Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №727/11168/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/11168/26

Провадження № 2/727/3594/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді:Одовічен Я.В.

за участю:

секретаря: Берник Ю.Д.

представника позивача: Федоренка К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа без самостійних вимог: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, третя особа без самостійних вимог: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Посилалася на те, що набула право власності на частку квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 17.05.1995 року в порядку приватизації разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 , 1918 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 залишила заповіт на ім`я позивача. При оформленні спадщини за заповітом ОСОБА_1 дізналась про надходження до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за законом від іншої дочки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 . На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_3 мала статус особи, що має право на обов`язкову частку в спадщині.

Спадковим майном була частка вказаної квартири, а розмір обов`язкової частки у спадщині становив 1/10 частку спадкового майна або 1/20 частку зазначеної квартири.

ОСОБА_1 оформила свої спадкові права, отримала та зареєструвала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06.02.2012 року на 9/10 часток спадкової частини квартири.

ОСОБА_3 , крім заяви про прийняття спадщини, не вчинила жодних дій щодо оформлення спадщини, з заявою про видачу свідоцтва про права на спадщину не зверталась. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Актовий запис про смерть ОСОБА_3 складено та зареєстровано Виконавчим комітетом Стрижавської сільської ради Ставищенського району Київської області 02.04.2012 року. Після смерті ОСОБА_3 в Першій Чернівецькій Державній нотаріальній конторі за заявою кредитора 25.11.2014 року була відкрита спадкова справа №736/2014. Проте, відомості щодо спадкоємців, наявність інших спадкових справ до майна ОСОБА_3 в Спадковому реєстрі відсутні.

Таким чином, на даний час ОСОБА_1 є власником 19/20 частин квартири, власник 1/20 частини відсутній.

Наведені обставини унеможливлюють для ОСОБА_1 як єдиного володільця квартири в повному обсязі здійснювати правомочності щодо квартири та обумовлюють звернення до суду із позовом про визнання права за набувальною давністю.

Вважає, що майно, яке є предметом позову (1/20 частина квартира) утворилось в результаті реалізації прав спадкоємців ОСОБА_2 . У ОСОБА_3 з 10.02.2008 року виникло майно у вигляді майнового права на 1/20 частини квартири, яким продовжувала володіти ОСОБА_1 , та станом на теперішній час володіє ним більше 10 років.

При цьому, ОСОБА_1 не здійснювала жодних дій або не допускала бездіяльності, які б ускладнили або унеможливлювали для ОСОБА_3 реалізації її спадкових справ, продовжувала володіти квартирою, використовувати квартиру за призначенням, утримувати квартиру, продовжувала мати особові рахунки у надавачів комунальних послуг та сплачувати спожиті комунальні послуги, продовжувала мати зареєстроване з 1993 року місце проживання в квартирі.

Вважає, що зазначені обставини вказують на дотримання критеріїв добросовісності заволодіння чужим майном, відкритості та безперервності володіння ним у розумінні положень ст.344 ЦК України.

Просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/20 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,40 кв.м., в тому числі житловою площею 27,40 кв.м.

Ухвалою суду від 10.08.2026 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Тоді ж, судом за клопотанням позивача витребувано від Першої Чернівецької державної нотаріальної контори належним чином завірені копії спадкових справ відносно майна померих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 02.09.2026 року до участі у справі за ініціативою суду у якості третьої особи без самостійних вимог залучено АТ КБ «Приватбанк».

01.10.2026 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено її до судового розгляду.

Представником відповідача відзиву на позов подано не було.

Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримав та підтвердив, викладені в ній обставини. Пояснив суду, що ОСОБА_1 володіє спірною часткою квартири безперервно та відкрито без будь-якої правової підстави понад 10 років. Йому відомо, що у ОСОБА_3 було дві доньки, одна з яких померла, а інша перебуває за кордоном. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, у поданій до суду заяві просила розглянути справи у її відсутності. Вирішення спору віднесла на розсуд суду.

Представник третьої особи, будучи неодноразово повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Так, положеннями статті четвертої ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається із змісту поданої до суду заяви, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на 1/20 частку квартири.

Судом було встановлено наступні фактичні обставини справи та спірні правовідносини:

Так, 17.05.1995 року ВАТ «Кварц» було видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.5).

ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29.06.1960 року та копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 15.08.1996 року (а.с.6-7).

26.06.2020 року в Державному рестрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1918 року народження померла (а.с.34зв.).

Як вбачається із дослідженої судом копії спадкової справи №832/2008, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулись: донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.32зв.) та донька ОСОБА_3 , 1946 року народження (а.с.37).

За життя спадкодавцем ОСОБА_2 21.07.1995 року було складено заповіт, яким остання заповіла усе належне їй майно своїй доньці ОСОБА_1 (а.п.50).

02.02.2020 року державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємцем 9/10 часток зазначено в заповіті майна ОСОБА_2 , 1918 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: частки квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 9/10 часток спадкового майна видано ОСОБА_1 , Свідоцтво про право на спадщину на 1/10 частку вищевказаного майна ще не видано (а.с.52).

Судом також було досліджено спадкову справу №736/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с.58), з якої вбачається що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.60).

Спадкова справа заведена за претензією кредитора АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої ОСОБА_3 12.07.2011 року уклала кредитний договір та перед банком рахується заборгованість у розмірі 5997 грн. 84 коп. (а.с.59).

Спадкоємці із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса не звертались.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 22.01.1993 року має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.17).

Статтею 41 Конституції України прямо гарантується право власності, за яким кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Правовідносини, що склались між сторонами врегульовані нормами цивільного законодавства.

Так, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі №643/13004/23 зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності . При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

В обгрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що безперешкодно та відкрито володіла спірною 1/20 часткою квартири більше 10 років.

Проте, сам по собі факт користування позивачем спірною квартирою не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником 19/20 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та має зареєстроване місце проживання за вказаною адресою з 22.01.1993 року. Частки майна у праві власності в натурі не визначались та не виділялись.

Правовстановлюючий документ на 1/20 частку у праві власності на вказану квартиру спадкоємцем ОСОБА_3 , яка була рідною сестрою позивача та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не видавався.

Окрім того, із дослідженої судом спадкової справи №736/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 з метою набуття спадкових прав після смерті сестри зверталась до державного нотаріуса з запитом про надання інформації щодо реєстрації спадкової справи (а.с.75).

Позивачці у серпні 2023 року державним нотаріусом було надано відповідь з роз`ясненням порядку реалізації спадкових прав (а.с.78).

Аналізуючи усі наведені вище обставини, суд зауважує, що володіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , не було безтитульним, оскільки 19/20 часток у праві власності на квартиру належать позивачу. При цьому, частки майна в натурі не виділялися.

Окрім того, суд враховує, що спадкова справа №736/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 була заведена за заявою кредитора спадкодавця АТ КБ «Приватбанк», тобто наявна інша особа, яка претендує на майно, про що безумовно відомо позивачу, а отже поведінка ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_3 , в розумінні ст.344 ЦК України не може вважатися добросовісною, оскільки остання має змогу захистити свої цивільні права в інший передбачений Законом спосіб.

Наведені обставини виключають можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володіла спірним майном, сплачувала комунальні послуги, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, безпідставні, оскільки сам по собі факт користування позивачем квартирою, не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

За таких обставин, відсутня обов`язкова складова для набуття права власності у порядку набувальної давності - добросовісність набуття майна та безтитульність володіння.

Оскільки відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, то не знайшли свого підтвердження доводи про обгрунтованість заявлених позовних вимог.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.03.2021 року у справі № 357/8020/19, провадження № 61-3945св20.

З урахуванням викладеного, суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Керуючись ст.ст.316, 317, 319, 322, 335, 344 ЦК України, ст. 4, 5, 10, 18, 76-80, 81, 89, 95, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ), яка проживає в АДРЕСА_2 , до Чернівецької міської ради (Код ЄДРПОУ – 36068147), що розташоване в м.Чернівці Центральна площа, 1, третя особа без самостійних вимог Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про визнання права власності за набувальною давністю – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде виготовлено та складено 27.10.2026 року.

Суддя Одовічен Я.В.