Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №678/828/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 678/828/26

Провадження № 22-ц/820/2176/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року, суддя Цибульський Д.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

В травні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №995855749 від 23.06.2019 в розмірі 28040,50 грн та судових витрат у справі.

В обґрунтування позову вказало, що 23.06.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №995855749, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу кредит на суму 4000 грн на умовах строковості, зворотності і платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворено шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «YX6786KE», який було надіслано на вказану ним електронну адресу у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У подальшому ОСОБА_1 збільшив суму кредиту до 10500 грн, однак своїх зобов`язань щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати процентів не виконав.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строком до 28.11.2019.

Крім того, між цими ж особами було укладено додаткові угоди: №19 від 28.11.2019, на строк до 31.12.2020; №26 від 31.12.2020, на строк до 31.12.2021; №27 від 31.12.2021, на строк до 31.12.2022; №31 від 31.12.2022, строком дії до 31.12.2023; №32 від 31.12.2023, строком дії до 31.12.2024.

Відповідно до умов вищевказаного договору факторингу №28/1118-01, клієнт відступив фактору за оплату належні йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, у тому числі права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Перелік кредитних договорів має наводитися у додатках до договору, а саме у реєстрах прав вимоги.

Згідно з даними, які містяться у витягу з реєстру прав вимоги №46 від 30.09.2019, ТОВ «Таліон плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 27550,50 грн.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строком до 04.08.2021.

В подальшому, відповідно до додаткових угод №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, строк дії договору факторингу продовжено до 30.12.2024.

Згідно з реєстром прав вимог №11 від 31.08.2023, до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 28040,50 грн.

11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого позивачу відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором №995855749, на загальну суму 34176 грн, що також підтверджено реєстром боржників, складеним 14.07.2025.

Позивач зазначив, що відповідач своїх зобов`язань за договором кредиту №995855749 від 23.06.2019 не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 28040,50 грн, яка складається з 10500 грн заборгованості по тілу кредиту та 17540,50 грн заборгованості за процентами.

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 15.07.2026 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №995855749 від 23.16.2019 у розмірі 28040,50 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.

Суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування скарги відповідач зазначив, що справа не містить доказів правомірності нарахування процентів. Не встановлено який саме правовий характер мають заявлені позивачем до стягнення проценти, за який період врони нараховані, чи є вони процентами за користування кредитом відповідно до ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, чи є вони відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України та чи нараховані вони поза строками кредитування.

Також вказав, що справа не містить доказів відступлення права вимоги позивачу до відповідача, зокрема, у справі міститься витяг з реєстру прав вимоги від 30.09.2019, за яким розмір процентів становив 17050,50 грн, однак предметом позову є стягнення 17540,50 грн процентів, що свідчить про відсутність права переходу вимоги до відповідача.

Також вказав на неспівмірність та необґрунтованість правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» вказало, що за договором факторингу, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» передача прав вимоги відбулася при підписанні відповідного реєстру прав вимоги, а не в момент підписання відповідного договору. Тому, реєстр прав вимоги, який містить відомості щодо вимоги до ОСОБА_1 було підписано пізніше, ніж укладений з останнім кредитний договір. Між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу та в подальшому передача права вимоги до відповідача відбулася при підписанні відповідного реєстру прав вимоги, а саме 31.08.2023. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу, за умовами якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором та в подальшому передача права вимоги до відповідача відбулася при підписанні 14.07.2025 реєстру прав вимоги. Крім того, можливість відступлення права вимоги, що виникне в майбутньому, передбачена нормами діючого законодавства та зазначена в умовах договору.

Кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено у передбаченому законом порядку, відповідач отримав кредитні кошти, погодився на умови кредитного договору, зокрема щодо нарахування процентів, однак всупереч досягнутим домовленостям кредит не повернув.

Розгляд справи апеляційним судом проведено в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 23.06.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №995855749, (далі-договір), у формі електронного документу, з використанням електронного підпису. Договір підписано одноразовим ідентифікатором YX6786KE, що підтверджується довідкою про ідентифікацію, наявною в матеріалах справи (а.с. 24).

П. 4.4. договору встановлено, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (а.с. 89).

Згідно з умовами договору кредитодавець надав позичальнику кредит без конкретної споживчої мети, на суму 4000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом нарахованих згідно п.1.4 цього договору (п. 1.1. договору) (а.с. 88).

Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 29 днів. Кредит надається строком на 29 днів (п.п. 1.2., 1.3. договору) (а.с. 88).

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,35% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (далі – процентна ставка), починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3. цього договору (п. 1.4. договору).

У п. 1.5. договору зазначено, що з урахуванням положень п. 1.4. договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 492,75% річних.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, яке мало місце під час дії договору (п. 3.6. договору) (а.с. 88 зі зворотної сторони).

Відповідно до п. 4.2. договору сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п. 1.3. договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4. цього договору, процентна ставка менша ніж 1,7% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.п. 1.4. – 1.5. договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджується на весь період фактичного користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 1.3. договору (а.с. 89).

Сторони погодили, що проценти, нараховані згідно з п. 4.2. договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3. цього договору, є процентами що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3. договору).

ОСОБА_1 підписав договір кредиту №995855749 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором (YX6786KE) та 23.06.2019 отримав суму кредиту на обумовлений в заявці на отримання грошових коштів в кредит (а.с. 17) банківську карту відповідача №5167-49ХХ-ХХХХ-9188, що підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 11), платіжним дорученням №4f3651f6-8046-42f2-ae18-f0f610ab1982 від 23.06.2019 (а.с. 94) та наданим АТ «Ощадбанк» меморіальним ордером №2111501123 від 25.06.2019 про зарахування коштів (а.с. 156).

24.06.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору кредиту №995855749 від 23.06.2019, за умовами якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 4000 грн з 24.06.2019 на строк дії договору №995855749 від 23.06.2019 на умовах строковості, зворотності і платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору. Ця додаткова угода набрала чинності з моменту її укладення та є невід`ємною частиною договору (а.с. 90).

24.06.2019 відповідач отримав суму кредиту на обумовлену в додатковій угоді до кредитного договору банківську карту № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 11), платіжним дорученням №b6a977b3-6d82-40fb-a209-8665c12f0251 від 24.06.2019 (а.с. 94 зі зворотної сторони) та наданим АТ «Ощадбанк» меморіальним ордером №4248226623 від 26.06.2019 про зарахування коштів (а.с. 155).

12.07.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору кредиту №995855749 від 23.06.2019, за умовами якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 2500 грн з 12.07.2019, на строк дії договору №995855749 від 23.06.2019, на умовах строковості, зворотності і платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору. Ця додаткова угода набрала чинності з моменту її укладення та є невід`ємною частиною договору (а.с. 91).

12.07.2019 позичальник отримав суму кредиту на обумовлену в додатковій угоді до кредитного договору банківську карту № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 10), платіжним дорученням №02bea435-f480-4633-9dcc-84b9030a319e від 12.07.2019 (а.с. 93) та наданим АТ «Ощадбанк» меморіальним ордером №3445642623 від 14.07.2019 про зарахування коштів (а.с. 154).

Таким чином, ОСОБА_1 отримав за кредитним договором №995855749 від 23.06.2019 коштів на загальну суму 10500 грн.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01.

28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020.

31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткові угоди №№26, 27, 31, 32 від 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 до договору факторингу №28/1118-01, якими продовжено строк дії договору до 31.12.2024.

Відповідно до п. 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 «право вимоги» означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (а.с. 30).

П. 2.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 передбачено, що згідно з умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

П. 1.2. договору факторингу визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

В той же час, відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору.

Згідно з долученим до матеріалів справи, скріпленим печатками та підписами сторін витягом з реєстру прав вимоги №46 від 30.09.2019 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 27550,50 грн (а.с. 43- 44).

Відповідно до п. 5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01. В подальшому, відповідно до додаткових угод №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, строк дії договору факторингу продовжено до 30.12.2024.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 28040,50 грн (а.с. 52-53).

11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому у відповідному додатку договору.

Відповідно до п. 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Згідно з реєстром боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 34176 грн (а.с. 61-62).

Згідно з розрахунком заборгованості, проведеним позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №995855749 від 23.06.2019 становила 34176 грн., яка складається з 10500 грн заборгованості по тілу кредиту, 17540,50 грн заборгованості за процентами та 6135 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Однак, позивачем не заявлено вимог про стягнення з відповідача заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штрафи) в розмірі 6135 грн.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (частина друга статті 639 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У відповідності до статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 (справа №10/5026/995/2012) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/15965/17).

У постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №905/306/17 сформовано висновок, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Як вбачається з матеріалів справи, договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір ОСОБА_1 підписав шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач на веб-сайті подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитна установа надіслала позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор «YX6786KE», який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору, а також отримав кредитні кошти на вказаний ним банківський рахунок № НОМЕР_1 .

Посилання відповідача на неправомірне нарахування процентів, яке не відповідає умовам договору, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно з п. 1.3. договору кредит надається строком на 29 днів.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за ставкою 1,35% здійснювалося в період з 23.06.2019 по 22.07.2019.

У п. 4.2. договору сторони погодили, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п. 1.3. договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4. цього договору процентна ставка менша ніж 1,7% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.п. 1.4. – 1.5. договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджується на весь період фактичного користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3. договору.

Сторони погодили, що проценти, нараховані згідно з п. 4.2. договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3. цього договору, є процентами що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3. договору).

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором нарахована за період з 23.07.2019 по 30.09.2019 за відповідними процентними ставками.

Надалі, відповідно до розрахунку ТОВ «Таліон Плюс», проценти за користування кредитом нараховувалися за період з 01.10.2019 по 10.10.2019, де сума нарахованих процентів початково становила 1785 грн. Однак, 31.08.2023 ТОВ «Таліон Плюс» здійснило часткове списання зазначених нарахованих процентів у розмірі 1295 грн, у зв`язку з чим до стягнення залишено суму в розмірі 490 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за процентами, яка є предметом стягнення з відповідача становитиме 17540,50 грн (що складається з 17050,50 грн, нарахованих ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та 490 грн, нарахованих ТОВ «Таліон Плюс»).

Отже, зміст п.п. 4.2., 4.3. кредитного договору дає підстави для висновку про те, що нарахування процентів після закінчення 29 денного строку за умови несплати позичальником коштів за своєю правовою природою є мірою відповідальності позичальника за прострочення грошового зобов`язання за період після закінчення строку кредитування, тобто є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідачем не спростовано складений на виконання умов кредитного договору розрахунок заборгованості, в тому числі щодо сплати процентів (а.с. 72-73, 74), власного контррозрахунку відповідач не надав, у зв`язку з чим його посилання на невідповідність нарахованих процентів умовам укладеного кредитного договору колегія суддів до уваги не приймає.

Твердження ОСОБА_1 про те, що справа не містить доказів набуття (переходу) права вимоги за кредитними договорами від попередніх кредиторів ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» колегія суддів до уваги не приймає, з огляду на наступне.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 (а.с. 30-33), який в подальшому на підставі додаткових угод №19, 26, 27, 31, 32 до договору факторингу №28/1118-01 від 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 відповідно, якими продовжено строк дії договору до 31.12.2024.

Так, відповідно до п. 1.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 «право вимоги» означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

П. 2.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 передбачено, що згідно з умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку.

П. 1.2. договору факторингу визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору.

З долученого до матеріалів справи, скріпленого печатками та підписами сторін витягу з реєстру прав вимоги №46 від 30.09.2019 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 вбачається, що ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 27550,50 грн (а.с. 43- 44).

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01 (а.с. 46-48). В подальшому, відповідно до додаткових угод №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, строк дії договору факторингу продовжено до 30.12.2024.

Відповідно до п. 1.3 договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 «право вимоги» означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

П. 2.1. договору факторингу передбачено, що згідно з умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

П. 1.2. договору факторингу визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 28040,50 грн (а.с. 52-53).

В подальшому, 11.07.2025, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому у відповідному додатку договору.

Так, відповідно до п. 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Згідно з наданим позивачем реєстром боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 34176 грн (а.с. 61-62).

Враховуючи наведене, надані позивачем документи є належними доказами передачі відступленого права вимоги у спірних правовідносинах, оскільки умовами договорів передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», і, відповідно, до наступних кредиторів.

При цьому, колегія суддів враховує, що при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, поки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справах №916/1171/18 від 16.04.2019, №910/8682/18 від 14.11.2018, №904/8978/17 від 30.08.2018.

В той же час, у справі відсутні докази, які б свідчили про недійсність переданих вимог, отже, відповідні договори факторингу є чинними, а тому підлягають виконанню.

Доводи ОСОБА_1 щодо неможливості передачі майнової вимоги, яка на час укладення договору факторингу не ідентифікована, є необґрунтованими, суперечать положенням статті 1078 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 10500 грн основної суми кредиту та 17540,50 грн процентів.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

За змістом частин першої, другої, третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, § 268)).

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої ціієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій - п`ятій дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022, №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Верховного Суду від 16.03.2026 у справі №522/7662/23).

Згідно з договором про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, укладеним між ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» та АБ «Соломко та партнери», додатковою угодою №25770912324 від 01.09.2025 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, укладеної між ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Соломко та партнери», актом прийому – передачі наданих послуг (даний акт є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025), в даній справі позивачу було надано такі послуги з правничої допомоги, як складання позовної заяви, опрацювання кредитної справи боржника, підготовка клопотань щодо витребування документів та надання інформації про зарахування кредитних коштів відповідачу. За домовленістю сторін вартість наданих послуг склала 7000 грн.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю зі складністю справи є частково обґрунтованими.

Суд не в повній мірі врахував критерії, які визначені у частинах третій - п`ятій статті 141 ЦПК України, а саме, що визначена позивачем вартість правничої допомоги є необґрунтованою та непропорційною, зокрема, з огляду на складність справи, ціну позову, яка становить 28040,50 грн, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнення з відшкодування витрат з надання правничої допомоги з 7000 грн до 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» 4000 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай