Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №580/8476/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8476/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 10 липня 2025 року № 0702787-2409-2312-UA71020130000086047; від 23 червня 2025 року № 0582443-2409-2312-UA71020130000086047; від 23 червня 2025 року № 0582444-2409-2312-UA71020130000086047; від 30 червня 2025 року № 0664891-2409-2312-UA71020130000086047.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що є власником комплексу нежитлових будівель сільськогосподарського призначення, які використовує у власній сільськогосподарській діяльності та не передає в оренду.

Позивач указував, що відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначені будівлі, за винятком приміщень іншого функціонального призначення, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, позивач зазначав, що контролюючий орган неправильно визначив базу оподаткування, використавши площу забудови комплексу замість загальної площі нежитлових приміщень.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 23 червня 2025 року № 0582443-2409-2312-UA71020130000086047 та від 30 червня 2025 року № 0664891-2409-2312-UA71020130000086047.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 липня 2025 року № 0702787-2409-2312-UA71020130000086047 у частині визначення податкового зобов`язання в сумі 79 287,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2025 року № 0582444-2409-2312-UA71020130000086047 у частині визначення податкового зобов`язання в сумі 1 554,40 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а належні йому будівлі сільськогосподарського призначення використовуються у відповідній господарській діяльності та не передаються в оренду.

Водночас суд установив, що адміністративна будівля та прохідна за своїм функціональним призначенням не належать до класу 1271, а тому підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Окрім цього, суд дійшов висновку про неправомірність визначення контролюючим органом податкових зобов`язань виходячи з площі забудови замість загальної площі об`єкта нерухомості.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДПС у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач не підтвердив належними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника та фактичне використання спірних будівель у сільськогосподарській діяльності протягом відповідних податкових періодів.

Апелянт наголошує, що наявність у фізичної особи-підприємця відповідних видів економічної діяльності сама собою не свідчить про фактичне здійснення виробництва сільськогосподарської продукції.

Крім того, контролюючий орган посилається на відсутність у позивача найманих працівників у 2022- 2023 роках та подання відомостей про комплекс будівель за формою № 20-ОПП лише у грудні 2024 року.

Відповідач також зазначає, що під час проведення звірки ним використано технічну документацію, надану самим позивачем, відповідно до якої площа комплексу становить 1576,1 кв. м, з яких 1414,2 кв. м віднесено до сільськогосподарських приміщень, а 161,9 кв. м - до приміщень іншого призначення.

На переконання апелянта, суд першої інстанції неправильно оцінив наведені обставини та безпідставно застосував до спірного майна положення підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, основним видом економічної діяльності якого є вирощування зернових культур, крім рису, бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

Серед інших зареєстрованих видів діяльності позивача зазначені вирощування овочів і баштанних культур, відтворення рослин, розведення овець і кіз, свиней, свійської птиці, допоміжна діяльність у рослинництві та післяурожайна діяльність.

Позивачу на праві власності належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема земельна ділянка площею 2,0 га для сіножатей та земельна ділянка площею 0,7499 га для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, у власності позивача перебуває комплекс нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа комплексу становить 1358,50 кв. м.

До складу комплексу входять: адміністративна будівля, літера А, площею 125,7 кв. м; прохідна, літера Б, площею 13,0 кв. м; склад для утримання птиці, літера В, площею 10,2 кв. м; склад для утримання кролів, літера Г, площею 308,7 кв. м; склад для сіна з прибудовами, літери Д, д, д1, площею 445,9 кв. м; склад для зерна, літера Ж, площею 455,0 кв. м.

Загальна площа зазначених приміщень становить 1358,50 кв. м.

06 червня 2025 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Черкаській області із заявою про проведення звірки відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.

У заяві позивач повідомив, що є сільськогосподарським товаровиробником, а належні йому приміщення використовуються у сільськогосподарській діяльності.

За результатами розгляду заяви контролюючим органом проведено перерахунок податкових зобов`язань та сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, за 2022 рік визначено податкове зобов`язання в сумі 88 302,50 грн.

За 2023 рік визначено податкові зобов`язання в сумі 9475,14 грн за приміщення, віднесені контролюючим органом до сільськогосподарських, та 10 847,30 грн за приміщення іншого призначення.

За 2024 рік визначено податкове зобов`язання в сумі 10 040,82 грн за приміщення, віднесені до сільськогосподарських.

При цьому контролюючий орган виходив із загальної площі комплексу 1576,1 кв. м.

Водночас відповідно до довідки виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 19 травня 2025 року № 304 у власності позивача перебувають нежитлові приміщення сільськогосподарського призначення загальною площею 1358,50 кв. м, які використовуються власником для здійснення сільськогосподарської діяльності та не здаються в оренду за час перебування в його власності.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 4.1.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі загальності оподаткування.

Водночас підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норми закону чи іншого нормативно-правового акта допускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів.

Підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено принцип стабільності податкового законодавства.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України під час установлення податку обов`язково визначаються, зокрема, платники податку, об`єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку та порядок його обчислення.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України податок на майно належить до місцевих податків.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка.

Водночас підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу визначено перелік об`єктів, які не є об`єктами оподаткування.

Зокрема, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в редакції, чинній у 2022- 2023 роках, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, які не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Законом України від 23 лютого 2024 року № 3603-IX, який набрав чинності 16 березня 2024 року, зазначений підпункт викладено в новій редакції.

Відповідно до цієї редакції не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, в обох редакціях законодавець пов`язує виключення відповідних будівель з об`єктів оподаткування із сільськогосподарським характером їх призначення, статусом власника та відсутністю передачі будівель у користування іншим особам на зазначених правових підставах.

При цьому з 16 березня 2024 року законодавець безпосередньо закріпив вимогу використання таких будівель за призначенням у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарським товаровиробником є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Підпунктом 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено поняття сільськогосподарської продукції.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.

Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 цього Кодексу база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості встановлюються за рішенням відповідної місцевої ради залежно від місця розташування та типів таких об`єктів у межах, визначених законом.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Таким чином, під час визначення податкового зобов`язання контролюючий орган зобов`язаний установити не лише факт належності об`єкта нерухомості платнику податку, а й правову природу такого об`єкта, його функціональне призначення, наявність передбачених законом підстав для виключення з об`єктів оподаткування та належну базу оподаткування.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження контролюючого органу про відсутність належних доказів здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності.

Колегія суддів уважає такі доводи недостатніми для спростування висновків суду першої інстанції.

Як установлено судом, основним видом економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.

Крім того, позивачем зареєстровано низку інших видів діяльності, безпосередньо пов`язаних із рослинництвом, тваринництвом та післяурожайною обробкою сільськогосподарської продукції.

Матеріалами справи також підтверджено перебування у власності позивача земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Водночас колегія суддів погоджується з тим, що сама собою державна реєстрація відповідних видів економічної діяльності не є безумовним доказом фактичного здійснення сільськогосподарського виробництва.

Проте в цій справі наведені відомості оцінюються не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами.

Зокрема, відповідно до довідки виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 19 травня 2025 року № 304 нежитлові приміщення сільськогосподарського призначення, які належать позивачу, використовуються ним для здійснення сільськогосподарської діяльності та не здаються в оренду за час перебування в його власності.

Таким чином, у матеріалах справи наявний документ, який безпосередньо стосується фактичного використання спірного нерухомого майна, а не лише формально зареєстрованих видів господарської діяльності.

Колегія суддів ураховує, що зазначена довідка датована 2025 роком. Разом із тим дата її видачі не означає, що викладені в ній відомості стосуються виключно дня складання документа.

Вирішальним є зміст довідки та її оцінка у взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами.

При цьому формулювання довідки щодо нездавання приміщень в оренду за час перебування у власності позивача підтверджує відповідну обставину стосовно всього періоду володіння майном.

Щодо фактичного використання приміщень у сільськогосподарській діяльності колегія суддів зазначає, що ця обставина підтверджується не лише довідкою, а й характером належних позивачу будівель, їхнім функціональним призначенням, зареєстрованими видами господарської діяльності та наявністю земель сільськогосподарського призначення.

Суд першої інстанції надав наведеним обставинам оцінку в сукупності та дійшов висновку про здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності.

Доводи апелянта про відсутність у позивача найманих працівників у 2022- 2023 роках не спростовують такого висновку.

Податковий кодекс України не встановлює наявність найманих працівників як обов`язкову умову визнання фізичної особи-підприємця сільськогосподарським товаровиробником для цілей застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу.

Здійснення підприємницької діяльності може відбуватися особисто фізичною особою-підприємцем без залучення найманої праці.

Так само подання відомостей про комплекс будівель за формою № 20-ОПП у грудні 2024 року не є безумовним доказом відсутності його фактичного використання в попередні періоди.

Повідомлення за формою № 20-ОПП має обліково-інформаційний характер та саме собою не встановлює момент виникнення права власності на нерухоме майно чи початку його фактичного використання.

Отже, наведені апелянтом обставини можуть оцінюватися поряд з іншими доказами, однак не мають наперед установленої переваги над документами, які підтверджують використання спірного комплексу в сільськогосподарській діяльності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання позивача сільськогосподарським товаровиробником у межах спірних правовідносин.

Застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачає необхідність установлення належності відповідних будівель до визначеного законом класу.

У 2022- 2023 роках таким класом був клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

До нього, зокрема, належали будівлі для тваринництва, птахівництва, зберігання зерна, сіна та інші будівлі сільськогосподарського призначення.

З 01 січня 2024 року набрав чинності Класифікатор будівель і споруд НК 018:2023, затверджений наказом Міністерства економіки України від 16 травня 2023 року № 3573.

Клас 1271 зазначеного Класифікатора охоплює нежитлові сільськогосподарські будівлі, призначені для відповідної діяльності.

Як установлено судом першої інстанції, до складу комплексу позивача входять, зокрема, склади для утримання птиці та кролів, склад для сіна з прибудовами і склад для зерна.

Функціональне призначення зазначених будівель безпосередньо пов`язане із сільськогосподарською діяльністю.

При цьому належність об`єкта нерухомості до певного класу повинна визначатися не лише за загальним найменуванням комплексу, а й за характеристиками його окремих складових частин.

Зазначений підхід відповідає змісту класифікаторів будівель і споруд та положенням статті 266 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції обґрунтовано розмежував приміщення сільськогосподарського призначення та приміщення іншого функціонального призначення.

Зокрема, адміністративна будівля площею 125,7 кв. м та прохідна площею 13,0 кв. м не були віднесені судом до об`єктів, на які поширюється відповідне виключення з об`єктів оподаткування.

Натомість будівлі для утримання тварин, птиці, зберігання сіна та зерна за своїми характеристиками відповідають сільськогосподарському призначенню.

Отже, висновок суду першої інстанції не ґрунтується на безпідставному звільненні від оподаткування всього комплексу лише з огляду на його загальну назву.

Навпаки, судом проведено розмежування окремих об`єктів за їхнім функціональним призначенням, що відповідає вимогам податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що положення підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюють не загальне звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати податку на нерухоме майно, а визначають окрему категорію нерухомості, яка за наявності встановлених законом умов не є об`єктом оподаткування.

Тому під час вирішення спору необхідно встановити сукупність юридично значущих обставин.

Такими обставинами є належність будівель до відповідного класу сільськогосподарських будівель, наявність у власника статусу сільськогосподарського товаровиробника та відсутність передачі будівель в оренду, лізинг або позичку.

Для правовідносин, що виникли після набрання чинності Законом № 3603-IX, необхідно також ураховувати прямо передбачену законом вимогу використання відповідних будівель за призначенням у господарській діяльності.

У цій справі суд першої інстанції встановив наявність зазначених умов щодо приміщень сільськогосподарського призначення.

При цьому матеріали справи не містять установлених судом обставин передачі таких будівель в оренду, лізинг або позичку.

Навпаки, довідкою виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 19 травня 2025 року № 304 підтверджено, що приміщення не здавалися в оренду протягом перебування у власності позивача.

Отже, підстави для виключення відповідних будівель з об`єктів оподаткування встановлені судом першої інстанції з урахуванням характеру спірних правовідносин.

Колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Так, у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а Верховний Суд наголосив, що визначення належності будівлі до відповідного класу здійснюється з урахуванням її функціонального призначення та документів, які характеризують відповідний об`єкт нерухомості.

Верховний Суд також звернув увагу, що встановлення законодавцем відповідного виключення з об`єктів оподаткування спрямоване на зменшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників щодо будівель, які використовуються за сільськогосподарським призначенням.

У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 500/6132/23 Верховний Суд зазначив, що для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідним є встановлення сукупності передбачених законом умов.

Зокрема, Верховний Суд виходив із того, що будівлі повинні належати до відповідного класу сільськогосподарських будівель, їхній власник повинен бути сільськогосподарським товаровиробником, а самі будівлі не повинні передаватися в оренду, лізинг або позичку.

При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності оцінки фактичних обставин використання відповідної нерухомості та доказів, які підтверджують здійснення власником сільськогосподарської діяльності.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що наведені висновки Верховного Суду не встановлюють виключного переліку документів, якими може підтверджуватися статус сільськогосподарського товаровиробника або використання будівель за відповідним призначенням.

Зокрема, наявність у певній справі податкових декларацій, первинних документів щодо виробництва чи реалізації продукції не означає, що лише такі документи можуть бути належними доказами в усіх аналогічних спорах.

Відповідно до статей 72- 76 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності.

У цій справі суд першої інстанції дослідив документи щодо права власності на нерухоме майно, технічну документацію, відомості про земельні ділянки та види господарської діяльності позивача, а також довідку органу місцевого самоврядування щодо використання приміщень.

За таких обставин посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а та від 05 лютого 2025 року у справі № 500/6132/23 не спростовують висновків суду першої інстанції.

Навпаки, застосований судом першої інстанції підхід щодо оцінки функціонального призначення окремих будівель та сукупності доказів відповідає загальним правовим орієнтирам, сформульованим Верховним Судом.

Самостійною підставою для часткового скасування спірних податкових повідомлень-рішень стало неправильне визначення контролюючим органом бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об`єкта нерухомості, у тому числі його часток.

Зазначена норма не передбачає використання як бази оподаткування площі забудови або площі горизонтального перерізу будівлі за її зовнішнім обводом.

Судом першої інстанції встановлено, що загальна площа комплексу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючих документів та технічного паспорта становить 1358,50 кв. м.

Водночас контролюючий орган під час визначення податкових зобов`язань за 2023- 2024 роки використав площу 1576,1 кв. м, яка складається з 1414,2 кв. м приміщень сільськогосподарського призначення та 161,9 кв. м приміщень іншого призначення.

Суд першої інстанції встановив, що така площа відповідає площі забудови, а не загальній площі приміщень.

Колегія суддів погоджується з тим, що зазначені показники мають різне правове та технічне значення.

Так, відповідно до положень Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, площа приміщень визначається за результатами внутрішніх обмірів.

Натомість площа забудови визначається за зовнішнім обводом будівлі та характеризує площу її горизонтального перерізу.

Отже, площа забудови та загальна площа приміщень не є тотожними величинами.

Використання контролюючим органом площі забудови замість загальної площі приміщень призводить до визначення податкового зобов`язання на підставі показника, який не передбачений підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України.

При цьому відповідач не довів, що показник 1576,1 кв. м становить саме загальну площу об`єкта нерухомості у розумінні зазначеної норми Кодексу.

Сам факт наявності відповідного показника в технічній документації не надає контролюючому органу права використовувати його як базу оподаткування без урахування правового змісту цього показника.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність визначення податкових зобов`язань виходячи з площі забудови комплексу.

Колегія суддів зазначає, що встановлене підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України виключення не поширюється автоматично на всі будівлі, які входять до складу єдиного майнового комплексу сільськогосподарського товаровиробника.

Визначальне значення має функціональне призначення кожної будівлі.

Судом першої інстанції встановлено, що адміністративна будівля, літера А, площею 125,7 кв. м та прохідна, літера Б, площею 13,0 кв. м не належать до класу 1271 сільськогосподарських будівель.

Зазначені приміщення за своїм функціональним призначенням є об`єктами нежитлової нерухомості, на які не поширюється відповідне виключення з об`єктів оподаткування.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що площа зазначених приміщень підлягає врахуванню під час обчислення податкових зобов`язань.

Загальна площа таких приміщень становить 138,7 кв. м.

При цьому суд першої інстанції не звільнив позивача від сплати податку за адміністративну будівлю та прохідну, а здійснив розмежування між оподатковуваними об`єктами та об`єктами, які не підлягають оподаткуванню відповідно до спеціальної норми Податкового кодексу України.

Такий підхід відповідає принципу законності оподаткування та забезпечує застосування передбаченого законом виключення виключно до тих об`єктів, які відповідають установленим критеріям.

Установивши належну базу оподаткування та функціональне призначення окремих будівель, суд першої інстанції визначив розмір податкових зобов`язань, які можуть бути покладені на позивача.

Так, за 2022 рік суд виходив із площі адміністративної будівлі та прохідної 138,7 кв. м і застосував ставку 65 грн за 1 кв. м.

Відповідно сума податкового зобов`язання становить: 138,7 кв. м Ч 65 грн = 9015,50 грн.

Оскільки податковим повідомленням-рішенням від 10 липня 2025 року № 0702787-2409-2312-UA71020130000086047 позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 88 302,50 грн, суд першої інстанції обґрунтовано скасував зазначене рішення в частині 79 287,00 грн.

За 2023 рік суд виходив із тієї самої площі 138,7 кв. м та ставки 67 грн за 1 кв. м.

Відповідно сума податкового зобов`язання становить: 138,7 кв. м Ч 67 грн = 9292,90 грн.

Оскільки податковим повідомленням-рішенням від 23 червня 2025 року № 0582444-2409-2312-UA71020130000086047 визначено податкове зобов`язання в сумі 10 847,30 грн, суд першої інстанції обґрунтовано скасував зазначене рішення в частині 1554,40 грн.

Водночас податкові повідомлення-рішення від 23 червня 2025 року № 0582443-2409-2312-UA71020130000086047 та від 30 червня 2025 року № 0664891-2409-2312-UA71020130000086047 стосуються приміщень сільськогосподарського призначення, щодо яких судом установлено наявність передбачених законом умов для виключення з об`єктів оподаткування.

Тому зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтовано скасовано в повному обсязі.

При цьому податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2025 року № 0664889-2409-2312-UA71020130000086047, яким визначено податкове зобов`язання щодо приміщень іншого призначення за 2024 рік, не є предметом оскарження в цій справі.

Отже, суд першої інстанції правильно розмежував обсяг задоволених та відхилених позовних вимог, не поширюючи виключення з об`єктів оподаткування на приміщення, які не відповідають умовам підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Колегія суддів зазначає, що покладення на контролюючий орган обов`язку доказування правомірності оскаржуваних рішень не звільняє платника податків від необхідності підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Водночас у цій справі позивачем надано документи щодо права власності на об`єкти нерухомості, їх функціонального призначення, наявності земель сільськогосподарського призначення та використання приміщень у сільськогосподарській діяльності.

Контролюючий орган, заперечуючи проти застосування відповідного виключення з об`єктів оподаткування, не навів достатніх аргументів для спростування сукупності зазначених доказів.

Зокрема, посилання на відсутність найманих працівників та дату подання повідомлення за формою № 20-ОПП не спростовують установленого судом функціонального призначення будівель та відомостей про їх використання.

Крім того, відповідач не обґрунтував правомірності використання площі забудови замість загальної площі нерухомого майна як бази оподаткування.

За таких обставин колегія суддів уважає, що відповідач не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у частинах, скасованих судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги переважно повторюють правову позицію відповідача, викладену під час розгляду справи судом першої інстанції.

Зокрема, апелянт наполягає на тому, що для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно підтвердити фактичне здійснення сільськогосподарської діяльності та використання будівель за відповідним призначенням.

Колегія суддів погоджується з таким загальним підходом до застосування зазначеної норми.

Водночас установлення відповідних обставин повинно здійснюватися шляхом оцінки всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

У цій справі суд першої інстанції дослідив відповідні документи та встановив обставини, які підтверджують наявність передбачених законом умов щодо сільськогосподарських приміщень позивача.

При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують самостійного висновку суду першої інстанції про неправильне визначення контролюючим органом бази оподаткування.

Отже, наведені апелянтом аргументи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою - третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином дослідив обставини справи та застосував норми матеріального права, які регулюють питання оподаткування нерухомого майна сільськогосподарських товаровиробників.

Зокрема, суд обґрунтовано встановив, що належні позивачу будівлі сільськогосподарського призначення за наявності передбачених законом умов не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Водночас суд правильно визначив, що адміністративна будівля та прохідна не належать до зазначеної категорії об`єктів, а тому підлягають оподаткуванню.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано встановив неправомірність використання контролюючим органом площі забудови замість загальної площі об`єкта нерухомості для визначення бази оподаткування.

Наведені висновки відповідають положенням статті 266 Податкового кодексу України та узгоджуються з правовими підходами Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а та від 05 лютого 2025 року у справі № 500/6132/23.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у Черкаській області та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 72- 77, 90, 139, 242, 308, 311, 315, 316, 321- 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма