Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №643/13497/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 643/13497/24

провадження № 22-ц/818/4233/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Сугачової О.О., -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 просив рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що факт ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків доведено долученими до матеріалів справи доказами, зокрема, договором про надання послуг з тимчасового догляду за дитиною, нотаріально посвідченою заявою відповідачки з визнанням позовних вимог, довідками про реєстрацію як внутрішньо переміщених осіб позивача з дитиною. Крім того, судом першої інстанції помилково не враховано, що договір про визначення місця проживання дитини від 23 липня 2024 року укладено з урахуванням того, що позивач сподівався, що психологічний стан відповідачки покращиться, вона повернеться до родини та буде виконувати свої батьківські обов`язки про відношенню до малолітньої дитини сторін. Наявність вказаного договору між батьками не забезпечить захисту інтересів дитини з огляду на те, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, а в країні оголошено воєнний стан та відбувається мобілізація.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши висновок прокурора, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів про ухилення матері від виконання своїх батьківських суду з боку позивача не надано, не містять таких доказів і матеріали справи. Наявність взаємної згоди батьків про проживання дитини разом із батьком, який утримує та виховує сина, визнання позовних вимог з боку відповідачки, на що посилається позивач та його представник, як на одну із підстав для задоволення позову, не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки це суперечить закону в розумінні положень Глави 5 ЦПК України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 07 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).

Від шлюбу сторони мають дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 5).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року шлюб, зареєстрований 07 червня 2019 року Холодногірським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 236, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 7).

Зі змісту договору б/н від 09.09.2024 року про надання тимчасових послуг з організації догляду за дитиною /дозвілля/розваг (надання неосвітніх послуг), укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 , зокрема, вбачається, що мати не приймає участі у вихованні дитини (а.с. 9-11).

З довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №3160 від 27.08.2024 вбачається, що у ОСОБА_1 психіатричні, в тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказань для виконання обов`язків охоронника без зброї, відсутні (а.с. 17).

З Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України станом на 19.08.2024 року до кримінальної відповідальності не притягався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Із характеристик дитячого закладу BABYLAND від 05.02.2025 року та 05.11.2025 року вбачається, що вихованням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається тато ОСОБА_1 .

Зі змісту довідки УСЗН адміністрації Салтівського району Харківської міської ради від 01.10.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує щомісячну адресну допомогу ВПО на себе та на дитину ОСОБА_4 з 01.08.2024 року.

Із інформації адміністрації КНП «Міська дитяча поліклініка №13» Харківської міської ради від 30.10.2025 року вбачається, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку вказаного медичного закладу, хлопчик на прийом до педіатра приходить у супроводі батька ОСОБА_1 .

З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 13 лютого 2025 року № 114 вбачається, що Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, керуючись вимогами Сімейного кодексу України та рекомендацією Комісії, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 38).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 07.06.2019 року сторони зареєстрували шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась дитина – ОСОБА_4 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20.08.2024 року шлюб розірваний. Після фактичного припинення сторонами шлюбних та сімейних відносин, дитина постійно проживає разом із батьком, який самостійно займається її матеріальним утриманням та вихованням. Від участі в утриманні сина та догляду за ним, відповідачка повністю самоусунулась і такої участі не приймала приблизно з листопада 2023 року та не приймає взагалі. Під час розірвання шлюбу питання щодо визначення місця проживання дитини не ставилося, оскільки дитина перебувала та мешкала разом із батько. Фактичним місцем проживання дитини та позивача є квартира АДРЕСА_1 , де зареєстровані відповідачка, однак вона не проживає там з 2023 року. У липні 2024 року відповідачка на короткий термін приходила до дому, але це не було пов`язано з відновленням сімейних стосунків. З метою вирішення питання щодо реалізації своїх прав, як батька дитини, ОСОБА_1 умовив відповідачу відвідати нотаріуса та укласти договір про визначення місця проживання та утримання дитини. 23.07.2024 року такий договір між сторонами було укладено і з того час відповідачка знов виїхала ї її місце проживання невідомо. Позивач також зазначає, що у період перебування у шлюбі ОСОБА_2 вела себе не належним чином, а саме: сімейними проблемами та побутом не переймалася, про дитину майже не піклувалася і в такі періоди весь тягар виховання та утримання дитини ніс ОСОБА_1 . З приводу такої поведінки матері, позивач до органів справ дітей не звертався, оскільки вважав, що така поведінка тимчасова і може бути пов`язана з постродовим психологічним зривом. Але у 2023 року випадки такої поведінки почастішали та відповідачка з листопада 2023 року взагалі залишила сім`ю. На теперішній час ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує сина. Позивач уклав договір на відвідування дитиною приватного дошкільного вихованого закладу, уклав декларацію з лікарем про надання дитині первинної медичної допомоги тощо. Таким чином, відповідачка повністю самоусунулась від участі у вихованні та утриманні малолітньої дитини, жодним чином не проявляла та не проявляє материнських почуттів до дитини, своєю поведінкою доводить, що не може бути прикладом для дитини, а тому така особа повинна бути позбавлена батьківських прав.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 липня 2024 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини, відповідно до умов якого Батьки домовились, що дитина буде проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , перебуваючи на його повному самостійному утриманні та вихованні, у тому числі, всі додаткові витрати на розвиток, дозвілля, відпочинок, організацію та проведення святкувань Дитини покладаються у повному обсязі на Батька.

11 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав з посиланням на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 із посиланням на ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків є необґрунтованим, оскільки 23 липня 2024 року між сторонами укладено договір про визначення місця проживання дитини, умовами якого передбачено, що дитина перебуває на повному забезпеченні та вихованні батька.

Таким чином, сторони за взаємною згодою врегулювали місце проживання, матеріальне забезпечення та виховання дитини, поклавши відповідні обов`язки на батька.

Сам факт нездійснення ОСОБА_2 повсякденного догляду за дитиною не свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження винної, свідомої поведінки ОСОБА_2 , спрямованої на ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Зі змісту висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина, ОСОБА_4 вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Вищезазначений висновок органу опіки та піклування не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки підставою при прийняття рішення про доцільність позбавлення матері батьківських прав щодо її дитини стали відомості, викладені позивачем у його позові до суду.

Даний висновок не містить будь-яких даних, які, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, є правовою підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості даного висновку.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню сина. Сам факт проживання матері окремо від дитини - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина