Вирок від 26 жовтня 2026 р. у справі №681/940/26 — Полонський районний суд Хмельницької області

Справа № 681/940/26

Провадження 1-кп/681/80/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 м.Полонне

Полонський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_2 ,

з участю прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Полонному кримінальне провадження № 12024244000001875 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, студент 1 курсу Новочорторійського фахового економічного коледжу, раніше не судимого;

за ст. 336 КК України,

в с т а н о в и в:

21.10.2024 ОСОБА_4 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов`язаним, пройшов медичний огляд та згідно з довідкою військово-лікарської комісії визнаний придатним до військової служби згідно Наказу Міністерства оборони № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» та № 466 від 01.08.2011 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».

Також ОСОБА_4 власноручно 21.10.2024 засвідчив своїм підписом отримання повістки про його виклик на 12:00 год 22.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташований в АДРЕСА_2 для відбуття на проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Однак, всупереч ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вищевказаних Указів Президента України щодо введення та продовження воєнного стану та загальної мобілізації в Україні ОСОБА_4 , не маючи підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з`явитися на 12:00 год 22.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією без поважних причин, умисно не з`явився за викликом, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

Крім того 08.11.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 військовозобов`язаному ОСОБА_4 на виконання вимог вищевказаного законодавства щодо проведення мобілізації повторно вручено повістку про його виклик на 09:00 год 09.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відбуття проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Однак ОСОБА_4 , достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з`явитися на 09:00 год 09.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією, без поважних причин, умисно не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

Окрім того 09.11.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 військовозобов`язаному ОСОБА_4 , на виконання вимог вищевказаного законодавства щодо проведення мобілізації, повторно вручено повістку з`явитися на 09:00 год 11.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відбуття та проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Однак, ОСОБА_4 , достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з`явитися 11.11.2024 на 09:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією без поважних причин, умисно не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

Також 15.11.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 військовозобов`язаному ОСОБА_4 на виконання вимог вищевказаного законодавства щодо проведення мобілізації повторно вручено повістку з`явитися на 09:00 год 16.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відбуття для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Однак ОСОБА_4 , достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з`явитися 16.11.2024 на 09:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією без поважних причин, умисно не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

Вказаними діями обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення передбачене ст. 336 КК України – ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Наведені та встановлені судом обставини підтверджуються такими доказами.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 336 КК України визнав. Пояснив, що отримавши повістку він добровільно з`явився в ТЦК та одразу пояснив, що є ОСОБА_6 і подав письмову заяву в якій просив замінити військову службу на невійськову. Він проходив військову службу, а вже після того став свідком Єгови. Зазначив, що згідно своїх релігійних переконань він не може бути навіть військовим капеланом чи кухарем, бо вони все одно є військовослужбовці. Він бажає захищати державу, однак не воювати.

З даних витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12024244000001875 вбачається, що 05.11.2024 до ВПД №3 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області надійшли матеріали з ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до даних повідомлення від 03.11.2024 за №2/5937 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 повідомив начальника ВПД №3 Шепетівського ГУНП у Хмельницькій області про вчинене громадянином ОСОБА_4 правопорушення за ст.336 КК України.

За даними довідки військово-лікарської комісії від 18.10.2024 та карти обстеження та медичного огляду від 21.10.2024 ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби.

За даними розписок ОСОБА_4 отримував бойові повістки, які йому було вручено на 21.10.2024.

Як вбачається із заяв ОСОБА_4 , він добровільно надав поліції бойові повістки, які йому було вручено на 09.11.2024, 22.10.2024, 11.11.2024, 16.11.2024.

Відповідно до даних заяви ОСОБА_4 він повідомляв керівника Шепетівської державної районної адміністрації про те, що він є охрещеним служителем релігійної організації свідків Єгови та не може брати участі у воєнних конфліктах. Та просить замінити військову службу невійськовою.

Як вбачається з повідомлення ОСОБА_4 він повідомляє ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що не з`явиться 11.11.2024 так як проходження військової служби суперечить його релігійним переконанням.

З відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.11.2024 вбачається, що для ОСОБА_4 роз`яснено про те, що на теперішній час відсутні законодавчі підстави для заміни військової служби під час мобілізації в особливий період на альтернативну (невійськову) службу.

За даними відповіді начальника районної військової адміністрації ОСОБА_8 від 13.11.2024 слідує, що особи, які належать до певних релігійних громад і які не можуть брати до рук зброю можуть бути мобілізовані до війська на відносно «мирні» посади такі як кухарі, водії, санітари, інженери.

У суду немає підстав не довіряти зазначеним вище доказам, оскільки вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи ОСОБА_4 про те, що він не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає безпідставними у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби.

Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не встановлена.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 - на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема, комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто повістки, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 на відправку для проходження військової служби піл час мобілізації, чим ухилився від призову за мобілізацією.

Щодо оцінки доводів захисту, про те, що ОСОБА_4 є охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови з 2017 року, то суд враховує висновки викладені в постанові ККС ВС від 15.04.2025 року по справі № 573/406/24, зокрема, беручи до уваги позицію обвинуваченого, що він як Свідок Єгови за своїм віросповідуванням взагалі не може виконувати функції будь-якого військовослужбовця, навіть не пов`язані із носінням зброї, оскільки змушений буде носити військову форму та отримуватиме заробітну плату від Міністерства оборони, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов`язку по захисту України загалом.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.

Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

З іншого боку держава в особі її органів приймає і фіксує інформацію про віросповідування громадян, які перебувають на військовому обліку, і як свідчать навіть обставини цієї справи, враховує факт належності до певної релігії, визначаючи вид діяльності, військову спеціальність, до якої планують залучити мобілізованого.

Сторона захисту у цій справі також мотивує свою позицію й тим, що засуджений не відмовляється допомагати державі і може займатися гуманітарними місіями, працювати на відносно мирних посадах тощо. Однак суд вважає, що завданням мобілізації військовозобов`язаних є реалізація тих завдань, в тому числі, які не пов`язані із використанням та носінням зброї, які планує і координує керівництво Збройних сил України.

Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень. Натомість ОСОБА_4 з посиланням на своє віросповідання відмовляється виконувати свій обов`язок по захисту України під час воєнного стану навіть виконуючи діяльність, яка жодним чином не пов`язана із використанням і носінням зброї, наголошує на тому, що не може одягати військову форму, отримувати оплату праці як військовий.

Суд вважає, що держава зі свого боку виконала свої позитивні зобов`язання і пропорційність між виконанням обов`язку по захисту України та віросповіданням конкретного громадянина були враховані.

Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, адже у лютому 2022 року військовий супротив з боку України охопив понад 8 з 24 областей держави. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.

Відтак в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку рф. Тобто мобілізація з боку держави України є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».

Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).

Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку по мобілізації під час воєнного стану.

Окрім того, суд враховує, що ОП ККС 27.10.2025 року ухвалила постанову у справі № 573/838/24, в якій вказала, що законодавство України не передбачає виключення з обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України. Об`єднана палата зауважила, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо).

ОП ККС вказала, що впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов`язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.

Враховуючи викладене, суд, беручи до уваги, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення за ст.336 КК України виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті доведена повністю.

За таких обставин, суд дії ОСОБА_4 кваліфікує за ст. 336 КК України, оскільки він вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні наведеного вище кримінального правопорушення доведена повністю.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

За правилами статті 75 КК України в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, вмотивувавши належним чином своє рішення.

Згідно із частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що обвинувачений на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, а також те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_4 вчинив вперше, його тяжкість (є нетяжким злочином), відповідно до довідки релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» від 13 березня 2024 року № 4998 з 05 березня 2017 року він є присвяченим охрещеним служителем цього центру, суд вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_4 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, призначеного за ст. 336 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.

Керуючись ст.ст. 100, 314, 368, 370, 374-376 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винним за ст.336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України від призначеного покарання ОСОБА_4 звільнити з випробуванням, призначивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Згідно з ч.1 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи та навчання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляція протягом тридцяти діб до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полонський районний суд.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Головуюча: ОСОБА_1