Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №460/6207/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6207/24 пров. № А/857/40563/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Януль-Сидорчук Христини Вікторівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування до загального страхового стажу відповідних періодів роботи та військової служби, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дудар О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 04.09.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 04.09.2025р.),-

В С Т А Н О В И В:

11.06.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Януль-Сидорчук Х.В., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України Рівненської обл. щодо неврахування до загальної тривалості страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. - служба в армії, та з 13.02.1998р. по 31.02.1998р. – членство у КСП «Правда»;

зобов`язати відповідача ГУ ПФ України Рівненської обл. зарахувати до страхового стажу період роботи з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. - служба в армії, та з 13.02.1998р. по 31.02.1998р. – членство у КСП «Правда»;

вирішити питання про судові витрати (а.с.1-6).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.34 і на звороті).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФ України Рівненської обл. щодо незарахування ОСОБА_1 до його загального страхового стажу періодів роботи 13.02.1998р. по 31.02.1998р. у КСП «Правда» та проходження військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р.; зобов`язано ГУ ПФ України Рівненської обл. зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи 13.02.1998р. по 31.02.1998р. у КСП «Правда» та проходження військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р.; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України Рівненської обл. судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968 грн. 96 коп.(а.с.58-60).

Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України Рівненської обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі (а.с.62-64).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 31 рік 10 місяців 04 дні.

За доданими документами є відсутніми підстави для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності з 13.02.1988р. по 31.12.1998р. в КСП «Правда», оскільки у довідці № 31 від 12.02.2024р., виданій Комунальною установою /КУ/ «Борівський трудовий архів» Борівської селищної ради, відомості за 1998 рік містять ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним по батькові – « ОСОБА_3 »; відомості з особового складу про відпрацьовані вихододні/щорічно ОСОБА_1 за 1987-1990 роки, за 1993-1995 роки та за 1999-2000 роки; ОСОБА_2 за 1991 рік та за 1998 рік, що не відповідає паспортним даним позивача (« ОСОБА_3 »). Через ці розбіжності довідка не відповідає вимогам п.26 Порядку № 637 і не може підтверджувати стаж.

Окрім цього, згідно із записом № 1 трудової книжки НОМЕР_1 позивач проходив військову службу з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. (підстава внесення запису - «В/б НОМЕР_2 »).

Однак, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 /СП/ № 11/2/64 від 27.02.2024р. позивач призваний на строкову військову службу 07.05.1982р., що не відповідає запису № 1 трудової книжки (08.05.1982р.).

Крім того, у довідці № 11/2/64 від 27.02.2024р. відсутня кінцева дата проходження служби, а військовий квиток позивач не надав.

Відтак, відсутні підстави для зарахування періоду проходження строкової військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. та періоду роботи в КСП «Правда» з 13.02.1988р. по 31.12.1998р. відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Представник позивача Януль-Сидорчук Х.В. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України Рівненської обл. як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.40).

12.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ України Рівненської обл. із заявою щодо надання роз`яснення стосовно нарахування пенсії та просив зарахувати до страхового стажу періоди проходження строкової військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. та роботи в КСП «Правда» з 13.02.1998р. по 31.12.1998р.

ГУ ПФ України Рівненської обл. листом № 6315-4971/Г-02/8-1700/24 від 17.05.2024р. повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування періоду проходження військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. та періоду роботи в КСП «Правда» з 13.02.1998р. по 31.123.1998р., оскільки у довідці КУ «Борівський трудовий архів» Борівської селищної ради № 31 від 12.02.2024р. зазначено, що у відомостях за 1998 значиться ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним по батькові « ОСОБА_3 ». Окрім цього, у довідці ІНФОРМАЦІЯ_3 № 11/2/64 від 27.02.2024р. відсутня кінцева дата проходження військової служби, військовий квиток відсутній, а відомості про початкову дату (07.05.1982р.), зазначені у цій довідці, не відповідають запису № 1 трудової книжки (08.05.1982р.) (а.а.с.22-25).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо незарахування спірних періодів до страхового стажу, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова пенсійного органу не ґрунтується на вимогах закону, представлені позивачем документи є достатніми для зарахування спірних періодів до його страхового стажу. При цьому законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Зокрема, наявна в матеріалах справи трудова книжка позивача містить належним чином оформлені записи про займані посади та спірні періоди роботи, що є належним та допустимим доказом на підтвердження його страхового стажу. Таким чином, належними письмовими доказами підтверджується, що у спірні періоди з 08.05.1982р. до 13.05.1984р. позивач проходив військову службу, а з 13.02.1998р. до 31.12.1998р. - здійснював трудову діяльність у КСП «Правда». Надані позивачем документи є достатніми, правомірними та в повній мірі підтверджують його право на зарахування зазначених періодів до страхового стажу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Статтею 2 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» /Закон № 2232-XII/ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

У частині незарахованих до страхового стажу позивача спірних періодів роботи колегія суддів враховує, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р., відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

На час внесення спірних періодів роботи до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням п.2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС № 656 від 06.09.1973р. «Про трудові книжки працівників та службовців» (надалі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посад дві особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р., чинної на час звільнення позивача з роботи, встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Апеляційний суд враховує, що позивач надав пенсійному органу належним чином оформлені трудову книжку серії НОМЕР_1 від 20.09.1984р. та трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_3 20.02.1987р., архівну довідку КУ «Борівський трудовий архів» Борівської селищної ради № 31 від 12.02.2024р., в яких містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства, зокрема, як про проходження військової служби у період з 08.05.1982р. по 13.05.1984р., так і про роботу в КСП «Правда» з 13.02.1998р. до 31.12.1998р.

Встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (дата заповнення 20.09.1984р.) містить, серед інших, такий запис: запис № 1 – з 08.05.1982р. до 13.05.1984р. – служба в Радянській Армії (В/Б НК4858324) (а.с.16-17).

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (дата заповнення 20.02.1987р.) містить, серед інших, такі записи:

запис від 13.02.1998р. – прийнятий в члени КСП «Правда».

запис № 6 від 17.03.2000р. - звільнити із членів КСП «Правда» у зв`язку з реформуванням і перевести в СТзОВ «Україна» (п.5 ст.36 КЗпП України) на посаду механізатора на підставі рішення загальних зборів та згідно з Указом Президента України № 1529 від 03.12.1999р. (а.с.18-20).

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 № 11/2/64 від 27.02.2024р. ОСОБА_1 , 1964р.н., дійсно був призваний на строкову військову службу 07.05.1982р.; підстава: алфавітна книга 1964 року (а.с.29).

Згідно із архівною довідкою КУ «Борівський трудовий архів» Борівської селищної ради № 31 від 12.02.2024р. в архівному фонді (колгосп «Правда», колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Правда» та СТзОВ «Україна») в документах з особового складу є відомості про відпрацьовані вихододні ОСОБА_1 за 1987 - 1990 роки, за 1993 - 1995 роки та за 1999-2000 роки, ОСОБА_2 (так у документі) - за 1991 рік та за 1998 рік; підстава: комунальний архів, Ф.Р.-63, оп.№ 1-0 спр.259 арк.35; спр.269 арк.38; спр.282 арк.37; спр.293 арк.38; арк.40; Ф.Р, - 59, оп.№ 1-0 спр.04 арк.31; спр.16 арк.8; спр.27 арк.31; спр.60 арк.11; спр.687 арк.11; Ф.Р. - 61, оп. №1-0 спр.03 (а.с.31).

Відповідно до архівної довідки КУ «Борівський трудовий архів» Борівської селищної ради № 31 від 12.02.2024р. згідно з Указом Президента України щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки, КСП «Правда» було реформовано в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю /СТзОВ «Україна»/ протокол № 1 загальних зборів від 21.03.2000р. (а.с.32).

Апеляційний суд враховує, що записи у трудових книжках позивача скріплені і засвідчені відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018р. у справі №687/975/17.

Згідно з п.п.10, 11 Порядку виконання архівними установами запитів юридичних та фізичних осіб на підставі архівних документів та оформлення архівних довідок (копій, витягів), затв. наказом Міністерства юстиції України № 295/5 від 02.03.2015р., невідповідність окремих відомостей, що містяться в документах архіву, даним, викладеним у запиті, не може бути перешкодою для внесення їх до тексту архівної довідки, якщо інша документна інформація не залишає сумніву у тотожності особи чи певних фактів.

Прізвище, ім`я та по батькові особи, стосовно якої запитується інформація, подаються згідно з архівними документами. Різночитання, невідповідність їх написання в запиті та в архівних документах позначаються словами «так у документах».

Відповідно до постанови КМ України № 301 від 27.04.1993р. «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

У частині доводів апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що розбіжність у написанні по батькові позивача в окремих роках (« ОСОБА_4 » замість « ОСОБА_3 ») є очевидною технічною опискою (помилкою), допущеною відповідальною особою КСП «Правда» під час ведення внутрішнього обліку (книг обліку трудового стажу та розрахункових листів).

Відомості про відпрацьовані вихододні за період з 1987 по 2000 роки містяться в одній і тій самій книзі особового складу КСП «Правда» під одним порядковим номером (особовим рахунком), стосуються однієї і тієї ж особи (збігаються прізвище, ім`я, посада та період роботи), що виключає сумнів у приналежності цих документів саме позивачу.

Наявність правильного запису (« ОСОБА_1 ») за більшість років (1987-1990, 1993-1995, 1999-2000) у сукупності з трудовою книжкою беззаперечно підтверджує факт роботи саме ОСОБА_1 у зазначений період.

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що розбіжність між датою призову за довідкою РТЦК (07.05.1982р.) та датою у трудовій книжці (08.05.1982р.) становить один день. Така розбіжність обумовлена виключно процедурними нюансами діловодства і не спростовує самого факту проходження строкової служби.

Також апеляційний суд зазначає, що трудова книжка позивача містить чітку дату звільнення з військової служби (13.05.1984р.) та пряме посилання на первинний документ — військовий квиток із серією та номером («В/б НОМЕР_2 »). Оскільки трудова книжка заповнена без виправлень чи дефектів, сам по собі запис є самодостатньою підставою для зарахування стажу

Отже, факт проходження позивачем військової служби у період з 08.05.1982р. по 13.05.1984р. повністю підтверджується належним записом у трудовій книжці.

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФ України в Рівненській обл. безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди роботи з 13.02.1998р. по 31.02.1998р. у КСП «Правда» та проходження військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання ГУ ПФ України Рівненської обл. зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи 13.02.1998р. по 31.02.1998р. у КСП «Правда» та проходження військової служби з 08.05.1982р. по 13.05.1984р.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2025р. в адміністративній справі № 460/6207/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіН. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 27.10.2026р.