Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №500/2721/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2721/25 пров. № А/857/33407/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Гуляка В.В., Гінди О.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 500/2721/25 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Бучацького районного споживчого товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

суддя у І інстанції Чепенюк О.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося у Тернопільський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Бучацького районного споживчого товариства в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 83 184,31 грн та пені на суму 914,98 грн, а всього 84 099,29 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Бучацького районного споживчого товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволено частково. Стягнуто з Бучацького районного споживчого товариства на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в сумі 34 660,13 грн та пеню в сумі 381,26 грн, а всього 35041,39 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити в повному обсязі.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Бучацьке районне споживче товариство зареєстроване як юридична особа з 05.05.1994, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (сформованого в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та централізованого банку даних з проблем інвалідності), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Бучацького районного споживчого товариства за рік становить 8 працівників, а осіб з інвалідністю у вказаний період – 0, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для Товариства становить одне робоче місце. За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 83184,31 грн, виходячи з половини розміру середньорічної заробітної плати (166368,62 грн) (а.с.9). Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано відповідачу в електронному вигляді 04.03.2025.

У зв`язку з несплатою у встановлений термін сум адміністративно-господарських санкцій Товариству за період з 16.04.2025 по 07.05.2025 нарахована пеня у сумі 914,98 грн (а.с.8).

На запит Відділення Фонду від 28.03.2025 (а.с.34) Тернопільський обласний центр зайнятості 10.04.2025 надав інформацію про те, що Бучацьке районне споживче товариство 31.05.2024 подало звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для осіб з інвалідністю.

Відділення Фонду сформувало в адресу відповідача повідомлення №222/04-94 від 17.03.2025 про нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2024 році встановленого законом нормативу робочих місць у сумі 83184,31 грн; одночасно роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати.

Відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в судовому порядку.

Станом на 11.06.2025 сума заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за відомостями Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю не змінилася.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначає Закон №875-ХІІ.

Згідно частин першої, другої статті 17 цього Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Нормами статей 18 та 19 Закону № 875-XII встановлено обов`язок підприємств, установ та організацій створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначено норматив таких місць, порядок їх розрахунку, забезпечення умов праці та відповідальність за невиконання цього нормативу.

18.10.2022 прийнято Закон України № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю», який набрав чинності 06.11.2022, яким частину третю статті 18 та статтю 19 Закону 875-ХІІ викладено в нових редакціях.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частина шоста статті 19 Закону №875-XII вказує, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

-про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

-про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

-необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно частини восьмої цієї статті, отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону №875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно частини першої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно частини четвертої статті 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у встановленому порядку; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Частинами першою, другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.

Отже, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 28.05.2019 у справі №807/554/17, від 11.07.2019 у справі №804/7412/15, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2024 році становила 8 осіб, тому згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ відповідач у 2024 році повинен був виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце, проте, цей норматив виконаний не був.

Визначаючись, чи має місце порушення вимог Закону №875-ХІІ, за які передбачена відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів із забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленому нормативу.

Згідно частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ воегульовано, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно займатись пошуком таких осіб для працевлаштування. Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для їх працевлаштування.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості.

Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VІ «Про зайнятість населення» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На реалізацію цієї норми Міністерство економіки України прийняло наказ від 12.04.2022 №827-22 «Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за №565/37901.

Пунктом 1.5 розділу І цього Порядку встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 06.03.2024 у справі №120/7955/21-а.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17 зазначив, що відповідно до якого своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.08.2021 у справі №260/557/19 зробив висновок, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2024 у справі №120/7955/21-а, звернув увагу, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

У штатному розписі виробничого персоналу Бучацького районного споживчого товариства з 01.12.2023 зазначено три штатних одиниці, у тому числі посада контролера ринку, та п`ять штатних одиниць передбачено в апараті управління. Цей штатний розпис залишився в кількісному показнику штатних одиниць на 2024 рік без змін (а.с.48-49).

31.05.2024 відповідач подав до Бучацького управління Чортківської філії Тернопільського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вакансії «контролер ринку» з позначенням про цю одну вакансію для можливого працевлаштування особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, що підтверджується копією такої звітності з відміткою про її прийняття (а.с.36-38, 46-47).

Посада «контролера ринку» була створеним робочим місцем для осіб з інвалідністю у період з 01.01.2024 та була вакантною або зайнятою особою з інвалідністю по дату подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», тобто з 31.05.2024, надані відповідачем відомості не містять.

З огляду на подання 31.05.2024 відповідачем до центру зайнятості звітності форми №3-ПН, яка подається протягом трьох робочих днів з дня виникнення вакансії на робоче місце, створене для осіб з інвалідністю, то вважати, що до цього часу (з 01.01.2024 по 30.05.2024) таке місце було створене для особи з інвалідністю у суду відсутні.

Відтак, у суду немає підстав стверджувати, що відповідач у повному обсязі виконав встановлений Законом №875-XII обов`язок із забезпечення виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю протягом 2024 році, такий обов`язок виконаний частково.

Стосовно пояснень Відділення Фонду про те, що подання звіту про наявну вакансію не є достатнім доказом створення робочого місця для особи з інвалідністю, то суд зазначає, що у спірному випадку мова йде про посаду контролера ринку, яка, на переконання суду, не передбачає створення особливих умов з метою доступності зайняття такої посади особою з інвалідністю.

Таким чином, оскільки відповідач за період з 01.01.2024 по 31.05.2024 не надав належних та допустимих доказів інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю шляхом подання звітності форми №3-ПН або ж самостійного пошуку відповідних працівників, що підтверджувало б реальність створення робочого місця для особи з інвалідністю та намірів стосовно здійснення такого працевлаштування (тобто про відсутність вини у вчиненні господарського правопорушення), а також влаштування у цей період особи з інвалідністю, і лише з 31.05.2024 у відповідача була вакансія для працевлаштування особи з інвалідністю, про яку він інформував центр зайнятості і на зайняття якої б могли претендувати особи з інвалідністю, тому він має сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць та непрацевлаштування 1 особи з інвалідністю за період з 01.01.2024 по 31.05.2024 – п`ять місяців.

При вирішенні спору про стягнення адміністративно-господарських санкцій суд вправі перевірити їх правомірність нарахування та визначити правильну до стягнення суму, при цьому суд не перебирає на себе повноваження суб`єкта владних повноважень, адже санкції вже нараховані і наразі вирішується питання щодо наявності підстав для їх стягнення, а також визначення розміру стягнення.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що для встановлення порушення законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю можливе лише за результатами проведення перевірки органами Держпраці з огляд на таке.

Дане питання було предметом розгляду Верховного Суду, який у постанові від 24.04.2025 у справі №280/3642/23 дійшов наступних висновків: «…з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8- 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні.

Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70…».

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач не у повному обсязі виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому позовні вимоги про стягнення з Товариства адміністративно-господарських санкцій слід задовольнити частково сумі 34660,13 грн та пені у розмірі 381,26 грн, а всього 35041,39 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 500/2721/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіВ. В. Гуляк

О. М. Гінда