Вирок від 26 жовтня 2026 р. у справі №552/8943/26 — Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/8943/26

Провадження № 1-кп/552/1400/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.10.2026 м. Полтава

Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

за участю секретаря - ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)

захисника - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026050010015680 від 29.07.2026 відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, який не має на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, військовослужбовця за призовом під час мобілізації на особливий період, кулеметника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , м.т. НОМЕР_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2026 №163 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду кулеметника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2024 №310, майора ОСОБА_6 , призначено на посаду заступника командира 2 механізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом – Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звання майор належить до старшого офіцерського складу, звання солдат належить до рядового складу.

Статтею 32 Статуту також передбачено, що майор за своїм військовим званням є начальником для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.

Таким чином, майор ОСОБА_6 по відношенню до солдата ОСОБА_5 є прямим начальником за військовим званням, а останній – підлеглим майора ОСОБА_6 .

Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно зі ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.

Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов`язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.

Згідно зі ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов`язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.

Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Під наказом у ст. 402 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.

Особа, яка одержала законний наказ, зобов`язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу – це виконання особою свого юридичного (службового) обов`язку.

Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

В свою чергу, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення в умовах воєнного стану, та вчинив військовий злочин за наступних обставин.

Так, у зв`язку з виконанням завдань за призначенням, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.

29 липня 2026, о 10 год 22 хв, перебуваючи в пункті тимчасової підрозділу НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у АДРЕСА_2 , кулеметник 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , отримавши бойовий наказ від заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 приступити до виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 № 2235/115/1/265 (гриф) від 27.07.2026, згідно з яким зазначеному військовослужбовцю необхідно було до 15 год 00 хв 29.07.2026 вибути з с.Майдан Черкаської селищної громади Краматорського району Донецької області для підсилення особового складу вогневої позиції «Тайга» в районі с.Молочарка Костянтинівської міської громади Краматорського району Донецької області, де перейти до оборони з метою недопущення просування противника в глибину оборони.

Водночас, вищезазначений наказ виданий в установленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечить чинному законодавству та не був пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод солдата ОСОБА_5 , не носив в собі явно злочинного змісту, у зв`язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.

Однак, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та проходячи її на посаді, кулеметник 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , будучи придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 29 липня 2026, о 10 год 26 хв, в умовах воєнного стану, перебуваючи в пункті тимчасової дислокації підрозділу у селі АДРЕСА_2 , усно та відкрито відмовився виконати зазначений бойовий наказ начальника, доведений йому заступником командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_6 .

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю та пояснив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відмовився виконати наказ, оголошений майором ОСОБА_6 , зазначив, що зробив це усвідомлено, з власної волі, наказ віддавався командиром, йому зачитали бойове розпорядження і він відмовився під запис на камеру від його виконання, оскільки не хотів знаходитись у цій бригаді і просився перейти до іншої військової частини, але його не відпускали. При цьому будь-яких інших поважних причин, які унеможливлювали виконання вказаного наказу, у нього не було. Також обвинувачений ОСОБА_5 пояснив, що бажає продовжувати виконувати свій військовий обов`язок, служити в Збройних Силах України та захищати Батьківщину.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідають фактичним обставинам справи, які сторонами кримінального провадження не оспорюються.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Заслухавши думку учасників судового провадження про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження, приймаючи до уваги те, що обвинувачений повністю визнав свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погодився з усіма обставинами та кваліфікацією вчиненого злочину, викладених в обвинувальному акті, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, які характеризують обвинуваченого.

При цьому судом було з`ясовано правильність розуміння учасниками провадження змісту цих обставин, не встановлено сумнівів у добровільності їх позиції та роз`яснено їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч.4 ст.402 КК України, як непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст.65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів".

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

В цьому контексті суд приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові ККС ВС від 11.05.2021 по справі №336/4259/18 (провадження №51-6029км20), відповідно до якої при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер та залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень ст.ст.65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків, спричинених кримінальним правопорушенням, та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Судова дискреція у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне правопорушення, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Як зазначено в пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості і вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний в мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній частині посилатись на ч.1 ст.69 КК України. При цьому, необхідно врахувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким, особу обвинуваченого, який має середню-спеціальну освіту, не одружений, малолітніх або неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше не судимий, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, його службову характеристику, обставини, що пом`якшують покарання, а саме його щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та судовому розгляду, його бажання продовжувати військову службу у Збройних Силах України та захищати Батьківщину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також положення ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь та спроможності виконати його обвинуваченим.

З урахуванням вищеперелічених обставин, особи обвинуваченого, який є діючим військовослужбовцем ЗСУ, приймав участь у бойових діях, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, його ставлення до скоєного, зважаючи на наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, те, що обвинувачений з початку кримінального провадження та в судовому засіданні не спростовував події скоєного злочину, надавав правдиві показання, заслухавши думку прокурора, який просив застосувати покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, думку захисника та обвинуваченого, які просили застосувати покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців та надати можливість обвинуваченому продовжити військову службу в ЗСУ, суд вважає можливим призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст.69 КК України нижче від найнижчої межі, визначеною санкцією ч.4 ст.402 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, та за правилами ст.58 КК України замість призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки призначити покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 20 (двадцяти) відсотків грошового забезпечення.

На переконання суду, саме таке покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним) та пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили суд вважає за необхідне скасувати. Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти, негайно.

На підставі ст.72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати у строк призначеного ОСОБА_5 покарання строк попереднього ув`язнення з 31.07.2026 року по 27.10.2026 року включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.366-371, 373-376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винниим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.58 КК України замість призначеного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки призначити покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 2 (два) роки з відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави.

Роз`яснити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою в ІНФОРМАЦІЯ_2 - скасувати, звільнивши його з-під варти.

На підставі ст.72 КК України зарахувати у строк призначеного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання строк попереднього ув`язнення з 31.07.2026 року по 27.10.2026 року включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення через Київський районний суд м.Полтави, а засудженим - у той же строк з моменту його отримання.

Роз`яснити, що вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Обвинуваченому, його захиснику та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя ОСОБА_1