Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №460/7158/25
Суддя: Шавель Руслан Миронович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/7158/25 пров. № А/857/36338/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком (із зниженням пенсійного віку), спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Нор У.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 31.07.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 31.07.2025р.)-
В С Т А Н О В И В:
17.04.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Хмельницькій обл. № 172050006212 від 27.03.2025р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку;
зобов`язати ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 20.03.2025р. пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.1-4).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.33 і на звороті).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. № 172050006212 від 27.03.2025р. щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 20.03.2025р. пенсію за віком згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с.36-39).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Хмельницькій обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.40-44).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської обл. від 20.01.2025р. у справі № 556/3222/24 встановлено лише факт проживання позивача без реєстрації; вказаним судовим рішенням не зобов`язано ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. зарахувати позивачу до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоди, зазначені в документі.
При цьому, у довідці № 188 від 27.06.2024р., виданій Вараською міською радою Рівненської обл., зазначено, що ОСОБА_2 дійсно зареєстрована та проживала у с.Стара Рафалівка Вараського (Володимирецького) району Рівненської обл., віднесеному до переліку радіаційно забруднених населених пунктів ІІІ зони (гарантованого добровільного відселення) з 07.09.1990р. по даний час.
Отже, документами не підтверджено, що позивач станом на 01.01.1986р. проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, через що початкова величина не встановлюється.
Водночас, розгляд питання щодо зниження пенсійного віку для позивача можливе лише із розрахунку на 1 рік за 2 роки проживання за умови підтвердження 3 років проживання у зазначених зонах станом на 01.01.1993р.
Згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача становить 33 роки 07 місяців 03 дні; період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення складає 08 років 04 місяці 22 дні, в тому числі станом на 01.01.1993р. - 01 рік 10 місяців 04 дні, що недостатньо для призначення дострокової пенсії за віком.
Оскільки первинними документами не підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993р., суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. призначити та виплачувати позивачу пенсію відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 20.03.2025р.
Органи ПФ наділені виключними повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій. Відтак, зобов`язання суду є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Окрім цього, одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта, є помилковим.
Позивач скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (в режимі відеоконференції) (а.с.44), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянт подав апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтував свою правову позицію по справі; позивач скерував відзив на апеляційну скаргу, будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Рішення суду прийнято в порядку письмового провадження.
Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в с.Стара Рафалівка Володимирецького (Вараського) району Рівненської обл. (а.с.5-6), є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 3), виданим 21.09.1993р. Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.20).
Довідкою Вараської міської ради № 188 від 27.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає у с.Стара Рафалівка Вараського (Володимирецького) району Рівненської обл., з 01.01.1986р. по 29.08.1987р., з 01.07.1992р. по 06.05.1993р., з 10.08.2023р. по даний час (дата видачі довідки 27.06.2024р.); територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ УРСР № 106 від 23.07.1991р. (а.с.17).
20.03.2025р. позивач звернулася до пенсійного органу з письмовою заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.21-22).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025р.
За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. прийняв рішення № 172050006212 від 27.03.2025р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено те, що згідно з наданими документами для призначення пенсії вік заявника становить 54 роки 07 місяців 26 днів, страховий стаж на дату звернення – 33 роки 07 місяців 3 дні. Наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 08 років 04 місяці 22 дні, в тому числі станом на 01.01.1993р. - 01 рік 10 місяців 04 днів. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди проживання без реєстрації згідно з рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20.01.2025р. у справі № 556/3222/24, оскільки рішенням встановлено лише факт проживання позивача без реєстрації; вказаним судовим рішенням не зобов`язано ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. зарахувати позивачу до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоди, зазначені в документі. Відтак, у ОСОБА_1 відсутній необхідний період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення (а.с.24).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлені обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Окрім цього, довідкою Вараської міської ради № 188 від 27.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає у с.Стара Рафалівка Вараського (Володимирецького) району Рівненської обл., з 01.01.1986р. по 29.08.1987р., з 01.07.1992р. по 06.05.1993р., з 10.08.2023р. по даний час (дата видачі довідки 27.06.2024р.)
Також рішення Володимирецького районного суду Рівненської обл. від 20.01.2025р. в справі № 556/3222/24 встановлено, що ОСОБА_2 проживала без реєстрації в с.Стара Рафалівка Володимирецького (Вараського) району Рівненської обл. у відповідні періоди.
При цьому с.Стара Рафалівка Вараського району Рівненської обл. віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, у позивача наявні підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки вона підтвердила факт постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986р.
Оскільки позивач станом на 01.01.1993р. проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, вона має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 6 років на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2025р.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 р. держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024р. по 31 грудня 2024р. за наявності страхового стажу не менше 31 рік.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи – особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р.
Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Як встановлено судом першої інстанції, на момент аварії (26.04.1986р.) позивач проживав в с.Стара Рафалівка Вараського району Рівненської обл.
Зокрема, довідкою Вараської міської ради № 188 від 27.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає у с.Стара Рафалівка Вараського (Володимирецького) району Рівненської обл., з 01.01.1986р. по 29.08.1987р., з 01.07.1992р. по 06.05.1993р., з 10.08.2023р. по даний час (дата видачі довідки 27.06.2024р.).
Крім того, згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20.01.2025р. в справі № 556/3222/24, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 проживала без реєстрації в с.Стара Рафалівка Володимирецького (Вараського) району Рівненської обл. в період з:
12-13.09.1987р. (два дні), 26-27.09.1987р. (два дні);
03-07.10.1987р. (п`ять днів), 17-18.10.1987р. (два дні), 31.10.1987р. (один день):
01.11.1987р. (один день), 07-08.11.1987р. (два дні); 21-22.11.1987р. (два дні);
05-06.12.1987р. (два дні); 19-20.12.1987 р. (два дні);
01-14.01.1988р. (чотирнадцять днів); 30-31.01.1988р. (два дні);
13-14.02.1988р. (два дні); 27-28.02.1988 р. (два дні);
05-08.03.1988р. (в святкові дні - чотири дні), 19-20.03.1988р. (два дні);
02-03.04.1988р. (два дні); 16-19.04.1988 р. (на свято Пасхи- чотири дні);
01-09.05.1988р. (на святкові дні - дев`ять днів); 28-29.05.1988р. (два дні);
11 -12.06.1988р. (два дні), 25-26.06.1988р. (два дні);
20.07-31.08.1988р. (канікули - сорок три дні);
17-18.09.1988р. (два дні);
01-09.10.1988р. (вихідні та святкові дні - дев`ять днів); 22-23.10.1988р. (два дні);
05-08.11.1988р. (святкові та вихідні дні- чотири дні; 26-27.1 1.1988р. (два дні);
10-11.12.198 р. (два дні); з 24-25.12.1988 р. (два дні);
01-14.01.1989р. (канікули - чотирнадцять днів); 28-29.01.1989р. (два дні);
11-12.02.1989р. (два дні); 25-26.02.1989 р. (два дні);
04-08.03.1989р. (святкові та вихідні дні- п`ять днів); 25-26.03.1989р. (два дні);
08-09.04.1989р. (два дні), 22-23.04.1989 р. (два дні), з 29-30.04.1989р. (свято Пасхи та святкові дні - два дні);
01-09.05.1989р. (дев`ять днів); 27-28.05.1989р. (два дні);
03-04.06.1989р. (два дні);
01-02.07.1989р. (два дні), 15-16.07.1989р. (два дні);
01-31.08.1989р. (під час канікул - тридцять один день);
09-10.09.1989р. (два дні); 23-24.09.1989р. (два дні);
07-08.10.1989 р. (два дні); 21-22.10.1989р. (два дні);
04-08.11.1989 р. (святкові дні - п`ять днів); 18-19.11.1989р. (два дні) ;
02-03.12.1989р. (два дні), 16-17.12.1989р. (два дні);
01-14.01.1990р. (канікули - чотирнадцять днів); 27-28.01.1990 р. (два дні);
10-11.02.1990р. (два дні), 24-25.02.1990р. (два дні) ;
08-11.03.1990р. (чотири дні), 24-25.03.1990 р. (два дні);
07-08.04.1990р. (два дні); 21-22.04.1990р. (два дні) ;
01-09.05.1990р. (дев`ять днів); 19-20.05.1990 р. (два дні) ;
02-03.06.1990р. (два дні); 16-17.06.1990 р. (два дні); 30.06.1990р. (один день);
25.07-31.08.1990р. (канікули - тридцять вісім днів);
15-16.09.1990р. (два дні); 29-30.09.1990р. (два дні);
13-14.10.1990р. (два дні); 27-28.10.1990р. (два дні);
07-11.11.1990р. (п`ять днів); 24-25.11.1990р. (два дні) ;
08-09.12.1990р. (два дні); 22-23.12.1990р. (два дні);
01-14.01.1991р. (канікули -чотирнадцять днів) ); 26-27.01.1991р. (два дні);
09-10.02.1991р. (два дні); 23-24.02.1991р. (два дні);
08-10.03.1991р. (три дні), 23-24.03.1991р. (два дні);
06-07.04.1991р. (два дні) ; 20-21.04.1991р. (два дні) ;
01-09.05.1991р. (дев`ять днів); 25-26.05.1991р. (два дні);
08-09.06.1991р. (два дні); 22-23.06.1991р. (два дні);
25.07-31.08.1991р. (канікули - тридцять вісім днів);
14-15.09.1991р. (два дні); 28-29.09.1991 р. (два дні);
12-13.10.1991р. (два дні); 26-27.10.1991р. (два дні);
01-14.01.1992р. (канікули - чотирнадцять днів); 25-26.01.1992р. (два дні);
08-09.02.1992р. (два дні); 22-23.02.1992р. (два дні);
07-08.03.1992р. (два дні), 21-22.03.1992р. (два дні);
04-05.04.1992р. (два дні); 18-19.04.1992р. (два дні);
01-10.05.1992р. (десять днів); 23-24.05.1992р. (два дні);
01.11.2015р. по 09.08.2023р.
Зазначений населений пункт включений до додатку № 1 «Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), а саме як населений пункт, що розташований в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993р., підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування та судовим рішенням, становить 03 років 05 місяці 31 день.
Звідси, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки), що передбачена приміткою до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовна до позивача.
Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20.
Звідси, під час судового розгляду підтверджено, що позивач у період з 01.01.1986р. по 0131.07.1986р. проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, відносно ОСОБА_1 виконується така обов`язкова умова наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як факт проживання та/або праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років в періоді з 26.04.1986р. до 01.01.1993р.
Також матеріалами справи підтверджується, що після 01.01.1993р. позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Отже, позивач набула передбачене абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII право на максимальне зниження пенсійного віку, а саме на 6 років.
На момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (20.03.2025р.) позивач досягла 54-річного віку; її страховий стаж (визнаний стороною відповідача) на цей момент склав 33 роки 07 місяців 3 дні.
Згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В свою чергу, статтею 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 р. Починаючи з 1 січня 2018 р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025р. по 31 грудня 2025р. - не менше 32 років.
Таким чином, на момент звернення позивача за призначенням пенсії на пільгових умовах необхідний страховий стаж становив не менше 32 років.
Враховуючи право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років, а відповідно і його право на зменшення страхового стажу на кількість років зменшення пенсійного віку, тому необхідною умовою призначення у 2025 році ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку є досягнення нею 54-річного віку та наявність страхового стажу на рівні 26 років (32 - 6 = 26).
Обидві умови дотримані, через що підстав для відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах в пенсійного органу не було.
Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що рішення ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. № 172050006212 від 27.03.2025р. про відмову в призначенні пенсії у відповідності до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним і необґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню з покладенням на ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. обов`язку призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня подання заяви про призначення пенсії, а саме з 20.03.2025р.
Також апеляційний суд враховує, що відповідно до п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком рішенням ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. № 172050006212 від 27.03.2025р.
Отже, дії зобов`язального характеру щодо здійснення призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган ПФ України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Хмельницькій обл.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено у визначений спосіб.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Хмельницькій обл.
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2025р. в адміністративній справі № 460/7158/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяР. М. Шавель
суддіН. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 27.10.2026р.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua