Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №320/42354/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №320/42354/24

Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/42354/24 Головуючий у 1 інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 20.03.2024 року, з урахуванням раніше проведених виплат;

- відповідно до ст. 382 КАС України, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- відповідно до ст. 371 КАС України, допустити до негайного виконання рішення суду в частині перерахунку та виплати пенсії позивача ОСОБА_1 за один місяць.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у виплаті перерахованої пенсії ОСОБА_1 із обмеженням максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, починаючи з 20.03.2024 з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки, відповідно до статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 2 Закону України № 3668-VI, максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Апелянт вказує, що до визначення порядку і асигнувань для виконання Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій проводиться у визначених до виплати розмірах. Крім того, апелянт наголошує, що положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI не регулюють питання обмеження максимальним розміром пенсій осіб, у яких станом на 01.10.2011 розмір пенсії не перевищував установленого максимального розміру, посилаючись на відповідний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.12.2020 у справі № 580/492/19. На переконання апелянта, на осіб, пенсії яких перераховані відповідно до нормативно-правових актів, передбачених статтею 2 Закону № 3668-VI, та розмір яких перевищує встановлений законом максимальний розмір, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Також, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 пропущено встановлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки, отримання пенсійних виплат свідчить про можливість особи дізнатися про порушення своїх прав, а пасивна поведінка не є поважною причиною пропуску такого строку.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як особа, віднесена до категорії 1, що підтверджується наявним у матеріалах справи посвідченням.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , під час проведення якого до розміру пенсійної виплати застосовано обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просив здійснювати виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Листом від 29.07.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило ОСОБА_1 у виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром, посилаючись на положення статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

За приписами частини 1 статті 54 Закону № 796-XII, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Частиною 1 статті 67 Закону № 796-XII передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 20.03.2024, було передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), встановлювалося обмеження максимального розміру пенсій, призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону № 796-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Водночас, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За приписами частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII (щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.

Пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України встановлено, що відповідні приписи, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-XII, під час перерахунку якої Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області застосовано обмеження максимального розміру пенсійної виплати десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Підставою для застосування зазначеного обмеження пенсійний орган визначив положення статті 67 Закону № 796-XII, про що повідомив ОСОБА_1 листом від 29.07.2024.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що пенсія ОСОБА_1 призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, а тому обмеження її максимальним розміром під час перерахунку порушує право на пенсійне забезпечення, набуте до запровадження відповідних законодавчих обмежень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимальним розміром, з огляду на наступне.

Визначальне значення для вирішення цієї справи мають положення законодавства, чинного у період, за який ОСОБА_1 заявив вимоги про виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також правові наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, якими встановлювалося обмеження максимального розміру пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

У мотивувальній частині зазначеного Рішення Конституційний Суд України наголосив, що для громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на конституційному рівні встановлено особливі гарантії їх соціального захисту та відшкодування завданої шкоди їхньому життю та здоров`ю.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов`язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв`язку.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 визначено, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Зазначене узгоджується з положеннями частини другої статті 152 Конституції України, відповідно до яких, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, внаслідок ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 приписи законодавства, якими передбачалося обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 796-XII, втратили чинність, у зв`язку із чим подальше застосування такого обмеження на підставі зазначених приписів не відповідає вимогам законодавства.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 заявив вимоги про здійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром починаючи з 20.03.2024, тобто з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р(II)/2024, яким приписи законодавства щодо встановлення відповідного обмеження визнано неконституційними.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Щодо доводів апелянта про те, що до визначення порядку та асигнувань для виконання Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій повинна здійснюватися у визначених до виплати розмірах, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Зі змісту резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 вбачається, що втрата чинності відповідними положеннями Законів № 3668-VI та № 796-XII не поставлена в залежність від прийняття Кабінетом Міністрів України додаткових нормативно-правових актів або визначення порядку фінансування відповідних пенсійних виплат.

Крім того, у підпункті 4.3 пункту 4 мотивувальної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України наголосив на особливому характері пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, як форми відшкодування завданої шкоди, виплату якої не може бути поставлено в залежність від наявності фінансових ресурсів чи інших обставин.

Відтак, посилання апелянта на необхідність додаткового нормативного врегулювання порядку виконання рішення Конституційного Суду України та визначення відповідних бюджетних асигнувань не спростовують обов`язковості цього рішення і не є самостійною правовою підставою для продовження застосування законодавчих обмежень, які втратили чинність.

З приводу доводів апелянта про застосування положень пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, а також висновків Верховного Суду щодо обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності зазначеним Законом, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 24.02.2025 у справі № 580/11667/23, зокрема, зазначено, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону № 3668-VI, які поширюють свою дію на Закон № 796-XII, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII має пряму дію у часі та може бути застосована до правовідносин, які виникли після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Водночас, висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт, зокрема викладені у постанові від 10.12.2020 у справі № 580/492/19, стосуються застосування положень Закону № 3668-VI за нормативного регулювання, що існувало до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024.

Натомість, у даній справі підлягає оцінці правомірність застосування обмеження максимального розміру пенсії за період, на який поширюються правові наслідки зазначеного рішення Конституційного Суду України.

З огляду на викладене, посилання апелянта на положення Закону № 3668-VI та відповідні висновки Верховного Суду не спростовують висновку про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області правових підстав для продовження обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром після втрати чинності приписами, якими таке обмеження було встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром з 20.03.2024, з урахуванням раніше проведених виплат.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, за результатами розгляду якої листом від 29.07.2024 повідомлено про відмову в здійсненні відповідних виплат.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 заявив позовні вимоги щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром починаючи з 20.03.2024, а ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 відкрито провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов подано в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

За таких обставин, доводи апелянта щодо пропуску ОСОБА_1 встановленого законом строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованими та не дають підстав для застосування передбачених КАС України процесуальних наслідків пропуску такого строку.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та наявність правових підстав для зобов`язання здійснити її нарахування і виплату без такого обмеження з 20.03.2024, з урахуванням раніше проведених виплат.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua