Суд: Савранський районний суд Одеської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №706/561/26
Суддя: БРЮХОВЕЦЬКИЙ О. Ю.
Є.у.н.с.706/561/26
Провадження № 2/512/539/26
"26" жовтня 2026 р. с-ще Саврань
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді – Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря – Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача – Хлопкова М.С., в інтересах ТОВ «Юніт капітал», звернулася до Христинівського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить суд стягнути з останньої – заборгованість за кредитним договором.
Ухвалою Черкаського районного суду Одеської області від 25.05.2026 вказаний цивільний позов передано до Савранського районного суду Одеської області для розгляду по суті (а.с.84-85).
Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.07.2025 року між ТОВ «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит №193960 на суму 14118,00 грн. Цей договір укладений у вигляді електронного документа, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до договору ТОВ «ФК «Кредіплюс» зобов`язалося надати та надало відповідачу грошові кошти шляхом їх перерахування на вказаний відповідачем рахунок, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит, а також сплатити проценти за користування ним та інші обов`язкові платежі.
10.10.2025 року первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу №10102025 згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Всупереч умовам кредитного Договору відповідачка не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила повного погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Юніт капітал», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, відповідачка має непогашену заборгованість перед ТОВ «Юніт капітал» за кредитним Договором № 193960 від 28.07.2025 року в розмірі – 12967,91 грн, яка складається з: 11756,49 грн - заборгованість по тілу кредиту; 2,42 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 600,00 грн - заборгованість по комісії. Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі та відшкодувати судові витрати у виді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу .
Отже, відповідачка не виконала свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит в строк, передбачений кредитним договором, в результаті чого представник ТОВ «Юніт капітал» звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 12967,91грн.
Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 22.06.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по цивільній справі за позовною заявою ТОВ «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати у строк 15 днів з дня вручення ухвали відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву та, відповідно, відповіді на відзив для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 92-93).
Слухання справи призначено на 07.09.2026.
В подальшому слухання справи відкладено на 26.10.2026.
Представник позивача зазначив у позовній заяві щодо розгляду справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду не заперечує (а.с.4 на звороті).
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Крім того, матеріали справи містять довідку про доставку електронного документу (судової повістки) до електронного кабінету позивача та його представника в підсистемі ЄСІТС (а.с.85).
Відповідачка ОСОБА_1 в судові засідання призначені на 07.09.2026 та 26.10.2026 не з`явилася, своєчасно повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, однак до суду повернулися конверти з відміткою Укрпошти «адресат відсутній» (а.с.95, 96). Про причини неявки суд не повідомила. Будь-яких заяв, клопотань до суду не подала.
Отже, сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.
Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».
Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідачки про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
Таким чином, правом подати відзив відповідачка ОСОБА_1 не скористалася.
До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За заявою позивача суд ухвалив - розглядати справу в заочному порядку відповідно до статті 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 28.07.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про надання кредиту №193960, за яким відповідач отримав позику в розмірі 14118,00 грн. у наступному порядку: 26,46 грн. на картку позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2117,70 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини (а.с.10).
Відповідно до пункту 2.3 договору процентна ставка становить 0,10 % річних тип процентної ставки – фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником потягом строку кредитування зазначений в п.2.6 цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний (а.с.10).
Згідно пункту 2.4 договору знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн. стандартний базовий тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 200,00 грн. розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може змінено ( а.с.10).
Як вбачається з пункту 2.7.1 денна процентна ставка складає 2127,84 грн. /14118,00 грн./184 дні х 100% = 0,0819% (а.с.10 на звороті).
З графіку платежів за кредитним договором вбачається, що чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період – 14128,14 грн.; сума кредиту за договором – 14118,00 грн.; процент за користування 4,14 грн.; за обслуговування кредитної заборгованості – 6,00 грн; комісія за надання кредиту – 2117,70 грн., а загальна вартість кредиту становить – 16245,84 грн. (а.с.14 на звороті).
Крім того, з вказаного договору вбачається те, що відповідачка підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором 91b55b34 (а.с.9-12).
Матеріали справи містять договір про споживчий кредит (публічна частина) (а.с.13-18).
Згідно заяви на видачу кредиту №100898174 від 28.07.2025 вбачається, що відповідачка добровільно надала свої анкетні дані (а.с.19).
З паспорту споживчого кредиту вбачається, що сума ліміту кредиту – 14118,00 грн., строк кредитування 184 дні, процентна ставка річних – 0,10 % (а.с.20-21).
Матеріали справи містять правила надання коштів та банківських матеріалів у кредит ТОВ «ФК «Кредіплюс» (а.с.22-32).
З довідки ТОВ «ФК «Кредіплюс» №207/16-01 від 16.01.2026 вбачається, про успішність операції про видачу кредиту (а.с.33-34).
Крім того, матеріали справи містять адвокатський запит до АТ КБ «Приватбанк» щодо зарахування коштів на рахунок відповідача (а.с.35 на звороті -36); відповідь на адвокатський запит про неможливість надання інформації (а.с.38 на звороті - 39).
Крім того, матеріали справи містять перелік інформації про позичальників, з якої вбачається, що на карту НОМЕР_2 що належить ОСОБА_1 28.07.2025 відбулося зарахування коштів у сумі 26,46 грн. (а.с.40).
10.10.2025 року Первісний Кредитор та Позивач уклали Договір факторингу №10102025 згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (а.с.41-45).
З витягу з додатку №1 договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 вбачається, що заборгованість по основному боргу – 11765,49 грн., заборгованість по відсоткам – 2,42 грн., заборгованість по комісії – 600,00 грн., заборгованість по штрафах – 600,00 грн. (а.с.46).
Крім того, з акту приймання-передачі реєстру прав вимог №3 вбачається, що фактор прийняв реєстр прав вимоги до боржників у кількості 1036 (а.с.47).
З картки обліку виконання договору №193960 від 28.07.2025 вбачається, що загальна сума заборгованості становить – 12967,91 грн. з яких тіло кредиту – 11765,49 грн., відсотки – 2,42 грн., пеня – 600,00 грн., комісія – 600,00 грн. (а.с.48-49).
Матеріали справи містять платіжну інструкцію в національній валюті №745 від 09.12.2025 з якої вбачається про оплату за відступлення права вимоги (а.с.50).
Згідно виписки з особового рахунку за договором про споживчий кредит №193960 від 28.07.2025 вбачається, що прострочене тіло кредиту – 11765,49 грн., прострочені відсотки – 2,49 грн., штрафні санкції – 600,00 грн., заборгованість по комісії – 600,00 грн. (а.с.50 на зворті).
З довідки ТОВ «ФК «Кредітплюс» вбачається, що сума кредитного договору 14118,00 грн (а.с.60-61).
Згідно інформації з АТ КБ «Приватбанк» від 20.1.0.0.0/7-260428/87448-БТ від 30.04.2026 вбачається що на рахунок відповідачки 28.07.2025 відбулося зарахування коштів у сумі 26,46 грн. (а.с.81).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом норм статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, матеріали справи свідчать про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення статті 638 ЦК України.
Відповідно до частин 1. 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважаться таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного, у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний, цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряться за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частинами 1 та 2 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1статті 1078 ЦК України).
Статтею 1080 ЦК України визначено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Відповідно до статті 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Щодо нарахування відсотків за користування кредитом суд зазначає наступне.
З реєстру прав вимоги вбачається, що загальна сума заборгованості становить 12967,91 грн. сума заборгованості основного боргу становить – 11765,49 грн. тіло кредиту, заборгованість по відсоткам – 2,42 грн., комісія – 600,00 грн., штраф – 600,00 грн.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.
Отже, наданий позивачем витяг з реєстру боржників, що не містять будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості ОСОБА_2 , яку відступив кредитор, не є безспірними доказами існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 в справі № 703/3063/18.
Водночас, розрахунки заборгованості, сформовані самим позивачем не є документами первинного бухгалтерського обліку, є односторонніми арифметичними розрахунками стягуваних сум, які, відповідно, повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.
Як вбачається з інформації АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-2604288/87448-БТ від 30.04.2026 вбачається, що на ім?я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 .
Крім того, з вказаної інформації вбачається, що 28.07.2025 на зазначену платіжну картку відбулося зарахування коштів у сумі 26,46 грн., деталі операції – CASH2CARD A2C EASYCASH, vul.Mezhygirska,budynok 82 A (а.с.81).
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
Разом з тим, суд зазначає, що якщо кредит надавався відповідачці строком на 184 дні з 28.07.2025, то кінцева дата повернення кредиту та процентів за користування кредитом – 28.01.2026.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика.Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В силу частини 1 статті 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Крім того, відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу статті 536 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Суд погоджується з представником позивача щодо невиконання відповідачкою умов договору в частині погашення кредитної заборгованості в строк.
Разом з тим, з пункту 2.6 договору вбачається, що загальний строк кредитування за цим договором складає 84 дні з 28.07.2025 (дата надання кредиту) по 28.01.2026 (а.с.10).
Денна процентна ставка складає: 2127,84/14118.00 грн. /184х100% = 0,0819 % на день (п.2.7.1 договору).
Суд критично ставиться до розрахунку денної процентної ставки в розмірі 0,0819%, наведеного представником позивача у пункті 2.7.1 договору виходячи з наступного.
Відповідно до положень пункту 2.2.1 договору, загальний розмір кредиту визначений сторонами у сумі 14118,00 грн, який, згідно з умовами договору, надається у наступному порядку: у розмірі 26,46грн - шляхом перерахування на рахунок/картку позичальника; у розмірі 2117,70 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п. 2.5 індивідуальної частини договору.
Згідно з пунктом 2.6 договору, загальний строк кредитування за цим договором складає 184 дні - з 28.07.2025 по 28.01.2026 (а.с. 10).
Водночас матеріали справи містять істотні суперечності щодо фактичного розміру коштів, які були реально отримані відповідачкою, та суми, що враховується як тіло кредиту для нарахування відсотків.
Так, судом на підставі наявної у матеріалах справи інформації АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-260428/87448-БТ від 30.04.2026 встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 28.07.2025 на зазначену платіжну картку фактично відбулося зарахування коштів у сумі 26,46 грн.
Таким чином, судом встановлено розбіжність між заявленою у договорі загальною сумою кредиту (14118,00 грн, що включає віртуальну комісію) та фактично перерахованою сумою коштів на рахунок позичальника, яка становить 26,46 грн. Включення до складу заборгованості сум комісій за послуги, які фактично не передавалися готівкою чи на рахунок споживача у повному обсязі 14118,00 грн, а зараховувалися як внутрішні заборгованості за комісіями, впливає на правильність математичного розрахунку реальної денної процентної ставки та загальної суми зобов`язань.
З огляду на зазначене, розрахунок позивача, здійснений виходячи із загальної суми 14118,00 грн, є необґрунтованим, оскільки суперечить фактичним обставинам зарахування коштів за кредитною операцією та даним банківської виписки щодо реального руху коштів на рахунку споживача.
Отже, суд, приходить до висновку, що фактичне тіло кредиту становить – 26,46 грн.
Комісія у розмірі 2117,70 грн. не підлягає стягненню як тіло кредиту, оскільки фактично не видавалася готівкою та не зараховувалась на рахунок споживача.
Так, враховуючи, що строк користування кредитом 184 дні (з 28.07.2025 по 28.01.2026), а річна процентна ставка: 0,10% річних суд здійснив власний розрахунок згідно якого вбачається, що денна процентна ставка 0,10%/365 дн. = 0,000002739%.
Таким чином, виходячи з фактичного тіла кредиту у розмірі 26,46 грн. сума відсотків становить 0,0001334 грн (26,46 грн. х 0,000002739% х 184 дн. = 0,0001334 грн.)
Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом не може перевищувати 1 відсоток.
Як вбачається з умов укладеного між сторонами Договору про споживчий кредит №193660 від 28.07.2025, строк кредитування становить 184 дні, а визначена договором денна процентна ставка становить 0,000002739 % за кожен день користування кредитними коштами.
Оскільки встановлений договором розмір денної процентної ставки є меншим, ніж передбачений законом граничний максимум, суд констатує відсутність порушень норми права з боку кредитодавця та визнає умови договору в цій частині правомірними.
Судом встановлено, що всупереч умов Договору про надання кредиту та норм закону відповідачка допускала порушення умов повернення грошових коштів, оскільки не здійснювала платежів, передбачених цим договором.
Так, відповідачка доводів позивача про розмір такої заборгованості, зокрема про стягнення суми заборгованості за основною сумою боргу та суми - за процентами, не спростувала, контррозрахунку заборгованості не зробила, доказів її сплати суду не подала, як доказів і неотримання кредитних коштів, а отже не вчинила жодних дій на спростування правильність нарахованої суми боргу.
З розрахунку суду вбачається, що заборгованість по тілу кредиту становить 26,46 грн., а за процентам – 0,0001334 грн., що становить менше 1 копійки та виключає можливість стягнути заборгованість за процентами.
Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт реального надання коштів у розмірі 14118,00 грн., шляхом фактичного перерахування чи видачі всієї суми, а розрахунок заборгованості та денної процентної ставки ґрунтується на завищеній сумі, яка не відповідає фактичному руху коштів за банківськими виписками, тому суд критично ставиться до розрахунку позивача.
Зважаючи на викладене, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову в частині стягнення з відповідачки основної суми боргу, знайшли своє підтвердження частково та відповідачкою не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 26,46 грн. – заборгованість за тілом кредиту.
Щодо стягнення комісії пов`язаної з наданням кредиту суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2.5 зазначеного вище договору комісія за надання кредиту становить 2117,70 грн. (а.с.10 на звороті).
Надаючи правову оцінку вказаній умові заявки суд виходить з наступного.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц (провадження № 61-4165св24) вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що положення пункту 2.5 договору від 28.07.2025 про сплату на користь ТОВ «Юніт капітал» комісії в розмірі 600,00 грн. за надання кредиту є нікчемним, оскільки спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20), від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17 (провадження № 61-13762св23).
Так, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 600,00 грн. не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За правилами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, на підтвердження заявлених вимог на правову допомогу представник позивача надав суду наступні докази: копію договору про надання правничої допомоги від 20.01.2026 № 20/01/26-02 (а.с.51-52); копію додаткової угоди №25771506160 від 21.01.2026 до договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 (а.с.53); копію акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 відповідно до якого на складання позовної заяви затрачено 2 години, вартість послуги 5000,00 грн, вивчення матеріалів справи 2 години, вартість послуг 1000,00 грн, підготовки адвокатського запиту затрачено 1 годину, вартість послуг 500,00 грн, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації - 1 год, вартість послуг 500,00 грн. (а.с.53 на звороті); копія Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4267/10 видане на ім`я Тимошенка О.О. (а.с.54).
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі представника позивача.
Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом його діяльності, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги зміст заяв та клопотань представника позивача по суті, складність справи, яка є нескладною та розглядалась в спрощеному позовному провадженні, а також враховує, що представник позивача не брав участі у судовому засіданні. Виходячи з критерію розумності, реальності таких витрат, суд уважає, що визначений розмір оплати є дещо завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Суд також акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
При вирішенні питань про відшкодування витрат на професійну правову допомогу та покладення на сторони судових витрат має враховуватися принцип пропорційності задоволених вимог.
На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №206/4841/20 провадження № 14-55цс22 від 22.05.2024.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено позовні вимоги на загальну суму 12367,91, проте рішенням суду позов задоволено частково — на 0,2139% від загального розміру заявлених вимог.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений до стягнення позивачем, становить 7000,00 грн.
З урахуванням принципу пропорційності задоволених вимог, сума витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню пропорційно до задоволеної частини позову становить 7000,00 грн. х 0,002139% = 14,97 грн.
Отже, з урахуванням положень процесуального законодавства щодо пропорційного розподілу судових витрат, на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14,97 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року – 3328,00 гривень.
За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 662 гривні 40 копійок (3328,00 х 0,8).
Судовий збір у вказаному розмірі сплачений позивачем ТОВ «Юніт капітал», що підтверджується платіжною інструкцією № 37891 від 08.04.2026 (а.с.6).
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково на суму 26,46 грн, тобто 0,2139 % від суми позову, то з відповідачки у відповідності до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати в розмірі 5,69 грн. (2662,40 грн. /100 х 0,2139 %).
На підставі викладеного, відповідно до статей 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 1046-1054 ЦК України, та керуючись статтями 4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 280-283, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за договором про споживчий кредит № 193960 від 28.07.2025 в розмірі 26 (двадцять шість) грн 46 коп – заборгованість за тілом кредиту.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 (п`ять) грн 69 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163) понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 14 (чотирнадцять) грн 97 коп.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: О.Ю. Брюховецький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua