Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №545/849/25 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №545/849/25

Суддя: Чумак О. В.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/849/25 Номер провадження 22-ц/814/2768/26Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т.О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Бутенко С.Б., Панченка О.О.

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2026 року, ухвалене суддею Зуб Т.О.

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Микитенко Юлія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсними свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності

В С Т А Н О В И В

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Микитенко Ю.В., про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсними свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати – ОСОБА_3 . Після смерті останньої відкрилась спадщина, та він одразу звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса за місце знаходження спадкового майна. Однак, приватний нотаріус, у якого була відкрита спадкова справа, повідомив, що усе майно, яке належало ОСОБА_3 було подаровано нею відповідно до договору дарування від 12.03.2020 року ОСОБА_2 .

В той же день, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Микитенко Ю.В. здійснила державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєструвала право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Зазначає, що ОСОБА_3 не могла самостійно укласти договір дарування, оскільки перебувала в стані коли не могла усвідомлювати значення своїх дій, та не могла керувати ними, оскільки потребувала постійного медичного та фізичного догляду, була літньою особою та мала ознаки синдрому стійкого порушення когнітивних функцій, що за клінічними ознаками характеризувалось як «Деменція».

Договір дарування від 12.03.2020 року був укладений під впливом обману, оскільки обдарована особа – ОСОБА_2 заздалегідь знала та усвідомлювала про факт існування інших близьких родичів, які можуть претендувати на майно, що належало ОСОБА_3 , а тому ОСОБА_2 ввела в її оману з метою отримати все майно.

ОСОБА_2 перед укладанням договору дарування, запевнила ОСОБА_3 , що вона буде здійснювати постійний догляд за нею, однак фактично такі дії не вчиняла, а фізичний та психологічний стан ОСОБА_3 суттєво погіршився.

Зміна обставин є істотним, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали на інших умовах. Витрати, які вона несла на лікування, на комунальні послуги, на організацію свого життя значно перевищували її прибутки. ОСОБА_2 своїми діями, знаючи характер захворювання матері, його тяжкість, навмисно створила умови щоб погіршити її становище, штучно створювала йому перепони у спілкуванні з ОСОБА_3 , оскільки остання постійно знаходилась разом із нею.

Враховуючи вищенаведене, просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 12.03.2020 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта 21569752.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Микитенко Юлія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсними свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 в установленому законом порядку недієздатною не визнавалась, медичних документів на підтвердження наявності у неї ознак захворювання деменцією - до суду не надано, а зазначені доводи сторони позивача не можуть бути підставою для визнання договору дарування недійсним. Окрім того, під час нотаріального посвідчення даного договору, нотаріусом, відповідно до вимог п. 1 гл. 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, було встановлено особу дарувальника та перевірено її дієздатність.

Судом не встановлено обставин, за яких дії ОСОБА_3 щодо укладення договору дарування не могли об`єктивно відображати її внутрішню волю внаслідок збігу тяжких обставин, що склались в її житті на момент укладання договору дарування чи під впливом неправомірних дій відповідачки, чи третіх осіб, а також впливу вікових особливостей у момент укладання договору дарування, внаслідок чого спотворювалось її сприймання та усвідомлення основних аспектів угоди.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій він просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення психіатричної експертизи, не вжив заходів для витребування медичних карток ОСОБА_3 , а позивач був позбавлений подати дані докази через протидію відповідача та лікарську таємницю.

Окрім того, суд на всі його клопотання надав відмову у їх задоволенні, надаючи перевагу стороні відповідача, що є вибірковим правосуддям. Рішення суду обгрунтоване показаннями свідків, які лише епізодично бачили ОСОБА_3 та не могли стверджувати про наявність чи відсутність у неї деменції. Відмова суду у прийнятті показань свідка ОСОБА_4 , який є братом позивача та проживає за кордоном, через відсутність присяги, є проявом надмірного формалізму.

Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні були присутні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Руль М.І.

Представник ОСОБА_1 адвокат Чернявський А.Л. приймав участь у розгляді справи поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є матір?ю сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 17, 45-46)

Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 509369 від 28.07.2008 року ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 5324085702:02:007:0082 (т. 1, а.с. 97-100).

На підставі договору купівлі-продажу від 22.01.2008 року, ОСОБА_3 належав житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 100 (зворотня сторона) -103).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1, а.с. 17).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений 22.11.2013 року сільським головою Тахтаулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та зареєстрований в реєстрі за № 8, та яким померла заповідала все належне їй майно ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 51-52).

Згідно договору дарування від 12.03.2020 року ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,2500 гектарів, кадастровий номер 5324085702:02:007:0082, та розташований на ній об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, з господарськими будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 95-96).

Вказаний договір дарування нотаріально посвідчений державним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Микитенко Ю.В. та зареєстровано у реєстрі за № 348. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 земельної ділянки та житлового будинку.

У п. 13 договору дарування сторони підтвердили, що зміст цього договору та зміст зазначених норм законодавства у вищенаведеному пункті їм зрозумілий, питань, які залишилися б незрозумілими для них, немає.

У п. 15 Договору зазначено, що сторони цього правочину, стверджують, що однаково розуміють значення, умови цього правочину та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на цьому правочині, а також стверджують, що цей правочин відповідає їхнім дійсним намірам.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними, оскільки потребувала постійного медичного та фізичного догляду, була літньою особою та мала ознаки синдрому стійкого порушення когнітивних функцій, що за клінічними ознаками характеризувалось як деменція, а тому, вищевказаний договір дарування є недійсним.

Відмовлючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про його недоведеність та безпідставність.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Стаття 225 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 також зазначено, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Доказів того, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного договору дарування мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Верховний Суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказав, що наявність оспорюваного договору дарування, порушує його спадкові права.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до укладення договору дарування, ОСОБА_3 склала заповіт, яким, на випадок її смерті, все належне їй майно заповіла відповідачу ОСОБА_2 .

Доказів його скасування чи визнання недійсним матеріали справи не містять.

Вищевказане спростовує посилання ОСОБА_1 на те, що оспорюваний договір дарування порушує його спадкові права.

Доводи апеляційної скарги щодо невжиття місцевим судом заходів для витребування медичної документації ОСОБА_3 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов?язком суду. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не було заявлене відповідне клопотання, не наведено причин неможливості самостійного отримання доказів та відповідних відмов у їх наданні закладами охорони здоров?я.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотань, надаючи перевагу стороні відповідача, що є вибірковим правосуддям, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку виникнення сумнівів в неупередженості суду, позивач не був позбавлений можливості заявити про відвід судді на підставі ст. 36 ЦПК України.

Окрім того, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 , який не приведений до присяги, оскільки, в даному випадку, надані ним пояснення не є допустимим доказом.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права апеляційна скарга не містить.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.

Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Чумак

Судді С.Б. Бутенко

О.О. Панченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua