Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №354/863/25 — Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 354/863/25

Провадження по справі № 2/354/138/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ковалюк О.М.,

за участю секретаря судового засідання Стремінської А.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Гайтанюк М.М.,

представника відповідача – адвоката Боднарчук У.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ЗАКЛАДУ «ДИТЯЧИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ», треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: тимчасово виконуючі обов`язки Генерального директора ДЕРЖАВНОГО ЗАКЛАДУ «ДИТЯЧИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» Гундяк Маргарита Беніамінівна та ОСОБА_2 про скасування наказів про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції учасників процесу

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДЕРЖАВНОГО ЗАКЛАДУ «ДИТЯЧИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» (надалі ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ»), який обґрунтовує тим, що 03.08.2015 його було прийнято на роботу на посаду техніка, а 01.03.2019 переведено на посаду завідувача господарства. З 01.02.2022 йому було надано 0,5 ставки посади водія (а/м САЗ) 1 класу по сумісництву на підставі його заяви. Наказом № 113/к/тр від 15.05.2025 в.о. генерального директора ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» Сімаковою К.Б. його було звільнено із 0,5 ставки водія автотранспортного засобу (САЗ-3507) за внутрішнім сумісництвом з 16.05.2025 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 28.05.2025 нова в.о. директора Гундяк М.Б. винесла наказ № 132/к/тр, яким його звільнила з 0,5 ставки водія автотранспортного засобу (СА3-3508) за внутрішнім сумісництвом з 28.05.2025 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 К3пП України. Також, наказом в.о. директора ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» ОСОБА_3 від 28.05.2025 № 131/к/тр, його, як завідувача господарством, звільнено з роботи 28.05.2025 за п. 4 ч. 1 ст. 40 К3пП України.

Таким чином його було звільнено з роботи з двох посад з підстав відсутності на роботі без поважних причин та без попередження керівництва санаторію. З такими причинами та із звільненням з роботи позивач не згідний, вважає звільнення безпідставним.

Вважає, що основною і єдиною причиною його звільнення з роботи є особисте упереджене ставлення в.о. генерального директора Сімакової К.Б. до нього через його принциповість до злочинних наказів та дій з її боку, як керівника, а Гундяк М.Б. просто повторила її дії. Вказує, що він не допускав відсутності на роботі без поважних причин. Зазначає, що 21.04.2025 будучи на роботі відчув себе погано й звернувся до лікаря, про необхідність в медичній допомозі він повідомляв працівників санаторію. 12.05.2025 він перебував на господарському дворі з 20:55 год. до 22:00 год., тому складений Акт про його відсутність на робочому місці №2 від 12.05.2025 не відповідає дійсності. Згодом 14.05.2025 після вимоги керівництва надати пояснення з приводу його відсутності на роботі 21.04.2025 та 12.05.2025, на що він надав усні пояснення та пообіцяв написати їх пізніше, йому стало погано, головокружіння, тошнота, що змусило звернутися до служби екстреної допомоги, а потім до сімейного лікаря. Про цей факт він також повідомляв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Однак під час його перебування на лікуванні, 29.05.2025 та 30.05.2025 йому було доставлено рекомендовані листи з наказами № 113/к/тр від 15.05.2025, № 131/к/тр та № 132/к/тр від 28.05.2025 про звільнення з роботи.

Таким чином інформація в наказах про звільнення не відповідає дійсності, оскільки 21.04.2025 та 13.05.2025 він був відсутній на роботі з поважних причин, а 12.05.2025 він був на роботі, що є підставою для скасування цих наказів та поновлення його на роботі.

Крім того, вважає, що такі дії керівництва санаторію призвели до моральних переживань, він втратив спокій, нормальний сон, перебуває в роздратованому стані, внаслідок стресу, пов`язаного з звільненням з роботи, також втратив нормальні життєві зв`язки та погіршився матеріальний стан його сім`ї.

У зв`язку з цим позивач, в подальшому уточнивши шляхом зменшення позовні вимоги, просив суд скасувати наказ № 131к/тр від 28.05.2025 та наказ № 132к/тр від 28.05.2025 про звільнення його з роботи, поновити його на посаді завідувача господарством ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» з 28.05.2025 та на посаді 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508 з 28.05.2025, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадами завідувача господарства та 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508 та відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрат на правову допомогу.

Представник відповідача – адвокат Лисенко В.І. 29.07.2025 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що не погоджується з викладеними обставинами, з огляду на наступне. Наказ № 113/к/тр від 15.05.2025 був винесений на підставі складеного Акту 21.04.2025 о 21:45 год, згідно з Актом № 1 від 12.05.2025, згідно з Актом № 2 від 12.05.2025 та Акту від 13.05.2025 про відсутність на робочому місці з невідомих причин без попередження в.о. генерального директора Державного закладу. Від надання пояснень ОСОБА_1 відмовився та не надав їх і в подальшому, ігноруючи законні вимоги керівництва закладу.

До позовної заяви Позивачем додано інформаційну довідку з електронної системи охорони здоров`я — Медичний висновок про тимчасову непрацездатність від 16.05.2025 по 27.05.2025 за № 1111-3745-6M8Y-Y2TK, від 22.05.2025 по 27.05.2025 № 1111-4788-H43C-C792 та від 28.05.2025 по 30.05.2025 № 1111-5EMB-88B5-6H2C одним лікарем-урологом ОСОБА_7 та надано Виписку з медичної карти стаціонарно хворого № 4430. Зазначає, що в Медичній карті стаціонарного хворого № 4430 ОСОБА_1 зазначена адреса проживання: АДРЕСА_1 , в той час, коли Позивач в своєму позові та в інших офіційних документах зазначає адресу проживання: АДРЕСА_2 .

Повідомлення ОСОБА_1 про свою відсутність на роботі та лікарняні заступника генерального директора ОСОБА_5 , яка не має ніякого відношення до відділу кадрів, а займає посаду економіста в Державному закладі не є правомірним. Позивач посилається на те, що виконуюча обов`язки генерального директора ОСОБА_2 не було на території закладу. Звідки він міг це знати, якщо він знаходився в лікарнях, йому було погано. У ОСОБА_2 є приватний мобільний телефон, номер якого відомий позивачу, на який останній мав зателефонувати та повідомити її про свою непрацездатність, або повідомити начальника відділу кадрів Державного закладу, а не економіста підприємства.

Неодноразові та систематичні порушення трудового законодавства з боку позивача,

завідувача господарством ДЗ Дитячого спеціалізованого (спеціального) санаторію «Прикарпатський» призвели до його звільнення. ОСОБА_1 , займаючи посаду завідуючого господарством, уклав договір з Державним закладом про повну матеріальну відповідальність, своїм недбалим ставленням до роботи, до майна та халатного відношення до роботи, не турбувався про передання своїх повноважень до іншої особи на час своєї хвороби.

Вказує, що про те, що ОСОБА_1 оформив листок непрацездатності 16.05.2025 стало відомо відповідачу тільки в другій половині дня, тобто він був відсутній на робочому місці без поважних на то причин.

Вважає, що Наказ № 131/к/тр від 28.05.2025 був винесений законно, з урахуванням вимог ст. 39 КЗпП України та ст. 40 КЗпП України.

Посилається на рішення від 22.06.2021 Саксаганського районного суду Києва (справа № 214/324/19), в якому суд дослідив ситуацію, де позивач порушив трудову дисципліну. Суд зазначив, що відповідно до ст. 139 КЗпП працівник має виконувати накази, дбати про майно роботодавця, дотримуватися технологічної дисципліни. На підставі цього порушення трудової дисципліни суд залишив рішення роботодавця в силі.

Вважає, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Відповідач при винесенні Наказів № 113/к/тр від 15.05.2025 р., Наказу № 132/к/тр від 28.05.2025 та Наказу № 132/к/тр від 28.05.2025 виходив з положень ст. 139 КЗпП України, та вважає, що позивач не додержувалася трудової дисципліни та Посадової інструкції завідувача господарства.

Відповідач вважає дотриманою процедуру звільнення позивача із пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та вважає Накази № 113/к/тр від 15.05.2025, № 131/к/тр від 28.05.2025 та Наказ № 132/к/тр від 28.05.2025 обґрунтованими. У зв`язку з наведеним просить суд залишити позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення.

17.09.2025 представник третьої особи Сімакової К.Б. подав письмові пояснення, в яких зазначив, що 15.05.2025 за систематичні прогули без поважних причин ОСОБА_1 було звільнено з посади завідуючого господарством ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» МОЗ України ( наказ №112/к/тр від 15.05.2025) та з посади водія за сумісництвом (наказ № 113/к/тр від 15.05.2025).

16.05.2025 працівники бухгалтерії санаторію з порталу електронних послуг Пенсійного фонду України отримали інформацією, що ОСОБА_1 перебуває з 16.05.2025 по 21.05. 2025 на лікарняному. Враховуючи норму частини 3 статті 40 КЗпП негайно після отримання даної інформації виконуючою обов`язки генерального директора Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» МОЗ України Сімаковою Катериною Борисівною було видано накази про скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 : - наказ № 114/к/тр «Про відміну наказу № 112/к/тр «Про звільнення з роботи завідуючого господарством ОСОБА_1 »; та- наказ №115/к/тр «Про відміну наказу № 113/к/тр «Про звільнення з посади водія за сумісництвом ОСОБА_1 ». Оригінали даних наказів знаходяться у відповідача, копії долучені до пояснень (т. 1 а.с. 211, 212).

Доводить до відома суду, що твердження позивача про те, що ОСОБА_1 був звільнений з 16.05.2025 року не відповідає дійсним обставинам справи та спростовуються долученими до пояснення копіями наказів № 114/к/тр та №115/к/тр .

Враховуючи вищенаведене, вимога Позивача про скасування наказу від 15.05.2025 № 113/к/тр «Про звільнення з посади водія за сумісництвом ОСОБА_1 » не підлягає задоволенню, так як цей наказ був скасований Відповідачем ще 16.05.2025. Одночасно було скасовано і наказ № 112/к/тр «Про звільнення з роботи завідуючого господарством ОСОБА_1 ».

Також не підлягає задоволенню вимога Позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.05.2025, так як позивач не був розрахований з роботи з 16.05.2025, відповідно немає підстав для стягнення середнього заробітку.

Також повідомив, що з 22.05.2025 ОСОБА_2 була увільнена від виконання обов`язків Генерального директора Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» МОЗ України.

Враховуючи вищенаведене, зазначаємо, що ні 15 ні 16.05.2025 права працівника ОСОБА_1 відповідачем, не було порушено.

10.10.2025 третя особа ОСОБА_3 подала до суду заяву зазначала, що з позовними вимогами ОСОБА_1 не погоджується та повністю підтримує позицію ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ», просить відмовити в задоволенні позову.

22.04.2026 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких вважає зазначено, що він працював в Державному закладі більше 10 років на посаді завідуючого господарством, не маючи за 10 років жодного зауваження.

Коли ОСОБА_2 було призначено на посаду виконуючої обов`язки генерального директора Санаторію, він погодився на те, щоб ОСОБА_2 могла на деякий час зі своєю командою у кількості 4 осіб проживати у житловому будинку його дочки, з умовою оплати ними комунальних послуг. Однак оплату комунальних послуг ОСОБА_2 не оплачувала, пояснюючи це фінансовими труднощами.

В кінці вересня 2024 року він отримав побутову травму – перелом обох рук і був змушений перебувати на лікуванні та відповідно – лікарняному. ОСОБА_2 разом із ОСОБА_8 звинуватили його у навмисному отриманні даної травми, щоб уникнути виконання своїх посадових обов`язків. Після такого звинувачення він зрозумів, що ОСОБА_2 його не поважає і не довіряє. Тому він запропонував ОСОБА_2 та ОСОБА_8 виселитися і сплатити за проживання (комунальні послуги, харчування) його дочці ОСОБА_9 заборгованість, що становила близько 90 тисяч гривень. Вони виселилися з житлового будинку дочки, але не розрахувалися, мотивуючи тим, що розрахуються пізніше.

Вийшовши із лікарняного 02.01.2025, він відразу відчув негативне відношення до себе зі сторони ОСОБА_2 . Тоді він звернувся із повідомленням до Міністра охорони здоров`я України ОСОБА_10 з приводу того, що його підлегла ОСОБА_2 шахрайським способом обдурила його дочку приблизно на 90 тис. гривень. У відповіді Міністра було вказано, що це цивільно-правові відносини і мені необхідно звернутися до правоохоронних органів.

Після його звернення до Міністра охорони здоров`я України, через деякий час ОСОБА_2 мені заборонила знаходитись в моєму робочому кабінеті, який знаходиться в корпусі №7, в якому він працював разом із ОСОБА_6 і ОСОБА_4 . Було вказано, що його робоче місце на господарському дворі, де немає належних умов для праці і виконання ним посадових обов`язків на посаді завідувача господарством. Саме на господарському дворі, без належних умов праці, він разом із охоронцями проводив більшість свого робочого часу.

Через відмову у списанні матеріальних цінностей проти нього почався мобінг з боку ОСОБА_2 : ставили до виконання різні завдання та розпорядження, виконання яких потребувало співпраці з висококваліфікованими особами та вимагало тривалого часу на виконання; ставилися дедлайни та не надавалося фінансування на виконання завдань та розпоряджень.

Вказує, що він звернувся в правоохоронні органи – УСР, СБУ, прокуратуру з повідомленням про зловживання нею своїм службовим становищем та розкрадання нею державних коштів. ОСОБА_2 в свою чергу також подала на нього заяву в УСР з приводу того, що він недбало ставиться до збереження майна та транспорту.

Повідомляє, що через психологічний тиск з боку ОСОБА_2 , що спричиняло погіршення його стану здоров`я, він неодноразово змушений був звертатися до сімейного лікаря та інших спеціалістів за медичною допомогою.

Зазначає, що 21.04.2025 він, прийшовши на роботу, відчув гострий біль у шлунку та інших ділянках тіла, тому звернувся за медичною допомогою до Лікувально-діагностичного центру «Віва-мед», так як його сімейний лікар знаходився поза межами робочого місця. За результатами обстеження, йому рекомендовано пройти лікування, бажано в умовах стаціонару. 22.04.2025 йому після обстеження лікарем було надано медичний висновок про непрацездатність.

Після закінчення лікування і повернення на роботу 12.05.2025, його було запрошено до кабінету відділу кадрів щодо з`ясування причин відсутності на роботі 21.04.2025. Він повідомив, що був хворий та проходив обстеження, а потім – лікування. Але його усних пояснень адміністрації відповідача було недостатньо. Тоді він повідомив, що принесе підтверджуючі документи і подасть письмове пояснення. Однак, як йому стало пізніше відомо, 12.05.2025 було складено акт про відмову від надання ним пояснень, інформація в якому не відповідає дійсності.

Він, як завідувач господарства, у вечірній час обстежує територію, включає нічне освітлення та обстежує будівлі санаторію. В період з 20:55 год до 22:00 год 12.05.2025 він знаходився на господарському дворі державного закладу. В цей період його ніхто не шукав, його ніхто не перевіряв, йому ніхто не телефонував, наказу про перевірку відпрацювання ним робочого часу на посаді водія автомобіля САЗ-3508 не приймалося і склад комісії для такої перевірки ніким не затверджувався. Тим більше, після 18:00 год повноваження керівника, представника відділу кадрів та начальника господарського відділу ОСОБА_6 , припиняються згідно з трудовим законодавством. Під примусом та з погрозами про звільнення з роботи колишня в.о. генерального директора державного закладу ОСОБА_2 змусила працівників державного закладу – охоронця ОСОБА_11 , молодшу медсестру ОСОБА_12 та чергового лікаря ОСОБА_13 підписати акт про його відсутність на роботі 12.05.2025 в період з 20:55 год до 21:55 год. У вказаний період часу він знаходився на території санаторію на господарському дворі і ніхто йому не дзвонив і не шукав. Після 22:00 год він поїхав до місця проживання.

13.05.2025 приблизно в 10:00 год через відсутність в.о. генерального директора Державного закладу Сімакової К.Б. на території державного закладу, він повідомив заступника генерального директора Дідик О.С., начальника відділу (господарського) Пилипенка О.В., техніка ОСОБА_4 про те, що його викликають у Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області, для дачі пояснень стосовно заяви, яку на мене подала в.о. генерального директора Державного закладу Сімакова К.Б. Прибувши на автовокзал в м. Івано-Франківськ, він взяв зворотній квиток до м. Яремче на 18:40 год. Прибувши в Яремче близько 21:00 год, він вже не заходив у Державний заклад, оскільки був виснажений, почувався дуже погано, переніс стрес через тривалий допит з приводу надуманої заяви керівника ОСОБА_2 .

Прийшовши на роботу 14.05.2025, технік ОСОБА_4 повідомив, що його викликає в.о. генерального директора Сімакова К.Б. в службовий кабінет. Коли він зайшов до кабінету, там вже знаходились в.о. генерального директора начальника відділу кадрів Самофалова О.М., начальник відділу (господарського) Пилипенко О.В., бухгалтер ОСОБА_14 , бухгалтер Шевчук Л.Я. та бухгалтер Поляткіна Л.С. В.о. директора Сімакова К.Б. сказала надати йому письмові пояснення щодо відсутності його на робочому місці 13.05.2025. Він показав повістку про виклик до УСР в Івано-Франківській області та квиток, і сказав, що надам письмові пояснення, що зберусь з думками, в спокійній обстановці напишу і подам письмові пояснення. Члени комісії, які знаходились в кабінеті, та в.о. генерального директора державного закладу ОСОБА_2 почали чинити на нього тиск, вимагали, щоб він негайно написав пояснення в їх присутності. Однак він перехвилювався, переривав, сказав, що напише пізніше і принесе. Тоді вони його відпустили.

Вже згодом йому стало відомо про те, що 14.05.2025 одразу ж після того, як він вийшов з кабінету, було складено акт про нібито відмову від надання ним письмових пояснень.

Після цього 14.05.2025 він продовжував працювати: був на обході корпусів. Приблизно в 12:50 14.05.2025 йому стало дуже погано. Він відчув головокружіння, нудоту та різкий біль в області грудної клітки та сонячного сплетіння), він звернувся до служби екстреної допомоги і в нього було виявлено симптоми гіпертонічного кризу, де йому зроблено медикаментозне втручання і рекомендовано пройти обстеження. Побувши під наглядом фельдшера, він через деякий час подався у приватну поліклініку на обстеження. Було зроблено обстеження і рекомендовано мені пройти стаціонарне лікування через погані показники. 15.05.2025 він звернувся до сімейного лікаря, пройшов обстеження і вона дала йому направлення на стаціонарне лікування. На наступний день його було госпіталізовано і він в період з 16.05.2025 по 30.05.2025 перебував на стаціонарному лікуванні.

Про причини відсутності на роботі завжди повідомляв техніка ОСОБА_4 та заступника генерального директора ОСОБА_5 та начальника відділу (господарського) ОСОБА_6 , так як в.о. генерального директора державного закладу Сімакова К.Б. заблокувала його номер телефону, то їй особисто він повідомити не зміг.

30.05.2025 кур`єром йому було доставлено накази в.о. генерального директора Державного закладу Гундяк М.Б. від 28.05.2025 №131/к/тр та №132/к/тр, згідно з якими його звільнено з посади завідувача господарством 28.05.2025 та із 0,5 ставки водія автотранспортного засобу (САЗ-3508) за внутрішнім сумісництвом 28.05.2025 за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 01.07.2025 після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження у справі й призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

Представник позивача – адвокат Гайтанюк М.М. 07.07.2025 подала до суду клопотання про долучення письмових доказів, а саме: виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 4430 про перебування на лікуванні з 16.05.2025 по 30.05.2025, виданої Урологічним відділенням КНП «Коломийська ЦРЛ» Коломийської міської ради.

29.07.2025 представник відповідача – адвокат Лисенко В.І. подала до суду клопотання, в якому просила визнати пропуск строку для подачі відзиву поважним та поновити його, а також додати відзив до справи.

Представником позивача – адвокатом Гайтанюк М.М. 22.08.2025 подано клопотання про долучення письмових доказів, які, на її думку, підтверджують обставини про причини відсутності на робочому місці 15.05.2025.

26 серпня 2025 року ухвалою Яремчанського міського суду залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2

22.09.2025 представник позивача – адвокат Гайтанюк М.М. подала до суду заяву про зменшення позовних вимог. Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2025 року визнано поважними прочини пропуску строку подання заяви про зменшення позовних вимог та прийнято до розгляду заяву представника позивача про зменшення позовних вимог. Постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання адвоката Гайтанюк М.М. про виклик свідків від 10.07.2025.

10 жовтня 2025 року представник відповідача – адвокат Лисенко В.І. на виконання ухвали Яремчанського міського суду Івано-Франківської області подала копії витребуваних документів.

Представником позивача 21.10.2025, 23.10.2025, 24.11.2025 та 18.12.2025 подано клопотання

про долучення письмових доказів до матеріалів справи, які були долучені судом протокольними ухвалами в судових засіданнях.

12.01.2026 представником відповідача на виконання протокольної ухвали суду надано копії документів по справі – копії графіків та табелів робочого часу.

Представник позивача 29.04.2026 подала до суду клопотання про долучення письмових доказів – фотографії робочого місця Семенюка І.В., які були долучені судом протокольною ухвалою.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві. Стверджували, що ОСОБА_1 не вчиняв прогулів, пояснення щодо відсутності на роботі не надавав, бо згодом вже ніхто не вимагав. Свідки, які підписували Акти відсутності на робочому місці підтвердили, що Семенюка І.В. не шукали, а тільки підписали акти, бланки яких були наперед заготовлені. Просили суд задовольнити в повному обсязі. В судовому засіданні 22.10.2026 адвокат Гайтанюк М.М. долучила докази щодо судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення вказаних позовних вимог, вважає, що наявними документами у справі доведено вчинення прогулів ОСОБА_1 , а не визнання цього факту та твердження позивача про нібито неналежне оформлення його звільнення є наслідком упередженого ставлення позивача до керівництва санаторію. Просила змінити дату звільнення з роботи, враховуючи непрацездатність позивача.

Представник третьої особи ОСОБА_2 – адвокат Марченко В.С. в судове засідання не з`явився, 22.07.2026 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, 10.10.2025 подала до суду заяву, в якій просила здійснювати розгляд справи без її участі, крім того вказала, що не погоджується з викладеними вимогами в позовній заяві, повністю підтримала позицію відповідача та просила відмовити в задоволенні позову.

Допитані в судовому засіданні свідки повідомили наступне.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що, вона працює заступником генерального директора з економічних питань Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський». Свідок вважає, що ймовірно ті конфлікти, які вона бачила між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є причиною звільнення ОСОБА_1 з роботи. Причини конфлікту свідку точно невідомі, але по установі чутки були. Свідок ствердила, що ОСОБА_1 належно виконував свої обов`язки. Свідку також відомо, що коли ОСОБА_1 відлучався з роботи, навіть по робочих питаннях він повідомляв про свою відсутність, але його ніхто не хотів слухати. Він неодноразово повідомляв свідка, та ОСОБА_6 , який керівнику про це не доповідав і вважав, що ОСОБА_1 відсутній без поважних причин. Свідок також стверджує, що говорила про причини відсутності ОСОБА_1 керівнику та начальнику відділу кадрів.

З приводу того, чому ОСОБА_1 про свою відсутність на роботі повідомляв свідка, а не ОСОБА_6 чи техніка ОСОБА_4 , то свідок пояснила, що у ОСОБА_1 з ОСОБА_6 був конфлікт. Для підготовки до осінньо-зимового періоду ОСОБА_1 треба було часто відлучатися з Санаторію, треба було комунікувати з різними службами про акти обстеження котельні, теплотраси. Про всі такі відлучання ОСОБА_1 повідомляв свідку усно. Свідку також не відомо про те, що коли ОСОБА_1 був на лікарняному, а в корпусах було проведено ремонт, то ОСОБА_2 змушувала його списувати будівельні матеріали, які він не отримував, свідок не була очевидцем конфлікту між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з приводу списання будівельних матеріалів.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що працює лікарем-стоматологом Державного

закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Свідок повідомила, що знає ОСОБА_1 , як співробітника. Щодо подій 12.05.2025 свідок повідомила, що вона була черговим лікарем, мала нічне чергування, була на своєму робочому місці. Їй подзвонила завідувач кадрами санаторію ОСОБА_15 близько 9 год вечора і сказала, щоб вона прийшла на господарський двір, де були працівники Санаторію і серед них - санітарка. ОСОБА_15 сказала, що вони чекають на позивача, а його немає. Вони всі разом почекали на ОСОБА_1 , але його не було. Вони підписалися і вона пішла на своє робоче місце у свій корпус. Про конфлікт ОСОБА_1 із колишнім директором санаторію «Прикарпатський» ОСОБА_2 їй нічого невідомо. Акт, який вона підписувала, був надрукований і такий акт вона підписувала вперше. Про створення комісії по перевірці сумісників її невідомо. Участі у роботі такої комісії вона не брала.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що працює молодшою медичною сестрою Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», її робоче місце – приймальний покій, а її робоча зміна ? з 08:00 ранку до 20.00 год наступного дня. 21.04.2025 вона була на робочому місці. Під вечір до неї на приймальний покій прийшла ОСОБА_2 і сказала підписатися, що ОСОБА_1 не заходив на приймальний покій 21.04.2025., що вона й зробила, оскільки ОСОБА_1 тоді не заходив на приймальний покій. Раніше акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі вона не підписувала.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що працює молодшою медичною сестрою з догляду за хворими Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський». Подія, про яку розповідає, мала місце в травні ввечері біля 21 год. Свідок була на приймальному покої. З господарського двору зайшов ОСОБА_17 та ОСОБА_15 , запитали, чи вона бачила ОСОБА_1 . Свідок сказала, що бачила 10-20 хв тому в білих кросівках. ОСОБА_15 спитала, про те, чи заходив ОСОБА_1 на приймальний покій, на що свідок відповіла, що – ні. Свідок стверджує, що після цього ОСОБА_18 сказала, що він не був на роботі, свідок заперечила і сказала, що – був. Свідок стверджує, що не читала те, в чому розписувалася.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що працює водієм Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський». Свідок також ствердив, що березні - квітні 2025 року після 18 год. ОСОБА_2 неодноразово питала де ОСОБА_1 в нього особисто та в сторожів. Щодо акту за 21.04.2025, то свідок пояснив, що дати не пам`ятає. Ствердив, що пояснення писав 1 раз – 22.03.2025, а також підписував ще акт, яким зафіксовано, що ОСОБА_1 не було на сторожівці; обставин підписання акту не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що працює охоронцем Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський». Подія, про яку розповідає була літом 2025 після 17 год., коли він був на роботі. ОСОБА_1 прийшов чергувати, там його зустріла санітарка. Прийшла комісія. Санітарка, коли пришла комісія, сказала, що ОСОБА_1 лиш тепер був. Це все відбувалося на господарському дворі в сторожівці, куди прийшло 4 осіб: працівник відділу кадрів, лікарка, медсестра, санітарка і ще хлопець, які прийшли з`ясувати, де ОСОБА_1 . Вони посиділи, почекали приблизно 30 хв. і всі разом пішли. Свідок ствердив, що він підписував акт, який там склали, але не читав його. Також свідок ствердив, що до 10 год. вечора їх вже не було. ОСОБА_1 тоді був в сторожівці, сказав, що від`їде і зараз буде.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що працювала медсестрою Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», а з серпня 2025 – звільнена. Свідок також пояснила, що про конфлікт між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 чула, вони на нарадах сперечалися. ОСОБА_2 шукала його на роботі, а його не було. Вона це чула, але особисто не бачила. Коли ОСОБА_1 шукали, тоді він був на роботі. Його шукали – він постійно був. У свідка склалося враження, що він ховався.

Свідок ОСОБА_21 пояснив, що був охоронцем Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» з липня 2024р. по листопад 2025 р., ОСОБА_1 був його прямим начальником. Свідок підтвердив підписання 13.05.2025 актів, про те, що ОСОБА_1 не має на роботі. Свідок вважає, що ОСОБА_2 хотіла ОСОБА_1 звільнити. Один акт склала комісія з ОСОБА_2 , а з іншим актом приходив ОСОБА_6 особисто. Свідок акти не читав. ОСОБА_6 і ОСОБА_2 сказали підписати акти і свідок їх підписав.

Свідок ОСОБА_22 пояснила, що працювала в Державному закладі «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» з 2018 року в відділі кадрів, а з 2021 року і по даний час – бухгалтером. Підтвердила, що Акт від 14.05.2026 вона підписувала. Їй відомо, що ОСОБА_1 шукали два рази і було складено 2 акти. Був день, коли ОСОБА_2 шукала ОСОБА_1 до обіду, його не було, потім склали акт. Акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 свідок не підписувала. Був випадок, що ОСОБА_1 зранку був на роботі, а потім в нього появився лікарняний.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що з січня 2025 року до червня 2025 року працював начальником господарського відділу в Державному закладі «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський». Знає, що ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогули. Хронологію не пам`ятає, за кожний випадок складали акти про відсутність на робочому місці без поважних причин. Робоче місце ОСОБА_1 - на господарському дворі в охоронців, так вирішила ОСОБА_2 . Перевірку роботи ОСОБА_1 21.04.2025 ініціювала директор, вона дала вказівку. З 9.00 год. до 18.00 год. згідно посадової інструкції він мав бути на господарському дворі, виконувати вказівки директора і свідка. Часто розшукував позивача, ходив по дворі, питав у корпусах. Свідок також пояснив, що особисто сам ходив або телефонував ОСОБА_1 протягом дня, а фіксував його відсутність в кінці дня. Акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі підписували в свідка в кабінеті, а друкували їх у відділі кадрів. Про конфлікт між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 знає, знає що ОСОБА_1 в судовому порядку з ОСОБА_2 стягнув гроші.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що з 19.12.2024 по 30.05.2025 працювала на посаді начальника відділу кадрів в Державному закладі «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський». Про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці ніхто не повідомляв, вони відслідковували, чи він є на лікарняному. 21.04.2025 – він не був на лікарняному, а 22.04.2026 - вже був лікарняний. 21.04.2025 – він не був повний робочий день на роботі і напередодні – також. Вони вдвох з ОСОБА_6 ходили протягом дня спостерігати, чи буде ОСОБА_1 , ходили на його робоче місце, на приймальний покій. Приймальний покій - єдиний вхід в санаторій, де бачать хто прийшов, а хто – ні. 12.05.2025 вони з комісією знаходились в сторожівці на господарському дворі, там, де охоронці, 1 годину, вони оглядали двір, виходили на подвір`я, але ОСОБА_1 не з`явився. Там, на господарському дворі був складений акт, що про відсутність ОСОБА_1 на роботі.

13.05.2025 вони двічі комісійно виходили, о 13.00 год. і об 18.00 год., і комісією було складено акти, що ОСОБА_1 – був відсутній 4 год. на робочому місці. 13.05.2025 вона була з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_21 . Безпосередній керівник ОСОБА_6 , повідомляв, що ОСОБА_1 трубки не бере, тому вони склали акти, а в кінці робочого дня, побачили, що він на лікарняному. Акти склали в кабінеті ОСОБА_6 . Щодо акту, складеного о 22.00 год., то свідок пояснила, що вони 4 години були на господарському дворі. Їй не відомо, які документи подавав ОСОБА_1 керівнику про причини відсутності на роботі 13.05.2025 року.

Свідок повідомила листами ОСОБА_1 про його звільнення поштою. Один лист було повернуто, на пошті пояснили, що ОСОБА_1 один лист забрав, а від інший – ні. Свідок також пояснила, що вони побачили, що в ОСОБА_1 – лікарняний і скасували накази, а коли лікарняний закінчився – вони продублювали накази і знову направили поштою. Вона вважає, що ними були прийняті всі міри, щоб вручити ОСОБА_1 накази. Також йому був направлений лист про необхідність забрати трудову книжку.

Про конфлікт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вона не знає, конфлікт можливо був, бо вимоги генерального директора до працівників, ОСОБА_1 і всіх керівників відділів були виконувати роботу і дотримувалися робочого часу. Свідок чула плітки про конфлікт поза роботою.

Свідок також пояснила, що наказу про створення комісії про перевірці роботи сумісників не було. Зранку проходили збори всього колективу, щоранку були короткі наради в адміністративній будівлі, на яких вирішувалися завдання на день.

Крім трьох випадків порушення трудової дисципліни, які були зафіксовані 21.04.2025, 12.05.2025 та 13.05.2025, ОСОБА_1 постійно порушував трудову дисципліну. Всі доповідні записки ОСОБА_6 з цього приводу були в керівництва. Свідку невідомо, чому ОСОБА_1 не притягнули до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, так вирішила ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_23 пояснила, що працювала на посаді заступника головного бухгалтера в Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» з 01.10.2024, потім працювала на посаді головного бухгалтера, звільнилася 30.05.2025. Підтвердила підписання акту від 14.05.2025. Про конфлікт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідку відомо, оскільки ОСОБА_2 була вимогливим керівником. Вимагала від працівників виконувати посадові обов`язки. В них були наради щотижневі, ОСОБА_1 давалися завдання. З приводу того, чи виконував обов`язки ОСОБА_1 , то свідок пояснила, що вона не його керівник і не знає. Свідок не чула, щоб ОСОБА_2 виганяла ОСОБА_1 з кабінету, щоб ОСОБА_2 кричала на нього.

Свідок ОСОБА_24 пояснила, що з вересня 2024 до травня 2025 працювала в Державному закладі «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» бухгалтером. Підтвердила, що 12.05.2025 підписала акт про відмову давати пояснення ОСОБА_1 в кабінеті ОСОБА_25 , акт склали, коли ОСОБА_1 вийшов. 13.05.2025 ОСОБА_2 сказала свідку, щоб вона пішла на господарський двір подивилася, чи є ОСОБА_1 на роботі. На господарському дворі ОСОБА_15 та ОСОБА_21 . Вони склали акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі. Свідок ствердила, що ОСОБА_1 часто не було на роботі, всі казали, що він часто хворіє. Вона ніколи не чула ні сварок, ні претензій між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ніхто нікого не виганяв.

Також з приводу того, чи шукали, або телефонували позивачу з приводу його відсутності, то свідки дали такі пояснення.

Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_26 , ОСОБА_11 та ОСОБА_21 ствердили, що в їх присутності ніхто ОСОБА_1 не телефонував, не з`ясовував, де саме ОСОБА_1 і разом всі вони територію не обходили, і його не шукали.

Однак свідок ОСОБА_22 пояснила, що вона 14.05.2025 особисто не шукала ОСОБА_1 , його шукала господарська служба, може ОСОБА_6 як керівник ОСОБА_1 . Свідок стверджувала, що ОСОБА_2 шукала ОСОБА_1 , телефонувала йому, в нього телефон був виключений, він був відсутній, потім - відкрив лікарняний.

З цього приводу свідок ОСОБА_6 повідомив, що 21.04.2025 отримав розпорядження директора знайти ОСОБА_1 і він почав його розшукувати. Також 14.05.2025, в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 тікав на лікарняний, мали провести інвентаризацію. Прийшло 5 членів комісії, а ОСОБА_1 не з`явився. Його почали розшукувати всі члени комісії. Всі члени комісії телефонували до нього, але телефони всіх членів комісії в ОСОБА_1 були заблоковані. Всі пішли на територію закладу розшукувати його, але його не знайшли, але його автомобіль був біля господарського двору. Він втік через задні двори і поїхав додому.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що з лютого 2025 року вони не тільки за ОСОБА_1 спостерігали, а й за іншими працівниками, завели журнали на тих працівників, хто на працював на 0,5 ставки, хто як приходить на роботу. Було виявлено, що ОСОБА_1 відсутній на робочому місці, виходило, що постійно. Також пояснила, що в січні 2025 року

ОСОБА_1 відповідав на телефонні дзвінки свідка, а потім - заблокував її, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . 21.04.2025 свідок телефонувала ОСОБА_1 з приймального покою і з телефону ОСОБА_2 , але ніхто не брав трубку. 21.04.2025 комісія в складі свідка, ОСОБА_6 , ОСОБА_27 , ОСОБА_19 проводили обхід подвір`я, вийшли з приміщення, пройшли на приймальний покій, господарський двір, розмовляли з охоронцями, з працівниками господарського двору, але з ким розмовляли свідок не пам`ятає. ОСОБА_1 не було. Також пояснила, що всі телефонні дзвінки ОСОБА_1 21.04.2025, 12.05.2025 та 13.05.2025 були здійснені при членах комісії, але він не брав слухавку.

Свідок ОСОБА_24 не дзвонила ОСОБА_1 13.05.2025, не чула, щоб дзвонили інші, бо вони тоді ходили по території господарського двору, були в сторожівці.

Щодо надання пояснень позивачем про причини відсутності на роботі свідки пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що ОСОБА_1 його ігнорував, не звертався до нього з приводу того, щоб піти з роботи, не повідомляв, що був на лікарняному, свідок про це дізнавався з інших джерел, не повідомляв, де він знаходиться і чим займається. Свідок постійно розшукував ОСОБА_1 по телефону. ОСОБА_1 жодного разу не повідомляв свідка про лікарняний, телефон мав, але про свою відсутність ніколи не телефонував. Інколи про те, що ОСОБА_1 на лікарняному йому зранку говорив технік ОСОБА_4 , коли свідок йшов шукати ОСОБА_1 .

ОСОБА_15 пояснила, що 12.05.2026 ОСОБА_1 вийшов з лікарняного, надати пояснення про причини відсутності на роботі в присутності свідка відмовився, сказав, що нічого не буде пояснювати, кричав, погрожував ОСОБА_6 . Ця подія відбувалася в її кабінеті. 14.05.2025 ОСОБА_1 був на робочому місці. Його знову запросили до кабінету директора, просили надати пояснення про причини відсутності на роботі, він категорично відмовився давати пояснення, а потім сказав, що подать пізніше.

ОСОБА_24 пояснила, що 12.05.2025 була на роботі, її запросили в кабінет начальника відділу кадрів. Там була ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 . ОСОБА_15 спитала в ОСОБА_1 , щоб він пояснив причину відсутності 21.04.2025 на роботі. Свідок згадала, що того дня ОСОБА_1 не було весь робочий день. ОСОБА_1 відмовився пояснювати і вийшов з кабінету. 14.05.2025 зранку її запросили в кабінет до директора де були ОСОБА_23 , ОСОБА_15 і ОСОБА_6 . ОСОБА_1 запропонували дати пояснення, чого його не було на роботі. Він сказав, що зробить це пізніше і в той момент не дав пояснення, категорично відмовився і вийшов кабінету.

ОСОБА_23 пояснила, що 14.05.2025 в кабінеті керівника була збірна комісія, в тому числі, і вона. ОСОБА_1 попросили дати пояснення про те, чого його не було на роботі, він сказав, що він відмовляється, потім сказав, що надасть пояснення пізніше. Чи надавав пізніше - свідок це питання вже не досліджувала.

ОСОБА_22 з приводу того, чи в категоричній формі відмовився ОСОБА_1 надати пояснення про причини відсутності на робочому місці чи сказав, що дасть пізніше, свідок пояснила, що не пам`ятає, але ОСОБА_1 вийшов з кабінету.

Також свідок ОСОБА_23 повідомила, що не пам`ятає, щоб ОСОБА_1 давав ОСОБА_2 повістку і квиток, щоб підтвердити свою відсутність на роботі.

Стосовно повідомлення ОСОБА_1 про причини відсутності на роботі свідки пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_15 з приводу того, чи повідомляв ОСОБА_1 , про те, що він на лікарняному її чи ОСОБА_2 , то свідок пояснила, що ОСОБА_1 про це не повідомляв ні її, ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_6 , кому він телефонував з цього приводу свідку не відомо, але про всі лікарняні ОСОБА_1 знала ОСОБА_5 тому, що в них з ОСОБА_1 були особисті дружні стосунки. Свідок ОСОБА_6 заперечував такі факти, повідомив, що про причини відсутності на роботі ОСОБА_1 його ніколи не повідомляв.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

03.08.2015 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду техніка до ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ», а 01.03.2019 переведено на посаду завідувача господарства для виконання обов`язків, які передбачені посадовою інструкцією від 05.10.2021, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.07.2015, копією Витягу з наказу № 53-К від 30.07.2015 генерального директора ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ», а також копією Витягу з наказу № 13-к від 01.03.2019 і копією посадової інструкції завідувача господарства від 05.10.2021 (т.1 а.с. 20-22, 45-46).

ОСОБА_1 з 01.02.2022 надано 0,5 ставки посади водія (а/м САЗ) 1 класу по сумісництву з посадовим окладом по 2 т.р. в сумі 3 153,00 грн на підставі його заяви від 01.02.2022, про що також свідчить копія Витягу з наказу № 17/к/тр від 01.02.2022 (т.1 а.с. 23-24).

Відповідно до копії Витягу з наказу № 95/к/тр від 28.07.2022 та на підставі заяви ОСОБА_1 від 28.07.2022, з 01.08.2022 йому відмінено сумісництво 0,5 ставки водія автотранспортного засобу (а/м САЗ) (т.1 а.с. 25-26).

З 01.09.2022 по 01.12.2022 ОСОБА_1 перебував на посаді 0,5 ставки водія (а/м САЗ-3508) 1 класу за сумісництвом з посадовим окладом 3 153,00 грн. Дана обставина підтверджується копією Витягу з наказу № 115/к/тр від 01.09.2022, копією заяви ОСОБА_1 від 01.09.2022, а також копією Витягу з наказу № 154/к/тр від 30.11.2022 та копією рапорту заступника генерального директора в ТП ОСОБА_28 від 30.11.2022 (т.1 а.с. 27-30).

У зв`язку з незгодою з наказом № 154/к/тр від 30.11.2022 про його звільнення ОСОБА_1 звернувся до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області про поновлення його на роботі на посаді 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09.10.2023 йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Згідно з постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 30.01.2024 його апеляційну скаргу задоволено в повному обсязі, рішення від 09.10.2023 скасовано та ухвалено нове: скасовано наказ № 154/к/тр від 30.11.2022 в частині відміни йому 0,5 посади водія та поновлено ОСОБА_1 на посаді 0,5 ставки водія, а також стягнуто на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 01.12.2022 по 30.01.2024 в розмірі 48 494,08 грн, що було виконано 03.02.2024 (т.1 а.с. 31-44).

Згідно із Наказом № 113/к/тр в.о. генерального директора ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» Сімакової К.Б. від 15.05.2025 ОСОБА_1 звільнено із 0,5 ставки водія транспортного засобу (САЗ-3507) за внутрішнім сумісництвом з 16.05.2025 за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 47-48).

28.05.2025 завідувача господарством ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 4. ч. 1. ст. 40 КЗпП України, що підтверджується наказом № 131/к/тр в.о. генерального директора ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» Гундяк М.Б., з підстав відсутності на робочому місці 21.04.2025 з 9:00 год до 18:00 год, та 13.05.2025 з 10:00 год. та 18:00 год. Від пояснень причин відсутності на роботі ОСОБА_1 категорично відмовився. (т. 1 а.с. 51).

Також, 28.05.2026 в.о. генерального директора ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» Гундяк М.Б. винесено наказ № 132/к/тр, згідно з яким звільнено ОСОБА_1 з 0,5 посади водія автотранспортного засобу (САЗ-3507) за внутрішнім сумісництвом 28.05.2025 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_29 був відсутній на робочому місці з невідомих причин без попередження в.о. генерального директора державного закладу 21.04.2025 4 години робочого часу (з 18:00 год. до 22:00 год.) Згідно акту №1 про відмову від надання пояснення від 12.05.2025 ОСОБА_1 відмовився від надання письмового пояснення, вів себе агресивно, кричав та погрожував начальнику відділу (господарського) ОСОБА_6 . В наказі вказано, що ОСОБА_1 також був відсутній на робочому місці 12.05.2025 1 годину робочого часу з 20:55 год. до 22:00 год. та 13.05.2025 відсутній з 18:00 год. до 22:00 год. (т.1 а.с. 52).

Копії зазначених вище наказів № 131/к/тр та № 132/к/тр від 28.05.2025 були надіслані позивачу листом ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» за № 516/01-09 від 28.05.2025, що підтверджується описом вкладення до листа від 29.05.2025 та копією конверту, трекінгу відстеження й накладною № 7850100039159 від 29.05.2025 (т. 1 а.с. 53-57).

Листом від 28.05.2025 № 515/01/-09 ДЗ «ДС(с)С «ПРИКАРПАТСЬКИЙ» повідомив ОСОБА_1 , що в зв`язку з його звільненням з роботи необхідно отримати трудову книжку у відділі кадрів санаторію (т. 1 а.с. 82). Факт отримання трудової книжки ОСОБА_1 сторонами не заперечувався.

Згідно з консультативною довідкою Лікувально-діагностичного центру «VIA-MED» від 21.04.2025 ОСОБА_1 пройшов обстеження у терапевта (т. 1 а.с .58).

Відповідно до повістки від 09.05.2025 ОСОБА_1 зобов`язаний з`явитися о 13 травня 2025 року о 12:00 год. в каб. №17 до УСР в Івано-Франківській області ДСР НПУ, що по вул. Лепкого, 28 в м. Івано-Франківську. Згідно відмітки на звороті повістки ОСОБА_1 прибув до оперуповноваженого ОСОБА_30 об 12:00 год. 13.05.2025, що підтверджується чеком № 177527 (квитком) від 13.05.2025 про поїздку з Івано-Франківська до ОСОБА_31 13.05.2026 об 18:40 год. (т.1 а.с. 59-60).

Згідно з консультативною довідкою Лікувально-діагностичного центру «VIA-MED» без дати ОСОБА_1 пройшов медичні обстеження (т.1 а.с. 61).

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 4430 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в урологічному відділенні КНП «Коломийської ЦРЛ» КМР з 16.05.2026 по 30.05.2026 ( т.1 а.с. 133). Дана обставина підтверджується інформаційною довідкою з електронної системи охорони здоров`я, що видано ОСОБА_1 . Медичний висновок про тимчасову непрацездатність від 16.05.2025 по 27.05.2025 за № 1111-3745-6M8Y-Y2TK, від 22.05.2025 по 27.05.2025 за № 1111-4788-H43C-C792 та від 28.05.2025 по 30.05.2025 за № 1111-5EMB-88B5-6H2C лікарем-урологом ОСОБА_7 , та роздруківкою з особистого кабінету Пенсійного Фонду України ОСОБА_1 (т.1 а.с. 63-81).

Листом № 886/01-09 від 07.10.2025 відповідач повідомив суд, що не може надати копію наказу санаторію за квітень - травень 2025 року про створення комісії про проведенню перевірок відпрацювання робочого часу працівниками господарського відділу, та копію Журналу перевірок відпрацювання робочого часу працівниками господарського відділу, оскільк такі не видавалися (т.1 а.с.249) Дану обставину підтвердили свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_13 .

Відповідно до копії табелю робочого часу за березень та квітень 2025 року ОСОБА_1 працював 13 днів в березні та 5 днів у квітні (т.1 а.с. 274-277).

Згідно Акту, складеного об 18:00 год. 21.04.2025 начальником відділу (господарського) Пилипенком О.В., техніком ОСОБА_4 , водієм ОСОБА_19 , завідувач господарства ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без попередження кервіництва 21.04.2025 8 годин робочого часу (з 9:00 год. до 18:00 год.). Про це свідчить службова записка начальника відділу (господарського) ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 290-291).

Відповідно до Акту №1 про відмову від надання пояснення, складеного об 11:20 год. 12.05.2025 в присутності начальника відділу кадрів Самофалової О.М., начальника відділу (господарського) ОСОБА_6 , бухгалтера ОСОБА_24 , завідувач господарства Семенюк І.В. був запрошений до кабінету відділу кадрів для надання письмового пояснення щодо відсутності на робочому місці 21.04.2025 року 8 годин робочого часу (з 9:00 год. до 18:00 год.) ОСОБА_1 відмовився від надання письмового пояснення (т. 1 а.с. 292).

Згідно Актів про відсутність на робочому місці, складених 13.05.2025 о 13:00 год. та о 18:00 год. в присутності начальника відділу (господарського) Пилипенка О.В., техніка ОСОБА_4 , охоронника ОСОБА_21 , завідувач господарства ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з невідомих причин, без попередження керівництва санаторію 13.05.2025 протягом 7 годин робочого часу (з 10-00 год. до 18:00 год.) (т. 1 а.с. 293-294).

14.05.2025 об 09:50 год. в присутності начальника відділу кадрів ОСОБА_25 , начальника відділу (господарського) ОСОБА_6 , бухгалтерів ОСОБА_22 та Полятикіної Л.С., головного бухгалтера ОСОБА_23 в кабінет генерального директора державного закладу, запрошений завідувач господарства ОСОБА_1 для надання письмового пояснення щодо відсутності на робочому місці 13.05.2025 року (7 годин робочого часу) та повторно щодо 21.04.2025 (8 годин робочого часу), про що було складено Акт про відмову від надання пояснення (т. 1 с.а. 286).

Згідно Акту, складеного об 21:45 год. 21.04.2025 в присутності в.о. генерального директора ОСОБА_2 , начальника відділу (господарського) ОСОБА_6 , молодшої медичної сестри ОСОБА_12 , завідувач господарства ОСОБА_1 , який працює за внутрішнім сумісництвом на 0,5 посади водія автотранспортного засобу (САЗ-3508), був відсутній на робочому місці з невідомих причин, без попередження керівництва санаторію про свою відсутність 21.04.2025 4 години робочого часу (з 18:00 год. до 22:00 год.).(т.1 а.с.281).

Відповідно до Акту №2 про відсутність на робочому місці, складеного 12.05.2025 о 21:55 год. в присутності начальника відділу кадрів ОСОБА_25 , охоронника ОСОБА_11 , молодшої медичної сестри з догляду за хворими ОСОБА_16 , чергового лікаря ОСОБА_13 , водій ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з невідомих причин, без попередження в.о. генерального директора державного закладу 12.05.2025 1 годину робочого часу (з 20:55 год. до 21:55 год.) (т.1 а.с.283).

Відповідно до Актів про відсутність на робочому місці, від 13.05.2025 складного об 18:30 год та об 22:00 год. в присутності начальника відділу кадрів ОСОБА_25 , бухгалтера ОСОБА_24 , охоронника ОСОБА_21 , водій ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з невідомих причин, без попередження керівництва санаторію 13.05.2025 30 хвилин (з 18:00 год. до 18:30 год.) та 4 години робочого часу (з 18:00 год. до 22:00 год.) (т.1 а.с.284 -285).

На спростування сумнівів у представника відповідача у існуванні місця реєстрації ОСОБА_1 , зазначеної в листку непрацездатності, позивачем надано копію паспорту з відміткою місця попереднього місця його реєстрації проживання, копії свідоцтва про шлюб, свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 та будинкової книги (т. 2 а.с.8,9 та 29-30, 36-39).

16.05.2026 було видано накази про відміну наказів про звільнення ОСОБА_1 : наказ № 114/к/тр «Про відміну наказу № 112/к/тр «Про звільнення з роботи завідуючого господарством ОСОБА_1 » та наказ №115/к/тр «Про відміну наказу № 113/к/тр «Про звільнення з посади водія за сумісництвом ОСОБА_1 » (т. 1 а.с. 211, 212).

Таким чином, між сторонами виник спір щодо правомірності звільнення з роботи позивача.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Вирішуючи даний спір суд виходить з таких мотивів та правових норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні), до моменту поновлення таких прав, тобто до ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02. 2025 у справі № 591/3739/22-ц).

Вимушений прогул це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється можливості виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю і її оплату через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пов`язується з діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізовувати право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначений статтями 235 і 236 КЗпП України, і їх не можна розширено тлумачити.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є заходом матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов`язків, унаслідок чого заподіяна майнова шкода працівникові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23).

За змістом абзацу четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100) середня заробітна плата позивача для виплати за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Така процедура є однією з гарантій недопущення безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Проте, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення ( ст. 233 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18) зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

У постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 212/9516/19 (провадження № 61-14592св21)також зроблено висновок, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 711/5593/21 зроблено висновок про те, що робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з матеріалами даної справи, позивач працював у відповідача на завідуючого господарством та по сумісництву на посаді водія. Наказами від 28.05.2025 №131/к/тр та №132/к/тр ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Причиною звільнення з роботи з обох посад за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України була відсутність на робочому місці без кервіництва Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Прикарпатський":

- на посаді завідувача господарством - 21.04.2025 протягом 8 годин робочого часу з 09.00 год. до 18.00 год. та 13.05.2025 – протягом 7 год робочого з 10.00 год. до 18.00 год.,

- на посаді на 0,5 ставки водія автотранспортного засобу (САЗ-3508): 21.04.2025 - протягом 4 годин робочого часу з 18.00 год. до 22.00 год., 12.05.2025 - 1 годину робочого часу з 20:55 год. до 21:55 год. та 13.05.2025 - протягом 4 годин робочого часу з 18.00 год. до 22.00 год.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що він дійсно 21.04.2025 та 14.05.2025 був відсутній на робочому місці, але з поважних причин.

Обставини про поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі 21.04.2025 підтверджується консультативною довідкою лікаря ОСОБА_32 Лікувально-діагностичного центру «Vіva-med» від 21.04.2025, інформацією про листок непрацездатності № 17030165-2031592129-1 та № 17030165-2031592129-1.1. відкритий 22.04.2025, закритий – 01.05.2025, інформацією про листок непрацездатності №17030165-2031799839-1 та №17030165-2031799839-1.1., відкритий 02.05.2025, закритий 09.05.2025, з його особистого кабінету із сайту Пенсійного фонду України про мої лиски непрацездатності.

Факт поважності причин відсутності на роботі 13.05.2026 підтверджується повісткою про виклик на 13.05.2025 на 12.00 год. до Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, квитком на автобус від 13.05.2025 року.

Що стосується відсутності на роботі 12.05.2025 в період з 20:55 год. до 22.00 год. то він стверджує, що знаходився на господарському дворі санаторію. В цей період мене ніхто не шукав, мене ніхто не перевіряв, мені ніхто не телефонував. Його присутність підтвердила свідок ОСОБА_16 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що Акти про відсутність позивача на робочому місці від 21 квітня, 12 травня та 13 травня 2025 року, є такими, що не відповідають дійсним обставинам, а тому не можуть слугувати підставою для звільнення позивача з посади за прогули (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 291/1352/20 наголошено увагу на тому, що з огляду на приписи трудового законодавства у справах, в яких заявлено про незаконність звільнення працівника, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідач не довів, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а також не надав суду відповідних доказів, які б надали суду можливість встановити вказані обставини.

Твердження позивача, що на вимогу ОСОБА_2 надати йому письмові пояснення щодо відсутності його на робочому місці 13.05.2025, він показав повістку про виклик до УСР в Івано-Франківській області та квиток, і сказав, що надам письмові пояснення, що зберусь з думками, в спокійній обстановці напишу і подам письмові пояснення не підтвердились показами жодного свідка.

Також суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_5 та тверджень ОСОБА_1 про те, що він повідомляв про причини відсутності техніка ОСОБА_4 та та начальника відділу (господарського) ОСОБА_6 , які спростовуються показами свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_6 .

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення з роботи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30.07.2025 у справі №185/14111/23 щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України виснував, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Відповідно до довідок про середню нараховану заробітну плату ОСОБА_1 від 17.09.2026, які видані заступником головного бухгалтера Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Г.Йосипчук, дохід позивача за березень та квітень 2025 року склав на посаді водія у сумі 1692,64 грн та на посаді завгоспа 12241,15 грн. (т. 1 а.с. 305, 306).

Суд не приймає розрахунок середнього заробітку, проведений відповідачем у довідках, за недоведеністю кількості робочих днів, застосованих при розрахунку.

Судом встановлено згідно табелів робочого часу ОСОБА_1 , що він працював в березні 2025 року 13 днів, а в квітні 2025 року – 5 днів, відтак нарахована заробітна плата за розрахунковий період – за 18 робочих днів (т. 1 а.с. 274-277).

Відповідно до Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати матеріальної допомоги та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Однак, судом встановлено, що в довідках про середній заробіток позивача за березень та квітень 2025 року на посаді завгоспа та водія враховано виплати лікарняних, матеріальної допомоги та ювілейної премії, що підтверджується розрахунковими листами з січня 2025 року по травень 2025 року, та суперечить Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 28.05.2025 по час ухвалення рішення судом.

Враховуючи перебування на лікарняному позивача з 16.05.2025 по 30.05.2025, який йому оплачено, відповідно до розрахунку середнього заробітку зробленого судом за період вимушеного прогулу з 31.05.2025 по 26.10.2026, який відповідає п.8 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року за №100, середньоденна заробітна плата складає:

На посаді завідуючого господарства: 8669,04 грн (за березень 2025 року) + 1961,70 грн (за квітень 2025 року) =10630,74 грн /18 робочих днів = 590,00 грн/день х 366 днів = 215 940,00 грн.

На посаді водія: 1347,59 грн (за березень 2025 року) + 494,75 грн (за квітень 2025 року) =1842,00 грн /18 робочих днів = 102,00 грн/день х 366 днів = 37332,00 грн.

Період вимушеного прогулу позивача за період часу з 31.05.2025 року по день ухвалення рішення, тобто 25.10.2026, становить 366 робочих дня, відтак, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті позивачу становить 253 272,00 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

З огляду вказане вище, ураховуючи ненадання роботодавцем власного розрахунку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі згідно з проведеним судом розрахунком, відповідно до якого на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 253 272,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 18.10.2024 справа N 757/27799/21-ц викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.

З огляду на зазначене із присудженої позивачу суми середнього заробітку потрібно утримати установлені законодавством України податки і збори.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 25.05.2022 в справі №487/6970/20, від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21 зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктами 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №326/789/21 зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати». Аналогічний висновок викладений у постанові від 24.01.2024 у праві №755/3443/21.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого Конституцією України права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Встановлено, що в результаті неправомірного звільнення, позивачеві завдано моральних страждань, оскільки позивач тривалий час залишається без роботи, заробітку, змушений був звернутися до суду та вживати додаткових зусиль для організації свого життя, звільнення викликало у позивача почуття тривоги, занепокоєння, стресу. Водночас, додаткових доказів погіршення самопочуття або негативного впливу на життя позивача незаконним звільненням, позивачем не надавалося. Суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині частково та стягнути з відповідача на користь позивача спричинену моральну шкоду у розмірі 1000 грн, що є достатнім та співмірним у даній спірній ситуації.

Щодо посилань позивача про упереджене ставлення ОСОБА_2 до нього на роботі варто зауважити наступне.

11.12.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» № 2759-ІХ (далі - Закон № 2759-ІХ), згідно з яким були внесені зміни до низки нормативно-правових актів, зокрема до КЗпП України, Закону України «Про колективні договори», визначено поняття мобінгу, врегульовано питання щодо захисту прав учасників трудових правовідносин від мобінгу, а також визначено механізми його протидії.

КЗпП України доповнено статтею 2-2, в якій визначено поняття мобінгу, встановлено його заборону, а також надано право особам, які вважають, що вони зазнали мобінгу звернутися зі скаргою до контролюючого органу у сфері праці та/або до суду.

Крім того, у статті 5-1 КЗпП України доповнено гарантії забезпечення права на працю та викладено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Системний аналіз вказаних норм КЗпП України свідчить про те, що гарантією забезпечення права працездатних громадян України на працю є те що, особа, яка зазнала дій/бездіяльності, що містять ознаки мобінгу, має право на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення. Водночас на період розгляду відповідної заяви працівник продовжує виконувати свою трудову функцію.

Судом не було встановлено факту звернення ОСОБА_1 до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю чи до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення, відтак до таких тверджень суд ставиться критично.

Суд також вважає неналежними доказами, оскільки такі не стосуються предмету спору, а саме вчинення прогулів позивачем, надані ним копії листування з Івано-Франківською обласною прокуратурою, Надвірнянською окружною прокуратурою, скарги до Міністра охорони здоров`я України на ОСОБА_2 , звернення до омбудсмена, фотографії господарського двору тощо.

Також суд не погоджується із позицією відповідача щодо зміни дати звільнення, як наслідку звільнення працівника у період його непрацездатності, оскільки в даному випадку звільнення відбулося неправомірно. Заміна дати звільнення (перенесення її на перший день після лікарняного) можлива лише тоді, коли сама підстава для звільнення є законною та доведеною, але роботодавець просто порушив процедурне правило (звільнив у день хвороби).

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на рішення від 22.06.2021 Саксаганського районного суду Києва (справа № 214/324/19), в якому суд дослідив ситуацію, де позивач порушив трудову дисципліну, і зазначив, що відповідно до ст. 139 КЗпП працівник має виконувати накази, тощо, оскільки в даній справі розглядається спір про незаконне звільнення з роботи за прогул, що передбачено ст. 40 КЗпП України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, заява № 63566/00, § 23).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 265 ЦПК України передбачено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат. Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 15 000,00 грн, які є видом судових витрат.

Вирішуючи дану вимогу, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за

представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В даному випадку позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн надано Ордер на надання правничої допомоги серії АТ № 1104060 від 13.06.2025 адвоката Гайтанюк М.М., Договір про надання правничої допомоги № 99 від 03.06.2025, Додаткову угоду №1 від 03.03.2025 та Акт виконаних робіт від 22.10.2026 на суму 15 000,00 грн.( т.1 а.с. 91-95, т.3 а.с. 88-90).

Таким чином, позивач на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у справі подав належні та допустимі докази, що описані вище, тому правнича допомога підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2422,40 грн., сплаченої відповідно до платіжної інструкції № 0.0.4410057356.1 від 13.06.2025 за подання позовної заяви (т. 1 а.с. 96).

Також, враховуючи положення статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 21, 23, 40, 147-149, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України,

у х в а л и в:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати наказ №131к/тр виконуючої обов`язки генерального директора Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Гундяк Маргарити Беніамінівни від 28.05.2025 «Про звільнення з роботи завідувача господарством ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з роботи 28.05.2025 за п.4 ч.1 ст. 40 КЗПП України.

3. Скасувати наказ №132/к/тр виконуючої обов`язки генерального директора Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» Гундяк Маргарити Беніамінівни від 28.05.2025 «Про звільнення з посади водія за сумісництвом ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з 0,5 ставки водія автотранспортного засобу (САЗ-3508) за внутрішнім сумісництвом 28.05.2025 за п. 40 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

4.Поновити ОСОБА_1 , на посаді завідувача господарством Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» з 28.05.2025.

5.Поновити ОСОБА_1 на посаді 0,5 ставки водія автомобіля САЗ - 3508 Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» з 28.05.2025.

6.Стягнути з Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за посадами завідувача господарства та 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508 за період з 31 травня 2025 року по 26 жовтня 2026 року розмірі 253 272,00 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів та моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

7.Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посадах завідувача господарства та 0,5 ставки водія автомобіля САЗ-3508 і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допустити до негайного виконання.

8.Стягнути з Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський», на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2422,40 грн. та 15 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «ДИТЯЧИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ», код ЄДРПОУ 01981589, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. № 315, м. Яремче, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78501.

Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП: невідомий, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Головуюча суддя: Оксана КОВАЛЮК