Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №638/10420/23 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №638/10420/23

Суддя: Пилипчук Н. П.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 638/10420/23

провадження № 22-ц/818/4247/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Харківська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року в складі судді Зайцевої М.С.

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання особи наймачем житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що

20.04.1990 року на підставі ордеру за № Т 2076 його матір ОСОБА_2 визнано наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Починаючи з 13.09.2000 року він був зареєстрований у вказаній квартирі, але у подальшому з метою отримання ОСОБА_2 субсидії, він був вимушений знятися з реєстрації. При цьому, місце свого проживання він не змінював, після зняття з реєстрації продовжував проживати в квартирі з матір`ю та вести з нею спільне господарство.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.02.2022 у справі № 644/2687/21 за ним визнано право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначив, що 22.03.2023 з метою визнання його наймачем вказаного житлового приміщення він подав відповідне звернення через ЦНАП м. Харкова до Харківської міської ради, однак відповіді не отримав.

Вказав, що він є єдиним членом сім`ї ОСОБА_2 , а наразі є єдиним користувачем квартири АДРЕСА_1 .

Просив визнати ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення – квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено, визнано ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення- квартири АДРЕСА_1 ; стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 858,88 грн та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 7000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звертається у даній справі з вирішенням аналогічного за своїм правовим регулюванням питанням щодо законної можливості проживання у спірних приміщення та користування ними, судова оцінка яким надана за позовом того ж позивача у справі № 644/2687/21. Позовні вимоги виникли з одних і тих самих підстав та стосуються одного і того ж предмету позову, що зумовлює необхідність повторного дослідження судом ідентичних обставини і норм права. Той факт, що у справі № 644/2687/21 просив визнати за позивачем право користування житловим приміщення, а у цій справі визнати його наймачем житлового приміщення не змінює предмет позову – право позивача користування жилим приміщення в статусі наймача, не змінює підстав позову та складу учасників відносин. Суд жодним чином не обґрунтував підстави для застосування під час вирішення даних правовідносин норм ст.ст.18, 64, 103, 106 ЖК УРСР. Так, 15 лютого 2026 року набув чинності Закон України «Про основні засади житлової політики» № 4751-ІХ від 13.01.2026, яким скасовано застарілий Житловий кодекс 1983 року, який Закону № 2215-ІХ від 21.04.2022 був перейменований на Житловий кодексу України. Отже, положення статей ст.ст. 18, 64, 103, 106 Житлового кодексу України втратили чинність з 15.02.2026. Тому з 15.02.2026 року їх не можливо застосовувати на підтвердження актуального права найму житловими приміщеннями та врегулювання спірних правовідносин з питань, які врегульовували раніше правовідносини з приводу яких містяться положення у такий нормах права. Судом першої інстанції не в повній мірі враховані заперечення з відповідними доводами міської ради, які полягали у тому, що сума заявлених витрат у розмірі 50000,00 грн, а також присуджених 7000,00 грн є необґрунтованою, неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову. Надання адвокатських послуг у даній справі не є складним для адвоката з огляду на предмет спору та те, що саме такий адвокат обізнаний про суть та деталі розгляду іншої аналогічної судової справи № 644/2687/21.

28.06.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2022 року у справі №644/2687/21, визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що підставою для задоволення вимог є встановлення судом обставин того, що ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_2 . Ордер на квартиру був виданий ОСОБА_2 в 1990 році, до 2018 року в квартирі був зареєстрований позивач, а з січня 2018 року знятий з реєстрації. Позивач проживав постійно в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , як до, так і після смерті матері, продовжує там проживати та здійснювати заходи по утриманню квартири (а.с.11-21 том 1).

Квартира не приватизована і знаходиться у комунальній власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с.26 том 1).

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 16.02.2023 за відомостями Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 14.02.2023 по теперішній час (а.с.10 том 1).

22.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг м. Харкова для визнання наймачем займаного житлового приміщення комунального/відомчого житлового фонду (а.с.22 том 1).

З відповіді Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради № М-7-3931/0/1-23.08.31-3639/0/129-23 від 20.04.2023 вбачається, що для надання відповіді стосовно визнання ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , Департаментом направлено відповідний запит до Юридичного Департаменту (а.с.23 том 1).

На запит представника ОСОБА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради від 28.06.2023 стосовно того чи був визнаний ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 , відповіді отримано не було (а.с.24-25 том 1).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) 2010 року).

ЄСПЛ також констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine)).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об`єктом захисту визнано порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України).

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.

Особи, які вселилися з метою здійснення догляду за наймачем є тимчасовими мешканцями, які не набувають самостійного права користування жилим приміщенням незалежно від тривалості проживання.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що у 1990 році ОСОБА_2 видано ордер на спірну квартиру.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Квартира не приватизована і знаходиться у комунальній власності.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2022 року у справі №644/2687/21, визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що підставою для задоволення вимог є встановлення судом обставин того, що ОСОБА_1 до 2018 року був зареєстрований в квартирі, а з січня 2018 року знятий з реєстрації. Позивач проживав постійно в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , як до, так і після смерті матері, продовжує там проживати та здійснювати заходи по утриманню квартири.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 набув статусу наймача квартири, оскільки тривалий час, починаючи з 1990 року, тобто з моменту отримання ордеру на квартиру проживає в зазначеній квартирі, як член сім`ї наймача та несе витрати на її утримання. ОСОБА_1 був єдиним членом сім`ї наймача спірної квартири ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а наразі єдиним користувачем квартири АДРЕСА_1 , що у розумінні положень ст. 106 ЖК України є достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідач такі обставини не спростував.

Посилання міської ради на застосування судом першої інстанції положень ЖК, які на момент ухвалення рішення втратили чинність, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що для вирішення спору суд застосовує норми матеріального права, які діяли на момент виникнення відповідних правовідносин. З даними позовними вимогами ОСОБА_1 звернувся до суду 21.08.2023, тобто в період чинності ЖК України.

Доводи міської ради про те, що позивач звертається у даній справі з вирішенням аналогічного за своїм правовим регулюванням питанням щодо законної можливості проживання у спірних приміщення та користування ними, судова оцінка яким надана за позовом того ж позивача у справі № 644/2687/21, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки підстави та предмет позовів у даній справі та справі № 644/2687/21 не є тотожними, про що також наголошено у постанові Верховного Суду винесеної у даній справі від 30 вересня 2024 року.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки встановлених фактичних обставин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається Харківська міська рада в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 372/4830/23 (провадження № 61-7764св24).

Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Максимов М.І. на підставі договору про надання правової допомоги від 15.08.2023, ордеру на надання правничої допомоги серії АН № 1002060 від 21.08.2023 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 5194 від 26.09.2018 та адвокатом підготовлено та подано до суду позовну заяву, клопотання про проведення підготовчого судового засідання за відсутності позивача та його представника, заяв про розгляд справи по суті за відсутності позивача та його представника, заяву про відкладення судового засідання, клопотання про долучення документів, клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції. Також адвокатом подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 21.12.2023, заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, заяву про розгляд апеляційної скарги за відсутності апелянта та його представника, заперечення проти відкриття касаційного провадження, заяву до суду касаційної інстанції, яка по змісту є відзивом. У суді першої інстанції адвокат Максимов М.І. приймав участь у судових засіданнях 30.04.2025.

За умовами 4.4 договору про надання правничої допомоги від 15.08.2023 розмір та порядок сплати гонорару і додаткових витрат визначається та узгоджується клієнтом та адвокатом у додаткові угоді.

15.08.2023 між адвокатом Максимовим М.І. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги, за умовами якої сторони погодили наступний деталізований перелік правової допомоги: правовий аналіз справи, збирання доказів, складання та подання адвокатських запитів, складання та подання до судів всіх судових інстанцій процесуальних документів. Участь у судових засіданнях та вчинення всіх необхідних процесуальних дій у судах всіх інстанцій на території України. Вартість години роботи адвоката коштує 2500,00 грн. Запланована тривалість надання правової допомоги 20 годин.

Згідно п.4 додаткової угоди сторони договору погодили наступний порядок сплати гонорару за надання правової допомоги: 5.1 одноразовий платіж у розмірі 50000,00 грн, що сплачується клієнтом у день укладення та підписання договору про надання правової допомоги від 15.08.2024.

Згідно прибуткового касового ордеру № 1 від 15.08.2023 на підставі договору про надання правової допомоги від 15.08.2023 року адвокатом Максимовим М.І. прийнято від ОСОБА_1 50000,00 грн.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а також враховуючи, що позовні вимоги задоволено, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 7000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради – залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua