Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №183/3756/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3850/26 Справа № 183/3756/25 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Паромової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА РАССВЕТ", третя особа: Товарна біржа "АЛЬЯНС" про визнання права власності на нерухоме майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що 21 лютого 2001 року між ними та Акціонерно-комерційною фірмою "Рассвет", правонаступником якої є відповідач, було укладено договір купівлі-продажу нерухомості, який був зареєстрований за реєстраційним №000023 на товарній біржі "Новомосковська", правонаступником якої є товарна біржа "Альянс". Відповідно до умов договору позивачі придбали об`єкт нерухомості - цілу будівлю магазину розміром 129,2 кв.м., з побудовою - склад "Б", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва АДРЕСА_2 . Кожен з покупців придбав по 1/2 частині будівлі, право власності зареєстрованому КП "БТІ "Інвентаризатор". На даний момент позивачу стало відомо про недотримання встановленої законом вимоги про нотаріальне посвідчення договору, тому, з метою приведення документації, що підтверджує право власності на нерухоме майно в належний стан у відповідності із діючим законодавством України, для можливості повноцінного користування своїми правами, як власника і можливості їх реалізувати, виникла необхідність у визнанні права власності на нерухоме майно у судовому порядку. Позивачі вважають неможливим нотаріальне посвідчення договору через реорганізацію продавця, товарної біржі і перебування в стані припинення бюро технічної інвентаризації, тому просить визнати дійсним укладений договір (а.с.1-6).

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА РАССВЕТ", третя особа: Товарна біржа "АЛЬЯНС" про визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено (а.с. 76-78).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили, рішення суду 1 інстанції скасувати, і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 80-86).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом 1 інстанції встановлено, що 21 лютого 2001 року між Акціонерно-комерційною агрофірмою "Рассвєт" в особі представника за дорученням Старкова В.В., як продавцем з однієї сторони, та ОСОБА_1 (1/2 частина), ОСОБА_2 (1/2 частина), як покупцями, з другої сторони укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав об`єкт нерухомості - цілу будівлю магазину, цегла, розміром 129,2 кв.м. загальної площі, з побудовою-склад Б. що знаходиться у АДРЕСА_1 . Зазначений Договір купівлі-продажу зареєстрований 21 лютого 2001 року на Товарній Біржі "Новомосковська" за реєстраційним №000023 (а.с.13,14).

На підтвердження позовних вимог позивачами надано акт передачі вищезазначеного приміщення, датований 16 лютого 2021 року працівникам Акціонерно - комерційної агрофірми "Рассвєт" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рахунок майнових паїв, а також виписку з рішення загальних зорів працівників Акціонерно -комерційної агрофірми "Рассвєт" від 04 січня 2000 року.

Так, у п.2 договору купівлі-продажу зазначено, що об`єкт нерухомості належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Знаменівською сільською радою 19.02.2001, зареєстрованому у Новомосковському БТІ за №177-1.

На зворотному боці копій договору наявна відмітка Бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" про реєстрацію права власності будинку магазину за вищезазначеною адресою 21.02.2001 за реєстровим номером 50.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а зміна організаційно-правової форми юридичної особи-продавця не припиняє цивільних зобов`язань і не свідчить про об`єктивну неможливість нотаріального оформлення угоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торгівельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Таким чином, у період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири). Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справа № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Враховуючи вищевикладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, частиною другою статті 220 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №389/122/16-ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як на підставу неможливості нотаріального посвідчення договору позивачі посилалися на факт реорганізації юридичної особи.

Однак, судом 1 інстанції встановлено, що спірний договір укладено з Акціонерно-комерційною агрофірмою "Рассвєт", яка має код юридичною особи 03742096. За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб відповідач у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рассвет" має такий же код юридичної особи - 03742096. При цьому, зміна найменування чи організаційно-правової форми юридичної особи не зумовлює припинення статусу відповідних цивільних правовідносин.

Колегія суддів погоджується із висновком суду 1інстанції, що Акціонерно-комерційна агрофірма «Рассвєт» та ТОВ «АГРОФІРМА РАССВЕТ» є однією юридичною особою з ідентичним кодом ЄДРПОУ - 03742096. Зміна найменування чи організаційно-правової форми не припиняє цивільних зобов`язань.

Крім, того матеріалами справи встановлено, що спірний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21.02.2001 року був зареєстрований покупцями у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 50 у встановленому на той час законному порядку.

За змістом статей 128, 153 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року, чинній на момент виникнення правовідносин) та статті 49 Закону України «Про власність», право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі та реєстрації угоди, якщо інше не передбачено законом або договором.

Належна реєстрація договору в БТІ у 2001 році підтверджує, що позивачі у встановленому законом порядку вже набули право власності на спірне майно, правомірно володіють ним, і це право є чинним з 2001 року до сьогодні.

Звернувшись до суду з позовом про визнання права власності, позивачі не надали суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності порушеного права. У матеріалах справи відсутні будь-які докази (зокрема, рішення державного реєстратора чи нотаріуса про відмову у вчиненні реєстраційних дій), які б свідчили про неможливість реалізації позивачами своїх прав власника у позасудовому порядку або про невизнання їхніх прав державними органами.

Крім того, поданий відповідачем ТОВ «АГРОФІРМА РАССВЕТ» відзив, у якому він повністю визнає позовні вимоги, додатково підтверджує абсолютну відсутність матеріально-правового спору між сторонами. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, визнання позову відповідачем є підставою для його задоволення лише за наявності для того законних підстав. У даній справі матеріально-правовий спір відсутній, оскільки відповідач право власності позивачів не оспорює, не заперечує і ніколи не перешкоджав у користуванні майном. Суд не може ухвалювати рішення про визнання права власності, яке ніким не порушується і не оспорюється, оскільки судове рішення не може підміняти собою первинні правовстановлюючи документи та інструменти позасудового оформлення прав.

Враховуючи чинність права власності позивачів з 2001 року, відсутність доказів порушення, оспорювання чи невизнання цього права іншими особами, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову законним та обґрунтованим .

Доводи, вказані в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з`ясував обставини по справі, необґрунтовані та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, апелянти не скористався наданими їм правами, не обґрунтували позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Судді: