Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №569/15220/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/15220/26 пров. № А/857/47529/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Мандзія О.П.,

Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Березюк Д.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 серпня 2026 року у справі № 569/15220/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради про скасування постанови, -

суддя в 1-й інстанції Балацька О.Р.,

дата ухвалення рішення 14.08.2026,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту судового рішення 24.08.2026,

В С Т А Н О В И В:

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КУпАП), звернулася ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що постановою Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради від 10 червня 2026 року № 915 її притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП та накладено штраф у розмірі 850 грн за порушення п. 4.1.2 Правил благоустрою м. Рівного, яке, за висновком комісії, полягало у неукладенні договору на вивезення відходів із магазину. Позивачка вважає постанову незаконною та необґрунтованою, посилаючись на те, що належних і достатніх доказів вчинення нею адміністративного правопорушення не надано, а протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не підтверджує її вини. Крім того, позивачка вказує на порушення її права на захист, оскільки подане нею 03 червня 2026 року клопотання про ознайомлення з матеріалами справи до розгляду справи адміністративною комісією їй не було забезпечено можливості реалізувати. Також зазначає, що не є власницею нежитлового приміщення, а користується ним на підставі договору позички, умовами якого обов`язок укладення договорів на комунальні та інші послуги покладено на власника приміщення. Відтак, на її думку, вона не є належним суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, а в її діях відсутні склад адміністративного правопорушення та вина. Посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. ст. 7, 10, 251, 252, 268, 280 КУпАП, позивачка просить визнати протиправною та скасувати постанову адміністративної комісії від 10 червня 2026 року № 915, закрити справу про адміністративне правопорушення, а також стягнути на її користь судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14.08.2026 у справі №569/15220/26 адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради від 10 червня 2026 року №915, винесену відносно ОСОБА_1 , якою її визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП та закрито справу про адміністративне правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на сплату судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Не погоджуючись із вказаним судом рішенням, Виконавчий комітет Рівненської міської ради подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції встановлено, що позивачка є фізичною особою-підприємцем та здійснювала підприємницьку діяльність у спірному приміщенні та користувалася цим приміщенням на підставі договору позички від 13.04.2026. Водночас суд не обґрунтовано зробив висновок, що сам факт здійснення підприємницької діяльності та користування приміщенням не свідчить про покладення на позивачку обов`язку щодо укладення договору на вивезення відходів. Такий висновок не відповідає змісту законодавства у сфері благоустрою.

У цій спірній ситуації, обов`язки, встановлені Правилами благоустрою міста Рівного, виникають не з договору між власником і користувачем приміщення, а безпосередньо з нормативно-правового регулювання у сфері благоустрою. Пунктом 4.1.2 Правил благоустрою міста Рівного передбачено обов`язок суб`єктів благоустрою при поводженні з відходами укладати договори на їх вивезення (збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, видалення та захоронення) відповідно до вимог чинного законодавства. Саме порушення цієї вимоги і було поставлено ОСОБА_1 у вину. При цьому у відзиві відповідача було прямо зазначено, що розділом 2 Правил благоустрою міста Рівного до суб`єктів благоустрою віднесено, зокрема, фізичних осіб-підприємців.

Висновок суду про те, що відсутність права власності на приміщення виключає можливість покладення на ФОП обов`язків у сфері благоустрою, є необґрунтованим. Договір позички не може скасовувати або змінювати обов`язок, встановлений Правилами благоустрою. Договір позички є цивільно-правовим договором та регулює взаємні права й обов`язки його сторін. Натомість обов`язок дотримання Правил благоустрою міста Рівного має публічно-правовий характер і виникає безпосередньо з нормативно-правового акта.

Умова договору позички про те, що власник бере на себе певні витрати чи організаційні обов`язки, може регулювати внутрішні відносини між власником та користувачем. Проте така умова сама по собі не означає, що у сфері адміністративної відповідальності користувач автоматично звільняється від обов`язків, установлених обов`язковими Правилами благоустрою.

Судом фактично підтверджено подію правопорушення, але зроблено неправильний висновок щодо вини особи. Особливо важливим є те, що суд першої інстанції не встановив відсутності самого факту порушення.

Навпаки, суд прямо зазначив, що факт відсутності договору на вивезення відходів станом на 22.05.2026 сторонами по суті не заперечується. Також суд встановив, що відповідний договір був укладений лише 01.06.2026, тобто після складання протоколу 22.05.2026. Більше того, позивачем не надано доказів того, що станом на 22.05.2026, тобто на дату складання протоколу про адміністративне правопорушення № 002094, у власника приміщення або іншої особи був укладений договір на вивезення відходів, дія якого поширювалася на приміщення магазину «SUPER дітки», яким фактично користувалася позивачка. Таким чином, на момент фіксації правопорушення обов`язкова умова щодо наявності відповідного договору виконана не була. При цьому з інформації КАТП 1728 № 1598 від 11.08.2026 вбачається, що договір на вивезення відходів був укладений лише 01.06.2026, тобто після складання протоколу № 002094 від 22.05.2026. Отже, зазначена обставина не спростовує, а навпаки – підтверджує відсутність відповідного договору станом на дату фіксації та документування правопорушення. Подальше укладення договору 01.06.2026 не може змінити правову оцінку обставин, які існували 22.05.2026.

Наголошено, що адміністративна комісія, розглядаючи матеріали справи 10.06.2026, правомірно виходила з фактичних обставин, що існували на момент виявлення та документування правопорушення, а саме: з відсутності відповідного договору та здійснення позивачкою підприємницької діяльності у приміщенні, щодо якого встановлено порушення.

Висновок суду першої інстанції про значення відсутності відеоматеріалів не спростовує встановлених адміністративною комісією обставин та не свідчить про недоведеність вини позивачки. Висновок суду першої інстанції про те, що позивачка була позбавлена можливості реалізувати право на захист, є передчасним. Адміністративна комісія дослідила всі матеріали адміністративної справи, включаючи протокол, фотоматеріали, пояснення позивачки та інші документи.

Таким чином, твердження про те, що комісія не дослідила обставини справи, не відповідає фактичним обставинам.

Постанова № 915 від 10.06.2026 є законною та обґрунтованою.

Апелянт просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14.08.2026 у справі № 569/15220/26; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради про скасування постанови № 915 від 10 червня 2026 року - відмовити повністю. Постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради № 915 від 10.06.2026 - залишити в силі. Скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу. Зазначила, що вона зверталася з позовом до Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Рівненської міської ради, однак апелянтом чомусь є Виконавчий комітет Рівненської міської ради. Невірне тлумачення відповідачем норм Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Рівного зумовили невірне їх застосування. Наголошено, що ні в Закону, ні в Правилах чітко не зазначено хто є суб`єктом благоустрою, з ким та на яких умовах, у який спосіб укладаються договори щодо поводження з відходами тощо.

У межах спірних правовідносин, позивач уклала договір за яким власник приміщення самостійно укладати договори на комунальні послуги. Сам по собі факт набуття спеціального статусу ФОП не зобов`язує особу виконувати вимоги Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою м. Рівне. Відповідний договір було надано на розгляд адміністративної комісії. Оскільки позивач не є суб`єктом відповідного правопорушення, в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 152 КУпАП.

Також позивач наголосила про порушення її права на захист, оскільки їй не представлено ніякого відеозапису, оскільки такий ніби-то знищено. Крім того, не розглянуто її клопотання, не досліджено надані нею докази, а протиправно притягнуто до відповідальності.

Позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апелянт явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав

За статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що 22.05.2026 уповноваженою посадовою особою Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 002094 за ч. 1 ст. 152 КУпАП. Згідно з протоколом, позивачка, здійснюючи господарську діяльність у нежитловому приміщенні магазину, допустила порушення п. 4.1.2 Правил благоустрою міста Рівного, що полягало у відсутності укладеного договору на вивезення відходів.

Під час складання протоколу позивачка із пред`явленим їй правопорушенням не погодилася, про що зазначила у протоколі, та надала свої пояснення, в яких вказала, що не є власником приміщення, а користується ним на підставі договору позички, відповідно до умов якого обов`язок щодо укладення договорів на комунальні послуги покладено на власника приміщення.

03.06.2026 позивачка звернулася до Департаменту муніципальної варти із клопотанням про надання для ознайомлення матеріалів фото- та відеофіксації, а також матеріалів адміністративної справи. Цього ж дня нею подано до адміністративної комісії клопотання про закриття провадження у справі з долученням документів на підтвердження відсутності її вини.

Як убачається з матеріалів справи, 10.06.2026 адміністративною комісією при виконавчому комітеті Рівненської міської ради розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення та винесено постанову № 915, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

У постанові адміністративна комісія виходила з того, що позивачка, як фізична особа-підприємець та фактичний користувач нежитлового приміщення, зобов`язана дотримуватися вимог Правил благоустрою міста Рівного, зокрема щодо укладення договору на вивезення відходів.

З матеріалів справи суд також встановив, що позивачка не є власником зазначеного нежитлового приміщення, а користується ним на підставі договору позички від 13 квітня 2026 року, укладеного з власником приміщення ОСОБА_2 . Умовами цього договору передбачено, що обов`язок щодо укладення договорів на комунальні послуги покладається на власника приміщення (п. 4.1.3 договору позички нежитлового приміщення від 13 квітня 2026 року).

Водночас відповідно до інформації КАТП 1728, договір на вивезення відходів щодо вказаного об`єкта було укладено 01.06.2026, тобто після складання протоколу про адміністративне правопорушення від 22.05.2026.

10.07.2026 Департамент муніципальної варти повідомив позивачку, що фото- та відеоматеріали, на які посилалася посадова особа при складанні протоколу, знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання, а матеріали адміністративної справи передані до адміністративної комісії.

При цьому, у протоколі засідання адміністративної комісії від 10.06.2026 та у постанові № 915 відсутні відомості про розгляд поданого позивачкою клопотання про закриття провадження у справі та оцінку наданих нею доказів щодо умов договору позички та покладення на власника приміщення обов`язку з укладення договорів на комунальні послуги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не є власницею нежитлового приміщення, у якому здійснювала підприємницьку діяльність, а користувалася ним на підставі договору позички від 13 квітня 2026 року. Умовами зазначеного договору визначено, що обов`язок щодо укладення договорів на комунальні послуги покладається на власника приміщення. Отже, сам по собі факт користування позивачкою приміщенням та здійснення у ньому господарської діяльності не свідчить про покладення саме на неї обов`язку укладати договір на вивезення відходів.

Посилання відповідача на те, що позивачка є фізичною особою-підприємцем та фактичним користувачем приміщення, саме по собі не підтверджує наявності в її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП. Відповідачем не наведено належного нормативного обґрунтування того, що за встановлених у справі обставин обов`язок щодо укладення договору на вивезення відходів покладався саме на позивачку, а не на власника приміщення відповідно до умов укладеного між ними договору.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до положення ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу (ст.251 КУпАП).

Як передбачено ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно ст. 281 КУпАП при розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначаються: 1) дата і місце засідання; 2) найменування і склад органу, який розглядає справу; 3) зміст справи, що розглядається; 4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі; 5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду; 6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи; 7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз`яснення порядку та строків її оскарження. Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

За змістом п. 1 ст. 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 152 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Об`єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері благоустрою, а об`єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів (формальний склад).

Суб`єктами адміністративного правопорушення є громадяни та посадові особи, а суб`єктивна сторона визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності.

При цьому, стаття 152 КУпАП є бланкетною правовою нормою, має загальний зміст, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів.

Конкретизований зміст диспозиції бланкетної правової норми передбачає певну деталізацію її положень іншими нормативно-правовими актами для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП.

Верховний Суд у справі № 712/2602/17 від 17.06.2020 зазначив, що об`єктом даного адміністративного проступку за ст. 152 КУпАП є суспільні відносини у сфері благоустрою, а об`єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів (формальний склад). Суб`єктами адміністративного проступку є громадяни та посадові особи, а суб`єктивна сторона визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності. При цьому, стаття 152 КУпАП є бланкетною правовою нормою, має загальний зміст, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів. Конкретизований зміст диспозиції бланкетної правової норми передбачає певну деталізацію її положень іншими нормативно-правовими актами для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП.

Отже, відповідальність за вказаною статтею наступає в разі вчинення особою порушення існуючих державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Суть такого порушення, тобто вчинені особою фактичні дії (бездіяльність), зокрема їхня суть, час і місце вчинення, а також конкретні порушені правові норми (державні стандарти, норми і правила) повинні бути відображені (описані) в матеріалах справи про адміністративне правопорушення.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.152 КУпАП, розглядають, зокрема, адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад, що передбачено ч. 1 ст. 218 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Тобто, зі змісту вказаних норм слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.

Як передбачено ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно вимог ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Вимогами ст. 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В порядку підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення, як передбачає ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

За змістом статей 279, 280 КУпАП головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ст. 284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, визначені статтею 247 КУпАП, це, зокрема, відсутність події і складу адміністративного правопорушення (п.1), закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу (п.7).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову адміністративної комісії по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено - у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

У свою чергу, відповідно до статті 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені ст. 286 КАС України.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

В межах цієї справи письмовими доказами підтверджується:

1. ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, яка відповідно до договору позички нежитлового приміщення від 13.04.2026 отримала виключно у строкове та безоплатне користування нежитлове приміщення площею 40,9 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та дійсні дозвільні документи на роботу магазину непродовольчих товарів.

2. Відповідне нежитлове приміщення належить ОСОБА_2 на праві власності.

3. В протоколі про адміністративне правопорушення від 22.05.2026 зафіксовано порушення п. 4.1.2 Правил благоустрою м. Рівне.

4. Позивач була присутньою на засіданні адміністративної комісії, яка досліджувала документи і речові докази: протокол про адміністративне правопорушення, фотоматеріали, службовий лист інспектора, витяг та пояснення ОСОБА_1 , яка не визнала факт вчинення нею адміністративного правопорушення.

5. Постановою від 10.06.2026 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП.

6. Сторонами не заперечується укладення договору від 01.06.2026 на вивезення відходів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Рівненської міської ради від 28.04.2011 № 512 затверджено Правила благоустрою міста Рівного (далі Правила).

Правила благоустрою міста Рівного (далі Правила) встановлюють єдині та обов`язкові для виконання норми і вимоги у сфері благоустрою, визначають порядок прибирання та утримання міських територій, у тому числі і прилеглих до меж будівель, споруд та огорож, а також внутрішніх виробничих територій, для всіх юридичних і фізичних осіб, користувачів або власників земельних ділянок, забудовників, власників та орендаторів приміщень, споруд, будівель, розташованих на території міста, незалежно від форм власності, відомчої приналежності та громадянства (п. п. 1.1).

У Розділі 2 «ТЛУМАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ» передбачено, що у цих Правилах терміни вживаються в такому значенні:

Видалення відходів здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.

Відходи будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їхній власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Суб`єкти благоустрою органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, фізичні особи підприємці, органи самоорганізації населення, громадяни.

Відповідно до п.п. 4.1.2 п. 4.1 Правил суб`єкти благоустрою зобов`язані, зокрема, укладати договори на вивезення (збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, видалення і захоронення) відходів згідно з вимогами чинного законодавства.

Так, для для притягнення до відповідальності за ст. 152 КУпАП інспекція з благоустрою або адмінкомісія мають довести, що обов`язок вчинити певну дію (наприклад, укласти договір на вивезення відходів) покладено саме на цю конкретну особу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є власницею нежитлового приміщення, у якому здійснювала підприємницьку діяльність, а користувалася ним на підставі договору позички від 13 квітня 2026 року. Умовами зазначеного договору чітко визначено, що обов`язок щодо укладення договорів на комунальні послуги покладається на власника приміщення. Отже, сам по собі факт користування позивачкою приміщенням та здійснення у ньому господарської діяльності не свідчить про покладення саме на неї обов`язку укладати договір на вивезення відходів, оскільки обов`язок щодо укладення відповідного договору покладено на власника.

Про відповідні обставини зазначено у протоколі, а відповідний договір було надано на розгляду комісії, однак належну оцінку такому не надано.

Також суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що договір на вивезення відходів укладено 01.06.2026 з власником приміщення, яким позивач користується. Дійсно, укладення відповідного договору не спростовує наявності відповідного порушення станом на момент його виявлення, однак, з врахуванням досліджених у межах цієї справи доказів у сукупності, апеляційний суд погоджується, що у спірній ситуації позивач не була суб`єктом, якого слід було притягувати до відповідальності за правилами ст. 152 КУпАП.

Доцільно звернути увагу і на те, що як зазначено у протоколі від 10.06.2026, відповідачем досліджено: протокол про адміністративне правопорушення, фотоматеріали, службовий лист інспектора, витяг. Такі матеріали сформовані у справу про адміністративне правопорушення та долучені до відзиву. Відповідний протокол від 10.06.2026 справі не містить будь-яких відомостей щодо дослідження повідомлених позивачем обставин, окрім як те, що вину не визнає, розгляду її клопотання щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Долучена до матеріалів справи фотографія фасаду приміщення позивача, яку досліджував відповідача взагалі не свідчить про наявність чи відсутність порушення ст. 152 КУпАП.

Адміністративним правопорушенням є винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Оскільки ОСОБА_1 діяла в межах погодженого з власником договору, де її обов`язок щодо вивезення сміття був відсутній, у її діях немає суб`єктивної сторони правопорушення (вини).

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що спірна постанова від 10.06.2026 за №915 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП є такою, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірна постанова про притягнення до адміністративної відповідальності була прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини та приписи чинного законодавства, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правомірними, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не встановила підстав для його скасування.

Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, вважає їх необґрунтованими та такими, які не знайшли свого підтвердження за наслідками апеляційного розгляду справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. 2, 268, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 серпня 2026 року у справі №569/15220/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяО. П. Мандзій

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар