Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №639/3955/26 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа №639/3955/26

Провадження №2/639/2006/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Рубіжного С.О.,

за участю секретаря - Чубенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2026 року до Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 , до відповідача ОСОБА_2 .. В позові позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти за договором позики від 06.11.2021 у розмірі 20 000,00 доларів США.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 06 листопада 2021 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав від позивача суму у розмірі 20 000 доларів США зі строком виконання зобов`язання не пізніше 06 листопада 2022 року за адресою АДРЕСА_1 . Проте свої зобов`язання у визначений строк не виконав. Також відповідно до умов договору, у разі неповернення позики, позикодавець має право вимагати сплати штрафу у розмірі 100% від несплаченої суми позики. Неодноразові звернення позивача з проханням дотримуватися взятого зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідачем постійно ігноруються.

У зв`язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов`язань, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 08 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. Призначено підготовоче судове засідання.

Ухвалою Новобаварськогоо районного суду міста Харкова від 16 червня 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Призначено справу до судового розгляду.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву в якій просив розглянути справу без його участі, зазначив що на даний час повернути борг немає можливості у зв`язку із скрутним матеріальним становищем, позов не визнає.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Суд розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, встановив наступні

Судом встановлено, що 06 листопада 2021 року між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 укладено Договір позики (оригінал договору а.с. 14).

Відповідно до умов договору, Позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв у власність суму в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США зі строком повного погашення боргу не пізніше 06 листопада 2022 року. Позичальник свідчить, що отримав гроші від позикодавця ще до підписання договору. Договір повинно бути виконано в АДРЕСА_1 . Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання за договором, він зобов`язується сплатити на користь позикодавця штраф розміром 100 процентів від суми позики иа пеню у розмірі 10 процентів від суми позики.

У визначений у договорі строк, відповідач свого зобов`язання належним чином не виконав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Стаття 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положеннями ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак, у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг; за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, який підтриманий у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 752/19567/14-ц.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18.

На теперішній час кошти у розмірі 20 000 доларів США відповідачем не повернуті, отже відповідач не виконує належним чином умови договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 532 ЦК України визначено, що місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання;

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідач в своїй заяві зазначив, що позов не визнає, та на даний час борг повернути немає можливості через скрутне матеріальне становище, має заборгованість за комунальними платежами, на підтвердження чого долучив копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи вимоги законодавства, свободу договору, позицію позивача щодо предмету позову, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 20 000 доларів США.

Відповідно до ч.ч. 1,6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем додано до позову копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.12.2019, відповідно до якого є інвалідом ІІ групи довічно, що в силу п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до пп. 1 п.1 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру має сплачено 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначено ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік», відповідно до якої установлено на 01 січня цього року в розмірі – 3328 грн.

За інформацією з сайту Національного Банку України, на дату звернення до суду з позовом 01.05.2026 офіційний курс гривні щодо іноземних валют складає 43,9630 грн. до 1 долара США.

Таким чином при подачі позову мав бути сплачений судовий збір в сумі 8792,60 грн.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, та у зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі стягує з відповідача на користь держави суму судового збору у розмірі 8792,60 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 10-13, 81-86, 141, 200, 206, 264-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, - суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 06 листопада 2021 року в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8 792 (вісім тисяч сімсот дев`яносто дві) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повне рішення складено 26.10.2026.

Суддя С.О. Рубіжний