Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №580/7191/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №580/7191/25

Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7191/25 Головуючий у 1 інстанції: Янківська В.П.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.01.2022 року по 08.05.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, без врахування зростання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022-2025 роки";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 27.01.2022 року по 08.05.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022-2025 роки" станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не вірного нарахування та виплати ОСОБА_1 з 27 січня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 з 27 січня 2022 року по 19 травня 2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення (за 2020-2023 роки), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових (2022-2023) враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (з урахуванням раніше проведених виплат). У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військової частини НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про автоматичне відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у зв`язку зі скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, оскільки, встановлення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а скасування нормативно-правового акта не поновлює дії його попередньої редакції. На переконання апелянта, правові підстави для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, відсутні, а відповідачем правомірно здійснено нарахування та виплату всіх складових грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відтак, як наголошує апелянт, відсутні також підстави для перерахунку похідних від грошового забезпечення додаткових виплат. Крім того, апелянт вказує на безпідставність зобов`язання здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, оскільки у зазначений період позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022 до 19.05.2023, передбаченого статтею 233 КЗпП України, оскільки, про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивач дізнавався щомісячно при його отриманні, а отримання відповіді відповідача від 20.06.2025 не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, апелянт наголошує на відсутності належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим, вважає, що позовні вимоги за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 підлягають залишенню без розгляду.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.05.2025 № 131, майора ОСОБА_1 , заступника командира Військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 18.04.2025 № 394 на посаду офіцера організаційного відділу управління персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 , з 08.05.2025 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_3 .

Зазначеним наказом також передбачено проведення відповідних розрахунків із ОСОБА_1 , видачу грошового атестата та інших документів. Крім того, у наказі зазначено, що грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік ОСОБА_1 не отримував.

Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 неправильно визначено розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, що вплинуло на розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, представник ОСОБА_1 , адвокат Байда О.С., звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом від 12.06.2025 № 14/06.

У зазначеному запиті представник ОСОБА_1 просив надати довідку про всі нараховані та виплачені види грошового забезпечення, включаючи додаткові та одноразові види грошового забезпечення, помісячно за період з 01.01.2024 до 08.05.2025, надати грошовий атестат, а також здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27.01.2022 до 08.05.2025, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на належні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Листом від 20.06.2025 № 1352/6973 Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника Леня С.В. про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 27.01.2022 до 08.05.2025, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки та компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

У вказаному листі Військова частина НОМЕР_1 також повідомила, що при переведенні ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 йому були виплачені всі належні види грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства, а грошовий атестат за вихідним № 1720/1128 від 11.05.2025 видано для зарахування на грошове забезпечення за новим місцем проходження військової служби.

Разом із зазначеним листом, Військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку про розмір грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 до 08.05.2025.

Згідно вищевказаної довідки, при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 посадовий оклад визначався в розмірі 5070,00 грн, а оклад за військовим званням у відповідних місяцях становив 1270,00 грн та 1340,00 грн. У довідці також відображено відомості про нараховані суми щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення, утримання і суми до виплати.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин у сфері соціального захисту військовослужбовців здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас, пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, відповідно до яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривня.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

За приписами пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 27.01.2022 до 08.05.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду стало здійснення Військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплати грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням.

Листом від 20.06.2025 № 1352/6973 Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника Леня С.В. про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 27.01.2022 до 08.05.2025, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.01.2022 до 19.05.2023 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у частині визначення розрахункової величини для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, з 29.01.2020 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 втратив чинність.

Правові наслідки скасування зазначених змін та порядок застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 були предметом правової оцінки Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний календарний рік.

Верховний Суд також зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникають підстави для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням відповідного прожиткового мінімуму та тарифних коефіцієнтів, передбачених постановою № 704.

Аналогічний підхід до застосування пункту 4 постанови № 704 викладено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про те, що скасування пункту 6 постанови № 103 не створює правових підстав для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, не узгоджуються з наведеними висновками Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права.

При цьому, посилання апелянта на виключну компетенцію Кабінету Міністрів України щодо встановлення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки, застосування положень нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України повинно здійснюватися з урахуванням приписів законів України, які мають вищу юридичну силу, та правових наслідків визнання відповідних положень нормативно-правового акта протиправними і їх скасування у судовому порядку.

Крім того, положення пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870, на які посилається апелянт, не спростовують обов`язку застосування положень пункту 4 постанови № 704 з урахуванням нормативно-правових актів вищої юридичної сили та висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено в розмірі 2481 грн, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідний прожитковий мінімум з 01.01.2023 установлено в розмірі 2684 грн.

За таких обставин, у період з 27.01.2022 до 31.12.2022 посадовий оклад та оклад за військовим званням ОСОБА_1 підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, а в період з 01.01.2023 до 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, відповідно до яких, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зазначена постанова набрала чинності 20.05.2023, у зв`язку з чим, установлене нею правове регулювання не підлягало застосуванню до правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, які виникли до зазначеної дати.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 27.01.2022 до 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, та наявність правових підстав для здійснення відповідного перерахунку грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень розділу XXIII Порядку № 260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та відповідних щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Положеннями розділу XXIV Порядку № 260 також передбачено врахування зазначених складових грошового забезпечення під час визначення розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням установлених умов та порядку її виплати.

З огляду на зазначене, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням безпосередньо впливає на розмір відповідних виплат, обчислення яких здійснюється з урахуванням зазначених складових грошового забезпечення.

Відтак, установивши протиправність визначення Військовою частиною НОМЕР_1 посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 27.01.2022 до 19.05.2023, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність здійснення перерахунку відповідних видів грошової допомоги, право на отримання яких виникло у зазначений період, з урахуванням належних розмірів складових грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

Доводи апелянта про відсутність підстав для такого перерахунку ґрунтуються на твердженні щодо правомірності визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, яке не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

З приводу доводів апелянта про безпідставне зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, колегія суддів зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 заявляв вимоги щодо перерахунку зазначеної допомоги за 2022-2025 роки.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 27.01.2022, а правові підстави для перерахунку його грошового забезпечення та відповідних виплат установлено виключно за період з 27.01.2022 до 19.05.2023.

Зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що суд першої інстанції не встановлював правових підстав для перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період до 27.01.2022 та не вирішував питання щодо наявності у нього права на відповідні виплати за 2020-2021 роки.

Водночас, зазначення в резолютивній частині оскаржуваного рішення грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки не узгоджується з установленими судом першої інстанції обставинами, змістом заявлених позовних вимог та визначеним цим самим рішенням періодом перерахунку з 27.01.2022 до 19.05.2023.

Наведене дає підстави вважати, що зазначена неточність має технічний характер та не відображає висновку суду першої інстанції про наявність самостійних правових підстав для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки.

Відповідно до частини першої статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи виправити допущені в судовому рішенні описки чи очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що зазначена неточність, за умови її очевидного технічного характеру, може бути усунута в порядку, передбаченому статтею 253 КАС України, та сама по собі не спростовує правильності вирішення судом першої інстанції позовних вимог по суті.

Щодо доводів апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 до 19.05.2023, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Питання застосування строків звернення до суду у справах щодо стягнення належних особам, які проходять публічну службу, сум заробітної плати та прирівняних до неї виплат було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції.

За приписами частини першої статті 233 КЗпП України в зазначеній редакції, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому, пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2026 у справі № 240/15605/25, враховуючи положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, зазначив, що відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.

Водночас, колегія суддів враховує, що 11.12.2025 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України частини першої статті 233 КЗпП України.

Зазначеним рішенням Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення, частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, а встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України.

При цьому, відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Правові наслідки ухвалення рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 під час апеляційного перегляду судових рішень були предметом оцінки Верховного Суду.

Так, у постанові від 16.09.2026 у справі № 373/1381/25 Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зазначив, що на момент апеляційного перегляду рішення Конституційного Суду України вже набуло чинності, а тому суд апеляційної інстанції повинен оцінити правовідносини з урахуванням неконституційності відповідного положення закону.

Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт виникнення правовідносин до ухвалення рішення Конституційного Суду України не дає підстав застосовувати норму права, вже визнану неконституційною.

Водночас, Верховний Суд розмежував загальний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та спеціальний строк у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, зазначивши, що частина друга статті 233 КЗпП України не була предметом перевірки Конституційного Суду України та продовжує регулювати відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.07.2026 у справі № 240/15605/25, відповідно до яких, стаття 233 КЗпП України встановлює диференційований підхід до визначення тривалості та початку перебігу строку звернення до суду залежно від характеру спору та правового становища особи.

Таким чином, для правильного вирішення питання щодо застосування до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог положень частини першої чи другої статті 233 КЗпП України необхідно встановити, чи було його звільнено з військової служби, чи він продовжував проходження військової служби на час звернення до суду.

Матеріали справи свідчать, що, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.05.2025, № 131 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу зазначеної військової частини у зв`язку з переведенням до Військової частини НОМЕР_3 для подальшого проходження військової служби.

Обставини переведення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 підтверджуються також листом Військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2025 № 1352/6973, у якому зазначено про видачу грошового атестата за вихідним № 1720/1128 від 11.05.2025 для зарахування на грошове забезпечення за новим місцем проходження військової служби.

Наведені документи підтверджують, що виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 відбулося у зв`язку з його переведенням до іншої військової частини, а не зі звільненням із військової служби.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на час звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Відтак, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин спеціального строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України для вирішення спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Натомість, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги стосуються правильності визначення та виплати складових грошового забезпечення під час проходження військової служби, у зв`язку з чим, до відповідних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 233 КЗпП України з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025.

З огляду на те, що на час апеляційного перегляду цієї справи положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат втратили чинність у зв`язку з визнанням їх неконституційними, застосування такого строку як підстави для залишення відповідних позовних вимог без розгляду не узгоджувалося б із наведеним рішенням Конституційного Суду України та висновками Верховного Суду щодо його врахування під час апеляційного перегляду.

За таких обставин, доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 повинен був дізнаватися про порушення своїх прав під час кожного щомісячного отримання грошового забезпечення, а також про відсутність належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, не можуть бути підставою для залишення відповідних позовних вимог без розгляду.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає правових підстав для висновку про необхідність залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.01.2022 до 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, та наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату відповідних сум з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на належні тарифні коефіцієнти та з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року 90залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua