Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №260/11278/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/11278/23 пров. № А/857/23533/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі № 260/11278/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя у І інстанції Микуляк П.П.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся у Закарпатський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ виконувача начальника Головного управління ДПС в Закарпатській області Олексія Петриченка №413-п від 02.08.2023 «Про проведення фактичних перевірок» в частині організації проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ; визнати незаконними дії Головного управління ДПС в Закарпатській області по проведенню фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 з 20 по 22 вересня 2023 року та складанню за результатами такої перевірки Акта (довідки) фактичної перевірки від 22.09.2023 за №001195; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2023 за №00052980705 та №00053080705.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 02 листопада 2023 року за №00052980705 та №00053080705. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до виписки з Єдиного реєстру та веде господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач здійснює свою підприємницьку діяльність за основним видом економічної діяльності 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с. 28).

Згідно наказу Головного управління ДПС в Закарпатській області від 02 серпня 2023 року №413-п, з метою перевірки інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, під час здійснення платником податків розрахункових операцій, на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пункту 80.2 статті 80 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI, наказано провести фактичні перевірки у серпні – вересні 2023 року, зокрема у ФОП ОСОБА_1 .

На підставі наказу №413-п Головним управлінням ДПС в Закарпатській області від 20 вересня 2023 року було видано Направлення №2071/07-16-07-05 на перевірку ФОП ОСОБА_1 з метою перевірки інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, під час здійснення платником податків розрахункових операцій, на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, а також Направлення №2072/07-16-24-16 на перевірку ФОП ОСОБА_1 з метою дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання норм чинного законодавства у сфері трудових відносин.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС в Закарпатській області було складено Акт фактичної перевірки №001195 від 22.09.2023 року, в якому, зокрема зазначено, що встановлено факт реалізації горілки Воздух 0,5 л. 21.09.2023 за ціною 120,00 без попереднього програмування кодів УКТЗЕД, а саме з невірним кодом УКТЗЕД 228601100. Встановлено факт невидачі відповідного розрахункового документу 03.01.2022 09:24:22, а саме реалізована горілка Воздух 0,5 л. за ціною 90,00 грн. без зазначення цифрового значення марки акцизного податку під час реалізації алкогольних напоїв. Згодом, в період з 04.01.2022 по 20.09.2023, виявлено факти невидачі відповідних розрахункових документів на загальну суму 48 415 грн., а саме в чеках РРО відсутнє цифрове значення марок акцизного податку.

На підставі Акту фактичної перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.11.2023 року за №00052980705 та №00053080705, якими до позивача, відповідно, застосовано штрафні санкції у розмірі 72 712,50 грн. за порушення п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та 5 100 грн. за порушення п.11 ст.3 вищевказаного Закону.

Позивач не погоджуючись із такими діями, звернувся з даним позовом до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Згідно п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

Згідно з п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови.

У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Згідноп.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За доводами позивача, у контролюючого органу відсутні дійсні та фактичні підстави для прийняття наказів про проведення фактичних перевірок. Вважає, що оскільки у наказі на проведення перевірки не наведені фактичні підстави для її призначення та не відображено, яка саме інформація, що наявна та/або отримана контролюючим органом, стала підставою для призначення фактичної перевірки, тому відсутні правові підстави для її проведення.

Згідно із висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 24.02.2022 по справі № 520/5314/2020, платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених пунктом 81.1 статті 81 ПК України. Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 120/5729/20-а, від 12 жовтня 2021 року у справі № 120/5229/20-а, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21, від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/15431/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 420/11790/22 зазначав, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, сформульовано висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні під час розгляду схожих спорів, у яких в підставах проведення фактичної перевірки платника податків було покладено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України або інші підпункти, в яких міститься посилання лише на одну фактичну підставу для проведення перевірки.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, вказав, що за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 дійшов подібного висновку, зазначивши, що у судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 вказав, що у випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно оскаржуваного наказу, такий прийнятий на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI.

Положення пп. 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК передбачають, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Стосовно поняття інформації, яке вжито в пп. 80.2.2 п., 80.2 ст. 80 ПК України, то відповідно до пп. 14.1.171 п. 14.1 ст. 14 ПК України термін податкова інформація для цілей оподаткування розуміється у значенні, визначеному Законом України Про інформацію №2657-ХІІ від 02.10.1992.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Закону України Про інформацію податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Порядок збирання та використання податкової інформації регулюється ПК України, а в частині, яка ним не врегульована - іншими законодавчими актами.

Пунктом 74.2 статті 74 ПК України передбачено, що зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Згідно з п.74.1 ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Відтак, під інформацією, яка може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, в розумінні згаданого вище пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України необхідно розуміти в тому числі і інформацію, яка отримана із інформаційних баз даних органів державної податкової служби, як і інша інформація, отримана такими органами.

Згідно матеріалів справи, визначеною відповідно до пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України підставою для її проведення обумовлювалась доповідна записка відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Закарпатській області №866/07-16-07-05 від 02.08.2023 року.

Доповідною запискою ГУ ДПС у Закарпатській області від 02.08.2023 з метою організації фактичних перевірок у серпні-вересні 2023 року відділом фактичних перевірок управління податкового аудиту здійснено аналіз, за результатами якого встановлено суб`єкти господарювання (наведених у додатку), у яких згідно бази даних ГУ наявні ризики порушень законодавства, контроль за якими покладено на підрозділи фактичних перевірок та запропоновано, провести у серпні - вересні 2023 року фактичні перевірки суб`єктів господарювання, у яких наявні факти ймовірних порушень законодавства, на підставах, що визначені підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно переліку, серед суб`єктів господарювання зазначено ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, джерелом інформації став лист ДПС України №866/07-16-07-05 від 02.08.2023 року, а про ймовірні порушення платником податків законодавства складена доповідна записка, що в розумінні положень пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України є фактичною підставою для перевірки.

Суд відхиляє доводи позивача, щодо відсутні підстав для призначення перевірки та вважає, що наказ не може вважатися оформленим з істотними порушеннями вимог чинного законодавства, а відтак не може бути протиправним.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 Судова палата акцентував увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Отже, позовні вимоги в частині скасування наказу №413-п від 02.08.2023 «Про проведення фактичних перевірок», а також визнання протиправними дії по проведенню перевірки ФОП ОСОБА_1 та складанню за результатами такої перевірки Акта (довідки) фактичної перевірки від 22.09.2023 за №001195 задоволенню не підлягають.

За змістом Акту фактичної перевірки №001195 від 22.09.2023 року встановлено факт реалізації горілки Воздух 0,5 л. 21.09.2023 за ціною 120,00 без попереднього програмування кодів УКТЗЕД, а саме з невірним кодом УКТЗЕД 228601100.

Згідно розрахунку штрафних санкцій за виявлене порушення проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості було визначено штраф у розмірі 5100 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2023 року за №00053080705, якими до позивача, відповідно, застосовано штрафні санкції за порушення п.11 ст.3 Закону України № 265/95-ВР.

Актом фактичної перевірки №001195 від 22.09.2023 року встановлено, що в період з 04.01.2022 по 20.09.2023 невидачі відповідних розрахункових документів на загальну суму 48 415 грн., а саме в чеках РРО відсутнє цифрове значення марок акцизного податку.

Згідно розрахунку штрафних санкцій за виявлене порушення вперше невидача відповідного розрахункового документу під час роздрібної торгівлі алкогольними напоями, без зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серії та номер) визначено штраф у розмірі 90 грн., а за наступні невидачі відповідного розрахункового документу під час роздрібної торгівлі алкогольними напоями, без зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серії та номер) визначено штраф у розмірі 72 622,50 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2023 року за №00052980705, якими до позивача, відповідно, застосовано штрафні санкції за порушення п.2 ст.3 Закону України № 265/95-ВР.

Верховний Суд у постанові від 11 січня 2024 року у справі № 420/12275/22 зазначив, які саме порушення Закону №265/95-ВР стосуються вжитого законодавцем словосполучення порядку здійснення розрахункових операцій, врахував, що за визначенням, наведеним у статті 2 Закону №265/95-ВР, розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Таким чином, виходячи з наведеного вище визначення слідує, що розрахункова операція пов`язана саме із безпосереднім прийманням від покупця коштів у відповідній формі за товар, оформленням документа, що підтверджує факт здійснення такої операції, у порядку та спосіб, визначений Законом №265/95-ВР.

З урахуванням наведених позицій Верховного Суду, суд вважає, що висновок відповідача в Актах перевірки, що позивачем здійснювалися розрахункові операції через РРО при продажу алкогольних напоїв з роздрукуванням невідповідних розрахункових документів помилковими, оскільки жодного з розрахункових документів, які б підтверджували твердження контролюючого органу про відсутність на таких одного з обов`язкових реквізитів не надано.

Перелік розрахункових документів не є тотожним поняттю самого документу, як доказу встановленого порушення.

Дослідивши дані докази суд робить висновок, що ці порушення відповідачем були встановлені не в ході фактичної перевірки.

Наданий відповідачем розрахунок штрафу у вигляді таблиці (а.с.24), із зазначенням тільки місяця та суму проданого товару суд вважає неналежними доказами в розумінні ст. 73-76 КАС України, оскільки вони не містять інформації, яка дає змогу встановити наявність порушення позивачем положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", які відображені в актах перевірки.

З інформації, яка міститься в таблиці не можливо встановити, з якого джерела інформація, ким та коли вона сформована, в якому саме рядку/колонці має бути зазначено інформацію про цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку.

Інших доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки в частині порушення позивачем вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" відповідачем не надано.

Згідно ст.74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є державною власністю.

Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до пункту 41.2 статті 41 цього Кодексу (п. 74.1 ст. 74).

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики (п. 74.3 ст. 74).

Наказом Міністерства фінансів України 05.08.2020 №477, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.11.2020 за № 1096/35379, затверджений Порядок функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, яким встановлений механізм функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (далі - СОД РРО) щодо отримання від реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) та програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі - ПРРО) визначених законодавством даних та збереження таких даних у базі даних інформаційно-телекомунікаційної системи Державної податкової служби України.

Розділом II Функціонування СОД РРО визначено, що СОД РРО - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

СОД РРО розташована в ДПС та використовується в межах повноважень посадовими особами органів ДПС для виконання завдань та функцій, визначених Податковим кодексом України.

Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.2012 № 1057 затверджено Порядок передачі інформації від реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій дротовими або бездротовими каналами зв`язку до органів Державної податкової служби України, яким встановлено механізм передачі електронних копій розрахункових документів, фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО)/програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі - ПРРО), фіскальних звітів ПРРО і повідомлень, що передбачені Порядком реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 року № 547, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.07.2016 року за № 918/29048, що необхідні для обліку роботи ПРРО фіскальним сервером контролюючого органу, дротовими або бездротовими каналами зв`язку до органів ДПС для суб`єктів господарювання, що використовують РРО/ПРРО.

Відповідно до п. 1.2 Порядку № 1057 система зберігання і збору даних РРО (далі - СЗЗД РРО) - загальнодержавна система, призначена для збору даних РРО та передачі цих даних до системи обліку даних РРО в ДПС за технологією зберігання і збору даних РРО для Державної податкової служби України; система обліку даних РРО (далі - СОД РРО) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій і програмними реєстраторами розрахункових операцій), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

Згідно пункту 2.2 розд. І Порядку № 1057 передбачено, що СЗЗД РРО забезпечує збір та внесення даних РРО у бази даних СОД РРО у такому вигляді, в якому дані сформовані в РРО, перевірку цілісності і незмінності даних та ідентифікацію РРО засобами НСМЕП.

Ті дані, на які посилається відповідач, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, яка не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин.

Відповідно до п.86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Оформлення посадовими особами контролюючих органів результатів документальних перевірок платників податків-юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів щодо дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 (далі - Порядок №727), а також Методичними рекомендаціями щодо оформлення матеріалів документальних перевірок, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України від 01.06.2017 року № 396 (далі - Методичні рекомендації № 396).

Згідно з Порядком № 727 та Методичними рекомендаціями № 396 акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. У акті перевірки зазначається детальна інформація щодо виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20 зазначено, що за результатом проведення фактичної перевірки складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, на порушенні яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок. Недотримання податковим органом вимог до форми і змісту, як акта перевірки, так і податкового повідомлення-рішення є підставою для скасування останнього.

У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є саме розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.

Як убачається із змісту Акту перевірки відповідачем, зокрема, в описовій частині виявлених під час проведення перевірки порушень, не зазначено жодного фіскального чеку, отриманого в ході перевірки, що підтверджує факт видачі позивачем розрахункових документів за продані алкогольні напої, що підлягають маркуванню марками акцизного податку, які не містить обов`язкових реквізитів, а саме, - цифрового значення штрих коду марки акцизного податку на алкогольні напої (інформацію про серію та номер МАП), невірно запрограмованого товару в РРО за кодом УКТ ЗЕД для підакцизних товарів.

Саме розрахунковий документ є доказом, що підтверджує факт продажу товару, а не роздруківка, яка не є доказом відображення господарської операції.

Тому, суд вважає, що відповідачем не доведено порушення позивачем положень пункту 2, 11 статті 3 Закону України № 265/95ВР, тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню повністю.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Виходячи з буквального аналізу змісту норми підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України проведення фактичної перевірки вимагає чіткого з`ясування місця безпосереднього провадження платником податків конкретного виду діяльності та фактичного проведення цієї перевірки у такому місці або ж за місцем розташування тих чи інших об`єктів, які використовуються господарюючим суб`єктом у його діяльності, яка охоплюється предметом фактичної перевірки.

відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

на відміну від фактичної перевірки документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих податковим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, що охоплюється предметом саме документальної перевірки: своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів. Натомість проведення фактичної перевірки не передбачає контролю за нарахуванням і сплатою податків.

Особливість фактичних перевірок та їх відмінність від усіх інших перевірок, які проводяться податковими органами, полягає у тому, що при їх проведенні перевіряються не бухгалтерські документи, а правильність фактичних дій (фактичного стану речей) суб`єкта підприємницької діяльності. Тому, така перевірка проводиться не за місцем розташування платника податку (місцем розташування органу управління), а саме за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Аналогічна правова позиція ВІДОБРАЖЕНА в постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №380/13375/21.

Як вбачається з матеріалів справи та акту фактичної перевірки, контролюючий орган зафіксував порушення позивачем пункту 2, 11 статті 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", при цьому у вказаному Акті не зазначено ні документів, на підставі яких податковим органом виявлено порушення, ні назви алкогольних напоїв, які, за твердженням відповідача, були реалізовані позивачем без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер).

Таким чином, притягуючи позивача оскаржуваним рішенням до фінансової відповідальності за порушення пункту 2 статті 3 Закону України №265/95-ВР, податковий орган керувався виключно відомостями з бази даних СОД РРО за період діяльності підприємства з 04.01.2022 по 20.09.2023, відповідно до яких виявлено, що позивачем проводилось розрахункові операції без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

Як вже наголошувалось, що складання посадовими особами контролюючого органу акту фактичної перевірки із відображенням у ньому лише твердження про інформацію у базі даних СОД РРО є недостатнім і повинно здійснюватися шляхом повного фіксування та збирання всіх необхідних доказів на підтвердження обставин, що дають підстави для висновку про порушення платником податку вимог Закону №481/95-ВР.

Отже, порушення, зазначені у акті фактичної перевірки, встановлені не в порядку і не у спосіб, що передбачений законом, а отже такий акт фактичної перевірки не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах, має бути досліджена саме розрахункова операція - розрахунковий документ, однак відповідачем до суду не було надано ні одного такого документу.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі № 260/11278/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіВ. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин