів також наголошує, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19 (провадження № 61-15575св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 369/8038/17 (провадження № 61-1857св19).
Таким чином, при неспростовній вині відповідачів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачами обов`язків щодо утримання свого майна, позивачу, як власнику нежитлових приміщень, які знаходяться на 1 поверсі було заподіяно матеріальну шкоду. Належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України на спростування презумпції своєї вини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надано.
В силу частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 756/13292/15-ц (провадження № 61-1909св19).
Щодо солідарної відповідальності відповідачів перед позивачкою, то колегія суддів виходить з установлених судами обставин у цій справі, що залиття належних позивачу нежитлових приміщень відбулося внаслідок прориву системи опалення у двох квартирах, власниками яких є відповідачі. Наслідком таких подій стало надходження води до одного й того самого об`єкта — нежитлових приміщень позивача, внаслідок чого утворилася єдина неподільна шкода. У цій справі унеможливлює визначити ступінь вини кожного з них. Отже, відповідачі спільно завдали шкоди взаємопов`язаними сукупними діями, результат їх шкідливих діянь є неподільний та спільними діями мають відновити порушенні права позивачки. Конкретний час прориву у даній ситуації не має істотного значення.
Тому доводи скарги про відсутність солідарної відповідальності колегія суддів відхиляє.
Встановивши факт завдання майнової шкоди позивачу, вимушені зміни у його житті через пошкодження майна і необхідність подальшого проведення ремонтних робіт, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром, й вбачає й підстави для відшкодування йому завданої моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн, а саме по 5000,00 грн з кожного, що відповідає обставинам справи, тривалості порушення прав позивача, глибині його страждань та засадам розумності і справедливості.
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача заподіяної моральної шкоди.
Схожі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 753/23331/16-ц (провадження № 61-3825св22).
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Встановивши, що позивач довів завдану йому шкоду, протиправність дій відповідачів, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття приміщень позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдані позивачу збитки підлягають відшкодуванню.
Згідно зі звітом вартість матеріального збитку становить 120 000,00 грн.
З урахуванням того, що при розгляді справи встановлено склад цивільного правопорушення, за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мясоєдова Романа Борисовича – залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 23 січня 2026 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 27 жовтня 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії О.В. Маміна.
О.Ю.Тичкова.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua