Суд: Хмельницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №674/2102/25
Суддя: Талалай О. І.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 674/2102/25
Провадження № 22-ц/820/2111/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., П`єнти І. В.,
секретар судового засідання Кошельник В. М.,
з участю представника відповідачки ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2026 року (суддя Барателі Д. Т., повне судове рішення складено 10 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
у с т а н о в и в :
У листопаді 2025 року ОСОБА_3 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що з 25 травня 1984 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 24 березня 2023 року рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у справі № 674/1544/22 шлюб розірвано. За час перебування у шлюбі набули у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , право власності на який оформлено на ім`я відповідачки. Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21 йому відмовлено у визнанні за ним права на спірне майно у порядку спадкування. Будинок як спільна сумісна власність подружжя підлягає поділу в рівних частинах.
Тому позивач просив у порядку поділу майна подружжя визнати за ним і ОСОБА_2 за кожним право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2026 року позов задоволено. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судовий збір.
ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про об`єднання справ № 674/2102/25 та № 676/4087/22 в одне провадження та в клопотанні про відкладення розгляду справи, що було заявлено з підстав зайнятості адвоката в іншій справі. Суд не звернув увагу на те, що позивач не конкретизував майно, яке він вважає спільним сумісним, не вказав площу будинку, кількість кімнат, які господарські будівлі та споруди вважає спільним сумісним майном подружжя та просить поділити. ОСОБА_3 не зазначив час та спосіб набуття цього майна, що є вирішальним для визначення його статусу як спільного сумісного майна подружжя, не вказав правовстановлюючий документ за яким подружжя стало власником спірного нерухомого майна. Суд прийшов до помилкового висновку про те, що будинковолодіння є спільною сумісною власністю подружжя. Житловий будинок є її особистою приватною власністю, так як вона його приватизувала у встановленому законом порядку. Суд не врахував, що позивач не був зареєстрований у спірному будинку, не проживав у ньому, вона сама за власні кошти відбудувала його. Саме вона була там зареєстрована та тривалий час разом з донькою фактично проживала, а тому оформила право власності на будинок. Позивач намагався через суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради № 43 від 28 листопада 2006 року «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомості» та визнати недійсним видане їй свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 січня 2007 року, проте рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21 в позові було відмовлено.
У відзиві позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає, що відповідачка не підтвердила належними та допустимими доказами те, що спірний будинок є її особистою приватною власністю.
У засіданні апеляційного суду представник відповідачки апеляційну скаргу підтримала.
Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України.
ОСОБА_3 подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно установив, що 25 травня 1984 року сторони уклали шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 05 березня 2021 року).
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 24 березня 2023 року, яке набрало законної сили 27 квітня 2023 року, у справі № 674/1544/22 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 28 листопада 2006 року № 43 «Про оформлення права власності на об?єкти нерухомості» за заявою ОСОБА_2 вирішено оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
На підставі вказаного рішення 15 січня 2007 року виконавчий комітет Великожванчицької сільської ради видав відповідачці свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , форма власності - приватна, частка - 1/1; тип об`єкта: домоволодіння; опис об`єкта: житлова площа 72,0 кв. м, житловий будинок, 1 А-1, 131,5 кв. м; гараж, 2 Б; сарай-літня кухня, 3 В; сарай, 4 Г; огорожа, 5.
Право власності на спірне домоволодіння зареєстровано Дунаєвецьким МКП «Інвентарбюро» 15 січня 2007 року, реєстраційний номер майна 17477959, номер запису 330 в книзі 3.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 209616555 від 20 травня 2020 року та № 2473154 від 17 березня 2026 року право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , підстава - свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 15 січня 2007 року, видане виконавчим комітетом Великожванчицької сільської ради.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року у справі № 674/264/21, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року, відмовлено в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Дунаєвецької міської ради Хмельницької області про встановлення факту постійного проживання, встановлення факту вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_4 , визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради від 28 листопада 2006 року № 43 і свідоцтва про право власності від 15 січня 2007 року та витребування спірного будинку з чужого незаконного володіння.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності та в разі поділу такого майна їх частки є рівними. Презумпцію спільності права власності подружжя на домоволодіння відповідачка не спростувала.
Висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.
У силу статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).
На підставі частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини 1 статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частини 2 і 3 статті 372 ЦК України).
За загальним правилом усе майно, яке набуто подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю.
Норми чинного законодавства визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними за час шлюбу. Водночас, указана презумпція може бути спростована, тобто один із подружжя вправі заперечити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до пункту 22 цієї постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстровано. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.
Пунктом 4 частини 1 статті 57 СК України у редакції, чинній з 13.06.2012, передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) у редакції, чинній на час набуття права власності домоволодіння, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що право власності на спірне домоволодіння набуто відповідачкою внаслідок приватизації.
Крім того, станом на 15 січня 2007 року в СК України була відсутня норма про віднесення майна, набутого за час шлюбу внаслідок його приватизації, до особистої приватної власності одного з подружжя.
Відповідно до матеріалів справи право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 оформлено на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Великожванчицької сільської ради «Про офомлення права власності на об?єкти нерухомості» № 43 від 28 листопада 2006 року, прийнятого на підставі пп. 1 п. «б» статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 6.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.
Оформлення права власності на домоволодіння на ім`я відповідачки відбулося в порядку первинного оформлення (легалізації) права власності на об?єкт нерухомості, який перебував у володінні.
Відтак підстав для віднесення спірного об`єкта нерухомого майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 немає.
Презумпцію спільності права власності подружжя на майно відповідачка не спростувала.
Згідно з частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, встановивши, що право власності на домоволодіння набуте сторонами в зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, дійшов обґрунтованого висновку, що таке майно є спільної сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини у разі поділу є рівними.
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови в позові.
Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення, на те, що позивач не конкретизував майно, яке він вважає спільним сумісним (площа будинку, кількість кімнат, господарські будівлі та споруди). У матеріалах справи наявні надані ОСОБА_3 копії документи, в яких міститься необхідна інформація щодо спірного нерухомого майна.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про незаконність відмови суду у задоволенні клопотання про об`єднання справ № 674/2102/25 та № 676/4087/22 в одне провадження для спільного розгляду.
Статтею 188 ЦПК України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
З урахуванням вимог статті 188 ЦПК України правильним є висновок суду першої інстанції щодо неможливості об`єднання цих справ в одне провадження, зважаючи на подання такого клопотання після початку підготовчого судового засідання у справі № 674/2102/25 та правила виключної підсудності.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника відповідачки в іншій справі, як підстава для скасування судового рішення.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд першої інстанції визнав неявку представника ОСОБА_2 ОСОБА_1 у судове засідання 10 червня 2026 року неявкою без поважних причин, оскільки судова повістка у справі, що переглядається, була сформована 13 травня 2026 року, в той час, як в іншій справі, перевагу в розгляді якої надала адвокат, судова повістка була сформована 28 травня 2026 року. Відповідно, приймаючи на себе процесуальні зобов`язання, представник мала вжити заходів щодо участі в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про можливість слухання справи за відсутності представника відповідачки з огляду на те, що провадження у справі було відкрито 05 грудня 2025 року і строки розгляду, передбачені статтею 210 ЦПК України, закінчилися, наявних у справі матеріалів було достатньо для вирішення спору та ухвалення судового рішення.
Свої аргументи відповідачка навела у відзиві на позовну заяву.
При вирішенні справи суд правильно визначився з характером правовідносин сторін, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді Р. С. Гринчук
І. В. П`єнта
Оригінал: reyestr.court.gov.ua