Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №740/2829/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 740/2829/26 Суддя першої інстанції: Роздайбіда О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Файдюка В.В.,

суддів - Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, Департамент) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7247304 від 23.05.2026 і закриття справи про адміністративне правопорушення.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.07.2026 позов задоволено:

- скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7247304 від 23 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 ;

- провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП - закрито.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення, а відтак відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Свою позицію обґрунтовує тим, що Правилами дорожнього руху заборонено рух транспортного засобу у випадку, якщо не горить лампа лівої фари у режимі ближнього світла, судом не враховано, що після зупинки транспортного засобу поліцейський повідомив про причини зупинки та суть правопорушення, а також безпідставно вказано на те, що факт правопорушення не підтверджується належними і допустимими доказами, водночас зазначено, що згідно з відеозаписом у лівій фарі відсутнє світло лампочки денного освітлення.

Після усунення визначених в ухвалі від 14.07.2026 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 25.09.2026.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом правильно встановлено, що освітлення у лівій фарі забезпечувалося за рахунок дальнього світла, що не перешкоджало видимості транспортного засобу під час руху, відповідачем не надано доказів використання засобів вимірювальної техніки, які б підтверджували момент виникнення несправності лівої фари, адже при початку руху всі освітлювальні прилади були у робочому стані. Окремо звертає увагу, що будь-якого умислу порушувати Правила дорожнього руху у позивача не було.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 27.10.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, поліцейським 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капралом поліції Масибутом О.Р. 23.05.2026 було прийнято постанову серії ЕНА №7247304 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі - спірна постанова), якою до позивача за порушення пп. «в» п. 31.4.3 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 1 ст. 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття спірної постанови стало те, що 23.05.2026 о 22:53 у с. Кіпті на трасі М01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, 97 км, водій керував транспортним засобом Renault Megane Scenic, номерний знак НОМЕР_1 , з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив пп. «в» п. 31.4.3 Правил дорожнього руху - керував транспортним засобом з несправними зовнішніми світловими приладами - не горить ліва фара у темну пору доби.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 9, 121, 245, 251, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), п. 31.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України), суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для скасування спірної постанови з огляду на відсутність доказів вчинення правопорушення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Із змісту наведеної норми вбачається, що ч. 1 ст. 121 КпАП України передбачає відповідальність, зокрема, за керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби), з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Підпунктом «в» пункту 31.4.3 ПДР України передбачено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам - не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.

Із змісту наявного у матеріалах справи відеозапису « 121 Шевченко Масибут» вбачається, що на автомобілі Renault Megane Scenic, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , не горить лампа лівої фари у режимі ближнього світла (19 хвилина 08 секунда хронометражу відеозапису). Указане, на переконання судової колегії, дає підстави стверджувати про порушення позивачем вимог пп. «в» п. 31.4.3 ПДР України та вказує про помилковість твердження суду першої інстанції, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення не підтверджено належними і допустимими доказами. Більше того, у спірній постанові вказано, що до неї додаються відеозаписи з портативного відеореєстратора №470628 та №470638.

Посилання позивача на те, що під час початку руху освітлювальні прилади транспортного засобу працювали колегія суддів у площині цього спору вважає безпідставними, оскільки за вказаними вище нормами КпАП України та ПДР України правопорушення у вигляді керування транспортним засобом непрацюючою лампою лівої фари у режимі ближнього світла є закінченим з моменту настання відповідного факту. Відтак наявність, за твердженням позивача, світла у лівій фарі у режимі дальнього світла факт вчинення правопорушення не спростовує, позаяк обов`язковою вимогою законодавства є саме працююча ліва фара у режимі ближнього світла.

До того ж колегія суддів зауважує, що за матеріалами відеозапису поліцейським було запропоновано позивачу усунути несправність на місці зупинки транспортного засобу, водночас необхідної лампи у ОСОБА_1 не було. Указаним спростовується посилання позивача на те, що поліцейський не надав жодної оцінки поясненням ОСОБА_1 щодо роботи освітлювальних приладів перед початком руху транспортного засобу, а також не надав можливості усунути несправність на місці.

Аргументи позивача про те, що у діях ОСОБА_1 не було умислу на вчинення адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з огляду на згадані вище приписи ст. 9 КпАП України вина в цьому випадку може бути виражена як у формі умислу, так і у формі необережності.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи ч. 1 ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 23.05.2026 о 22:53 керував автомобілем Renault Megane Scenic, номерний знак НОМЕР_1 , з непрацюючою лівою фарою у режимі ближнього світла у темну пору доби, що належним чином відображено у спірній постанові.

Щодо посилання позивача на порушення поліцейським його права на правову допомогу, а також порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що наявним у матеріалах справи відеозаписом підтверджується роз`яснення позивачу його прав та обов`язків, а поліцейський не заперечував проти того, щоб позивач скористався правом на правову допомогу.

У розрізі наведеного судова колегія зауважує, що Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.

Санкція ст. 121 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні спірної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки як вже було підкреслено вище, позивач реалізував право оспорення постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КпАП України, що було безпідставно залишено поза увагою судом першої інстанції з огляду на наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірної постанови.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити повністю.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 липня 2026 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді В.О. Аліменко

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.