Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №755/5235/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/5235/26 Головуючий у 1 інстанції: Галаган В.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 09.03.2026 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6797068, а провадження по справі - закрити.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2026 року позовну заяву задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року, прийняту інспектором Управління патрульної поліції в м. Києві Соколовим Владиславом Дмитровичем, - скасовано. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП - закрито. Стягнутои з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Департамент патрульної поліції звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що 09.03.2026 працівниками поліції було виявлено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом Audi Q5, державний номерний знак НОМЕР_1 , за відсутності права керування транспортними засобами. При цьому, апелянт наголошує, що, відповідно до відомостей інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», постановою Подільського районного суду міста Києва від 09.04.2021 у справі № 758/3496/21 ОСОБА_1 позбавлено права керування транспортними засобами строком на десять років. На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував зазначені обставини та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність належних доказів вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, апелянт вважає помилковими висновки суду щодо відсутності на відеозаписі фіксації факту керування транспортним засобом, оскільки, працівниками поліції безпосередньо встановлено обставини правопорушення, а відсутність відповідної відеофіксації не спростовує таких обставин. Також, апелянт зазначає, що інспектором поліції було забезпечено ОСОБА_1 можливість реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП, під час розгляду справи в телефонному режимі.

11 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Подільського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року у справі № 758/3496/21 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у порушенні пункту 2.5 Правил дорожнього руху України та застосовано до нього адміністративне стягнення, передбачене частиною третьою статті 130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років.

09 березня 2026 року інспектором Управління патрульної поліції в місті Києві Соколовим В.Д. винесено постанову серії ЕНА № 6797068 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Відповідно до змісту зазначеної постанови, 09 березня 2026 року о 12 год 39 хв на проспекті Степана Бандери, 20-Б, у місті Києві ОСОБА_1 керував транспортним засобом Audi, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 КУпАП.

У зв`язку із вказаним, постановою серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400,00 грн.

Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

В силу пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частина друга і четверта статті 126 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями частини 1 статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 4 статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві Соколова В.Д. серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400,00 грн.

Підставою для прийняття зазначеної постанови стали встановлені, за твердженням посадової особи Департаменту патрульної поліції, обставини керування ОСОБА_1 09 березня 2026 року о 12 год 39 хв на проспекті Степана Бандери, 20-Б, у м. Києві транспортним засобом Audi Q5, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність прийнятої постанови, Департамент патрульної поліції посилається на постанову Подільського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року у справі № 758/3496/21, якою ОСОБА_1 позбавлено права керування транспортними засобами строком на 10 років, а також на долучений до матеріалів справи відеозапис.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що правомірність притягнення особи до адміністративної відповідальності передбачає дотримання уповноваженою посадовою особою встановленого законом порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття відповідного рішення на підставі належних і допустимих доказів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що постанова серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеофіксацію адміністративного правопорушення.

Водночас, частиною 3 статті 283 КУпАП передбачено імперативний обов`язок щодо зазначення у постанові про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а дійшов висновку, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 524/1113/17.

Матеріали справи свідчать, що Департаментом патрульної поліції на підтвердження правомірності постанови серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року долучено відеозапис, однак у самій постанові відсутні відомості про технічний засіб, за допомогою якого його здійснено, що не відповідає вимогам частини 3 статті 283 КУпАП.

При цьому, колегія суддів зазначає, що подальше долучення відповідачем відеозапису до матеріалів адміністративної справи не усуває недотримання встановлених законом вимог до змісту постанови про накладення адміністративного стягнення.

За таких обставин, враховуючи приписи статті 74 КАС України та наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що долучений Департаментом патрульної поліції відеозапис не може бути визнаний належним та допустимим доказом на підтвердження обставин адміністративного правопорушення, зазначених у постанові серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови Департамент патрульної поліції посилається на постанову Подільського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року у справі № 758/3496/21, якою ОСОБА_1 позбавлено права керування транспортними засобами строком на 10 років, а також на відомості інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані документи підтверджують обставини застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, однак, самі по собі не підтверджують обставин вчинення адміністративного правопорушення, зазначених у постанові серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року.

Водночас, наявність судового рішення про позбавлення особи права керування транспортними засобами не звільняє уповноважену посадову особу від обов`язку встановлення та належного доказового підтвердження всіх обставин, які є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.

Колегія суддів також зауважує, що постанова про накладення адміністративного стягнення є рішенням суб`єкта владних повноважень, правомірність якого перевіряється судом, а тому за відсутності інших належних та допустимих доказів не може сама по собі підтверджувати обставини, покладені в основу її прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Таким чином, посилання Департаменту патрульної поліції на постанову Подільського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року, відомості інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та зміст оскаржуваної постанови не є достатніми для підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, колегія суддів зазначає, що обов`язок доказування правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення передбачає необхідність підтвердження належними та допустимими доказами обставин, які стали підставою для її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом патрульної поліції, окрім долученого відеозапису, який з наведених вище підстав не може бути визнаний належним та допустимим доказом, інших доказів на підтвердження обставин, покладених в основу постанови серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року, не надано.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що обставини адміністративного правопорушення були безпосередньо встановлені працівниками поліції, оскільки самі по собі твердження посадової особи про виявлення правопорушення, за відсутності належного доказового підтвердження відповідних обставин, не є достатньою підставою для висновку про правомірність прийнятого рішення.

Крім того, посилання апелянта на те, що відсутність відеофіксації безпосереднього керування транспортним засобом не спростовує обставин вчинення адміністративного правопорушення, не впливають на правильність вирішення справи, оскільки визначальним у цьому випадку є обов`язок відповідача довести правомірність оскаржуваної постанови належними та допустимими доказами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що передбачений статтею 251 КУпАП перелік доказів не обмежується матеріалами фото- та відеофіксації, проте інших доказів, які б підтверджували обставини, зазначені в оскаржуваній постанові, Департаментом патрульної поліції до матеріалів справи не надано.

Щодо доводів апелянта про забезпечення ОСОБА_1 можливості реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення в телефонному режимі, колегія суддів зазначає, що наведені обставини самі по собі не підтверджують правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та не усувають встановлених недоліків доказового підтвердження обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Департаментом патрульної поліції не виконано покладеного на нього частиною 2 статті 77 КАС України обов`язку щодо доказування правомірності постанови серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року, оскільки обставини, які стали підставою для її прийняття, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже, суд першої інстанції, скасувавши постанову серії ЕНА № 6797068 від 09 березня 2026 року та закривши справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною 4 статті 126 КУпАП, правильно застосував передбачений пунктом 3 частини 3 статті 286 КАС України спосіб судового захисту.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 - адвокатом Демиденко А.Ю. заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

На підтвердження зазначених витрат представником Кондратюка О.В. надано копії Договору про надання адвокатом правової допомоги від 17 березня 2026 року № 17-03/26, додатку № 5 від 05 червня 2026 року до вказаного Договору, акта виконаних робіт № 5 від 11 червня 2026 року та детального опису робіт (наданих послуг) від 11 червня 2026 року.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Положеннями частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В силу вимог частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, а також поведінку учасників справи під час її розгляду.

Отже, визначаючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд повинен враховувати не лише умови укладеного між адвокатом та клієнтом договору, а й фактичний обсяг наданої правничої допомоги, її необхідність для розгляду конкретної справи та обґрунтованість покладення відповідних витрат на іншу сторону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) від 11 червня 2026 року, адвокатом Демиденко А.Ю. зазначено про надання ОСОБА_1 усної юридичної консультації та підготовку додатку до договору про надання правової допомоги вартістю 15 000,00 грн, ознайомлення з апеляційною скаргою та рішенням суду першої інстанції вартістю 15 000,00 грн, а також підготовку і подання відзиву на апеляційну скаргу вартістю 20 000,00 грн.

Загальна вартість зазначених послуг становить 50 000,00 грн, а час, витрачений адвокатом на їх виконання, відповідно до наданого детального опису складає 11 годин.

Дослідивши надані документи, колегія суддів вважає підтвердженим факт надання ОСОБА_1 професійної правничої допомоги під час апеляційного розгляду справи.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл заявлених витрат, колегія суддів враховує, що справа стосується оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, прийнятої за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, та переглядалася судом апеляційної інстанції за наявними матеріалами в порядку письмового провадження без проведення судових засідань за участю сторін.

При цьому, правова позиція ОСОБА_1 була сформована під час розгляду справи в суді першої інстанції, а поданий представником відзив на апеляційну скаргу переважно ґрунтується на обставинах, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції, та правових аргументах, наведених на обґрунтування заявлених позовних вимог.

Крім того, колегія суддів враховує, що підготовка додатку до договору про надання правничої допомоги має організаційний характер та пов`язана з оформленням договірних відносин між адвокатом і клієнтом. Водночас, наданий детальний опис робіт не містить окремого визначення вартості юридичної консультації та підготовки зазначеного додатку, які об`єднані в одну послугу загальною вартістю 15 000,00 грн, що не дозволяє встановити розмір витрат, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги під час апеляційного перегляду.

Також, колегія суддів зазначає, що ознайомлення з апеляційною скаргою та рішенням суду першої інстанції є складовою підготовки відзиву на апеляційну скаргу, а тому за встановлених обставин необхідність окремого відшкодування вартості зазначених дій у розмірі 15 000,00 грн, додатково до витрат на підготовку самого відзиву, належним чином не обґрунтована.

Водночас, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу безпосередньо пов`язані з реалізацією ОСОБА_1 права на судовий захист під час апеляційного провадження, а тому витрати на зазначену правничу допомогу підлягають врахуванню при розподілі судових витрат.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що зміст відзиву на апеляційну скаргу не свідчить про необхідність проведення додаткового дослідження значного обсягу доказів, встановлення нових фактичних обставин чи формування принципово нової правової позиції порівняно з тією, яка була викладена під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому, під час апеляційного провадження представником Кондратюка О.В. не здійснювалося представництво в судових засіданнях, а обсяг процесуальних дій, безпосередньо пов`язаних із розглядом апеляційної скарги, обмежувався переважно підготовкою та поданням відзиву.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин, значення справи для Кондратюка О.В., обсяг фактично наданої правничої допомоги, зміст поданих процесуальних документів та розгляд справи в порядку письмового провадження, колегія суддів вважає, що покладення на Департамент патрульної поліції обов`язку з відшкодування всієї заявленої суми витрат у розмірі 50 000,00 грн не відповідатиме критеріям обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, передбаченим частиною 9 статті 139 КАС України.

З огляду на викладене, здійснивши розподіл судових витрат з урахуванням їх пов`язаності з апеляційним розглядом справи, необхідності та обґрунтованості покладення відповідних витрат на іншу сторону, колегія суддів вважає за можливе відшкодувати ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн, пов`язані з підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу.

У відшкодуванні решти заявлених витрат колегія суддів вважає за необхідне відмовити, оскільки їх покладення на Департамент патрульної поліції у заявленому розмірі не відповідає критеріям, визначеним частиною 9 статті 139 КАС України, з урахуванням установлених обставин цієї справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду справи, у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.