Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №605/333/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 605/333/25Головуючий у 1-й інстанції Кравчук В.М.

Провадження № 22-ц/817/1008/26Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря - Дідух М.Є.

та сторін: позивача ОСОБА_1 , його представника — адвоката Кукурудзи А.Є., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горського А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу №605/333/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович, на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року, ухваленого суддею Кравчук В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Підгаєцької міської ради Тернопільської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання права власності ,-

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2025 року до Підгаєцького районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в його інтересах представником, адвокатом Кукурудзою Андрієм Євгеновичем (діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВО №1113339 від 06.08.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №510 від 20 червня 2008 року) до Підгаєцької міської ради Тернопільської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання права власності, зокрема позивач просить:

1) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області за № 31 від 31.10.2006 року «Про оформлення права приватної власності» на 69/100 частин бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі ( АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_3 ;

2) визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане 03.11.2006 року ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області за № 31 від 31.10.2006 року;

3) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області за № 32 від 31.10.2006 року «Про оформлення права приватної власності» на 31/100 частину бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі ( АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_2 ;

4) визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 видане 03.11.2006 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області за № 32 від 31.10.2006 року;

5) визнати за ним право власності на 1/4 частину бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої в АДРЕСА_1 .

Крім того, просить стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 4844,80 грн та 30000,00 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, як колишній член агрофірми «Галичина», правонаступником якої стало ТОВ «Мужилівське», набув право власності на майновий пай вказаної агрофірми в розмірі 125,00 грн на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР ХІІІ за № 001907, виданий 12.02.2002 Мужилівською сільською радою Підгаєцького району Тернопільської області.

Вказаний майновий сертифікат видано відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого загальними зборами співвласників 10.02.2002.

20.06.2002 на підставі акту приймання-передачі майна в натурі від ТОВ «Мужилівське» позивачу, як пайовику та представнику інших пайовиків згідно з доданим списком, було передане пайове майно, перелік якого визначений у вказаному акті.

Вказані у зазначеному списку пайовики стали співвласниками переданого їм майна в натурі згідно зазначеного акту приймання-передачі у відповідних частках згідно з вартістю їх майнових паїв.

Серед зазначеного у даному акті майна вказано одну частину будівлі Боксу Автогаражу. Дана будівля автогаражів розташована в АДРЕСА_1 .

У подальшому, 28.12.2012, позивач придбав три майнові паї, що підтверджується договорами купівлі-продажу майнового паю. На підставі вказаних договорів позивачу взамін свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР-ХІІІ за №001907 від 12.02.2002 Мужилівською сільською радою Підгаєцького району Тернопільської області 05.02.2016 було видано нове свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР-ХІІІ за № 006435 на майновий пай в розмірі 11903,00 грн.

Зазначає, що вказані майнові паї були придбані позивачем у інших пайовиків, яким разом із позивачем було передано пайове майно в натурі згідно із зазначеним актом прийому-передачі, від імені яких виступав позивач, з метою отримання у власність частки вказаної будівлі автогаражів, про що між вказаними пайовиками було досягнуто домовленості.

Позивач стверджує, що після придбання вказаних майнових паїв у 2016 році, згідно з досягнутою домовленістю із іншими пайовиками, він фактично отримав у власність частку будівлі автогаражів та приступив до її використання в межах вказаної частки у своїй діяльності, використовував їх за потребою, знаючи, що вказана частка будівлі автогаражів належить йому на праві власності. Решту вказаної будівлі автогаражів використовували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач у 2022 році звернувся до державного реєстратора Підгаєцької міської ради із заявою про реєстрацію за собою права власності на 1/4 частку нежитлової будівлі бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої по АДРЕСА_1 . Проте Державним реєстратором Підгаєцької міської ради відмовлено позивачу у здійснені державної реєстрації права власності на частку у вказаному вище об`єкті нерухомого майна, посилаючись на те, що право власності на нежитлову будівлю бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої по АДРЕСА_1 уже зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна виданого 03.11.2006 Мужилівською сільською радою.

З огляду на викладене, позивач вважає, що реєстрація права власності на цілу нежитлову будівлю бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, яка розташована по АДРЕСА_1 , відбулась з грубим порушенням вимог діючого законодавства та з порушенням його права власності на частку вказаного об`єкту нерухомого майна.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Підгаєцької міської ради Тернопільської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання права власності- відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20.05.2026 по справі № 605/333/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про пропущення позивачем строку позовної давності, так як позивач звернувся до державного реєстратора Підгаєцької міської ради із заявою про реєстрацію за собою права власності на 1/4 частку нежитлової будівлі бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої по АДРЕСА_1 і відповідно до листа за № 06/01-02 від 03.11.2022 року Державним реєстратором Підгаєцької міської ради відмолено позивачу у здійснені державної реєстрації права власності на 1/4 частку у вказаному вище об`єкті нерухомого майна.

Саме з цього моменту Позивач дізнався про порушення своїх майнових прав відповідачами, а не з 2015 року, як про це вказав суд першої інстанції в оскаржуваному рішення. Суд першої інстанції лише припустив, що позивач міг дізнатись про статус вказаного вище нерухомого майна, оскільки у цей час розглядалась кримінальна справа щодо відповідачів про підроблення документів, на підставі яких останні набули власність на спірне майно. Проте, позивач не знав про це кримінальне провадження, жодних доказів зворотнього суду не було надано, а також позивач не був учасником цього провадження, з огляду на що твердження суду про те, що позивач міг тоді дізнатись про статус оскаржуваного майна є лише припущенням суду, на підставі якого не грануватись рішення суду у відповідності до вимого ЦПК України.

Не можна погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його майнових прав, так у відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про

визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У даній справі майнові права позивача (право власності на частку у майні) не визнається відповідачами, а тому обрано позовну вимогу про визнання права

власності за позивачем на 1/4 частину бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої в АДРЕСА_1 .

Також, було пред`явлено вимоги про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, з огляду на те, що вироком Бережанського районного суду встановлено протиправність вказаних актів, а також, що власність за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була оформлена без врахування частки позивача у власності бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі ( АДРЕСА_1 ).

З огляду на викладене, позивачем заявлено позовну вимогу про визнання за ним права власності на частку у нерухомому майні та про скасування власності на це майно відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також, не погоджуються із висновком суду першої інстанції про те, що у випадку задоволення позову - частки у структурі власності бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої в АДРЕСА_1 складуть 125 %, оскільки позивач просить окрім визнання за ним права власності на частку у вказаному нерухомому майні також і скасувати права власності на частки у цьому майні відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Судом також зазначено, що позивачем не надано доказів правомірного виділу його частки в натурі зі спільного майна пайовиків як ще одну підставу для відмови у задоволені його позову, проте слід зазначити, що позивач не вказував у своєму позові, що 1/4 частка у власності бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі ( АДРЕСА_1 ) йому була виділена в натурі, тобто у вигляді окремого об`єкту нерухомого майна, а тому такий висновок суду не відповідає обставинам даної справи.

Позивач у позові ствердив та надав відповідні докази того, що йому належить лише частка у власності зазначеного нерухомого майна, а не виділене у натурі окреме майно, що було частиною цілого об`єкта нерухомості – бувшої машино- тракторної майстерні. З огляду на те, що у позивача наявна частка у вказаному об`єкті нерухомості, твердження суду першої інстанції про те, що вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2015 року у справі №593/1262/14-к не є достатнім доказом того, що оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відбулось із порушенням закону та майнових прав позивача є необґрунтованим.

Представник відповідача ОСОБА_2 — адвокат Горський О.І. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказують, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу про те, що оскаржуваним ним рiшенням виконавчого комітету Мужилівської сільської ради №32 вiд 31.10.2006 та свідоцтвом про право власностi на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданим 03.11.2006 порушуються його законні права та інтереси. Відповідно останній не обґрунтував жодними належними та допустимими доказами те, що він має законне право претендувати на 1/4 частини бувшої машино-тракторної майстерні авто-гаражі, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зазначають, що позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що на підставі акту приймання-передачі майна в натурі від 26.06.2002, йому як пайовику було передано пайове майно, перелiк якого визначений у вказаному акті, зокрема одну частину автогаражів. Однак враховуючи те, що цим актом майно передавалося в загальне користування, а не виділялось в натурі у власність, то у позивача не має підстав стверджувати, що у нього таке право виникло з часу підписання такого акту. Також, надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам є твердження позивача про те, що на підставі укладення договорів купівлі-продажу майнових паїв вiд 28.12.2012 між ним та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та свідоцтва про право власності на майновий пай від 05.12.2016, позивач набув право власностi на 1/4 частину автогаражів враховуючи їх балансову вартість, так як позивач набув лише право власності на вартісну частку в загальному майні, а не на його конкретну виділену частку.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_7 та його представник — адвокат Кукурудза А.Є. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній та просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Горський О.І. в судовому засіданні апеляційної скарги не визнав, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представник Підгаєцької міської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання, також не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення № R0 6726 9958 623, яке повернулося у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною ним адресою.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п. 2, п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволенння частково, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що у 1995 році розпочався процес розпаювання Агрофірми «Галичина». Правонаступником Агрофірми «Галичина» стало сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Мужилівське» (далі ТОВ «Мужилівське»).

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 21 січня 2013 року ТОВ «Мужилівське» визнано банкурутом (а.с.34зворіт, т.1).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області по справі №10Б-921/1440/2013 вiд 27.04.2021 завершено процедуру банкрутства ТОВ «Мужилівське», затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, а ТОВ «Мужилівське», як юридичну особу, - ліквідовано (а.с.34-39 зворіт, т.1).

Підтвердженням факту ліквідації СГТОВ «Мужилівське» є запис в в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про що свідчить витяг, у якому зазначено, що статус сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мужилівське» - припинено, дата запису — 10.08.2012 (а.с.40, т.1).

Як зазначає позивач, він, як колишній член агрофірми «Галичина», правонаступником якої стало ТОВ «Мужилівське», набув право власності на майновий пай вказаної агрофірми в розмірі 125,00 грн на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР ХІІІ за № 001907, виданого 12.02.2002 Мужилівською сільською радою Підгаєцького району Тернопільської області (а.с.11,т.1).

20.06.2002 на підставі акта прийняття-передачі майна в натурі від ТОВ «Мужилівське» в загальне користування згідно з поданими заявами і майновими сертифікатами ОСОБА_1 було передано пайове майно, перелік якого визначений у вказаному акті. Серед вказаного, а саме у пункті 3 даного акту, також зазначено одну частину боксу автогаражу вартістю 7700 грн (а.с.15, т.1), але не вказано конкретно, яку саме частку, що створює юридичну невизначеність.

Відповідно до даних книги обліку основних засобів і малоцінного інвентаря ТОВ «Мужилівське» за 2001 рік, вартість автогаражів становила 30930,84 грн, вартість огорожі гаражів - 4000 (а.с.18-18 зворіт, т.1).

Згідно з довідкою за вих.№11, виданою директором ТОВ «Мужилівське», залишкова балансова вартість автогаражів з огорожею, що знаходиться в АДРЕСА_1 станом на 28.07.2006 становила 34931 грн (а.с.103, т.1).

В подальшому, за договорами купівлі-продажу від 28.12.12, ОСОБА_1 купив такі майнові паї:у ОСОБА_6 номінальною вартістю 3978,00 грн; у ОСОБА_5 номінальною вартістю 5629,00 грн та у ОСОБА_4 номінальною вартістю 2171,00 грн (а.с.12-14. т.1).

05.02.2016 Мужилівською сільською радою Підгаєцького району Тернопільської області на підставі вказаних договорів взамін свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР-ХІІІ за № 001907 від 12.02.2002, ОСОБА_1 було видано нове свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР-ХІІІ за № 006435 на майновий пай в розмірі 11903,00 грн (а.с.10, т.1).

Рішенням державного реєстратора Підгаєцької міської ради за № 06/01-02 від 03.11.2022 (а.с.19-20, т.1), на звернення позивача до державного реєстратора Підгаєцької міської ради із заявою про реєстрацію за ним права власності на 1/4 частку нежитлової будівлі бувшої машино-тракторної майстерні, гаражі, розташованої по АДРЕСА_1 , державним реєстратором на підставі поданих ним документів, ОСОБА_1 відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна з підстав, що свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданий головою Мужилівської сільської ради від 05.02.2016 року, без відмітки підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі; акт приймання-передачі майна в натурі від ТВОВ «Мужилівське» в загальне користування згідно поданих заяв і майнових сертифікатів ОСОБА_1 та довідки Комунального підприємства Підгаєцького районного бюро технічної інвентаризації щодо технічної інвентаризації за об?єктом нерухомого майна бувшої машино-тракторної-гаражі, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , неможливо провести державну реєстрацію права власності на об?єкт нерухомого майна бувшої машино-тракторної майстерні, гаражів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за громадянином ОСОБА_8 .

Крім того, державним реєстратором звернуто увагу на той факт, що у довідці Комунального підприємства Підгаєцького районного бюро технічної інвентаризації щодо технічної інвентаризації за об?єктом нерухомого майна бувшої машино-тракторної майстерні гаражів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є зазначена інформація щодо зареєстрованого майна з відповідними частками на майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, виданого 03.11.2006 Мужилівською сільською радою.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області № 31 від 31 жовтня 2006 року вирішено оформити право приватної власності на 69/100 частин бувшої машино-тракторної майстерні, гаражів розташованих в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (а.с.21, т.1).

На підставі зазначеного рішення Мужилівською сільською радою видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 03.11.2006 засвідчує, що ОСОБА_3 є власником 69/100 бувшої машино-тракторної майстерні, гаражів, загальною площею 590,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області № 32 від 31 жовтня 2006 року вирішено оформити право приватної власності на 31/100 частин бувшої машино-тракторної майстерні, гаражів розташованих в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (а.с.23, т.1).

На підставі зазначеного рішення Мужилівською сільською радою видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 03.11.2006, що підтверджує, що ОСОБА_2 є власником 31/100 частини бувшої машино-тракторної майстерні, гаражів, загальною площею 254,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24, т.1).

Згідно з вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2015 року (арк.спр.180-187зв., арк.спр.26-33) по справі №593/1262/14-к ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) і призначено покарання — 850 грн штрафу в дохід держави. На підставі ст.49 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальну справу провадженням закрито (т.1 а.с.180-187зв).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) або фактичний вступ у користування без належного юридичного оформлення не породжує права власності на конкретну нерухомість. Свідоцтво про майновий пай засвідчує лише його частку в пайовому фонді колишнього підприємства, а не право власності на конкретний об`єкт нерухомості. Акт приймання-передачі від 20.06.2002, на який посилається ОСОБА_1 , було підписано з ним як із представником групи пайовиків. Тобто майно (частина боксу) було передано у спільне часткове користування групі осіб, а не особисто позивачу. Позивач не надав суду протоколу загальних зборів усіх пайовиків із зазначеного списку або укладеного між ними договору про розподіл часток у цьому конкретному нерухомому майні чи виділ частки в натурі, а відтак набуття майна в загальне користування групою пайовиків виключає можливість самостійного, одноособового визначення позивачем власної частки у розмірі 1/4 без укладення відповідного договору або прийняття відповідного рішення зборами співвласників.

Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Також колегія суддів зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин, порядок розподілу та використання майна реорганізованих КСП регулювався, зокрема, Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 року № 2114-XII (далі - № 2114-XII), Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки", постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки" та Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (далі - Порядок).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року №2114-XII (далі Закон №2114-XII) об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Згідно зі статтею 9 Закону №2114-XII до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Указом Президента України від 29 січня 2001 року «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» передбачено розробку та здійснення комплексу організаційних заходів щодо:

- уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, з урахуванням майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів у зв`язку зі списанням цієї заборгованості відповідно до законодавства;

- визначення розмірів паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства (далі паї), а також встановлення осіб, які є їх власниками;

- запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати);

- забезпечення вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину;

- виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чи їх правонаступників стосовно майна.

У зв`язку з цим, забезпечено утворення комісій з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.

На виконання зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів КСП та їх документального посвідчення.

Відповідно до пунктів 13-14 вказаного Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво. Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №177 затверджено Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, згідно з яким комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки (далі комісія), створена з метою забезпечення захисту прав на пайовий фонд майна членів колективних сільськогосподарських підприємств (далі підприємства), в тому числі реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства (п.1).

Рішення загальних зборів підприємства, а у разі реорганізації підприємства рішення загальних зборів колишніх членів підприємства, що є співвласниками цього майна, обов`язкове для виконання комісією. Комісія підзвітна у своїй діяльності зборам співвласників (п.2).

Комісія відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- проводить уточнення складу активів і пасивів та їх вартості у підприємстві, де відбулася фактична передача майна;

- визначає структуру пайового фонду майна;

- визначає розміри паїв колишніх членів підприємства, що не були ними одержані в натурі, грошима або цінними паперами під час припинення членства, а також виявляє осіб, які є їх власниками;

- розглядає заяви осіб щодо визнання за ними права на майновий пай та правильності розрахунку вартості паїв;

- вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність (п.4).

Рішення комісії оформляються протоколом, що підписується головою і секретарем комісії, а затверджується зборами співвласників у порядку, встановленому співвласниками (п.15).

Отже, аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що співвласники майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай в натурі з виділенням конкретного майна лише на підставі рішення загальних зборів співвласників.

Комісія з врегулювання майнових відносин готує для розгляду на загальних зборах переліки майна для виділення в натурі, однак сама комісія рішення про виділення майна в натурі та передачу його будь-кому у власність не приймає, вирішення такого питання поза межами компетенції цієї комісії.

Наведене відповідає висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №612/579/16-ц.

Водночас, відповідно до пунктів 2.4, 2.5 4.1, 4.2, 4.4 Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315 (далі - Рекомендації № 315), управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється загальними зборами співвласників. Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно. Співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна, що перебуває у спільній частковій власності, подає уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву.

Частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі у розмірі, еквівалентному вартості частки, визначеної договором про порядок володіння та користування майном. Для виділення спільної частки в натурі співвласник може об`єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажанні отримати їх у натурі. Договір між співвласниками про виділення в натурі частки з нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, оскільки майно колективних сільськогосподарських підприємств належить на праві спільної часткової власності його членам, його співвласники здійснюють свої права за спільною згодою і жоден зі співвласників самостійно або за згодою декількох власників не вправі вирішувати долю спільного майна без згоди всіх співвласників, рішення щодо виділення в натурі частки з майна повинно прийматися на загальних зборах співвласників одностайно.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 квітня 2019 року у справі №132/2483/16-ц та від 18 грудня 2019 року у справі №131/475/16-ц.

На виконання зазначених Указу Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, Міністерство аграрної політики України наказом від 14 березня 2001 року № 62 затвердило Порядок розподілу та використання майна реорганізованих КСП. За приписами пункту 9 цього Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам або групам власників здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Абзацами 4-6 пункту 15 цього Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі. Підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акту приймання-передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що наявність у особи свідоцтва про право власності на майновий пай (або сукупну вартість викуплених майнових паїв) свідчить про наявність у неї виключно права на виділ майна в натурі зі складу пайового фонду КСП у розмірі вартості паю за рішенням зборів із дотриманням процедури, встановленої пунктом 15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Отже, зазначене свідоцтво не є доказом виникнення у власника паю права власності на конкретне рухоме чи нерухоме майно, яке входить до складу пайового фонду.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 617/1374/17 (провадження № 61-101св21) та від 02 лютого 2024 року у справі № 599/2373/21 (провадження № 61-6506св23).

У постановах Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі № 125/1545/16-ц (провадження № 61-20164св19), від 01 жовтня 2020 року у справі № 310/7483/18 (провадження № 61-15183св19) зазначено, що до виділення на зазначені майнові сертифікати у передбаченому законом порядку конкретного майна усі вони є лише співвласниками майнових паїв, а не співвласниками майна. Право на майновий пай виникає у члена КСП, засвідчується відповідним документом - майновим сертифікатом і не пов`язується з конкретним майном до його виділення в натурі. Власники майнового паю на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП, що не пов`язано з виділеним у натурі майна, не є співвласниками частки у праві спільної часткової власності колективного підприємства.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду обґрунтовував свої вимоги тим, що він як колишній член агрофірми «Галичина», правонаступником якої стало ТОВ «Мужилівське», набув право власності на майновий пай в розмірі 11903,00 грн, що стверджується свідоцтвами про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР ХІІІ за № 001907 від 12.02.2002, серії ТР-ХІІІ за № 00643 від 05.02.2016, договорами купівлі-продажу майнового паю від 28.12.2012 та акту приймання-передачі майна в натурі від ТОВ «Мужилівське» від 20.06.2002, тому відповідно є співвласником бувшої машино-тракторної майстерні, гаражів, розташованих в АДРЕСА_1 , які були зареєстровані за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, в зв`язку з чим державною реєстрацією права власності на спірне майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушено його право власності на 1/4 вказаного нерухомого майна.

Як вище зазначалося, питання оформлення права власності на майновий пай, видачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена підприємства визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №177, якою затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення та Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки.

Згідно із пунктом 4 Порядку, до списку осіб, які мають право на майновий пай, включаються всі члени підприємства, а також особи, за якими відповідно до законодавства зберігається право на майновий пай. Список осіб, які мають право на майновий пай, складається комісією і затверджується зборами співвласників.

За рішенням зборів співвласників до списку осіб, що мають право на майновий пай, можуть бути внесені й інші категорії осіб, наприклад, такі, що відпрацювали у господарстві довгий час і вибули з поважних причин, а також особи, які мають право на пайовий фонд майна, але з різних причин не були включені до списку.

Виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) виключно на підставі рішення зборів співвласників.

Питання розподілу майна пайового фонду вирішується загальними зборами співвласників майнових паїв, які затверджують подані комісією пропозиції, після чого таке майно виділяється підприємством правонаступником з оформленням акта приймання-передачі (пункт 15 Порядку).

Таким чином,питання щодо виділення майнового паю в натурі, способу такого виділення, визначення конкретного майна, яке передається власнику майнового паю, відноситься до виключної компетенції зборів співвласників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 612/579/16-ц та постанові КЦС у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року в справі № 675/2134/18-ц.

Підставою для виділення майнових паїв у натурі чи отримання їх вартості окремими особами є заяви власників майнових паїв про виділення їхнього майна в натурі. Такі заяви розглядають збори співвласників майнових паїв, які приймають відповідні рішення, що оформляються протоколом зборів співвласників.

Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 675/2134/18-ц (провадження № 61-22458св19).

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що наявність у особи свідоцтва про право власності на майновий пай (або сукупну вартість викуплених майнових паїв) свідчить про наявність у неї виключно права на виділ майна в натурі зі складу пайового фонду КСП у розмірі вартості паю за рішенням зборів із дотриманням процедури, встановленої пунктом 15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Отже, зазначене свідоцтво не є доказом виникнення у власника паю права власності на конкретне рухоме чи нерухоме майно, яке входить до складу пайового фонду.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 617/1374/17 (провадження № 61-101св21) та від 02 лютого 2024 року у справі № 599/2373/21 (провадження № 61-6506св23).

У постановах Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі 125/1545/16-ц (провадження № 61-20164св19), від 01 жовтня 2020 року у справі № 310/7483/18 (провадження № 61-15183св19) зазначено, що до виділення на зазначені майнові сертифікати у передбаченому законом порядку конкретного майна усі вони є лише співвласниками майнових паїв, а не співвласниками майна. Право на майновий пай виникає у члена КСП, засвідчується відповідним документом - майновим сертифікатом і не пов`язується з конкретним майном до його виділення в натурі. Власники майнового паю на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП, що не пов`язано з виділеним у натурі майна, не є співвласниками частки у праві спільної часткової власності колективного підприємства.

Пунктом 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2005 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) передбачено, що для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання-передачі нерухомого майна.

Отже, вказаними нормами актів цивільного законодавства передбачено певний порядок набуття права власності на індивідуально визначені об`єкти зі складу майна реорганізованого підприємства власником майнового паю.

Разом із тим, норми ЦК України не вимагають згоди інших співвласників майнових паїв на укладення договору дарування чи договору купівлі-продажу майнового паю, оскільки до виділення майна в натурі особі на наявні у нього свідоцтва про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) у передбаченому законом порядку конкретного майна він та інші члени колективного сільськогосподарського підприємства є співвласниками майнових паїв, а не співвласниками майна.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 567/862/19.

Водночас, як вірно встановлено судом, надане позивачем свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства майновий сертифікат) серії ТР-ХІІІ за № 006435, видане Мужилівською сільською радою не містить відомостей про виділення в натурі індивідуально визначеного чи на праві спільної часткової власності будь-якого конкретного майна, як індивідуально визначеного об`єкта. Воно лише посвідчує наявність у позивача права на майновий пай у пайовому фонді колективного сільськогосподарського підприємства із визначенням його вартості, однак саме по собі не підтверджує виникнення права власності на конкретний об`єкт нерухомого чи іншого індивідуально визначеного майна.

З Акту приймання-передачі від 20.06.2002, на який посилається ОСОБА_1 , майно було передано ТОВ «Мужилівське» не особисто йому, а в загальне користування усій групі пайовиків згідно з доданим списком, де позивач виступав лише як їхній представник, серед якого, зокрема: Бокс автогаражу, одна частина, вартістю 7 770 грн. Також місцезнаходження будівлі автогаражів у вказаному акті не зазначено, однак позивач зауважує, що вказана будівля автогаражів розташована на АДРЕСА_1 .

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірне майно було виділено позивачу в натурі у встановленому законодавством порядку, зокрема того, що позивач звертався із заявою про виділення майна в натурі на підставі майнових сертифікатів (свідоцтв) або що таке майно фактично виділялося йому в натурі зі складу пайового фонду колишнього підприємства. Відсутні рішення зборів співвласників про передачу саме цього об`єкта позивачу, акти приймання-передачі, документи щодо виділення майна або інші докази, які б підтверджували виникнення у нього права власності на конкретний об`єкт.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач довів лише наявність у нього права на майновий пай, вартість якого визначена у свідоцтві, однак не довів набуття права власності на спірне майно, яке є предметом позову, а тому і відсутні підстави для визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача, суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, що також є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадженн № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19).

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову, тому рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року, залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович — задовольнити частково.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року, залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 жовтня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома