Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №320/40971/23
Суддя: Файдюк Віталій Васильович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/40971/23 Суддя першої інстанції: Лиска І.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач-1, ГУ ПФ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – відповідач-2, ГУ ПФ у Київській області), в якому просив:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФ у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV);
- зобов`язати ГУ ПФ в м. Києві зарахувати до страхового стажу роботу ОСОБА_1 у ТОВ «Сервісна бурова компанія» у такі періоди:
- з 13.07.2001 по 31.12.2003 на посаді помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газ вахтовим методом в районі Крайньої Півночі;
- з 01.01.2004 на посаді помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газ вахтовим методом в районі Крайньої Півночі;
- з 01.10.2004 (по переводу) на посаді помічника майстра бурової вахтовим методом в районі Крайньої Півночі;
- з 01.04.2005 (по переводу) на посаді помічника майстра бурової вахтовим методом в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- з 24.10.2006 по 31.10.2009 на посаді бурильника експлуатаційного га розвідувального буріння свердловин на нафту й газ вахтовим методом в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- 3 01.11.2009 на посаді бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газ вахтовим методом в районі Крайньої Півночі;
-з 01.05.2010 (по переводу) на посаді бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газ вахтовим методом в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- з 01.04.2011 по 15.08.2014 на посаді помічника майстра бурової вахтовим методом в районі Крайньої Півночі та здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 з дня наступного за днем досягнення пенсійного віку, з 03.06.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 позов задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди роботи з огляду на підтвердження їх записами у трудовій книжці позивача підлягають зарахуванню, а денонсація Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода) не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання до виходу з неї держави-учасниці. Крім того, суд зауважив, що обов`язок з прийняття рішення про зарахування стажу і призначення пенсії необхідно покласти на територіальний орган Пенсійного фонду України, який здійснював розгляд заяви за принципом екстериторіальності.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФ в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про стаж, заробітну плату та сплату внесків за періоди роботи позивача у російській федерації з 03.07.2001 по 15.08.2014, що є обов`язковою умовою для зарахування страхового стажу за нормами Закону №1058-IV. Крім того, наголошує, що оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації до 31.12.1991, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV. Окремо зауважує на необхідності проставлення апостиля на поданих позивачем документах.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження з 27.10.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 30.05.2023 до ГУ ПФ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
За правилами екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснювало ГУ ПФ у Київській області, яке рішенням від 07.06.2023 №262440018867 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV у зв`язку з тим, що останній не набув необхідного страхового стажу. Також у листі зазначено, що періоди роботи у російській федерації за довідками від 11.04.2014 №55 та від 15.08.2014 №б/н, з 13.07.2001 по 31.12.2003 та з 01.11.2009 по 15.08.2014 не зараховані до страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 російською федерацією розірвано Угоду від 13.03.1992.
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом відповідача-1 від 12.06.2023 №2600-0207-8/117328.
Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 46 Конституції України, ст. ст. 1, 8, 24, 26, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV), Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність у позивача права зарахування періодів роботи з 13.07.2001 по 15.08.2014 безвідносно до втрати чинності Угодою та з огляду на підтвердження спірних періодів роботи записами трудової книжки, а також відповідно права на призначення пенсії з 03.06.2023.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно із статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх, від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.
Всі видатки, пов`язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (ст. 3 Угоди).
Згідно із ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.
Таким чином, Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Відповідно до ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994.
Відповідно до ст. 9 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Відповідно до ст. 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Однак, на переконання колегії суддів, припинення участі в цій Угоді не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, так як такий стаж набутий до ухвалення такого рішення. При цьому, ч. 2 ст. 13 Угоди передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем-2 неправомірно відмовлено у включені до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах, розташованих на території російської федерації з 13.07.2001 по 15.08.2014 з підстав виходу російської федерації з Угоди 01.01.2023.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі ст. 22 федерального закону російської федерації № 167-ФЗ від 15.12.2001 «Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російській Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Відповідно до ст. 2 федерального закону російської федерації № 173-ФЗ від 17.12.2001 «Про трудові пенсії в Російській Федерації», який застосовувався до 01.01.2015, страховий стаж - те, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Згідно з ч. 1 ст. 10 наведеного вище федерального закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 цього федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації (ч. 1 ст. 14 федерального закону № 173-ФЗ).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 федерального закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 цього Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у федеральному законі російської федерації від 28.12.2013 № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» (статті 3, 11, 14).
Отже, як за законодавством України, так і за законодавством російської федерації обов`язковою умовою для врахування відомостей про заробітну плату при обчисленні пенсії є сплата страхових внесків за цей період до Пенсійного фонду російської федерації.
Указана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.08.2025 у справі №300/2075/23.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 також дійшов висновку про врахування відомостей, зазначених в довідках про заробітну плату, отриману в російській федерації, лише за умови підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати.
Колегією суддів враховується, що відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 , а також довідками ТОВ «Сервісна бурова компанія» від 15.08.2014 №б/н і від 11.04.2014 №55 і архівними довідками Відділу у справах архівів міста Ноябрська від 17.05.2018 №Г-221, №Г-225, №Г-226, №Г-227, №Г-228, №Г-229, №Г-230, №Г-231 підтверджується факт роботи ОСОБА_1 у ТОВ «Сервісна бурова компанія» з липня 2001 року по серпень 2014 року та отримання ним заробітної плати з липня 2001 року по грудень 2004 року, у січні 2005 року, з березня 2005 року по червень 2006 року, з серпня 2006 року по березень 2007 року, з травня 2007 року по вересень 2009 року, з листопада 2009 року по грудень 2010 року, з лютого по березень 2011 року, з травня 2011 року по грудень 2013 року.
Водночас, як вже було наголошено вище, обов`язковою умовою для включення спірного періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду російської федерації за цей період.
Правову позицію аналогічного змісту викладено також й у постановах Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 560/764/21 та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.
Колегію суддів враховується, що до матеріалів справи позивачем надана довідка ТОВ «Сервісна бурова компанія» від 11.04.2014 №54, згідно з якою у період з 13.07.2001 по 31.12.2002 наявність у позивача статусу іноземного громадянина не зумовлювала виникнення у роботодавця обов`язку із сплати страхових внесків у зв`язку із звільненням від його сплати на підставі п. 2 ст. 239 податкового кодексу російської федерації. Водночас, починаючи з 01.01.2003 внески із заробітної плати позивача сплачувалися до федерального бюджету російської федерації.
Разом з тим, із змісту переліку документів, доданих позивачем до заяви від 30.05.2023, вбачається, що ця довідка до територіального органу Пенсійного фонду України Горичком Б.В. не надавалася, що свідчить про відсутність у розпорядженні ГУ ПФ у Київській області на час прийняття спірного рішення будь-яких відомостей про здійснення відрахувань із заробітної плати позивача за період роботи у російській федерації з липня 2001 року по серпень 2014 року.
Відтак, за чинного правового регулювання та застосування норм права Верховним Судом та без надання оцінки змісту вказаної довідки від 11.04.2014 №54, яка до органів Пенсійного фонду України не подавалася, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки, як вже було підкреслено вище, за позицією Верховного Суду у постанові від 14.08.2025 у справі №300/2075/23 саме по собі зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російській федерації не може бути підставою для врахування заробітку, отриманого за вказаний період, без підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції – скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві – задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року – скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua