Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №683/811/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/811/26

Провадження № 22-ц/820/2154/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., П`єнти І. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року (суддя Завадська О. П.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року АТ «А-Банк» (далі - Банк), звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначало, що відповідно до укладеного 29 травня 2024 року договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на його банківський рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, викладеними на банківському сайті, складають між ним і Банком договір про надання банківських послуг. Взяті на себе за кредитним договором зобов`язання ОСОБА_1 не виконав, у зв`язку з чим заборгованість станом на 16 березня 2026 року складає 25690,92 грн, з яких: 14057,49 грн - заборгованість за кредитом; 10383,43 - заборгованість за процентами; 1250 - пеня.

Зазначену заборгованість позивач просив стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року в позові відмовлено.

АТ «А-Банк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на незаконність рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами складають договір про надання банківських послуг, і зобов`язався виконувати його умови. Суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, що свідчить про ознайомлення та погодження з умовами та правилами надання банківських послуг. Судом безпідставно не враховано, що відповідач, підписавши анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту погодився на запропоновані умови кредитування та добровільно взяв на себе відповідні зобов`язання за ним. Розрахунок заборгованості є обґрунтованим і підтверджується банківською випискою по рахунку. Проценти і неустойка могли бути стягнуті у розмірі, встановленому законом.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що 29 травня 2024 року між АТ «Акцент-Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг. Укладення договору відбулося шляхом підписання анкети-заяви. Відповідач отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до довідки за картами ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картки: № НОМЕР_2 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_3 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_4 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_5 строком дії до грудня 2028 року; № НОМЕР_6 строком дії до грудня 2031 року.

Згідно з довідкою за лімітами, виданою АТ «А-Банк», ОСОБА_1 16 серпня 2024 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 14100 грн.

За розрахунком позивача заборгованість за договором станом на 16 березня 2026 року складає 25690,92 грн, з яких: 14057,49 грн - заборгованість за кредитом; 10383,43 - заборгованість за процентами; 1250 - пеня.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмову в позові суд мотивував недоведеністю позовних вимог. Надані Банком витяги з Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами.

Висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати, серед іншого, неустойки.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами, неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у договорі).

Правильним є висновок суду першої інстанції, що надані Банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» і Тарифів по картціі «Зелена» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем договору, оскільки не підписані ним.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи право вимоги, Банк посилався на витяги з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» і Тарифів по картці «Зелена», як невід`ємні частини укладеного договору.

Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів користування кредитною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, саме в зазначених розмірах і порядках нарахування.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 умови та правила надання банківських послуг надані позивачем витяги з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» і Тарифів користування кредитною карткою не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказані обставини.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту анкети-заяви від 29 травня 2024 року, яка підписана ОСОБА_1 , вбачається, що в ній відсутні умови щодо сплати процентів та пені.

Тому доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для стягнення процентів та пені апеляційний суд відхиляє.

При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права суд відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України правильно врахував висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних і достатніх доказів на підтвердження наявності заборгованості за кредитом за умови проведення розрахунку відповідно до умов кредитування.

На підставі частин 1, 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту «Кредитна картка «Зелена» свідчить про прийняття та погодження умов кредитування.

Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту і передує укладенню кредитного договору з позичальником.

Паспорт споживчого кредиту містить застереження, що інформація, яка зазначена в паспорті, зберігає чинність та є актуальною лише до 03.06.2024. Умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної у паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у ньому умов були прийняті відповідачем.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» зазначений документ містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.

Безпідставним є посилання а апеляційній скарзі на те, що проценти і неустойка могли бути стягнуті у розмірі, встановленому законом, оскільки такі позовні вимоги Банк не заявляв.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог і наявність правових підстав для задоволення позову.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді Р. С. Гринчук

І. В. П`єнта