Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №640/35237/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/35237/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України, у якому просила суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2193172-1305, від 23.04.2019 №145855-1305-2615, від 03.04.2018 №31601-1305-2650;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС та Державної податкової служби України щодо не вчинення податковими органами дій для визнання податкового боргу ОСОБА_1 в сумі 30650,20 грн. як безнадійного боргу;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС та Державну податкову службу України вчинити дії для списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 №2193172-1305, від 23.04.2019 №145855-1305-2615, від 03.04.2018 №31601-1305-2650.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у серпні 2020 року ОСОБА_1

звернулась до Центру обслуговування платників податків ДПІ у Печерському районі міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, 4, щодо наявності чи відсутності у неї заборгованостей з податків і зборів, і її проінформовано в усному порядку про наявність у неї податкового боргу з земельного податку (по земельній ділянці у Голосіївському районі міста Києва) у сумі понад 60000,00 грн.

Позивач стверджує, що оскільки вона не має у власності чи користуванні жодної земельної ділянки (в тому числі - і на території Голосіївського району міста Києва), вона звернулась з відповідним листом від 14 серпня 2020 року та вказала, що у її власності/користуванні не перебуває жодна земельна ділянка, вона не отримала від податкових органів жодного податкового повідомлення-рішення, що унеможливлює їх оскарження, просила надати кадастровий номер земельної ділянки (оскільки підставами для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру), просила надати інформацію про точну суму боргу та підстави його виникнення (копія листа та фіскального чеку міститься в матеріалах справи).

На дане звернення відповідь позивач не отримала.

У подальшому позивач неодноразово зверталась до податкового органу із аналогічними запитами зокрема 18 січня 2021 року, 15 березня 2021 року, 08 липня 2021 року,

На дані звернення відповідь позивач не отримала.

Листом від 10 серпня 2021 року позивач знову звернулась до податкових органів з вимогою надати документи вже на руки (копія листа, фіскальних чеків про направлення листа 11.08.2021 містяться в матеріалах справи). Як свідчить повідомлення про вручення даний лист отримано податковими органами 12.08.2021.

Відповідь на дане звернення позивач не отримала.

11 серпня 2021 року позивач отримала відповідь Головного управління ДПС у м. Києві на звернення від 08.07.2021, в якій зазначалась інформація про нарахування їй у період з 2016 по 2020 рік земельного податку як співвласнику нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 за площу 0,013688 га на загальну суму 73969,07 грн.

Додатками до листа були копії податкових повідомлень-рішень, а саме:

податкове повідомлення-рішення №2193172-1305 від 28.04.2017 про земельний податок за 2017 рік в сумі 8663,79 грн.

податкове повідомлення-рішення №31601-1305-2650 від 03.04.2018 про земельний податок за 2018 рік в сумі 8663,79 грн.

податкове повідомлення-рішення №145855-1305-2615 від 23.04.2019 про земельний податок за 2019 рік в сумі 12995,68 грн.

податкове повідомлення-рішення №1179898-3313-2615 від 01.04.2020 про земельний податок за 2020 рік в сумі 12995,68 грн.

Щодо податку за 2016 рік сума зазначена в листі з посиланням на ліквідовану ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДПС м. Києва в розмірі 30650,20 грн із заявою про неможливість надання даного податкового повідомлення-рішення (№1566815-1305 від 26.04.2016), оскільки у ГУ ДПС у м. Києві його не має, і відсутні докази його надсилання ОСОБА_1 у 2016 році.

20.08.2021 позивач звернулась до податкового органу із заявою про надання їй розрахунку її податкових зобов`язань з земельного податку, вказала, що оскільки всі податкові повідомлення-рішення зберігаються у податкових органів, це є порушенням ПКУ в частині їх надіслання платнику у строки, що встановлені ПКУ, що у відповідності до ст. 287 ПКУ звільняє її від відповідальності за несплату податку, звернула увагу, що в її власності чи користуванні не перебуває земельна ділянка площею 0,013688 га у Голосіївському районі в м. Києві та відсутня база для нарахування мені земельного податку, та просила надати їй додаткову інформацію (копія листа та фіскального чеку містяться в матеріалах справи). Даний запит отримано відповідачем-1 23 серпня 2021 року.

26 серпня 2021 року позивач звернулась зі скаргою до ДПС України на дії/бездіяльність податкових органів та вимагала скасувати складені щодо неї податкові повідомлення-рішення (копія заяви, фіскальних чеків містяться в матеріалах справи) з підстав, що відсутня база для нарахування їй земельного податку, а інформація, на яку посилаються податкові органи, документально не підтверджується даними Державного земельного кадастру. Як видно з повідомлення про вручення дане звернення отримано податковими органами 30.08.2021.

Рішення по скарзі позивач отримав 23 листопада 2021 року та задоволено частково, у мотивувальній частині рішення визнано, що позивач не є платником плати за землю (земельного податку) та скасовано податкове повідомлення-рішення №1179898-3313-2615 від 01.04.2020 про земельний податок за 2020 рік в сумі 12995,68 грн., а в частині вимог - щодо скасування інших податкових повідомлень-рішень за 2017, 2018, 2019 роки - скаргу залишено без розгляду.

27 вересня 2021 року позивач отримав листи №6299/3/26-15-13-06-18/3ВГ від 22.09.2021 та №8438/3/26-15-13-06-18 від 22.09.2021 в яких відмовлено у списанні безнадійного податкового боргу.

Позивач вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення та бездіяльність відповідачів протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо спірних податкових повідомлень-рішень від 28.04.2017 №2193172-1305, від 23.04.2019 №145855-1305-2615, від 03.04.2018 №31601-1305-2650, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування, згідно приписів пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно із пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»:

державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

публічна кадастрова карта (ПКК) - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

У відповідності до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).

За приписами статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічного змісту правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 травня 2020 року у справі №826/26308/15, від 19 червня 2020 року у справі №826/11166/16.

Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №826/10930/13-а, від 13 червня 2018 року у справі №826/14615/16 висловлена правова позиція згідно якої правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , як власник нежилого приміщення, загальною площею 188,90 кв.м., яке знаходяться у житловому багатквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , є платником земельного податку за вказану земельну ділянку, пропорційно до її частки у загальній площі вказаного будинку з урахуванням прибудинкової території.

Поряд із цим, як вірно зауважено судом першої інстанції, на контролюючий орган покладено обов`язок по нарахуванню сум земельного податку на підставі відомостей з державного земельного кадастру, пропорційно тій частині площі будівлі, яка належить позивачу, з урахуванням прибудинкової території.

Поряд із цим, як вірно встановлено судом першої інстанції тане заперечується апелянтом, при здійсненні розрахунку спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем враховано площу земельної ділянки - 136,88 кв.м.

Однак, доказів того, що вказана податковим органом площа земельної ділянки відповідає даним державного земельного кадастру, а також доказів отримання відповідачем відомостей з державного земельного кадастру для нарахування вказаного податкового зобов`язання матеріали справи не містять.

При цьому, для правильного розрахунку суми податкового зобов`язання позивача, відповідач повинен був керуватись вимогами пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України та визначити податкове зобов`язання позивача з урахуванням прибудинкової території. Водночас, відповідачем не доведено того, що визначення площі земельної ділянки яка є об`єктом оподаткування, проведено з урахуванням вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України.

Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з невідомих джерел, а також без відповідного визначення площі земельної ділянки яка є об`єктом оподаткування, суд доходить висновку, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.

У свою чергу, наказом Міністерства фінансів України від 06 липня 2018 року №602 затверджено узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені.

У вказаній узагальнюючій податковій консультації зазначено, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоповерховому будинку» співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина 2 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоповерховому будинку»).

З огляду на вказане та положення пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.

Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то, виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб`єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України та Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 передбачено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Водночас, відповідачем всупереч вказаних норм не надано до спірних податкових повідомлень-рішень розрахунку щодо встановлених сум нарахованого земельного податку з фізичних осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 28.04.2017 №2193172-1305, від 23.04.2019 №145855-1305-2615, від 03.04.2018 №31601-1305-2650 та наявності правових підстав для їх скасування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя І. О. Грибан

Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 27.10.2026)