Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №140/4051/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/4051/25 пров. № А/857/35163/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року (суддя Стецик Н.В., ухвалене в м. Луцьку) у справі №140/4051/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21 березня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язання відповідача прийняти рішення про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, його оскаржив позивач- ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 140/4051/25 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України у Волинській області від 21 березня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язати УДМС України у Волинській області прийняти рішення про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзив, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 22.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до Луцького відділу №1 УДМС України у Волинській області із заявою про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України “Про громадянство України”, надавши рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.10.2024 у справі №161/14217/24 про встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року.

03.12.2024 справа ОСОБА_1 надійшла до УДМС України у Волинській області.

Так, під час опрацювання матеріалів заяви відділом з питань громадянства УДМС України у Волинській області було встановлено, що подані заявницею документи не підтверджують наявність фактів та умов, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України.

Як вбачається з матеріалів справи, заявницею до заяви було також додано копію паспорта громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року) серії НОМЕР_1 від 04.02.1981, виданий відділом внутрішніх справ Луцького міськвиконкому на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який містить видимі ознаки анулювання, оскільки на доданих копіях наявні два отвори наскрізь на кожному аркуші та обкладинці документа. На заяві про видачу паспорта громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року), реквізити якого зазначені вище, міститься відмітка, що свідчить про його обмін в російській федерації.

На запит УДМС України у Волинській області Управлінням Служби безпеки України у Волинській області листом від 04.03.2025 №983/1/0701-25 було надано інформацію про документування ОСОБА_1 паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_2 та присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків в російській федерації - № НОМЕР_3 . Також із наданого листа слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово під час в`їзду на територію України використовувала паспорт громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , чим засвідчила свою юридичну приналежність до громадянства російської федерації під час перебування в Україні.

Також, дана інформація підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18.02.2025 №768/1/0701-25, з якого слідує, що позивач неодноразово перетинала кордон України з 2017 по 2022 рік, а крайній перетин державного кордону ОСОБА_1 був 27.06.2022, в`їзд через пункт пропуску “Устилуг” по паспорту громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_4 .

Відтак, під час опрацювання матеріалів клопотання було встановлено, що подані заявницею документи не підтверджують наявність фактів та умов, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України.

Відтак, з урахуванням викладеного, враховуючи належність ОСОБА_1 до громадянства рф, не порушуючи принципи Європейської конвенції з питань громадянства в частині уникнення безгромадянства, та, враховуючи вимоги пункту 2 частини 1 статті Закону України “Про громадянство України” щодо виключення факту належності особи до громадянства інших держав, УДМС України у Волинській області прийняло рішення від 21.03.2025 про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Преамбулою Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001 №2235-III (далі – Закон №2235-III) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001 №2235-III (далі – Закон №2235-III) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено визначення, зокрема, таких термінів: громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні.

Відповідно до статті 3 Закону №2235-III громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Як визначено у частині другій цієї статті, особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Відтак, встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України”, але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави (такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 25.03.2024 у справі №161/9609/22 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення).

З метою організації виконання Закону України “Про громадянство України” Указом Президента України від 27.03.2001 №215, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок), яким відповідно до Закону України “Про громадянство України” визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно з пунктом 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті “а” цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2235-III особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання (пункт 9 Порядку): а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відтак, встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року особи, яка не була громадянином іншої держави, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 або 2 частини 1 статті 3 Закону України “Про громадянство України”, і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.10.2024 у справі №161/14217/24, яке набрало законної сили 14.11.2024, встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Внаслідок цього позивач звернулася до УДМС України у Волинській області із заявою від 22.11.2024 про встановлення належності до громадянства України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про громадянство України”.

Верховний Суд у постанові від 25.03.2024 у справі №161/9609/22 вказав, що сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

Також, у даній постанові Верховного Суду констатовано, що встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України”, але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.

Разом з тим, у спірному випадку Луцьким міськрайонним судом Волинської області встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, що визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України” у даному випадку не є можливим, оскільки ОСОБА_1 набула громадянства іноземної держави – російської федерації, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи. Тобто, проживаючи станом на 13.11.1991 на території України, та після цієї дати набувши іноземне громадянство, позивач втратила можливість підтвердити належність до громадянства України на підставі статті 3 Закону України “Про громадянство України”.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року у даному випадку не матиме правових наслідків, оскільки в Україні існує єдине громадянство відповідно до статті 4 Конституції України.

Також судом першої інстанції вірно взято до уваги той факт, що паспорт СРСР, на який посилається позивач, був анульований шляхом його обміну в рф, а сама особа документувалася під час перетину кордону паспортом рф, де отримала податковий номер, при цьому ОСОБА_1 не здійснювала жодних дій для оформлення українського громадянства після 13.11.1991 до часу набуття іноземного громадянства. У такому випадку позивач обрала іноземне громадянство та втратила можливість підтвердити належність до громадянства України.

Щодо посилання сторони позивача на постанову Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №161/9609/22, як на обґрунтування можливості встановити належність до громадянства України, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що не може бути підставою для задоволення позову, оскільки ця постанова стосується виключно встановлення факту проживання, але не є вирішальною для підтвердження правового статусу громадянина України в особи, яка згодом добровільно набула громадянство іншої держави.

Отримавши іноземне громадянство, особа не позбавлена можливості набути громадянство України, зокрема відповідно до вимог статті 8 Закону України “Про громадянство України”, тобто за територіальним походженням, однак з урахуванням положень Закону України від 20.08.2024 року №3897-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України”, який набрав чинності 24.11.2024, а щодо окремих його положень, зокрема пунктів 2-7 розділу “II. Прикінцеві та перехідні положення” – 25.08.2024.

Як визначено пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону реалізація державної політики у сфері громадянства територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби України, посольствами та консульськими установами України стосовно громадян російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про набуття громадянства України, поданих до набрання чинності цим Законом, зупиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №2102-IX; прийняття заяв про набуття громадянства України від громадян російської федерації припиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Відтак, на час виникнення спірних правовідносин громадянам російської федерації тимчасово заборонено подавати заяви про набуття громадянства України під час дії воєнного стану.

Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що встановлення належності до громадянства України можливе до моменту набуття іноземного громадянства, після набуття іноземного громадянства особа може лише клопотати про набуття громадянства України в порядку, передбаченому законом.

Зважаючи на все викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі №140/4051/25 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяІ. І. Запотічний

суддіО. І. Довга

Т. І. Шинкар