Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №278/3066/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3066/25 Головуючий у 1-й інст. Буткевич М. І.

Категорія 42 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №278/3066/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Буткевича М.І. в місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №251868 від 02.08.2018 в розмірі 22 066,78 грн., яка складається з: суми заборгованості 16 861,00 грн.; суми процентів за користування кредитом інфляційних витрат – 3 686,90 грн та 1 518,88 грн суми 3% річних. Крім того, просило стягнути з відповідача на їх користь сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову зазначає, що 02.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №251868. Відповідно до індивідуальної частини договору №251868 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 7000 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №251868 від 02.08.2018 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти у розмірі 7000 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 16 861,00 грн., а саме: сума основного боргу – 4 500,00 грн.; сума боргу за процентами – 486,00 грн.; сума боргу за пенею та штрафами – 11 475,00 грн.

12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК Довіра та гарантія» (ТОВ «Він фінанс» укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договором. Відповідно до п.2.2 договір факторингу №1 від 12.04.2018 окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. В подальшому, 27.12.2018 укладено додаткову угоду №10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №11 від 27.12.2018 про те, що умовами вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі і відповідача за договором про надання фінансового кредиту №251868 від 02.08.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТзОВ «Він Фінанс»).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Він Фінанс» заборгованість за договором №251868 у сумі 22 066,78 грн., яка складається з заборгованості 16 861,00 грн., інфляційних витрат - 3 686,90 грн., 3% річних – 1 518,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Він Фінанс» судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та правову допомогу в розмірі 4000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Зазначає, що позивачем було заявлено до стягнення суми боргу за договором кредиту №251868 в розмірі 16 861,00 грн., а також інфляційні збитки та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України. Вважає, що зазначена суму боргу за пенею та штрафами є незаконною, оскільки перевищує 50% суми тіла кредиту, у зв`язку із чим є надмірною, не справедливою, призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків і суперечить ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування», а також інфляційні збитки та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України. Таким чином, наголошує, шо кредитором було неправомірно нараховано 11 475,00 грн., як надмірну пеню за невиконання зобов`язання, що призвело до помилкової суми інфляційних витрат та 3% річних. Відповідно до змісту індивідуальної частини договору №251868 про надання фінансового кредиту від 02.08.2018 було обумовлено наступні істотні умови: тіло кредиту в розмірі 4500,00 грн.; фіксована процентна ставка в розмірі 1,53% в день від суми кредиту за кожний день користування кредитом; строк дії договору 10 днів.

Зазначає, що розділом 4 кредитного договору було визначено відповідальність сторін за порушення умов договору. Так, відповідно до п. 4.4 у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству: 4.4.1 пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з четвертого дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів. 4.4.2 на четвертий день прострочення, крім пені, додаткового сплатити штраф у розмірі 100 грн; 4.4.3 на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн; 4.4.4 на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн. Вважає, що неустойка в розмірі 3% в день від суми кредиту за кожний день прострочення створює для кредитора право на стягнення непропорційно великої суми компенсації (понад 50% суми заборгованості), що в розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою договору.

Наголошує, що оскільки скаржником було взято в кредит суму у розмірі 4 500,00 грн – 50% тіла кредиту складає 2 250,00 грн., в той час як кредитором було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 11 475,00 грн. Таким чином, пеня, яку кредитор прагне стягнути з позивача майже в три рази перевищує встановлений законодавством, максимальний та допустимий розмір пені. Разом з цим стверджує, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми, як пеня, спотворює її дійсне правове значення, оскільки з засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вважає, що пункт 4.4 кредитного договору не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Зазначає, що кредитором до загальної суми боргу, яка була базою (основною сумою боргу) для нарахування інфляційних витрат та 3% річних, було незаконно включено пеню в розмірі 11 475,00 грн., інфляційне збільшення склало 3 686,90 грн., а 3% річних становили 1 518,88 грн за період з 23.02.2019 по 23.02.2022. Стверджує, що основна сума боргу мала складати по закону 7 236,00 грн.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, що 02 серпня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №251868.

За умовами вказаного договору, відповідачу надано кредит у розмірі 4 500,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, клієнт зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом (п.1.1 договору).

Процентна ставка фіксована та становить 1,53% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (558,45% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту (п.1.2.1 договору);

Строк дії кредиту 10 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. Кредит надається строком на 10 днів ( п.1.4 договору).

Кредит надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом; здійснення грошового переказу на ім`я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (п.1.5 договору).

У випадку прострочення повернення кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству пеню у розмірі 3% від суми кредиту за кожен день прострочення, строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів (п.4.4.1 договору). На 4 день прострочення клієнт зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 100 грн, на 30 день прострочення штраф - 300 грн та на 90 день прострочення штраф - 500 грн (п. 4.4.).

У Додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту сторонами визначений розмір внесення позичальником платежів та встановлено, що загальна вартість кредиту за весь строк кредитування становить 5 188,50 грн.

Долучені до матеріалів справи копія договору про надання фінансового кредиту №251868 від 02.08.2018 та додаток №1 до договору підписано електронним підписом 02.08.2018 року 13:10:40.

Згідно із наданою ТОВ «Авентус Україна» довідки, договір підписаний електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який направлено позичальнику на номер телефону, повідомлений останнім. Отже, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору.

12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту № 251868 від 02.08.2018, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора стосовно відповідача.

27 грудня 2018 року укладено додаткову угоду №10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №11 від 27.12.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №251868 від 02.08.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Відповідно до реєстру прав вимоги №11 від 27.12.2018 розмір права вимоги до боржника ОСОБА_1 на день відступлення права вимоги за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №251868 від 02.08.2018 становить 4 986,00 грн та складається із суми заборгованості по тілу кредит 4 500,00 грн., суми заборгованості по відсоткам 486,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Авентус Україна» на дату відступлення прав вимоги, заборгованість за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №251868 від 02.08.2018 становить 16 861,00 грн., та складається з суми основного боргу – 4 500,00 грн., суми боргу за процентами – 486,00 грн.; 11 475,00 грн - сума боргу за пенею та штрафом.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» №1706 від 25 липня 2024 року, було змінено найменування ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» та внесено відповідні зміни до облікових та інших документів товариства.

Із розрахунку, наведеного позивачем у позові, за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року нараховано в порядку частини 2 статті 625 ЦК України - суму інфляційних втрат 3 686,90 грн., суму 3% річних 1 518,88 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог.

Проте не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що укладений 02.08.2018 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договір №251868 про надання споживчого кредиту був вчинений в електронній формі - підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора.

Тому на цей договір поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції, встановивши, що 02.08. 2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №251868 про надання фінансового кредиту, який позичальник підписав за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання.

Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі №757/40396/20 (провадження №61-850св22).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, кредитний договір, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду справи, підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання ним цього договору.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та ряді інших, тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Виконання ТОВ «Авентус Україна» умов Договору та перерахування коштів на зазначений у ньому позичальником картковий рахунок підтверджений листом директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ».

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У справі, яка переглядається, відповідач отриману суму кредиту та інші платежі, передбачені Договором первісному, а в подальшому - новому кредиторові - позивачу, не повернув.

Суд, вирішуючи спір, вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з чим не у повній мірі погоджується апеляційний суд.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048, частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Після закінчення строку дії кредитного договору проценти та пеня не нараховуються. Такий висновок зробив Верховний Суду в постанові №175/4753/15-ц.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факт укладання відповідачем Договору, у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договорами відступлення права вимоги перейшли права кредиторів за договорами.

Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафу.

Укладаючи 02.08.2018 року електронний договір №251868 про надання фінансового кредиту між сторонами було узгоджено наступні умови.

Згідно з пунктом 1.1. договору товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 4 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Сукупна вартість кредиту складає 115,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 5 188,50 грн (у грошовому виразі) та включає в себе проценти за користування кредитом 15,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 688,50 грн (у грошовому виразі) (пункт 1.3 договору)

Процентна ставка фіксована та становить 1,53% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (558,45% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту (п.1.2.1 договору).

Строк дії договору 10 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Кредит надається строком на 10 днів (пункт 1.4 договору).

Пунктом 1.6 договору визначено, що клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом.

Для цього він зобов`язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше 400 грн., строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується).

Пунктом 3.5 кредитного договору визначено, що у разі продовження строку користування кредитом (пролонгації) та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов`язаний сплатити товариству проценти за користування кредитом у розмірі 1.8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах продовженого строку надання кредиту. При цьому клієнт розуміє та надає згоду товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

Відповідно до графіку розрахунків до договору про надання фінансового кредиту №251868 від 02 серпня 2018 року на дату повернення кредиту не пізніше 12 серпня 2018 року відповідач повинна був сплатити суму кредиту – 4 500,00 грн., суму нарахованих процентів 688,50 грн., разом 5 188,50 грн. Для продовження строку користування кредитом необхідно сплатити 688,50 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що 12 серпня 2018 року відповідачем сплачені нараховані проценти в розмірі 688,50 грн., а отже відбулася пролонгація кредитного договору на такий самий строк (10 днів) до 22 серпня 2018 року.

Враховуючи, що кредит надавався строком на 10 днів та був продовжений до 22 серпня 2018 року, то ТОВ «Він Фінанс» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Відповідно до наданого розрахунку проценти нараховано за період з 13 серпня 2018 року по 22 серпня 2018 року у розмірі 1 498,50 грн (688,50+810,00).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 861,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 500, 00 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 12 361,00 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 були сплачені нараховані проценти, а саме 12.08.18 у розмірі 688,50 грн., 22.08.2018 у розмірі 810,00 грн., 03.09.2018 у розмірі 810,00 грн., 20.09.18 у розмірі 810, 00 грн., 24.09.2018 у розмірі 324,00 грн., що разом становить 3 442,50 грн. А відтак заборгованість по відсоткам відсутня.

Враховуючи вище викладене колегія суддів зауважує, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що ураховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла спірна заборгованість за сумою кредиту у розмірі 4 500,00 грн., яка є обґрунтованою та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс».

У статті 1050 ЦК передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Позивачем визначений період нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року (за 1097 днів) становить 3 686,90 грн – сума інфляційних втрат та 1 518,88 грн – сума 3% річних.

Однак, колегія судді не погоджується із зазначеними сумами та провела свій розрахунок.

Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444.

Інфляційне збільшення: 4 500,00 x 1.21866444 – 4 500,00 = 983,98 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

За період з 23.02.2019 до 31.12.2019 із формули становить 4 500,00 х 3% х 312:365:100 = 153,97 грн; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 із формули становить 4 500,00 х 3% х 366:366:100 = 135,00 грн; за період з 01.01.2021 по 23.02.2022 із формули становить 4 500,00 х 3% х 419:365:100 = 154,97 грн.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, у зв`язку з чим припустився помилки при ухваленні судового рішення.

Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 4 500,00 грн., розмір інфляційних втрат за вказаний період складає 983,98 грн та 3% річних 443,97 грн., що разом становить 5 927,95 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «Він Фінанс».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції слід змінити, позов ТОВ «Він Фінанс» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором №251868 від 02 серпня 2018 року в розмірі 5 927,95 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 500,00 грн., а також за порушення грошового зобов`язання суму трьох процентів річних у розмірі 443,97 грн та інфляційних втрат в розмірі 983,98 грн.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За звернення до суду із позовом ТОВ «Він Фінанс» сплатило 2 422,40 грн судового збору.

Позов ТОВ «Він Фінанс» задоволено на 26,86%, відтак із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 650,65 грн (2422,40 грн х 26,86%).

За звернення до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила 3633,60 грн судового збору.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 73,14%, а тому із ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 2 657,61 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2025 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором №251868 від 02 серпня 2018 року в розмірі 5 927,95 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 500,00 грн., а також за порушення грошового зобов`язання суму трьох процентів річних у розмірі 443,97 грн та інфляційних втрат в розмірі 983,98 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 650,65 грн судового збору за подання позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 2 657,61 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.