Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №380/22360/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22360/24 пров. № А/857/8774/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів – Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, прийняте суддею Качур Р.П. у м. Львові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі також – ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення № 744/03-16 (№ 913150111586) від 19.09.2024 ГУПФУ в Запорізькій області про відмову в перерахунку пенсії щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (12.09.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-XII);

зобов`язати ГУ ПФУ у Львівської області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (12.09.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону № 1788-XII.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 позов задоволено: визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 744/03-16 від 19.09.2024 № 913150111586; зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити з 12.09.2024 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Суд виходив з того, що позивач відповідно до положень статті 1-3 Закону № 962-XII належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отже, позивач, як член сім`ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Запорізькій області.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що батьків позивача було піддано репресіям у формі вислання. А ст.6 Закону №962 XII передбачено, що надаються гарантії передбачені п. «г» ст.77 Закону № 1788-XII репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Тобто позивач не має права на підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст.77 вказаного Закону, оскільки він не був примусово переселений, а отже позовні вимоги є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Позивачем надано посвідчення № 79/21-П від 29.02.2012, згідно якого він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Зазначене посвідчення не є належним доказом, оскільки діє тільки на території Львівської області

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та одержує пенсію по інвалідності (3 група загальне захворювання), що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 .

Проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та не оспорюється відповідачами.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 за № 109 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_2 1904 року народження; ОСОБА_3 1910 року народження; ОСОБА_4 1935 року народження із села Княже Золочівського району Львівської області 26 квітня 1949, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 10 травня 1949, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені – 24 квітня 1956.

Згідно з копією довідки про реабілітацію від 11 жовтня 1991 відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 за № 110 Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_5 1904 року народження; ОСОБА_6 1910 року народження; ОСОБА_7 1937 року народження із села Бонишин Золочівського району Львівської області, за рішенням Особливої Напади при МДБ СРСР від 10 травня 1949 були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені – 23 липня 1957. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Зазначені обставини також підтверджуються архівною довідкою від 03 жовтня 2024 за № 140 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області.

Львівською обласною радою 29.02.2012 позивачу видано посвідчення № 79/21-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_2 позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення – селі Бичева району імені Лазо Хаборовського краю, що підтверджується, за актовим записом № 61 від 16.05.1957. Батько позивача: ОСОБА_4 1935 року народження, мати: ОСОБА_7 1937 року народження, які із своїми сім`ями виселені на спецпоселення.

Позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 12.09.2024 за вх. № 2913 про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Однак, ГУ ПФУ у Львівській області позивачу надіслано рішення № 744/03-16 (№ 913150111586) від 19.09.2024 ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у встановленні підвищення до пенсії. В обґрунтування вказаного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області вказало, що оскільки заявник ОСОБА_1 не був примусово переселений, прийнято рішення відмовити в перерахунку за заявою № 2913 від 12.09.2024 через відсутність законних підстав.

Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Згідно із статтею 1 Закону №962-XII реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Статтею 3 Закону № 962-XII встановлено, що реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Так, вказане свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

У статті 1-1 Закону №962-XII визначенні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Статтею 1-3 Закону № 962-XII визначено, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Таким чином, положення вказаної вище норми визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Отже, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Як встановлено пунктом 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_2 позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення – селі Бичева району імені Лазо Хаборовського краю, що підтверджується, за актовим записом № 61 від 16.05.1957. Батько позивача: ОСОБА_4 1935 року народження, мати: ОСОБА_7 1937 року народження, які із своїми сім`ями виселені на спецпоселення.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 за № 109 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_2 1904 року народження; ОСОБА_3 1910 року народження; ОСОБА_4 1935 року народження із села Княже Золочівського району Львівської області 26 квітня 1949, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 10 травня 1949, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені – 24 квітня 1956.

Згідно з копією довідки про реабілітацію від 11 жовтня 1991 відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 за № 110 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_5 1904 року народження; ОСОБА_6 1910 року народження; ОСОБА_7 1937 року народження із села Бонишин Золочівського району Львівської області, за рішенням Особливої Напади при МДБ СРСР від 10 травня 1949 були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені – 23 липня 1957. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Зазначені обставини також підтверджуються архівною довідкою від 03 жовтня 2024 за № 140 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області.

Львівською обласною радою 29.02.2012 позивачу видано посвідчення № 79/21-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Таким чином, ОСОБА_1 народився та перебував на спецпоселенні, куди було виселено його батьків, що підтверджується наявними у справі доказами.

Зважаючи на те, що позивач належить до категорії членів сімей громадян, яких було висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», апеляційний суд вважає суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII .

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 13.05.2024 за № 500/5507/23.

Окрім цього, колегія суддів зауважує, що згідно висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та 24.05.2024 №460/17257/23, дії зобов`язального характеру щодо вирішення питання про зарахування стажу має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 19.09.2024 за № 744/03-16, та зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 380/22360/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяІ. М. Обрізко

суддіЛ. П. Іщук

М.А. Пліш