Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №175/15546/25
Суддя: Ткаченко І. Ю.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7404/26 Справа № 175/15546/25 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М.. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря: Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, третя особа: Перша державна нотаріальна контора м. Краматорська про визначення додаткового строку на прийняття спадщини
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, третя особа: Перша державна нотаріальна контора м. Краматорська, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є матір`ю позивачки, була власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на право власності, виданого 12.01.2000 p. відділом житлового фонду Краматорського міськвиконкому за № 7099/2, а також свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 1-ю ДНК м. Краматорська 23.08.2001 р. За № 1-7753 та зробила заповіт на користь позивачки, яким заповіла їй вказану квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла у м. Краматорську. У встановлений законом термін ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_2 , за її ствердженнями, через те, що на той період позивачка тяжко хворіла внаслідок ускладнень після перенесеної хвороби КОВІД-19 та не мала можливості вчасно звернутися до нотаріуса. Тому, у зв`язку з пропуском терміну подачі заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини, позивачка просить визначити додатковий строк для прийняття спадщини (а.с. 2).
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, третя особа: Перша державна нотаріальна контора м. Краматорська, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини – залишено без задоволення (а.с. 31-34).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 37-38).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France, суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю позивачки, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.07.1969 року, виданим Первомайською сільською радою Московського району Киргизької ССР (а.с.5а).
З копії свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом житлового фонду Краматорського міськвиконкому 12.01.2000 року за №7099/2, а також копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 1-ю ДНК м. Краматорська за № 1-7753 серії АЕВ №929645 від 23.08.2001 року вбачається, що ОСОБА_2 була власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10, 11).
Нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Уваровою Г.І. 11.11.2010 року посвідчено заповіт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивачки, яким ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказану квартиру (а.с. 9).
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 11.11.2019 року, виданого Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла у м. Краматорську (а.с. 8).
Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Уваровою Г.І. при розгляді заяви ОСОБА_1 про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, якого вона є спадкоємцем за заповітом встановлено, що ОСОБА_1 впродовж строку, встановленого для прийняття спадщини, тобто до 19 травня 2020 року включно, до нотаріальної контори не зверталася, заяву про прийняття спадщини не подавала, згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 30.09.2025 року спадкова справа до майна ОСОБА_2 не відкривалася, таким чином ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини (а.с. 3).
За ствердженнями позивачки, у встановлений законом термін ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_2 , через те, що на той період тяжко хворіла внаслідок ускладнень після перенесеної хвороби КОВІД-19 та не мала можливості вчасно звернутися до нотаріуса (а.с. 2).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем не доведено поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У відповідності до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року, «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Ураховуючи викладене, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
При цьому, згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У постанові від 28 березня 2022 року в справі№750/2158/21 (провадження №61-753св22) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, встановленого для її прийняття.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 13 березня 2020 року у справі №314/2550/17 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.
При вирішенні цивільно-правового спору суд враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.
Так, обґрунтовуючи поважність пропуску строку на прийняття спадщини позивачка посилається на тяжкість захворювання внаслідок ускладнень після перенесеної хвороби КОВІД-19.
Судом 1 інстанції вірно зазначено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів погіршення стану здоров`я позивачки саме у період з 11 листопада 2019 року до 11 травня 2020 року.
Всесвітньою організацією охорони здоров`я коронавірусна інфекція була визнана пандемією 11 березня 2020 року. В Україні карантин був запроваджений згідно з Постановою Кабміну України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року №211 з 12 березня 2020 року.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна першорядно стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Строк на подання позивачкою заяви про прийняття спадщини сплив ще 19 травня 2020 року, тому самі лише посилання на ці події не є поважними причинами.
Також судом 1 інстанції вірно зазначено, що позивачкою не надані докази, що мали місце непереборні події, які не надавали можливість позивачці оформити та надіслати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Окрім того, як в період дії карантину, відправлення правосуддя в Україні не зупинялося. Нотаріуси теж продовжували та продовжують надавати нотаріальні послуги.
Крім того, як вбачається із матеріалів, поданих до позовної заяви, ОСОБА_1 , займалась питанням спадкування майна за своєю матір?ю в вересні 2023 року, що свідчить про її обізнаність у строках подання заяви про прийняття спадщини, однак з позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини позивачка, як спадкоємиця звернулась до суду через понад два роки після отримання відмови у вчиненні нотаріальної дії при розгляді заяви ОСОБА_1 про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, якого вона є спадкоємцем за заповітом.
Також не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини введення в Україні воєнного стану, проживання позивачки в Краматорську, оскільки позивачка мала можливість вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте протягом тривалого часу (більше року після відкриття спадщини) не вчиняв дій щодо прийняття спадщини і не навів переконливих аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса вже після завершення визначеного законом строку на прийняття спадщини.
Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на те, що спадкоємиця мала право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, але цим не скористалась, та не зазначила обґрунтованих причин, які б перешкоджали їй вчинити цю дію.
Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, він не скористався правом на прийняття спадщини, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, провадження № 61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження № 61-13558св19.
За таких обставин, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не надано безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не доведено наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, а тому відсутні обставини, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачці додаткового строку для прийняття спадщини, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5488/18 (провадження№ 61-14553св19), від 07 серпня 2019 року у справі № 645/5049/17 (провадження № 61-2119св19) та від 13 грудня 2023 року у справі № 344/4418/22 (провадження № 61-10405св23).
Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки зазначені позивачкою обставини для визначення додаткового строку для прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень ст. 1272 ЦК.
Апелянтка не скористалась наданими їй правами, не обґрунтувала свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і її слід залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2026 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua