Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №320/20642/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/20642/25 Суддя першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – відповідач, ГУ ПФ у Київській області) про:

- визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФ у Київській області, яка полягає у непроведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у зв`язку прийняттям неконституційного правового акту, а також у непроведенні перерахунку та виплати пенсії за період з 01.01.2022 по 01.01.2025 відповідно до статтей 48, 49, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-ХІІ), з урахуванням раніше нарахованих та виплачених сум пенсії як інваліду І групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильської катастрофою, в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю як інваліду І групи, віднесеного до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язання ГУ ПФ у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у зв`язку прийняттям неконституційного правового акту, а також провести перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2022 по 01.01.2025 відповідно до статей 48, 49, 50 Закону №796-ХІІ, з урахуванням раніше нарахованих та виплачених сум, пенсії як інваліду І групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильської катастрофою, в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю як інваліду І групи, віднесеного до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2026:

- визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 та 01.01.2022 по 23.10.2024 та відмовлено в його поновленні;

- позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 та 01.01.2022 по 23.10.2024 – залишено без розгляду.

Такий висновок суду обґрунтований тим, що періодичне звернення позивача за медичною допомогою не підтверджує поважність причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом, необізнаність позивача про порушення своїх прав не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду, будь-яких доказів про існування причин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду із цим позовом, позивачем не надано, а правові позиції Верховного Суду, на які останній посилається, не є релевантними до цієї справи.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано приписи ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а, а також ряд правових позицій Верховного Суду, висновків Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини щодо неможливості легітимізації триваючого порушення прав особи з боку суб`єкта владних повноважень та заборони надто суворого тлумачення процесуальних норм.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 27.10.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції – без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), особою з інвалідністю І групи у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в ГУ ПФ у Київській області та з 12.11.2024 отримує пенсію на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ у Київській області із заявою, в якій просив невідкладно здійснити нарахування та виплату йому з 01.01.2022 по 01.01.2025 відповідно до статтей 48, 49, 50 Закону №796-ХІІ, з урахуванням раніше нарахованих і виплачених сум, пенсії як інваліду І групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, як інваліду І групи, віднесеного до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, а також здійснити нарахування та виплату недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у зв`язку з прийняттям неконституційного правового акта.

Листом від 26.03.2025 №1000-0902-8/40650 відповідач повідомив позивача, що позивач одержує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір якої станом на березень 2025 року складає 9 100,38 грн, у тому числі 8 515,42 грн мінімальний розмір пенсії та 341,64 грн додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю І групи з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи. При цьому зазначено, що згідно з ч. 3 ст. 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №1584 для осіб з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи І групи розмір пенсії по інвалідності встановлено на рівні 6 000 грн, розмір якої проіндексовано та станом на 01.03.2025 складає 9 855,71 грн.

Вважаючи такі дії ГУ ПФ у Київській області протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом, позовну заяву залишено без руху відкриття провадження у справі з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України, за запропоновано подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовними вимогами з 01.01.2015 по 30.06.2021 та з 01.01.2022 по 23.10.2024, в якій вказати підстави для поновлення цього строку на надати докази поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали суду позивачем було направлено на адресу суду першої інстанції заяву, в якій зазначено, що, по-перше, непроведення відповідачем перерахунку і виплати позивачу пенсії протягом спірного періоду у зв`язку з прийняттям неконституційного правового акту є триваючим правопорушенням, по-друге, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми нарахованої пенсії, не виплачені з вини органу, виплачуються без обмеження будь-яким строком, по-третє, Велика Палата Верховного Суду і Верховний Суд у своїх постановах вказали на неможливість обмеження права на перерахунок пенсії процесуальними строками.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 позовну заяву за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 та з 01.01.2022 по 23.10.2024 залишено без розгляду з підстав, наведених вище.

Надаючи оцінку відповідним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, підставою для залишення позову без розгляду на підставі є неподання особою заяви про його поновлення або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Указана позиція висловлена Верховним Судом у постано від 03.11.2021 у справі № 240/8934/19 в аналогічних за своїм змістом правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є незгода ОСОБА_1 з розміром нарахованої та виплаченої ГУ ПФ у Київській області основної і додаткової пенсій за періоди з 01.01.2015 по 30.06.2021 та з 01.01.2022 по 01.01.2025.

При цьому, як свідчать матеріали справи, початок перебігу строку звернення до суду ОСОБА_1 пов`язує, зокрема, з моментом, коли останній у соціальних мережах у лютому 2025 року дізнався про виплату пенсії у меншому розмірі та після отримання відповіді ГУ ПФ у Київській області від 26.03.2025.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19 підкреслено, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 06.10.2021 у справі № 140/3746/19 наголошував, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема, зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла такого правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що отримання ОСОБА_1 листа ГУ ПФ у Київській області від 26.03.2025 про відмову у перерахунку пенсії не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Судовою колегією враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.

Таким чином, з`ясування лише у березні 2025 року того, що пенсія нараховувалася та виплачувалася відповідачем у період з 01.01.2015 у меншому розмірі, не може вважатися поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, позаяк, як вже було неодноразово наголошено вище, згадані виплати мають щомісячний характер і про їх зменшення чи нарахування у неправильному розмірі позивачу мало бути відомо не пізніше отримання вперше такої виплати у межах спірного періоду.

Зазначений правовий висновок неодноразово знаходив своє застосування у справах, що стосувалися визначення моменту виникнення у особи права на перерахунок пенсії та початку нарахування відповідних виплат, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.17.2025 у справі №420/23756/24, від 01.09.2025 у справі № 580/10373/24, від 18.09.2025 у справі № 560/11444/24, від 08.10.2025 у справі № 560/12997/24.

Також Верховний Суд у постанові від 11.03.2025 у справі № 120/8290/24 підкреслив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 21.10.2025 у справі № 460/10097/24 предметом спору у якій є, зокрема, зобов`язання органу пенсійного фонду нарахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, починаючи з 01.07.2021, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглядав питання впливу рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційною норму закону, на підставі якої було визначено розмір пенсії позивача, на застосування строку звернення до адміністративного суду.

Суд у цій справі виходив з того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, після оприлюднення рішення Конституційного Суду України №1-р(II)/2021 особа, яка отримала пенсійну виплату, в розмірі меншому ніж встановлено частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила може бути випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

На цій підставі суд наголосив, що ні КАС України, ні будь-який інший закон не містять спеціальних норм, які б визначали особливий порядок обчислення строків звернення до суду у справах, де спірні правовідносини регулюються нормами, визнаними Конституційним Судом неконституційними. Враховуючи це, Судова палата погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.03.2024 у справі №460/17904/23 та від 22.01.2025 у справі №460/8956/24, відповідно до яких у спорах щодо перерахунку пенсійних виплат, у тому числі на підставі рішення Конституційного Суду України, застосовується загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.

Аргументи апеляційної скарги про те, щодо неможливості застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду, передбачених ст. 122 КАС України, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні правової природи пенсійних виплат і співвідношення матеріальних та процесуальних норм.

З приводу доводів апеляційної скарги про те, що судом не було враховано норми ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), за якими нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, колегія суддів вважає помилковими у контексті спірних правовідносин з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Отже, приписи ст. 46 Закону №1058-IV, на які посилається позивач, не поширюють свою дію на спірні правовідносини, адже стосуються тих ситуацій, коли нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, основна та додаткова пенсії позивачу у розмірі, щодо якого виник спір, останньому не нараховувались.

З огляду на викладене є нерелевантною до спірних правовідносин позиція Верховного Суду, висловлена у постановах від 15.09.2020 №635/7878/16-а та від 20.07.2023 у справі №420/8355/22, позаяк ці судові рішення ухвалені за інших обставин (нарахування суми пенсії, однак не виплати її).

За таких обставин подання ОСОБА_1 23.04.2025 позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням дій ГУ ПФ у Київській області області щодо невиплати у повному обсязі основної пенсії і додаткової пенсії у періоди з 01.01.2015 по 30.06.2021 та з 01.01.2022 по 23.10.2024 свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду із вказаним позовом.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що приписи ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом (п. 7); з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (п. 8).

Отже, підставою для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України є те, що позивач не заявив про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, були визнані судом неповажними, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі.

Відтак, Київським окружним адміністративним судом не враховано, що оскільки вказані позивачем у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, то суд повинен був залишити позовну заяву без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України (з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу), а не п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України (якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом).

У зв`язку з викладеним оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині шляхом зазначення іншої правової підстави для залишення позовної заяви без розгляду, передбаченої ч. 1 ст. 240 КАС України.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини правильності за своєю суттю постановленої судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, однак помилковості її висновків про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 7, а не п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни її мотивувальної частини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосовані норми процесуального права, у зв`язку з цим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду – змінити у мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 242-244, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року – змінити у мотивувальній частині.

В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач: В.В. Файдюк

Судді: Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення виготовлено 27 жовтня 2026 року.