Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №684/207/26 — Хмельницький апеляційний суд

Суд: Хмельницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №684/207/26

Суддя: Талалай О. І.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 684/207/26

Провадження № 22-ц/820/2158/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Сурник І. О.,

з участю позивачки ОСОБА_1

і її представника ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року (суддя Гринчук С. М., повне судове рішення складено 09 липня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, державний нотаріус Старосинявської державної нотаріальної контори Гоменюк Олена Олександрівна, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Намистюк Любов Іванівна, про визнання відмови від прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя недійсною, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 20 травня 2025 року, зазначала, що у шлюбі з ОСОБА_6 набули у власність житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 . За життя чоловік заповів вказаний будинок сину ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 04 жовтня 2019 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, у тому числі з урахуванням 2/3 часток, від яких відмовилися вона як дружина та син померлого ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її син ОСОБА_7 . Спадкоємцями за законом після його смерті є вона, дочка ОСОБА_3 (на користь якої відмовилася дружина померлого ОСОБА_4 ) та дочка ОСОБА_5 09 серпня 2025 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя на житловий будинок після смерті ОСОБА_6 у зв?язку з її відмовою від отримання такого та від прийняття спадщини в 2019 році. Зазначає, що відмовилась від спадщини, виходячи з помилкового уявлення про відсутність у неї права на спадкування, її волевиявлення формувалося під впливом неправильного уявлення про юридичні підстави спадкування. Вона вважала, що не має права на спадщину у зв`язку із наявністю заповіту чоловіка. При поданні заяви про відмову від обов`язкової частки у спадщині припустилася помилки, оскільки є особою похилого віку, особою з інвалідністю ІІ групи. Будинок є місцем її постійного проживання. На час відмови від спадщини мала переконання, що син буде її доглядати.

Тому позивачка просила визнати її відмову від прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_6 та відмову від отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя недійсними; визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 серпня 2019 року щодо часток на спадкове майно ОСОБА_1 - 1/2 частка, ОСОБА_7 - 1/2 частка та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинивши право власності ОСОБА_7 на 1/2 частку житлового будинку та залишивши у його власності 1/2 частку цього будинку.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року в позові відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції фактично ототожнив предмет спору із перевіркою законності дій нотаріуса під час посвідчення заяви про відмову від прийняття спадщини. Суд прийшов до передчасного висновку про відсутність помилки лише з підстав добровільності подання нею заяви у 2019 році. Помилка стосувалася не мотивів вчинення правочину, а безпосередньо її цивільних прав, правового режиму майна та юридичних наслідків поданої заяви, що повністю відповідає змісту статті 229 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував правову природу спірного майна та дійшов помилкового висновку про відсутність порушення її прав при оформленні спадщини. До складу спадщини могла увійти лише 1/2 частка житлового будинку, яка належала померлому ОСОБА_6 , а інша 1/2 частка належала їй і не могла бути предметом спадкування. Суд також залишив поза увагою те, що свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя не створює право власності, а лише посвідчує вже існуюче право. Тому сама по собі відмова від отримання такого свідоцтва не означає припинення права власності та не може свідчити про добровільну відмову від належної частки у спільному майні. Частка у спільному майні подружжя не переходить у спадщину і не може бути предметом відмови від спадщини чи розпорядження на користь інших осіб.

У засіданні апеляційного суду позивачка і її представник апеляційну скаргу підтримали.

Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що з 19 червня 1971 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01 березня 2005 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВЕ № 413598 від 01 березня 2005 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 175962296 від 01 серпня 2019 року та № 176482598 від 06 серпня 2019 року на ім`я ОСОБА_6 зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ).

За життя ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений 10 січня 2007 року секретарем Заставецької сільської ради Старосинявського району Хмельницьої області Гарник Н. І., згідно з яким заповів житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , синові ОСОБА_7 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 52/2019 щодо майна померлого ОСОБА_6 . 11 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про відмову від прийняття спадщини за законом та за заповітом на спадкове майно, яке залишилося після смерті чоловіка на користь сина померлого ОСОБА_7 . Зазначила в заяві, що не претендує на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та що зміст статей 225, 229-231, 233, 1273, 1275 ЦК України їй роз`яснено.

Від прийняття спадщини на користь ОСОБА_7 також відмовився син померлого ОСОБА_8 , про що подав нотаріусу відповідну заяву.

11 квітня 2019 року ОСОБА_7 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

06 серпня 2019 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_6 . Спадковим майном, на яке видано свідоцтво, є цегляний житловий будинок загальною площею 115,6 кв. м, житловою площею 46,4 кв. м, з приналежними до нього господарськими будівлями.

Також 04 жовтня 2019 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадковим майном, на яке видано свідоцтво, є земельна ділянка площею 0,1012 га кадастровий номер 6824482000:01:001:0032, яка розташована за адресою с. Заставці, Старосинявський район, Хмельницька область, та земельна ділянка площею 0,0500 га кадастровий номер 6824482000:01:001:0031, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_7 на нерухоме майно було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Постановою Старосинявської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 364/02-14/2025 від 09 серпня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 у зв?язку з поданням нею заяви про відмову від прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті спадкодавця та про відмову від отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок видано спадкоємцю за заповітом ОСОБА_7 з урахуванням відмови ОСОБА_1 від отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 11 червня 2025 року).

За матеріалами спадкової справи № 77/2025 щодо майна померлого ОСОБА_7 заяви про прийняття спадщини за законом подали дочка ОСОБА_3 і мати ОСОБА_1 . Дружина померлого ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 подали заяви про відмову від прийняття спадщини за законом на користь ОСОБА_3 .

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмову в позові суд мотивував безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

В силу вимог частини 1 статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу.

Розділом 3 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схваленими 29 січня 2009 року рішення Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України, передбачено, що одержання частки у спільному майні є правом того із подружжя, хто є живим. Той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Така заява подається нотаріусу у письмовій формі.

В силу вимог частини 5 статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них з визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Підстави внесення змін до свідоцтва не пов?язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15, з яким погодився Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі справа № 504/3606/14-ц.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 532/1550/23 зазначав, що проявом доктрини заборони суперечливої поведінки є те, що якщо особа, яка має суб?єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб?єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. У випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку у праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов?язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Суд першої інстанції при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин правильно врахував відповідні висновки Верховного Суду згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням принципу свободи правочину особа сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (частина перша статті 347 ЦК України).

Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства (частина 3 статті 12 ЦК України).

З матеріалів спадкової справи № 52/2019 щодо майна померлого ОСОБА_6 встановлено, що позивачка в межах шестимісячного строку з часу відкриття спадщини звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини за законом та заповітом на спадкове майно, яке належало померлому, на користь сина ОСОБА_7 . Також зазначила про те, що не претендує на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Підтвердила, що усвідомлює значення своїх дій, може ними керувати, розуміє обставини, які мають істотне значення, без застосування фізичного і психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею.

У подальшому син померлого ОСОБА_9 оформив свої спадкові права та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Встановивши, що ОСОБА_1 висловила свою волю щодо подальшої долі набутого чоловіком у період їх шлюбу нерухомого майна, після видачі свідоцтва на користь сина та реєстрації права власності на житловий будинок за ним не оспорювала нотаріальні дії та видані свідоцтва аж до моменту смерті ОСОБА_7 та заявлення відповідачами свого права на спадкування належного померлому майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів зауважує, що за встановлених фактичних обставин та поведінки учасників спірних спадкових правовідносин зазначена спроба позивачки здійснити своє суб?єктивне право (право на частку в спільній сумісній власності подружжя) після майже шести років з моменту відмови від спадщини за законом на частку житлового будинку та оформлення спадкових прав ОСОБА_7 , яке увійшло до складу спадщини після його смерті, суперечить її попередній поведінці та принципу добросовісності.

Аналогічні правові висновки викладені також в постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 450/1613/18.

Доводи позивачки про вчинення відмови від частки у спадщині під впливом помилки не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, щодо яких вона помилилася, саме на момент вчинення вказаного правочину.

Похилий вік, інвалідність, переконання про майбутній догляд за нею сином, юридична необізнаність про наслідки такої відмови не можуть бути визнані судом обставинами, щодо яких помилилась сторона правочину.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведених норм права не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову.

Порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування рішення, суд не допустив.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді Р. С. Гринчук

І. В. П`єнта

Оригінал: reyestr.court.gov.ua