Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №199/2557/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8626/26 Справа № 199/2557/26 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Паромової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Державна міграційна служба України, Міністерство закордонних справ України про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують громадянство України

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 травня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2026 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту що має юридичне значення. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження зареєстровано актовий запис № 8 про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений 05 березня 2000 року виконкомом Зуївської селищної ради міста Харцизька Донецької області. Батьком якого є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт. Зуївка, м. Харцизьк, Донецької області. На момент народження заявника, його батьки були громадянами України, що підтверджується їхніми паспортами та реєстрацією за спільною адресою. Заявник зазначає, що вказаними документами відповідно до ст.7 ЗУ «Про громадянство України» набув громадянство України за народженням. Факт його проживання та перебування на території України наданими доказами. У зв`язку зі збройною агресією рф та окупацією м. Харцизьк, у 2022 році заявник був змушений виїхати до Туречини, а у 2023 році переїхав на проживання в Грузію. У 2025 році заявник вжив заходів щодо врегулювання свого правового статусу та отримання документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Зокрема перебуваючи на території Грузії, звернувся до Посольства України із заявою про ідентифікацію та перевірку належності до громадянства України з метою оформлення посвідчення особи на повернення в Україну. Паралельно заявник подав заяву до ДМС України про оформлення паспорта громадянина України. За результатами розгляду було надано відповідь про неможливість встановити особу заявника та підтвердити його громадянство. Заявнику роз`яснено процедуру встановлення особи, яка передбачає необхідність залучення двох свідків. У зв`язку з військовим діями на території України зараз складно розшукати осіб, які б могли бути свідками в процедурі встановлення органами ДМС особи заявника, оскільки доступ до місця постійного місця проживання відсутній. Заявник також звертався в Міністерство закордонних справ України, Міністерство національної єдності України, Секретаріат Уповноваженого ВР України з прав людини з метою вирішити питання підтвердження громадянства України та забезпечення прав. Але на це позивач отримав відповідь що має можливість встановити особу в судовому порядку тому він вимушений був звернутись до суду з відповідною заявою (а.с. 2-10).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Державна міграційна служба України, Міністерство закордонних справ України про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують громадянство України - відмовлено (а.с.143-145).

Із вказаним судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, ухваленого з неповним з`ясуванням обставин справи, не відповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, просить таке рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував об`єктивну неможливість заявника прибути до територіального підрозділу ДМС на території України для особистого подання заяви за Порядком № 302, оскільки він перебуває за кордоном, у Грузії, без паспортних документів, що унеможливлює законний перетин державних кордонів. Вимога про попередню особисту присутність у підрозділі ДМС створює непереборний адміністративний бар`єр та суперечить принципу заборони надмірного формалізму, викладеному в постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20, та гарантіям статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що вживав усіх можливих заходів щодо звернення до Посольства України в Грузії, МЗС України та ДМС України. Згода та роз`яснення МЗС України прямо вказують, що видача Посвідчення особи на повернення в Україну без рішення суду про встановлення особи є юридично неможливою. Крім того, вказує, що суд першої інстанції розглянув справу на підставі письмових пояснень ДМС від 09 квітня 2026 року, які були направлені заявнику електронною поштою у неповному обсязі, лише непарні сторінки 1, 3, 5, 7 без прохальної частини, що позбавило заявника можливості належно підготувати заперечення та порушило принцип рівності сторін (а.с.188-195).

У вересні 2026 року Державна міграційна служба України подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в смт Зуївка міста Харцизька Донецької області, актовий запис № 8 від 05 березня 2000 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

Батьками заявника є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на момент його народження були громадянами України.

У 2014 році територія смт Зуївка м. Харцизька була тимчасово окупована внаслідок збройної агресії рф. Заявник після досягнення 16-ти та 18-ти річного віку паспорт громадянина України у встановленому законодавством порядку не отримував.

У 2022 році заявник виїхав з тимчасово окупованої території до Туреччини, а згодом у 2023 році переїхав до Грузії, де перебуває по теперішній час.

Перебуваючи у м. Тбілісі (Грузія), ОСОБА_1 звертався із письмовими запитами до Посольства України в Грузії, ДМС України та МЗС України щодо підтвердження громадянства та отримання документів.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні документи, які б вказували на те, що ОСОБА_1 звертався до будь-якого територіального органу/підрозділу ДМС із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України, а тому його звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення є передчасним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Законодавством України визначено спеціальний порядок проведення ідентифікації особи та встановлення належності до громадянства України для видачі паспортних документів.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі — Закон) паспорт громадянина України належить до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Абзацом 2 частиною першою статті 10 Закону прямо визначено, що у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців. У разі неможливості встановити особу протягом зазначеного строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи, прийняття відповідного рішення суду документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, та Порядком № 302 саме на органи ДМС України покладено імперативні повноваження щодо прийняття документів, проведення процедури ідентифікації особи, перевірки її за відомчими обліками та реєстрами і складення відповідного висновку.

Відповідно до пп. 10 п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 року № 360, ДМС України здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство.

Відповідно до п. 19 Порядку № 302 документи для оформлення, обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС і його відокремлених підрозділів, територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.

Згідно п.п. 10 п. 35 Порядку № 302 визначено, що особи які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку серед інших документів, подають документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, У разі відсутності такого документа особа подає письмову заяву в довільній формі, в якій зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про свідків, які будуть залучені для проведення процедури встановлення особи відповідно до абз. 3 п. 43 цього Порядку.

У разі відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідків, які були зазначені заявником.

Пунктом 44 Порядку № 302 передбачено, що за результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту державної реєстрації народження, а також перевірки факту належності особи до громадянства України працівником територіального підрозділу ДМС складається висновок за встановленою МВС формою, який затверджується керівником територіального органу ДМС або його заступником.

Якщо за результатами проведення зазначеної процедури особу не встановлено, приймається рішення про відмову особі в оформленні паспорта, яке доводиться до відома заявника в порядку, передбаченому п. 100 та п. 101 цього Порядку. В такому разі, особа може звернутися до суду для встановлення особи.

Колегія суддів зазначає, що вказаний адміністративний порядок є первинним та обов`язковим. Встановлення особи в судовому порядку є крайнім, винятковим, заходом, до якого вдаються лише у разі, якщо особу неможливо встановити компетентним органом ДМС за результатами вичерпання усіх передбачених законодавством процедур ідентифікації та за наявності рішення ДМС про відмову у встановленні особи.

З матеріалів справи вбачається, що заявник із заявою встановленої форми про оформлення паспорта громадянина України вперше після досягнення 14-ти річного та 18-річного віку відповідно до вимог Порядку № 302 чи Порядку № 1709 до територіального органу (підрозділу) ДМС або відокремленого підрозділу ДП «Документ» за кордоном не звертався, процедура ідентифікації у позасудовому порядку ДМС України проведена не була, рішення про відмову в оформленні паспорта за результатами проведеної процедури ДМС не приймалося.

Матеріали справи не містять доказів звернення до відокремленого підрозділу ДМС за кордоном із заявою-анкетою встановленого зразка, як і не надано рішення ДМС про відмову в оформленні паспорта за наслідками проведеної процедури.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не дотримано визначеного законом позасудового порядку встановлення особи, а тому звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.

Посилання апелянта на процесуальні порушення, а саме на отримання неповної копії пояснень ДМС від 09 квітня 2026 року, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України, оскільки заявник реалізував своє право на подання письмових заперечень від 27 квітня 2026 року та виклав усі юридичні аргументи в апеляційній скарзі, яким надано повну оцінку апеляційним судом.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 травня 2026 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Судді: