Суд: Житомирський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: усунення перешкод у користуванні майном
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №286/3846/25
Суддя: Панкеєва В. А.
ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №286/3846/25 Головуючий у 1-й інст. Івашкевич О.Г.
Доповідач Панкеєва В. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Павицької Т.М.,
Шевчук А.М.,
за участю секретаря Кучер А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №286/3846/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Овруцька міська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні спільним двором,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року та додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2026 року
встановив:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спільним двором.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що є власницею житлового будинку загальною площею 84,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0292 га, кадастровий номер 1824210100:01:012:0910.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року у справі № 286/2832/23, яке набрало законної сили 04 березня 2025 року, встановлено порядок користування земельною ділянкою, зокрема спільним двором площею 0,0177 га, через який здійснюються вхід та в`їзд до домоволодіння позивачки.
За твердженням позивачки, відповідачі систематично чинять їй перешкоди у користуванні спільним двором, розміщуючи на його території будівельні матеріали, зокрема тротуарну плитку, дрова, облаштовуючи клумби, замикаючи ворота на власний замок без надання їй ключів, а також паркуючи автомобілі таким чином, що унеможливлює вільний прохід та проїзд до її домоволодіння. Унаслідок таких дій вона позбавлена можливості безперешкодно користуватися належним їй майном та мати вільний доступ до свого житла.
З метою усунення зазначених перешкод позивачка неодноразово зверталася до органів Національної поліції та Овруцької міської ради, однак ці звернення не дали бажаного результату.
Крім того, зазначила, що раніше зверталася до суду з аналогічним позовом у справі № 286/4115/17, проте рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 16 травня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з відсутністю на той час належним чином оформленого права власності або користування земельною ділянкою. Водночас на момент звернення з цим позовом вона вже набула право власності на земельну ділянку, а порядок користування спільним двором визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Посилаючись на положення статей 317, 391 ЦК України та статей 96, 103, 152 ЗК України, позивачка просила усунути перешкоди у користуванні спільним двором площею 0,0177 га, розташованим між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прибрати зі спільного двору будівельні матеріали (тротуарну плитку) та забезпечити вільний доступ до воріт.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0177 га, яка є спільним двором для домоволодінь по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання прибрати зі спільного двору будівельні матеріали (тротуарну плитку) та надати вільний доступ до воріт спільного двору.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати у виді судового збору по 605,60 грн з кожного.
07 квітня 2026 року до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ковальова Я.В., про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9000,00 грн.
Додатковим рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2026 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9000,00 грн, тобто по 4500,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що не отримував копії позовної заяви з доданими до неї документами, унаслідок чого був позбавлений можливості належним чином ознайомитися зі змістом позовних вимог, подати відзив на позовну заяву та докази на спростування доводів позивачки.
Також вказує на порушення судом порядку повідомлення учасників справи про її розгляд та незабезпечення належних умов для реалізації ними процесуальних прав.
Крім того, не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, правового статусу нерухомого майна та порядку користування спільним двором, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та неналежну оцінку наявних у справі доказів.
В зв`язку з воєнним станом та станом здоров`я, просив розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 травня 2026 року справу №286/3846/25 передано складу колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Борисюк Р.М., судді Павицька Т.М., Шевчук А.М.
12 травня 2026 року, 15 травня 2026 року та 23 травня 2026 року ОСОБА_2 направив до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито провадження за апеляційною скаргою на додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2026 року та призначено справу до розгляду на 09:30 год 28 липня 2026 року.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2026 року відкрито провадження за апеляційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року та призначено справу до розгляду на 09:30 год 28 липня 2026 року.
04 червня 2026 року та 18 липня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотаннями про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
27 травня 2026 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення про притягнення судді ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді.
Згідно з частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" з дня ухвалення зазначеного рішення суддя ОСОБА_6 автоматично відсторонений від здійснення правосуддя до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.
У зв`язку з викладеним та на підставі заяви представника позивача - ОСОБА_7 , 29 липня 2026 року було проведено повторний автоматизований розподіл справи № 286/3846/25. За його результатами визначено новий склад суду: головуючий суддя Панкеєва В.А., судді Павицька Т.М., Шевчук А.М.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 30 липня 2026 року справу за апеляційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року призначено до розгляду на 10:00 год 15 жовтня 2026 року.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року справу за апеляційною скаргою на додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2026 року також призначено до розгляду на 10:00 год 15 жовтня 2026 року.
01 жовтня 2026 року ОСОБА_2 направив до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
10 жовтня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід головуючого судді Панкеєвої В.А. від участі в розгляді справи.
15 жовтня 2026 року у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Павицької Т.М. та Шевчук А.М. розгляд справи відкладено на 14:45 год 26 жовтня 2026 року.
17 жовтня 2026 ОСОБА_2 направив до суду клопотання про об`єднання апеляційних проваджень № 22-ц/4805/2469/26 та № 22-ц/4805/2470/26 і їх спільний розгляд в одному судовому засіданні.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19 жовтня 2026 року заявлений ОСОБА_2 відвід судді Панкеєвої В.А. від розгляду справи № 286/3846/25 визнано необґрунтованим, вирішення питання про відвід передано судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 33 ЦПК України.
Ухвалою судді Житомирського апеляційного суду Талько О.Б. від 19 жовтня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Панкеєвої В.А. у справі №286/3846/25 відмовлено, справу передано для продовження розгляду в складі колегії суддів, визначеної протоколом автоматизованого розподілу від 29 липня 2026 року.
19 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальова Я.В. подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за відсутності позивача та її представника за наявними матеріалами справи.
20 жовтня 2026 року ОСОБА_2 направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Учасники справи в судове засідання 26 жовтня 2026 року не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26 жовтня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Панкеєвої В.А. у справі №№286/3846/25 відмовлено.
Колегія суддів, розглянувши клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, якщо повідомлені ним причини неявки визнано судом поважними. Неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 447/852/23).
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19).
Зі змісту поданого клопотання вбачається, що заявник обізнаний про призначення розгляду справи на 26 жовтня 2026 року о 14:45 год, оскільки сам посилається на відповідні судові повістки, сформовані 16 жовтня 2026 року. Водночас заявник не зазначає обставин, які об`єктивно перешкоджають його участі в судовому засіданні, не повідомляє поважних причин неявки та не наводить інших обставин, які унеможливлюють розгляд справи в призначений час. Наведені у клопотанні доводи переважно стосуються незгоди заявника з процесуальними рішеннями судів, порядком здійснення апеляційного провадження, а також обставин інших цивільних і кримінальних проваджень. Проте такі доводи не свідчать про наявність передбачених процесуальним законом підстав для відкладення розгляду цієї справи.
Ураховуючи, що заяву ОСОБА_2 про відвід головуючого судді розглянуто в установленому процесуальним законом порядку, колегія суддів не вбачає обставин, які перешкоджали б подальшому апеляційному розгляду справи.
За таких обставин підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи немає.
Щодо клопотання ОСОБА_2 про проведення судового засідання з трансляцією на YouTube-каналі "Судова влада України" колегія суддів зазначає таке.
Звертаючись із відповідним клопотанням, ОСОБА_2 не навів конкретних обставин, які б свідчили про необхідність проведення трансляції судового засідання для забезпечення його процесуальних прав або реалізації принципу гласності судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною п`ятою статті 7 ЦПК України трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов`язковому порядку.
Отже, проведення трансляції судового засідання в мережі Інтернет, за винятком прямо передбачених законом випадків, належить до повноважень суду та вирішується з урахуванням обставин конкретної справи.
Як убачається з матеріалів справи, учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з`явилися. Судове засідання в режимі відеоконференції не проводиться, а тому передбачені частиною п`ятою статті 7 ЦПК України підстави для обов`язкової трансляції судового засідання в мережі Інтернет відсутні.
Колегія суддів ураховує, що розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні, а неявка учасників справи не свідчить про порушення принципів гласності та відкритості судового процесу.
За таких обставин, зважаючи на відсутність учасників справи в судовому засіданні, непроведення судового засідання в режимі відеоконференції та відсутність інших обставин, які б зумовлювали необхідність його трансляції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про проведення трансляції судового засідання на YouTube-каналі "Судова влада України".
З огляду на викладене, враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Щодо доказів долучених до апеляційної скарги та клопотань ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи доказів (а.с.53-57, 64-170, 191-208, 216-247 т.4, а.с.16-23, 26-27, 30-51, 53-55, 69-76, 125-166, 188-192, 222-225, 227 т.5, а.с.27-81, 90-119 т.6), апеляційний суд зазначає наступне .
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19.
Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 та інші).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не подавав зазначені докази, не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.
Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше.
Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.
За таких обставин зазначені докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, листом від 06 січня 2016 року №М-709/02-17 виконавчий комітет Овруцької міської ради у відповідь на звернення ОСОБА_1 з приводу паркування сусідом автомобіля у дворі за адресою: АДРЕСА_3 , повідомив, що згідно до статей 103, 104 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи їх використання відповідно до цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Також зазначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати їх способами, які не дозволяють сусідам використовувати свої земельні ділянки за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Крім того, вони мають право вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, яка може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки. У зв`язку з цим заявниці рекомендовано в разі недотримання сусідом зазначених вимог добросусідства звернутися до суду за захистом своїх прав з метою ухвалення відповідного рішення та його подальшого примусового виконання в установленому законом порядку (а.с.53 т.1).
Відповідно до висновку про результати розгляду звернення, затвердженого 16 березня 2017 року тимчасово виконувачем обов`язків начальника Овруцького відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП у Житомирській області, 07 та 14 березня 2017 року до Овруцького відділення поліції надійшли звернення громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , жителів АДРЕСА_1 , щодо неправомірних дій сусіда ОСОБА_2 , який, за їхніми твердженнями, перешкоджав користуванню двором спільного користування та створював незручності за місцем проживання. У ході перевірки встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , по сусідству з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , і між зазначеними особами протягом тривалого часу склалися неприязні відносини. Заявники пояснили, що не мали змоги заїхати автомобілем до свого будинку, оскільки ОСОБА_2 зачинив ворота на замок. Водночас ОСОБА_2 зазначив, що відповідно до наявних документів біля їхніх будинків передбачено спільний прохід, а ОСОБА_8 намагається використовувати його для проїзду автомобілем, на що він дозволу не надавав, оскільки, за його твердженням, генеральним планом спільного проїзду у дворі не передбачено. За результатами перевірки запропоновано вважати її завершеною та рекомендовано ОСОБА_1 і ОСОБА_8 звернутися до суду в порядку цивільного судочинства для вирішення спору з ОСОБА_2 , про що заявників повідомлено листом від 17.03.2017 №2103/211/01-2017 (а.с.54-55 т.1).
Згідно з висновком про результати розгляду звернення, 30 червня 2017 року до зазначеного відділення поліції надійшло звернення ОСОБА_1 щодо неправомірних дій її сусіда ОСОБА_2 . У ході перевірки встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, на ґрунті яких виникають конфлікти. ОСОБА_1 пояснила, що сусід перешкоджає їй користуватися спільним двором, зокрема повісив замок на воротах, захарастив подвір`я тротуарною плиткою та посадив квіти. Водночас ОСОБА_2 заперечив факт перешкоджання користуванню двором, зазначивши, що не забороняє проходу, замок на воротах установив з метою запобігання заїзду сторонніх автомобілів, плитку зберігає для подальшого облаштування подвір`я, а квіти висадив з метою його озеленення та благоустрою. За результатами розгляду звернення запропоновано вважати перевірку завершеною та роз`яснити ОСОБА_1 її право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства для захисту своїх прав у разі перешкоджання користуванню спільним двором, про що заявницю повідомлено листом від 03.07.2017 №5075/211/01-2017 (а.с.56-57 т.1).
У відповідь на звернення ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року № 168 КП "Гарне місто" Овруцької міської ради Житомирської області листом від 24 липня 2017 року № 523 повідомило, що працівники підприємства неодноразово усно попереджали ОСОБА_2 про необхідність звільнення проїзної частини двору загального користування, а також вручили йому відповідне письмове попередження (а.с.58 т.1).
Листом від 28 серпня 2017 року № 7114/211/01-2017 Овруцьке відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП у Житомирській області повідомило про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо неправомірних дій її сусіда ОСОБА_2 , зареєстрованого в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події за № 3390 від 28 серпня 2017 року. За результатами перевірки слідчим відділенням було прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей, викладених у зверненні, до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також зазначено, що за аналогічним зверненням заявниці раніше вже проводилася перевірка, зареєстрована за № 2254 від 30 червня 2017 року, за результатами якої було прийнято аналогічне рішення та рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства. Посилаючись на статтю 8 Закону України "Про звернення громадян", поліція повідомила про приєднання повторного звернення до матеріалів попередньої перевірки та роз`яснила право оскаржити прийняте рішення до прокуратури або суду у встановленому законом порядку (а.с.59 т.1).
Згідно з висновком про результати розгляду звернення, затвердженого 08 жовтня 2017 року начальником Овруцького відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП у Житомирській області, 29 липня 2017 року до зазначеного відділення поліції надійшло звернення ОСОБА_1 щодо неправомірних дій її сусіда ОСОБА_2 . У ході перевірки встановлено, що між сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, на ґрунті яких виникають конфлікти. ОСОБА_1 пояснила, що сусід перешкоджає їй користуватися спільним двором, зокрема повісив замок на воротах, захарастив подвір`я тротуарною плиткою та висадив квіти. Водночас ОСОБА_2 заперечив факт перешкоджання користуванню двором, зазначивши, що не забороняє проходу, замок на воротах установив з метою запобігання заїзду сторонніх автомобілів, плитку зберігає для подальшого облаштування подвір`я, а квіти висадив з метою його озеленення та благоустрою. За результатами розгляду звернення запропоновано вважати перевірку завершеною та роз`яснити ОСОБА_1 її право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства для захисту своїх прав у разі перешкоджання користуванню спільним двором, про що заявницю повідомлено листом від 11.10.2017 №76р (а.с.60-61 т.1).
Відповідно до листа виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 26 жовтня 2017 року № М-1118/02-17, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 повідомлено, що під час виїзду на місце та проведення комісійного обстеження за участю представників Овруцького відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП у Житомирській області було виявлено порушення з боку ОСОБА_2 , який захаращує спільний двір тротуарною плиткою та іншими будівельними матеріалами. Також зазначено, що планується проведення повторного комісійного обстеження за участю провідного спеціаліста відділу з питань регулювання земельних відносин Овруцької міської ради з подальшим складенням відповідного акта обстеження (а.с.62 т.1).
Згідно з листом виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 08 листопада 2017 року № М-1118/02-17, ОСОБА_1 повідомлено, що спірна територія, яка розташована по АДРЕСА_3 , якою користуються вона та її сусід ОСОБА_2 , не може бути предметом цивільного спору, оскільки земельні ділянки для обслуговування належних сторонам частин будинку та двору загального користування не сформовані. Також у листі зазначено, що в діях ОСОБА_2 , викладених у зверненні, вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (самоправство). З огляду на викладене, для надання правової оцінки діям ОСОБА_2 заявниці рекомендовано звернутися до органів Національної поліції України (а.с.63 т.1).
Листом від 11 червня 2018 року № М-1019/02-17 виконавчий комітет Овруцької міської ради Житомирської області повідомив ОСОБА_1 , що з метою вирішення спору щодо розмежування, встановлення меж земельної ділянки та порядку користування двором загального користування по АДРЕСА_3 , їй рекомендовано звернутися до суб`єкта господарювання, який має право виконувати землевпорядні роботи, для здійснення заходів із формування земельної ділянки, а також установити порядок користування нею за домовленістю сторін або в судовому порядку (а.с.64 т.1).
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 25 червня 2020 року по цивільній справі № 286/3728/19, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено, виділено ОСОБА_1 в натурі 1/4 ідеальну частку із спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , наступні приміщення: веранду площею 7,6 кв.м, кухню площею 14,7 кв.м, кладову площею 2,1 кв.м, санітарну кімнату площею 3,9 кв.м, коридор площею 15,4 кв. м, кімнату площею 15,7 кв. м, кімнату площею 12,5 кв.м, кімнату площею 12,7 кв.м, 1/2 частину сараю (Г). Виділено ОСОБА_4 в натурі наступні приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 : коридор 4-1 площею 8,3 кв.м, кухню 4-2 площею 11,4 кв.м, санкімнату 4-3 площею 4,2 кв.м, кімнату 4-4 площею 16,6 кв м, кімнату 4-5 площею 20,4 кв.м та 1/2 частину сараю (Б), який розміщений на земельній ділянці кадастровий номер: 1824210100:01:012:0041, що становлять квартиру АДРЕСА_4 (а.с.15-17 т.1).
Згідно з витягом із рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 25 серпня 2020 року № 1085, розглянувши звернення громадянки ОСОБА_1 та інших заявників та вивчивши подані документи, виконавчий комітет міської ради вирішив змінити адресу виділеної в натурі за рішенням суду 1/4 ідеальної частки житлового будинку площею 84,6 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , з адреси: АДРЕСА_1 , на адресу: АДРЕСА_1 (а.с.14 зв. т.1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 жовтня 2021 року № 278059244 житловий будинок загальною площею 84,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.7 т.1).
Згідно листа виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 13 грудня 2021 року № М-2333/02-13, на звернення ОСОБА_1 від 01 грудня 2021 року щодо користування двором загального користування повідомлено, що питання усунення порушень права користування вирішується з дотриманням принципів добросусідства. Також зазначено, що у випадку відсутності згоди щодо вирішення цього питання заявниця має право звернутися до суду (а.с.65 т.1).
Віповідно до листа виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 12 жовтня 2022 року № М-531/02-13, на звернення ОСОБА_1 від 08 вересня 2022 року до Головного управління Національної поліції в Житомирській області повідомлено, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Також зазначено, що кожен має право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими незабороненими законом засобами. Посилаючись на статті 211, 212 Земельного кодексу України, виконавчий комітет роз`яснив, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, а їх повернення здійснюється за рішенням суду. На завершення зазначено, що, звернувшись із відповідною заявою до органів Національної поліції України, ОСОБА_1 реалізувала своє право на захист прав і свобод (а.с.66 т.1).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року по цивільній справі № 286/2832/23, яке набрало законної сили 04 березня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Овруцька міська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено, виділено ОСОБА_1 в користування земельну ділянку площею 0,0292 га (в тому числі земельна ділянка площею 0,0010 га, обмежена у використанні прохід для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) по АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користування земельну ділянку площею 0,0356 га по АДРЕСА_2 . Спільний двір для двох будинковолодінь по АДРЕСА_2 та 22/2 - 0,0177 га в м.Овруч Коростенського району Житомирської області (а.с.18-23 т.1).
Як видно з листа відділу поліції № 1 Коростенського районного управління поліції ГУНП у Житомирській області від 06 травня 2025 року № 100068-25, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 10 квітня 2025 року проведено перевірку, під час якої з ОСОБА_2 проведено бесіду з приводу недопущення порушень чинного законодавства і рішень суду, а також роз`яснено правові наслідки таких порушень. Крім того, повідомлено, що працівники поліції й надалі вживатимуть відповідних заходів у межах своєї компетенції з метою недопущення паркування ОСОБА_9 транспортних засобів поблизу домоволодіння заявниці, а за необхідності - реагуватимуть відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.67 т.1).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 травня 2025 року № НВ-5301032282025 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 липня 2025 року № 435783747 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0292 га, кадастровий номер 1824210100:01:012:0910, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.46-52 т.1).
Як убачається з фотознімків, долучених до матеріалів справи (а.с.68-73, 182-185 т.1; а.с.4-11, т.2), на території спільного двору для двох домоволодінь, розташованих за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , припарковано автомобіль марки НОМЕР_1 , зберігаються тротуарна плитка та дрова, облаштовано квіткові клумби й висаджено квіти. Крім того, на воротах встановлено навісний замок, а перед в`їздом до подвір`я припарковано автомобіль НОМЕР_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданими позивачкою доказами підтверджено факт створення відповідачами перешкод у користуванні спільним двором площею 0,0177 га шляхом розміщення на його території будівельних матеріалів, зокрема тротуарної плитки, та обмеження вільного доступу до воріт. Ураховуючи встановлені обставини справи, положення статті 391 ЦК України, статей 95, 96, 103, 152 ЗК України та принцип добросусідства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для їх задоволення шляхом зобов`язання відповідачів прибрати тротуарну плитку зі спільного двору та забезпечити вільний доступ до його воріт.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час ухвалення рішення по суті спору не було вирішено питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із чим представник позивачки звернулася до суду з відповідною заявою, на підтвердження якої надала договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт із детальним описом наданих послуг та платіжні інструкції. Урахувавши обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений на їх надання час, складність справи, повне задоволення позовних вимог, а також відсутність заперечень відповідачів щодо заявлених витрат, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 133, 137, 141, 270 ЦПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 9000,00 грн, по 4500,00 грн із кожного.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтями 15-16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (стаття 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Відповідно до п."е" ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Статтею 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
У п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07 лютого 2014 року роз`яснено, що, застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Згідно з абз.2 п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 16 квітня 2004 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу).
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).
Відповідно до частин другої-третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 265/5516/17 зазначено, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спільним двором площею 0,0177 га, розташованим між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , позивачка посилалася на те, що відповідачі систематично чинять їй перешкоди у користуванні зазначеною територією, зокрема розміщують на ній будівельні матеріали (тротуарну плитку, дрова), облаштовують клумби, замикають ворота спільного двору, паркують на його території мікроавтобус, а біля воріт - інший легковий автомобіль, чим обмежують вільний прохід і проїзд до належного їй домоволодіння.
Колегія суддів ураховує, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року у справі № 286/2832/23 визначено порядок користування земельною ділянкою, відповідно до якого спільний двір площею 0,0177 га залишено у спільному користуванні. Отже, жоден із співкористувачів не вправі одноосібно займати зазначену територію чи використовувати її у спосіб, який створює перешкоди іншим співкористувачам у здійсненні їхнього права користування спільним двором, зокрема обмежує вільний доступ до належних їм домоволодінь.
Факт створення відповідачами перешкод ОСОБА_1 у користуванні спільним двором підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, які є взаємоузгодженими та в сукупності свідчать про обмеження права позивачки на безперешкодне користування спільною територією.
Зокрема, у матеріалах справи наявні фотознімки (а.с.68-73, 182-185 т.1, а.с.4-11 т.2), на яких зафіксовано фактичний стан спільного двору домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Із зазначених фотознімків убачається, що на території спільного двору розміщено транспортні засоби, тротуарну плитку та дрова, облаштовано квіткові клумби й висаджено квіти. Крім того, на воротах установлено навісний замок, а безпосередньо перед в`їздом до двору припарковано автомобіль. Наведені обставини в сукупності свідчать про зайняття частини території спільного користування та створення перешкод у вільному проході й проїзді до домоволодіння позивачки.
Обставини, на які посилається позивачка, підтверджуються також матеріалами перевірок, проведених органами Національної поліції за зверненнями громадян (а.с.54-57, 59-60 т.1). Зазначені звернення стосувалися створення перешкод у користуванні спільним двором, зокрема встановлення замка на воротах та розміщення на його території будівельних матеріалів. Під час проведення перевірок ОСОБА_2 не заперечував факту встановлення замка на воротах і зберігання тротуарної плитки на території спільного двору, пояснюючи свої дії необхідністю запобігання заїзду сторонніх транспортних засобів та наміром використати плитку для подальшого облаштування подвір`я.
Крім того, факт розміщення будівельних матеріалів на території спільного двору підтверджується листами комунального підприємства та органу місцевого самоврядування (а.с.58, 62 т.1).
Зокрема, КП "Гарне місто" Овруцької міської ради повідомило, що ОСОБА_2 неодноразово усно попереджали про необхідність звільнення проїзної частини двору загального користування, а також вручили йому відповідне письмове попередження.
Водночас із листа виконавчого комітету Овруцької міської ради вбачається, що під час виїзду на місце та проведення комісійного обстеження встановлено факт захаращення території спільного двору тротуарною плиткою та іншими будівельними матеріалами.
Додатково факт розміщення будівельних матеріалів на території спільного двору підтверджується листами органів місцевого самоврядування та комунального підприємства (а.с.58, 62, т.1). Зокрема, КП "Гарне місто" Овруцької міської ради повідомило про неодноразові усні попередження ОСОБА_2 щодо необхідності звільнення проїзної частини двору загального користування, а також про вручення йому письмового попередження. У листі виконавчого комітету Овруцької міської ради зазначено, що під час виїзду на місце та комісійного обстеження було виявлено захаращення спільного двору тротуарною плиткою та іншими будівельними матеріалами.
Водночас відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування доводів позивачки та встановлених судом обставин щодо створення перешкод у користуванні спільним двором, хоча відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, оскільки сукупністю досліджених у справі доказів підтверджено як право позивачки на користування спільним двором, так і факт створення відповідачами перешкод у здійсненні цього права. При цьому обраний позивачкою спосіб захисту є належним та ефективним, відповідає характеру встановленого порушення і спрямований на відновлення її порушеного права відповідно до положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ненадіслання відповідачам копії позовної заяви з доданими до неї документами та неналежного повідомлення їх про дату, час і місце розгляду справи, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, супровідним листом від 04 грудня 2025 року № 286/3846/25/50347/2025 Коростенський міськрайонний суд Житомирської області направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 копії позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження у справі рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення за адресою їхнього місця проживання: АДРЕСА_5 (а.с.137 т.1).
Однак зазначені поштові відправлення повернулися до суду з відміткою оператора поштового зв`язку "адресат відсутній" (а.с.155-156 т.1).
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її місцезнаходження, місця проживання чи перебування, повідомленою цією особою суду.
У постанові від 19 грудня 2022 року у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зазначив, що в разі направлення судового рішення рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, його повернення підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20.
Крім того, у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 910/9198/24 Верховний Суд дійшов висновку, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
З метою забезпечення реалізації відповідачами їхніх процесуальних прав, дотримання принципів змагальності та рівності учасників судового процесу суд першої інстанції у судовому засіданні 12 січня 2026 року відклав підготовче засідання на 09 год 00 хв 12 лютого 2026 року, зазначивши про необхідність повторного надіслання відповідачам копії позовної заяви з доданими до неї документами та здійснення їх виклику до суду шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.157-158 т.1).
На виконання зазначених вимог оголошення про виклик ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розміщено на вебпорталі Судової влади України, а копії позовної заяви з додатками, ухвали про відкриття провадження та повістки про виклик до суду повторно надіслано відповідачам засобами поштового зв`язку (а.с.160-161 т.1).
Факт вручення ОСОБА_2 процесуальних документів підтверджується поштовими повідомленнями про вручення № R067078977199 та № R067079114712, згідно з якими він особисто отримав поштові відправлення з матеріалами справи № 286/3846/25 17 січня 2026 року, про що свідчать його підписи (а.с.168-169 т.1).
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд", через який йому надсилалися процесуальні документи у цій справі. Зокрема, матеріали справи містять підтвердження доставки до його електронного кабінету ухвали про відкриття провадження у справі та судових повісток про виклик до суду, що свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд справи.
Отже, наведені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції вжив належних заходів для повідомлення відповідачів про розгляд справи та забезпечення їм можливості ознайомитися з позовною заявою і доданими до неї документами, а також реалізувати передбачені процесуальним законом права.
Крім того, доводи відповідача про необізнаність щодо розгляду справи судом першої інстанції спростовуються його власною процесуальною поведінкою під час розгляду справи.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 неодноразово звертався до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з письмовими заявами та клопотаннями, які були прийняті судом і долучені до матеріалів справи. Зазначені обставини свідчать про обізнаність відповідача щодо перебування справи на розгляді суду першої інстанції, її предмета та номера, а також підтверджують фактичну реалізацію ним передбаченого процесуальним законом права на подання заяв і клопотань.
Колегія суддів зазначає, що навіть за умови неотримання відповідачем копії позовної заяви чи окремих доданих до неї документів ОСОБА_2 , будучи обізнаним про розгляд справи судом першої інстанції, не був позбавлений можливості реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами справи та отримання їх копій, зокрема шляхом звернення до суду з відповідною заявою, у тому числі через підсистему "Електронний суд", або безпосередньо в приміщенні суду.
Водночас матеріали справи не містять відомостей про звернення відповідача із заявами про ознайомлення з матеріалами справи чи надання йому копій відповідних документів, а також про створення судом першої інстанції будь-яких перешкод у реалізації такого права.
За таких обставин посилання апелянта на неотримання копії позовної заяви з додатками не свідчить про позбавлення його можливості реалізувати процесуальні права та не спростовує встановлених обставин щодо вжиття судом першої інстанції заходів для забезпечення належного повідомлення відповідачів про розгляд справи.
Отже, наведені доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не свідчать про допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які відповідно до положень статті 376 ЦПК України могли б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За змістом частин другої-третьої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 додаткової постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19).
При поданні доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови:
- докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;
- до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №921/221/21, від 31 травня 2022 року у справі №917/304/21, від 24 січня 2023 року у справі №922/4022/20).
З урахуванням принципу правової визначеності заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Протилежне тлумачення розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України суперечить принципу правової визначеності та посягає на гарантоване державою верховенство права.
Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі №401/1086/23.
Колегія суддів ураховує, що рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ухвалено 03 квітня 2026 року за відсутності учасників справи, а із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу представник позивачки звернулася 07 квітня 2026 року (а.с.186-188 т.2), тобто в межах п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Отже, строк подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачкою не пропущено.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_1 адвокатом Ковальовою Я.В., стороною позивачки подано докази, а саме копії договору про надання правової допомоги від 01.10.2025 №150, акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 06.04.2026, детального опису робіт (наданих послуг), платіжних інструкцій від 15.10.2025 №P24A4977520441D3097, від 08.01.2026 P24A5342996073D4041, від 12.02.2026 P24A5493483342D7088, від 31.03.2026 P24A5702390970D7363, які у сукупності підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги саме у цій справі, її обсяг та погоджену сторонами вартість у розмірі 9000,00 грн (а.с.189 т.2).
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг і характер наданих адвокатом послуг, кількість підготовлених процесуальних документів, участь представника позивачки в судових засіданнях, а також оцінив заявлені до відшкодування витрати з урахуванням критеріїв їх реальності, необхідності, розумності та співмірності.
Оцінивши наведені обставини та дослідивши подані на підтвердження понесених витрат докази, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог і наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 9000,00 грн.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки визначений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, характером і обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для позивачки, а також відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності таких витрат.
Водночас апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить обґрунтованих заперечень щодо визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, зокрема їх неспівмірності зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт, неналежності чи недостатності доказів, поданих на підтвердження таких витрат, а також недотримання судом установленого процесуальним законом порядку їх розподілу.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року, ухваленим за результатами розгляду справи по суті, та тверджень про його незаконність, з огляду на що апелянт вважає відсутніми правові підстави для покладення на нього обов`язку з відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року, доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу, які ґрунтуються виключно на твердженнях про незаконність зазначеного рішення, також підлягають відхиленню як необґрунтовані.
З огляду на відсутність в апеляційній скарзі самостійних обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу або свідчили про порушення норм матеріального чи процесуального права під час вирішення цього питання, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування чи зміни додаткового рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2026 року.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року та додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Т.М. Павицька
А.М. Шевчук
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua