Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №442/8721/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/8721/25 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/870/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

за участю секретаря Якимчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою (за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 та Органу опіки та піклування - відділу служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради), у якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги заяви обґрунтовувалися тим, що заявник та ОСОБА_2 з 07.06.2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому них є двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і цей шлюб рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 квітня 2020 року було розірвано. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з заявником у місті Маріуполі, а колишня дружина проживала окремо.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації заявник разом з дітьми переїхав до міста Дрогобича Львівської області, а його колишня дружина залишилася проживати у м. Маріуполі.

Оскільки діти перебувають на його утриманні, зростають під його наглядом, він займається їх вихованням, на підставі цього він звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дітей з ним. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.10.2022 року його позов задоволено та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з заявником. Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 , мати ОСОБА_5 , не заперечувала щодо проживання сина разом з батьком.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання заявником малолітнього сина ОСОБА_5 потрібне заявнику для «оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним з батьків» (а.с. 1-7).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні заяви відмовлено (а.с. 66-67).

Дане рішення оскаржив заявник.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву та встановити факт, що він «самостійно виховує та утримує малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом (з заявником) за адресою: АДРЕСА_1 », покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Апелянт вважає, що суд не врахував надані докази тривалого проживання сина разом із батьком, самостійного забезпечення його потреб та відсутності участі матері у вихованні й утриманні дитини. Також вважає безпідставними висновки суду про відсутність доказів порушення його прав і необхідність попереднього позасудового звернення, оскільки встановлення відповідного факту має для нього юридичне значення, зокрема для реалізації передбачених законом прав (а.с. 70-79).

Разом з апеляційною скаргою заявник подав до суду Заяву про слухання справи у його відсутності (а.с. 82).

27.07.2026 року на веб-сайті Львівського апеляційного суду було розміщено оголошення про виклик ОСОБА_2 у судове засідання 26 жовтня 2026 року о 10 год. 00 хв. (а.с. 95)

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження або відсутність юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293), і що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право (частина 4 статті 315).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

А як вбачається зі змісту статті 318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту має бути зазначено причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, тобто – факт, що має юридичне значення, за загальним правилом має бути посвідчений документом, і лише при неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, він може бути встановленим у судовому порядку.

У поданій до суду Заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, міститься посилання на наявність рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2022 року у справі № 442/1755/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, яким визначено місце проживання сина згаданих сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 у місті Дрогобичі Львівської області (а.с. 22-23). Тобто, у заявника (як батька неповнолітньої дитини) є рішення суду, яке знаходиться в законній силі, яке визначає місце проживання цієї дитини саме з батьком.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини. Права і обов`язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов`язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки. Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, щодо визначення місця проживання дитини (опіки над дитиною), ухилення від виконання (невиконання) батьківських обов`язків - такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав також у порядку позовного провадження.

Як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, матеріали справи не містять доказів того, що заявник самостійно (зокрема) утримує неповнолітнього сина, як то: доказів звернення до суду з позовом про стягнення з матері аліментів на утримання їхнього спільного сина чи з позовом про позбавлення цієї матері батьківських прав відносно сина тощо.

В той же час, апеляційна скарга не містить доводів та/чи доказів, які б спростовували згадані вище висновки суду, а тому доводи апеляційної скарги заявника про те, що суд не врахував того, що син тривалий час проживає саме з батьком (заявником), який самостійно забезпечує його потреби, оскільки мама неповнолітнього не приймає участі у вихованні й утриманні сина, не можуть прийматися до уваги, оскільки «факт самостійного виховання та утримання заявником дитини» повинен свідчити про неучасть та об`єктивну неможливість такої участі іншого з батьків цієї дитини (в даному випадку – матері) в її утриманні та вихованні, чого (зокрема – доказів об`єктивної неможливість такої участі зі сторони матері дитини) матеріали справи не містять.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення заяви про встановлення факту самостійного виховання і утримання заявником неповнолітнього сина) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 26 жовтня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.