Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №140/11625/24
Суддя: Шинкар Тетяна Ігорівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11625/24 пров. № А/857/48416/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року (головуючий суддя – Стецик Н.В.) постановлену у порядку письмового провадження в м. Луцьк у справі № 140/11625/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у даній справі, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 09.04.2024 перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Окремою ухвалою суду від 27.04.2026 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24, щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника за період з 01.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом станом на 01.01.2025, а не згідно із Законом про Державний бюджет України на календарний рік нарахування та виплати пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24, в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника за період з 01.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
11.08.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області, вчинених на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24 щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1- p(11)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та її виплати з 09.04.2025 з віднесенням такої виплати до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (підвищень, доплат). перерахованих на виконання рішень суду; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення. Вказана заява обґрунтована тим, що згадуване рішення суду виконане ГУ ПФУ у Волинській області лише в частині проведення перерахунку пенсії. Виплата нарахованої пенсії не здійснюється, оскільки з 17.07.2025 діяла постанова КМУ №821.
Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі № 140/11625/24 заяву позивачки про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень на виконання судового рішення у справі задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному рішенням суду у справі №140/11625/25, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою тридцять днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ у Волинській області не здійснює виплату ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному судовим рішенням у справі №140/11625/24, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). За наведеного суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ у Волинській області не відповідають вимогам законодавства та свідчать про неналежне виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24.
Не погоджуючись з окремою ухвалою суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі № 140/11625/24 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні заяви.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвалюючи оскаржувану Окрему ухвалу судом першої інстанції не взято до уваги чинних норм бюджетного законодавства, а саме, законів України про Державний бюджет на 2025 та 2026 роки, які передбачають норми прямої дії щодо здійснення видатків з бюджету Пенсійного фонду України на виконання судових рішень, та якими керувався відповідач при виконанні судового рішення у даній справі. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (пункт 25 розділу «Прикінцеві положення») з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати. Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання цієї норми. На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 (далі - Порядок № 821), яка була чинною на час набрання судовим рішенням у даній справі законної сили та його виконання.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України відповідає.
При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст. 383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Частиною 1 та 2 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Приписами ч. 4 ст. 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст. 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, при розгляді заяв в порядку ст. 383 КАС України суд повинен з`ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов`язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. При цьому добровільне виконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є законодавчо встановленим обов`язком такого боржника.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що ГУ ПФУ у Волинській області не здійснює виплату ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному судовим рішенням у справі №140/11625/24, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Як встановлено судом першої інстанції, листом ГУ ПФУ у Волинській області №18569-17033/Л-02/8-0300/26 від 24.07.2026, копія якого долучена до матеріалів справи, позивача проінформовано, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24 позивачці було проведено з 09.04.2024 перерахунок пенсії згідно покладених зобов`язань. Сума боргу на виконання рішення суду за період з 22.12.2024 по 31.08.2026 становить 208 840,86 грн. Також зазначено, Законом України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон №4695) передбачено, що починаючи з 01.01.2026, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 14 Прикінцевих положень). Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (далі - Постанова №821). Відповідно до Постанови №821 проведено виплату частини заборгованості в загальній сумі 4 595,08 грн.
Колегія суддів зауважує, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 5 Закону №1058-IV саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Пенсія є єдиним майновим активом пенсіонера незалежно від того, який юридичний факт - рішення пенсійного органу чи судове рішення став підставою для її призначення (перерахунку).
В силу прямої норми статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
При цьому Закон №1058-IV не містить жодної норми, яка б передбачала виплату пенсії частково, пропорційно або у порядку черговості чи з відстроченням платежу. Отже, жодним підзаконним актом, у тому числі постановою Кабінету Міністрів України, змінювати відповідні умови та норми неможливо.
Хоча Законом №4695-ІХ і передбачено, що починаючи з 01 січня 2026 року видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 14 розділу «Прикінцеві положення»), проте необхідно зауважити, що прийнята Кабінетом Міністрів України Постанова №821 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №320/51895/25, яке набрало законної сили 08 червня 2026 року, визнана протиправною та нечинною.
За змістом висновків суду у названій справі Постанова №821 формально і називається актом про здійснення видатків, але затверджений нею Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо. Наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом і не може бути змінений підзаконним актом. Доручення Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не свідчить про наділення його повноваженнями на визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржниками є органи Пенсійного фонду України. Так означеним пунктом установлено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати. Отже, цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень, однак при цьому Уряд не був уповноважений підзаконним актом створювати новий режим реалізації права особи на отримання належних пенсійних виплат за судовим рішенням, оскільки це впливає на обсяг і реальність права, яке визначається законами та гарантується Конституцією.
При вирішенні цієї заяви суд апеляційної інстанції також враховує такі висновки Конституційного Суд України: виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року№11-рп/2012).
В абзаці восьмому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 наголошено на тому, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ у Волинській області не вжито дієвих і належних заходів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/11625/24, апеляційний суд вважає, що відповідачем порушено положення статті 129-1 Конституції України та частини другої статті 14, частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не виконано у повному обсязі і належним чином судове рішення, яке набрало законної сили, що зумовлює необхідність постановлення окремої ухвали і направлення її для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії ГУ ПФУ у Волинській області не відповідають вимогам законодавства та свідчать про неналежне виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №140/11625/24
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної окремої ухвали судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі № 140/11625/24 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддяТ. І. Шинкар
суддіО. І. Довга
І. І. Запотічний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua