Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №173/3269/25
Суддя: Ткаченко І. Ю.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5013/26 Справа № 173/3269/25 Суддя у 1-й інстанції - Челюбєєв Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М
за участю секретаря - Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року, -
В С Т А Н О В И В:
24 листопада 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування позовних вимог посилаючись на те, що 31.05.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1215-1714. Відповідно до умов Кредитного договору позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 7 600,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена ставка - 1,20 % в день; стандартна ставка - 1,50 % в день. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Відповідач всупереч умовам Кредитного договору, порушив вищезазначені умови договору, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за Кредитним договором становить 41 120,80 гривень, з них: прострочена заборгованість за кредитом - 7 600,00 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 33 520,80 гривень. Разом з тим позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 4 620,80 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 36 500,00 гривень. Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом - 7 600,00 гривень; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 28 900,00 гривень, що разом становить 36 500,00 гривень, а також понесені судові витрати (а.с. 1-8).
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1215-1714 від 31.05.2023 року, в розмірі 36 500 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 7 600 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 28 900 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. (а.с. 38-41).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у даній справі відсутні належні докази на підтвердження факту, як укладення кредитного договору безпосередньо відповідачем, та і отримання ним кредитних коштів за цим договором.
На переконання відповідача, довідка про перерахування кредиту видана позивачем не є належним доказом такого перерахування кредиту та отримання його саме відповідачем. Також, у справі відсутні докази того, що додані до позову документи на момент укладення договору, мали той самий зміст як ті, що надані позивачем до суду разом з позовом, адже, у справі відсутні докази того, що відповідач підписав кожну сторінку цього договору або договір в цілому, погодивши проценту ставку, згідно якої позивач визначив суму заборгованості до стягнення. Вважає, що строк кредитування становив 14 днів базового періоду, а тому оскільки ним не вчинялись дії щодо пролонгації договору, проценти нараховано поза межами строку кредитування.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази належності саме відповідачу кредитної картки, на яку були зараховані грошові кошти, та відсутнє підтвердження належними доказами, зарахування на банківський рахунок відповідача зазначених у позові грошових коштів, а наданий суду розрахунок не є належним доказом, яким підтверджується наявність боргу за кредитним договором (а.с.45-53).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 66-80).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.05.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1215-1714, який підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А9159» та позикодавцем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в особі директора.
Відповідно до п. 2.2 договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим Договором.
Згідно з п. 4.1, 4.9 договору розмір кредитного ліміту становить 7 600 грн, дата надання/видачі кредиту - 31 травня 2023 року, кредит надається строком на 300 днів, тобто до 25.03.2024 року.
П. 4.3, 4.4, 4.6 договору встановлено, що тип процентної ставки - фіксована, базовий період складає 14 календарних днів, стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожен день користування кредитом.
Однак згідно п. 10.1 договору, при застосуванні програми лояльності передбачено використання зниженої процентної ставки у розмірі 1,20% за кожен день користування Кредитом у разі дотримання графіка платежів.
Відповідно до п. 4.10., 4.11. Договору про відкриття кредитної лінії реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає двадцять дев`ять тисяч двісті п`ятнадцять цілих, нуль сотих процентів. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 42940,00 грн. та включає в себе суму кредиту, комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами договору та надіслання позичальнику примірнику (оригіналу) договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.
Відповідно до п. 6.9 договору кредитодавець у межах програми лояльності відповідно до правил має право на власний розсуд анулювати (простити) позичальнику його заборгованість перед кредитодавцем за цим договором у повному обсязі або у певній частині, розмір якої визначається самостійно кредитодавцем (а.с. 9-12).
Крім цього, в матеріалах справи містяться Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», затверджених наказом директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 23-П від 11 квітня 2023 року (а.с. 12-15зв), паспорт споживчого кредиту (а.с. 15зв-16зв), таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за Договором №1215-1714 (графік платежів за договором) (а.с. 17), правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (а.с. 23зв-24).
Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02.12.2019 (а.с. 92-96)) видав відповідачу кредитні кошти в сумі 7 600 грн на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування коштів та квитанцією № 2321407460 від 31.05.2023 року (а.с. 17зв).
Згідно з довідкою про перерахування суми кредиту № 1215-1714 від31.05.2023 року, видача коштів за кредитним договором № 1215-1714 від 31.05.2023 року здійснювалася за допомогою платіжної системи LiqPay, дата платежу: 31.05.2023 року; тип операції: видача кредиту; на платіжну карту НОМЕР_1 ; сума платежу: 7 600 грн. (а.с. 18).
Номер особистого електронного платіжного засобу позичальника вказаний у договорі: НОМЕР_1 .
Згідно розрахунку заборгованості за договором № 1215-1714 від 31.05.2023 року станом на 13.10.2025 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 41 120,80 грн., з них: прострочена заборгованість за кредитом - 7 600 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 33 520,80 грн. (а.с. 18-23).
Разом з тим, позивачем прийнято рішення про можливість застосування до відповідача програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 4 620,80 грн., за умови погашення решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 36 500,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 3,4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика, кредит, банківський вклад), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII) , який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За приписами статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII.
З досліджених доказів судом встановлено, що 31.05.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і фізичною особою ОСОБА_1 , за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua.), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1215-1714, у формі електронного документу, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) А9159, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом перерахування на його банківський рахунок (банківська картка) грошових коштів у розмірі 7 600 грн., строк кредитування - 300 днів, знижена % ставка - 1,2 % в день, стандартна % ставка - 1, 50% в день.
Вказаний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором А9159, був надісланий відповідачу на зазначену ними електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1
Таким чином, без реєстрації на сайті товариства та заповнення форми, отримання повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між відповідачем та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не був би укладений.
Таким чином, підписавши 31.05.2023 року договір № 1215-1714 про відкриття кредитної лінії електронним підписом одноразовим ідентифікатором А9159, ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом.
Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19.
Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у загальному розмірі 7 600 грн відповідачеві (позичальнику) підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 1215-1714 від 31.05.2023 року.
На підтвердження перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, позивач надав довідку з АТ КБ «ПриватБанк» з якої вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року перерахувало кошти по кредитного договору № 1215-1714: платіж № 2321407460, сума 7 600 грн, відповідно, номер картки № НОМЕР_1 .
Також в матеріалах справи наявний договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Укр кредит фінанс».
Відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Отже, з боку позивача відсутні порушення та, з урахуванням вимог закону, здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.
Аналізуючи зазначене в сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про підтвердження належними доказами факту укладення між сторонами 31 травня 2023 року договору про відкриття кредитної лінії № 1215-1714 шляхом його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора (А9159), а також отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 7 600 грн., та про безпідставність доводів апеляційної скарги у цій частині.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.
Заборгованість в частині основної суми боргу (суми позики) у розмірі 7 600 грн, що обліковується за позичальником ОСОБА_1 , підтверджується зібраними та дослідженими доказами у справі. Доказів погашення заборгованості в цій частині складової боргу у повному обсязі відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відповідач порушив умови кредитного договору та допустив кредитну заборгованість, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 600 грн на користь кредитора (позивача).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користуванням кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Заявлені позивачем вимоги про сплату процентів за користування грошовими коштами, що були надані як кредит, та обраховані позивачем (кредитором) на узгоджених сторонами умовах договору відповідно до п. п. 4.6. кредитного договору, а саме: стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожен день користування кредитом.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про відкриття кредитної лінії № 1215-1714 від 31.05.2023 року. Зазначений договір недійсним в частині сплати процентів за користування позикою не визнано.
При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за договором, який долучений позивачем до позовної заяви, згідно якого станом на 13.10.2025 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість в сумі 41 120,80 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 7 600 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 33 520,80 гривень.
Згідно п. 4.9 Договору строк кредитування 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 25.03.2024 року.
Так, розрахунком заборгованості підтверджується, що нарахуванням відсотків за користування коштами здійснено позивачем наступним чином: за період з 31.05.2023 року по 13.06.2023 року нараховувалася процентна ставка у розмірі 1, 20 %, з 14.06.2023 року по 25.03.2025 року - процентна ставка 1, 50 %, тобто нарахування здійснювалось у межах погодженого сторонами строку дії договору 300 днів, та у розмірі, визначеному у договорі.
Колегія суддів враховує, що при укладенні кредитного договору відповідач був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами, при цьому відповідач доказів на спростування вказаних обставин не надав.
Укладений між сторонами кредитний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.
Розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано.
Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку, судом не встановлено.
Даних про те, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.
Отже, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.
Також суд приймає до уваги той факт, що позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме - часткове списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 4 620,80 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 36 500 грн.
Не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги, що умови договору є несправедливими, якщо вони встановлюють вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, з огляду на наступне.
За змістом частини 1,2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 цього ж закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Надаючи оцінку щодо стягнутої суми заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.
Однак у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим суд не вправі зменшувати їх розмір.
Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.
У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №916/2740/21 зроблено висновок про те, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відсотки були нараховані не на підставі ст. 625 ЦК України як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а на підставі кредитного договору, тобто вони є платою боржника за користування кредитом, а тому їх розмір зменшенню судом не підлягає.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.
Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.
Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
При цьому проценти за кредитним договором, згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись.
Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неналежності наданого суду розрахунку, яким підтверджується наявність боргу за кредитним договором з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.
Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення).
Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.
Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі (абзац другий пункту 4.10. Положення).
Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення ).
Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення ).
У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.
По своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16.
У цій частині помилковими є аргументи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні первинні фінансові документи про видачу кредиту, з огляду на позицію Верховного Суду, наведену у постанові 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 (провадження № 61-7018св21), відповідно до якої Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.
Щодо клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу кредитного договору та тверджень про відсутність інформації про ідентифікацію клієнта та хронології вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах 2, 3, 5 статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
При цьому зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що у суду не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу. Крім того, відповідач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду першої інстанції не звертався.
Водночас ОСОБА_1 не надано доказів, що вказана картка йому не належить, а також не надано виписки з особового рахунку за картковим рахунком № НОМЕР_1 на спростування обставин отримання чи не отримання 31 травня 2023 року кредиту в сумі 7 600 грн.
Відповідних доказів про те, що зазначені ідентифіковані дані не належать відповідачу або цими даними скористалися треті особи, ОСОБА_1 суду також не надав. Як не надано й доказів того, що він не отримував кредитних коштів від кредитора, що відповідно до статті 12 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Окрім того, позивачем до відзиву на апеляційну скаргу було долучено моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі ОСОБА_1 на підтвердження факту створення ним заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання йому одноразового ідентифікатора на мобільний номер телефона, який він вказав під час заповнення Заявки, а саме: НОМЕР_3 , використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірника кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору на електронну адресу відповідачу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 90).
Беручи до уваги наведені норми права, встановлені у справі обставини, висновки суду апеляційної інстанції щодо належності, достатньості та допустимості доданих позивачем до позову доказів колегія суддів дійшла висновку, що вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу, а тому необхідності у витребуванні додаткових нових доказів немає, а отже клопотання залишає без задоволення.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua